Рішення № 84448817, 13.09.2019, Семенівський районний суд Полтавської області

СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №547/550/19

Провадження №2/547/320/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2019 року смт.Семенівка

Семенівський районний суд Полтавської області у складі: головуючого судді Атаманової С.Ю., при секретарі судового засідання Совєтовій І.І.,

з участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо

предмета спору, на стороні позивача Кравець Т.П. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Семенівка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Служба у справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області, про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Служба у справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області, як орган опіки та піклування, про позбавлення відповідача батьківських прав стосовно їх спільної дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що сторони по справі являються батьками малолітньої дитини - дочки ОСОБА_5 , яка після припинення проживання сторін по справі однією сім'єю без реєстрації шлюбу, проживає разом з позивачем та перебуває на її утриманні. Позивач самостійно займається вихованням дочки, піклується про її життя та розвиток. Натомість відповідач по справі ОСОБА_3 близько 7 років не цікавиться здоров'ям, життям та інтересами дитини; матеріально не забезпечує та не сплачує аліменти на її утримання, стягнуті за рішенням суду; не піклується про навчання та виховання дочки і не вчиняє жодних дій, спрямованих на виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до неї. При цьому жодних перешкод для виконання відповідачем своїх обов'язків, як батька, позивач не чинила, але відповідач свідомо ухиляється від їх виконання. Згідно висновку органу опіки та піклування від 10.06.2019 року визнано за доцільне позбавити відповідача ОСОБА_3 батьківських прав стосовно його дочки ОСОБА_5 .. За вказаних обставин, відповідно до положень п.2 ч.1 ст.164 СК України, позивач, як мати, з якою проