Рішення № 84453036, 10.09.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.09.2019Справа № 910/8857/19

За позовом Жванецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області

до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Кабінет Міністрів України

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Хмельницькгаз"

про визнання недійсними окремих пунктів договору

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від позивача Місяць А.П. (адвокат);

від відповідача Карачун Н.М. (адвокат);

від третьої особи-1 не з`явились;

від третьої особи-2 не з`явились;

від третьої особи-3 не з`явились.

В судовому засіданні10.09.2019 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідача, що повне рішення буде складено 24.09.2019 року.

СУТЬ СПОРУ:

08 липня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Жванецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (позивач) надійшла позовна заява б/н від 03.07.2019 року до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (відповідач), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку:

- визнати частково недійсними договір № 14/543/11 від 11.03.2011, укладений Сокільською сільською радою Кам`янець-Подільського району Хмельницької області та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" щодо здійснення фінансування добудови (будівництва) об`єкта газопостачання: "Підвідний газопровід середнього тиску до сіл Острівчани, Руда, Цвікпівці, Сокіл, Слобідка Малиновецька, Малинівці, Бобшин, Гринчук, Ходорівці, Княгинин, Гаврилівці, Жванець, Брага, Ісаківці, Ластівці, Збруч Кам`янець-Подільського району Хмельницької області" в частині предмету договору, а саме щодо зобов`язання Замовника "повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову (будівництво) Об`єкту" (пункт 1.1. договору), а також в частині обов`язку Замовника "протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування добудови (будівництва) Об`єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову (будівництво) Об`єкта, відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій з державного бюджету" (пункт 2.3.13. договору), а також відповідні пункти додаткової угоди N21 від 05.06.2012 до договору № 14/543/11 від 11.03.2011 в частині взятих Замовником зобов`язань щодо повернення грошових коштів, отриманих від ПАТ "НАК Нафтогаз України" на добудову (будівництво) об`єкта газопостачання, а саме пункти 2.3.15., 4.6. та 4.7.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що укладений між Сокільською сільською радою та ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" договір 14/543/11 суперечить нормам чинного законодавства, оскільки був укладений протягом бюджетного періоду, за яким розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань. Оскільки правочин між сторонами укладено на виконання державного замовлення (розпорядження), результати робіт, профінансовані відповідачем за умовами спірного правочину, перейшли у державну власність, зобов`язаною стороною у таких правовідносинах в частині відшкодування витрат товариства слід вважати державу, а тому договір в частині його умов, що передбачають покладення обов`язку з повернення коштів на сільську раду, є порушенням статей 12,13,183 ГК України та бюджетного законодавства, оскільки такі витрати місцевого бюджету не передбачалися та не були погоджені в установленому законом порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8857/19, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.08.2019 року, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Кабінет Міністрів України, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України та Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Хмельницькгаз".

26.07.2019 року через відділ діловодства суду від третьої особи-3 надійшли пояснення, в яких третя особа-3 позовні вимоги Жванецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області підтримала, посилаючись на те, що Сокільська сільська рада, укладаючи спірний договір перевищила надані їй, як органу місцевого самоврядування, повноваження та щодо неї виникли зобов`язання, які не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів, відтак оскаржувані пункти договору, за якими розпорядником бюджетних коштів (Сокільською сільською радою) взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань, встановлених Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) є недійсними.

05.08.2019 року через відділ діловодства суду від третьої особи-1 надійшли пояснення, в яких третя особа-1 зазначає, що АТ "НАК "Нафтогаз України" створене відповідно до Указу Президента України від 25.02.1998 року № 151 «Про реформування нафтогазового комплексу України» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 року № 747 «Про утворення Національної акціонерної компанія «Нафтогаз України», засновником та єдиним акціонером якої є Держава. Взаємовідносини НАК "Нафтогаз України" та Держави що стосуються питання подальшого врегулювання спірної ситуації, яка виникла внаслідок виконання позивачем Розпорядження від 26.08.2009 року № 1001-р, знаходяться поза межами предмету розгляду у даній справі.

06.08.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 50/05-554 від 01.08.2019 року, який судом не приймається до уваги з огляду на наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2019 року встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Так, поштове відправлення з ухвалою суду у даній справі було направлено Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за адресою: 01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження товариства у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103050140818 ухвалу Господарського суду міста від 12.07.2019 року у справі № 910/8857/19 вручено уповноваженому представнику відповідача - 16.07.2019 року.

Відтак, відзив на позовну заяву мав бути поданий відповідачем у строк до 31.07.2019 року (включно).

Відзив на позовну заяву № 50/05-554 від 01.08.2019 року був направлений засобами поштового зв`язку Укрпошта Стандарт 02.08.2019 року.

Таким чином, відзив на позовну заяву поданий до суду з порушення строку встановленого в ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Тоді як, клопотання про поновлення пропущеного строку, встановленого судом для подання відзиву на позовну заяву відповідачем не подано.

В підготовчому засіданні 06.08.2019 року судом оголошувалася перерва.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 27.08.2019 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/8857/19 до судового розгляду по суті на 10.09.2019 року.

В судовому засіданні 10.09.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти задоволення позову заперечив та просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Подані сторонами відповідь на відзив та заперечення на відповідь на відзив не приймаються судом до уваги, оскільки судом не прийнято до уваги поданий відповідачем відзив на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до рішення Сокільської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області від 08.09.2017 року № 1 «Про добровільне об`єднання територіальних громад» правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальних громад Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, що об`єднались, визнано Жванецьку сільську раду, утворену внаслідок добровільного об`єднання.

11.03.2011 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (надалі - Нафтогаз) та Сокільською сільською радою Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (надалі - замовник) укладено договір № 14/543/11 (надалі - договір).

Договір № 14/543/11 від 11.03.2011 року укладено між сторонами на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 року № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" (зі змінами і доповненнями), внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 року № 1881-р (надалі - розпорядження).

05.06.2012 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (надалі - Нафтогаз) та Сокільською сільською радою Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (надалі - замовник) укладено додаткову угоду № 1 до договору № 14/543/11, в якій сторони дійшли згоди викласти окремі пункти цього договору у новій редакції.

Відповідно до п. 1.1. договору (в редакції додаткової угоди № 1 до договору), Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», відповідно до Розпорядження та на умовах цього договору, на підставі затвердженого рішенням правління Нафтогазу «Переліку об`єктів газопостачання, у спорудженні яких передбачено фінансову участь Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», (далі - перелік) та графіку фінансування спорудження об`єкта газопостачання (додаток 1), здійснює фінансування добудови об`єкта газопостачання: «Підвідний газопровід середнього тиску до сіл Острівчани, Руда, Цвіклівці, Сокіл, Слобідка Малиновецька, Малинівці, Бобшин, Гринчук, Ходорівці, Княгинин, Гаврилівні, Жванецв, Брага, Ісаківці, Ластівці, Збруч Кам`янець-Подільського району Хмельницької області» (далі - об`єкт), а замовник зобов`язується здійснити добудову об`єкта, введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами договору, забезпечити передачу його, як цілісного об`єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації та повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову об`єкта.

Згідно з п. 2.3. договору (в редакції додаткової угоди № 1 до договору) передбачено обов`язки замовника, зокрема:

- забезпечити виконання всіх належних дій для добудови об`єкта відповідно до діючого законодавства України та умов договору, в тому числі, отримання необхідних дозвільних документів та розробку проектно-кошторисної та іншої документації, надання підтверджуючих документів щодо права власності замовника на інші частки об`єкта та введення в експлуатацію об`єкта і передачу його у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс відповідного спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації, яке здійснює ліцензійну діяльність на території розташування об`єкта, згідно з діючим законодавством України;

- після завершення робіт по добудові об`єкта замовник зобов`язаний забезпечити введення його в експлуатацію з оформленням усіх необхідних документів та у термін, що не перевищує 60 календарних днів від дати введення об`єкта в експлуатацію, забезпечити його передачу як цілісного об`єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації (підпункт 2.3.12. пункту 2.3. договору (в редакції додаткової угоди № 1 до договору);

- замовник зобов`язаний своєчасно здійснити всі необхідні дії для отримання компенсації витрат на добудову об`єкта газопостачання для забезпечення повернення Нафтогазу у встановлений даним договором термін суми грошових коштів, перерахованих ним на добудову об`єкта газопостачання (підпункт 2.3.14. пункту 2.3. договору (в редакції додаткової угоди № 1 до договору);

- протягом року, наступного за роком введення об`єкта в експлуатацію замовник зобов`язаний повернути Нафтогазу шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову об`єкта (підпункт 2.3.15. пункту 2.3. договору (в редакції додаткової угоди № 1 до договору).

Розділом 3 договору (в редакції додаткової угоди № 1 до договору) передбачено ціну та порядок проведення розрахунків, зокрема у п. 3.1. договору сторонами погоджено загальний обсяг фінансування в сумі 10 990 944,00 грн.

Вартість добудови об`єкта визначається замовником на підставі проектно-кошторисної документації, розробленої і затвердженої в установленому діючим законодавством порядку та не може перевищувати вартості добудови, затвердженої переліком (п. 3.2. договору (в редакції додаткової угоди № 1 до договору).

Пунктами 3.3., 3.4. договору (в редакції додаткової угоди № 1 до договору) передбачено, що фінансування Нафтогазом робіт із завершення будівництва об`єкта буде здійснюватись у межах витрат, передбачених фінансовим планом та збалансованим бюджетом грошових коштів Нафтогазу на відповідний період. Фінансування робіт з добудови об`єкта за договором здійснюється згідно з додатком 1, який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.п. 4.4., 4.5. договору (в редакції додаткової угоди № 1 до договору) Нафтогаз не несе відповідальності за нефінансування добудови об`єкта. Замовник несе повну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.

В п. 4.7. договору (в редакції додаткової угоди № 1 до договору) визначено, що невиконання замовником підпункту 2.3.15. пункту 2.3. договору через відсутність бюджетного фінансування у зв`язку із відхиленням Кабінетом Міністрів України пропозицій щодо включення до Державного бюджету видатків на погашення заборгованості замовника перед Нафтогазом не може бути підставою для нарахування Нафтогазом пені та штрафів та звернення до суду, проте не позбавляє замовника обов`язку повернути Нафтогазу кошти, отримані згідно з договором.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п. 2.6. постанови № 18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2017 року у справі № 924/22/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Сокільської сільської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. Кабінету Міністрів України, 2. Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, 3. Хмельницької обласної державної адміністрації, 4. Головного управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області про стягнення 22 776 443,62 грн., залишеним без змін постановою Верховного Суд від 12.04.2018 року встановлено:

На виконання умов договору НАК «Нафтогаз України» перераховано Сокільській сільській раді згідно платіжних доручень: №5926 від 07.07.2012 року 2 000 000,00 грн., №2390 від 27.04.2011 року 1 000 000,00 грн., №3936 від 22.06.2011 року 1 700 000,00 грн., №6124 від 15.09.2011 року 2 000 000,00 грн., №5580 від 27.06.2012 року 4 290 944,00 грн. На загальну суму 10990944,00 грн.

03.10.2012 року у Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області зареєстровано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації - підвідного газопроводу середнього тиску до сіл Островчани, руда, Цвіклівці, Сокіл, Слобідка Малиновецька, Малинівці, Бабшин, Гринчук, Ходорівці, Княгинен, Гаврилівці, Жванець, Брага, Ісаківці, Ластівці, Збруч Камянець-Подільського району Хмельницької області.

Як вбачається із акту прийняття-передачі основних засобів системи газопостачання від 10.12.2012 року, сільським головою Сокільської сільської ради здано, а директором Кам`янець-Подільської філії ПАТ «Хмельницьказ» прийнято на свій баланс зовнішні мережі газопостачання підвідний газопровід середнього тиску до сіл Островчани, Руда, Цвіклівці, Сокіл, Слобідка Малиновецька, Малинівці, Бабшин, Гринчук, Ходорівці, Княгинен, Гаврилівці, Жванець, Брага, Ісаківці, Ластівці, Збруч.

Позивач надіслав відповідачу претензію на суму 13 711 600,00 грн., у якій просить погасити заборгованість згідно договору від 11.03.2011 року в сумі 13 711 600,00 грн., з яких 10 969 280,00 грн. основний борг, 767 849,60 грн. штраф та 1 974 470,40 грн. пеня.

У відповідь Сокільська сільська рада у листі №207/02-26 від 11.08.2014 року вказала на невключення видатків на погашення заборгованості перед НАК «Нафтогаз України» до субвенцій з Державного бюджету.

Листом № 3243- 08/28671-01 від 03.07.2018 року Міністерство економічного розвитку і торгівлі повідомило позивача, що надання субвенції Кабінетом Міністрів України на погашення заборгованості перед НАК «Нафтогаз України» за профінансоване за рахунок коштів компанії будівництво об`єктів газопостачання можливе у разі надходження до Мінекономрозвитку проекту нормативного акта щодо урегулювання вказаного питання.

Підставою для звернення до суду з даним позовом стало те, що, на думку позивача, укладений між Сокільською сільською радою та ПАТ «НАК «Нафтогаз України» договір № 14/543/11 від 11.03.2011 року суперечить нормам чинного законодавства, оскільки був укладений протягом бюджетного періоду, за яким розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань. Оскільки правочин між сторонами укладено на виконання державного замовлення (розпорядження), результати робіт, профінансовані відповідачем за умовами спірного правочину, перейшли у державну власність, зобов`язаною стороною у таких правовідносинах в частині відшкодування витрат товариства слід вважати державу, а тому договір в частині його умов, що передбачають покладення обов`язку з повернення коштів на сільську раду, є порушенням статей 12, 13, 183 ГК України та бюджетного законодавства, оскільки такі витрати місцевого бюджету не передбачалися та не були погоджені в установленому законом порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Одночасно з цим, з огляду на обраний позивачем спосіб захисту, господарський суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Аналогічна правова позиція викладена у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 року «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Предметом розгляду у даній справі є вимоги про визнання недійсними окремих положень договору № 14/543/11 від 11.03.2011 року та додаткової угоди № 1 до вказаного договору, які укладені між Сокільською сільською радою та НАК "Нафтогаз України".

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином, яка заявляється з урахуванням вимог статей 15, 16 Цивільного кодексу України.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

За змістом частини першої статті 5 Господарського кодексу України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб`єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

У зазначеній нормі встановлено загальну вимогу фундаментального характеру до формування правового господарського порядку, якою повинні керуватися органи влади, приймаючи управлінські рішення стосовно суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин.

Відповідно до приписів частини третьої статті 5 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

При цьому, враховуючи те, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах суспільного господарського порядку, вони повинні додержуватись не тільки вимог законодавства, а й стратегічних економічних рішень держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Господарського кодексу України у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб`єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах (ч. 4 ст. 9 ГК України).

Відповідно до ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно з абз. 3 п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (в редакції чинній на час видання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 року № 1001-р) одним із повноважень Кабінету Міністрів України є визначення доцільності розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечення їх виконання.

Державна цільова програма - це комплекс взаємопов`язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв`язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням (ст. 1 Закону України "Про державні цільові програми", в редакції, чинній на час видачі розпорядження).

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 року № 1158 затверджено Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року, метою якої є забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.

Серед шляхів та способів розв`язання проблем, зокрема, зазначено удосконалення на законодавчому рівні міжбюджетних відносин центральних та місцевих органів виконавчої влади, а саме тих, що пов`язані з вирішенням питань фінансування проектів комплексного розвитку сільських територій.

У Розділі ІІ Державної цільової програми розвитку українського села до 2015 року конкретизовано завдання та шляхи їх реалізації для досягнення мети програми. Так, у пункті 4 Розділу ІІ врегульовано питання удосконалення інженерної інфраструктури сільських територій, що повинно здійснюватись шляхом розроблення і виконання програм будівництва газопроводів-відводів, розвитку газових мереж високого та середнього тиску і регіональних програм поетапної газифікації сільських населених пунктів.

Фінансове забезпечення відповідно до пункту 15 розділу ІІ цієї Програми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Додатком 2 до Програми "Завдання і заходи з виконання Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року" визначено конкретні завдання, показники та їх значення, найменування заходів, що будуть здійснюватись, джерела їх фінансування тощо.

Серед визначених Кабінетом Міністрів України завдань та заходів у пункті 4 зазначеного додатку виділено поліпшення інженерної інфраструктури шляхом будівництва підвідних газопроводів до сільських населених пунктів. Головними розпорядниками бюджетних коштів з виконання цього заходу є Мінрегіон та Мінагрополітики, а джерелом фінансування визначено Державний бюджет України. Прогнозований обсяг фінансових ресурсів для виконання завдань визначено на рівні 2002,3 млн. гривень.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що Держава, з метою виконання загальнодержавного завдання розвитку українського села, взяла на себе обов`язок здійснити фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів до сільських населених пунктів саме за рахунок коштів Державного бюджету України.

Зазначене відповідає приписам статті 1 Конституції України, у якій проголошено, що Україна є соціальною державою. Підтримка і розвиток українського села є невід`ємною складовою реалізації конституційного принципу соціальної держави.

Результатом здійснення державної політики у цій сфері є видане Кабінетом Міністрів України розпорядження від 26.08.2009 року № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 року № 1881-р (надалі - Розпорядження).

У пункті 1 Розпорядження зазначено: "Погодитися з пропозицією Міністерства палива та енергетики та Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" щодо фінансування Компанією робіт з добудови підвідних газопроводів (далі - газопроводи) відповідно до затвердженого Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" переліку".

Згідно з пунктом 2 Розпорядження взято до відома, що для забезпечення добудови газопроводів Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Відповідно до пункту 3 Розпорядження замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із завершенням будівництва, згідно із законодавством.

Зі змісту пунктів 4 та 5 Розпорядження слідує, що після закінчення будівництва газопроводів та введення їх в експлуатацію, газопроводи повинні бути передані у державну власність.

Зазначені положення Розпорядження повністю узгоджуються із приписами Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року.

Розпорядження Кабінету Міністрів України відповідно до положень статті 117 Конституції України є обов`язковими до виконання.

Згідно з Розпорядженням НАК "Нафтогаз України" була уповноважена Державою укласти відповідні договори із замовниками добудови (будівництва) газопроводів та здійснити фінансування робіт з добудови (будівництва) газопроводів.

Аналізуючи зміст укладеного сторонами договору, суд доходить висновку, що Сокільська сільська рада не є "замовником" у розумінні того поняття, що зустрічається у визначеннях окремих видів господарських зобов`язань, оскільки у цьому випадку сільська рада, на відміну від "замовника" у звичайному значенні, є лише учасником договору, зобов`язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі Державі у власність.

Розпорядженням на Сокільську сільську раду, по суті, покладено лише функції організатора (оператора) будівництва газопроводу за рахунок виділених їй державних коштів.

Сокільська сільська рада є органом місцевого самоврядування, який відповідно до статті 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вигодонабувачем за договорами про добудову (будівництво) підвідних газопроводів є Держава. Саме Державі ці газопроводи передаються у власність.

Сокільська сільська рада не є власником газопроводу, не експлуатує зазначений об`єкт, прибутків від транспортування газу газопроводом не отримує.

Отже, Держава в особі Кабінету Міністрів України, декларуючи свій обов`язок з добудови (будівництва) підвідних газопроводів у сільській місцевості, здійснювала його реалізацію, що знайшло свій вияв у виданому Кабінетом Міністрів України Розпорядженні, на підставі якого, власне, і було укладено договір між позивачем та відповідачем у справі.

Основним принципом цивільних відносин є те, що вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України). Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (стаття 3 ЦК України).

Учасником відносин з добудови (будівництва) підвідних газопроводів є Держава, договір було укладено на виконання нормативного акта, виданого повноважним державним органом - Розпорядження Кабінету Міністрів України, газопровід, побудований за рахунок грошових коштів, перерахованих Сокільській сільські раді НАК "Нафтогаз України", отримала у власність Держава.

У підпункті 2.3.13. пункту 2.3. договору (до внесення змін згідно з додатковою угодою № 1) було зазначено, що протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування НАК "Нафтогаз України" добудови (будівництва) об`єкта замовник (Сокільська сільська рада) зобов`язується повернути НАК "Нафтогаз України" суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову (будівництво) об`єкта відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Відповідно до частин другої та третьої статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" (в редакції, чинній на час укладення договору) у разі якщо за технічними умовами підприємств трубопровідного транспорту за рахунок споживача (інвестора, забудовника) або його силами збудовані (реконструйовані) споруди трубопровідного транспорту, передача зазначених споруд у державну власність і на баланс підприємств трубопровідного транспорту виконується на договірній основі в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Типова форма відповідного договору, порядок визначення обґрунтованого обсягу витрат, що підлягає компенсації, форма відшкодування (викуп, у тому числі в розстрочку, оформлення корпоративних прав, надання пільг у визначеному розмірі) встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Тобто альтернативи компенсації НАК "Нафтогаз України" витрачених грошових коштів на добудову (будівництво) газопроводів у спосіб інший, аніж за рахунок коштів Державного бюджету України, не передбачалось.

Зазначені вище положення частин другої та третьої статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" були виключені на підставі Закону України від 22.12.2011 року № 4220-VI (4220-17).

Основне положення договору, змінене у додатковій угоді № 1, стосувалося питання компенсації НАК "Нафтогаз України" витрат, понесених на добудову об`єкта.

Так, відповідно до підпункту 2.3.15. пункту 2.3. додаткової угоди № 1 Сокільська сільська рада зобов`язалася протягом року, наступного за роком введення об`єкта в експлуатацію повернути НАК "Нафтогаз України" шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача суму грошових коштів, отриманих на добудову об`єкта. Тобто саме на Сокільську сільську раду було покладено повний обсяг відповідальності за невиконання умов договору.

Проте до Розпорядження, на виконання якого укладено договір, зміни щодо фінансування будівництва газопроводу не вносилися, а норма, яка б визначала обов`язок Сокільської сільської ради компенсувати НАК "Нафтогаз України" витрачені ним кошти за рахунок власних грошових коштів (грошових коштів місцевого бюджету), відсутня.

З викладеного вище слідує, що взяття Сокільською сільською радою зазначених в договорі від 11.03.2011 року № 14/543/11 та додатковій угоді № 1 до нього зобов`язань про повернення грошових коштів, отриманих від НАК «Нафтогаз України», не передбачено ні Законом України «Про трубопровідний транспорт» (як на час укладання правочинів, так і на теперішній час), ні розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 року №1001-р «Про добудову підвідних газопроводів», із змінами, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 року №1881-р.

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином укладення спірного договору протягом бюджетного періоду, за яким розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань, є порушенням інтересів територіальної громади та відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання такого договору та додаткової угоди в цій частині недійсними.

Суд зауважує, що з 2011 року по теперішній час Законами України «Про Державний бюджет України» не передбачалося повернення коштів НАК «Нафтогаз України», отриманих на фінансування добудови (будівництва) об`єктів газопостачання.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів.

Згідно з ч. 1 ст. 10 вказаного Закону сільські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Воля територіальної громади, як розпорядника бюджетних коштів, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях вирішуються питання про розподіл переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст районного значення.

Згідно з ч. 1 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Статтею 67 вищевказаного Закону встановлено, що держава фінансово забезпечує здійснення органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади у повному обсязі за рахунок закріплення за відповідними місцевими бюджетами джерел доходів бюджету, надання трансфертів з державного бюджету, а також передання органам місцевого самоврядування відповідних об`єктів державної власності.

Рішення органів державної влади, які призводять до додаткових видатків органів місцевого самоврядування, обов`язково супроводжуються передачею їм необхідних фінансових ресурсів. Вказані рішення виконуються органами місцевого самоврядування в межах переданих їм фінансових ресурсів. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо не забезпечені відповідними фінансовими ресурсами, компенсуються державою.

Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору) бюджетне асигнування - це повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження; бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Згідно з п. 3 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Положеннями ч.ч. 1, 3, 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років, узятих на облік Державної казначейської служби України; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації - центральним органом виконавчої влади, визначеним Кабінетом Міністрів України. Розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом, та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов`язання та не утворюється бюджетна заборгованість. Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом, та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Згідно із п. 20 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме - взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.02.2012 року № 106 затверджено Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій (далі - Порядок), згідно із пунктом 3 якого субвенція надається для забезпечення здійснення відповідних заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих адміністративно-територіальних одиниць та спрямовується, зокрема, на проведення робіт з газифікації. Надання субвенції здійснюється в обсягах, передбачених законом України про Державний бюджет на відповідний рік. Головним розпорядником субвенції є Міністерство фінансів України (пункти 2, 5 Порядку).

В силу приписів частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм.

Справедливість як одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин та є одним із загальнолюдських вимірів права.

У зазначеному аспекті доцільно зазначити про позицію Європейського суду з прав людини стосовно важливості принципу "належного урядування". Він передбачає, що коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" (ВП) (Beyeler v. Italy (GC)), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-І, "Онер`їлдіз проти Туреччини" (ВП) (Oneryildiz v.Turkey (GC)), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Держава взяла на себе обов`язок здійснити добудову (будівництво) підвідних газопроводів у межах реалізації конституційного принципу соціальної держави.

Державою на нормативному рівні було визначено певний механізм реалізації проекту добудови (будівництва) підвідних газопроводів за участю НАК "Нафтогаз України", яка уповноважувалася здійснювати фінансування будівництва газопроводу, та Сокільської сільської ради, яка здійснювала технічні функції з будівництва газопроводу. Згодом первинно визначений механізм було змінено шляхом внесення змін до Закону України "Про газопровідний транспорт" та підзаконних нормативних актів.

Зважаючи на те, що фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов`язком Держави, суд вважає, що зміна нормативних умов у процесі реалізації проекту, що стало наслідком покладення на Сокільську сільську раду обов`язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.10.2018 року у справі № 918/33/17 та постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 908/1270/17.

Таким чином, підписавши додаткову угоду № 1 до договору, Сокільська сільська рада всупереч приписам Бюджетного кодексу України взяла на себе зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань з перевищенням повноважень, встановлених рішенням про місцевий бюджет, що свідчить про існування підстав для визнання недійсними підпункту 2.3.15. пункту 2.3. та пункти 4.6., 4.7. додаткової угоди № 1 від 05.06.2012 року до договору.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати частково недійсними договір № 14/543/11 від 11.03.2011, укладений Сокільською сільською радою Кам`янець-Подільського району Хмельницької області та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" щодо здійснення фінансування добудови (будівництва) об`єкта газопостачання: "Підвідний газопровід середнього тиску до сіл Острівчани, Руда, Цвікпівці, Сокіл, Слобідка Малиновецька, Малинівці, Бобшин, Гринчук, Ходорівці, Княгинин, Гаврилівці, Жванець, Брага, Ісаківці, Ластівці, Збруч Кам`янець-Подільського району Хмельницької області" в частині предмету договору, а саме щодо зобов`язання Замовника "повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову (будівництво) Об`єкту" (пункт 1.1. договору), а також в частині обов`язку Замовника "протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування добудови (будівництва) Об`єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову (будівництво) Об`єкта, відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій з державного бюджету" (пункт 2.3.13. договору), а також відповідні пункти додаткової угоди №21 від 05.06.2012 до договору № 14/543/11 від 11.03.2011 в частині взятих Замовником зобов`язань щодо повернення грошових коштів, отриманих від ПАТ "НАК Нафтогаз України" на добудову (будівництво) об`єкта газопостачання, а саме пункти 2.3.15., 4.6. та 4.7.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (ідентифікаційний код 20077720, адреса: 01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6) на користь Жванецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (ідентифікаційний код 04404036, адреса: 32365, Хмельницька обл., Кам`янець-Подільський р-н, с. Жванець, вул. Центральна, 57) 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня) судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 24.09.2019р.

Суддя О.В. Котков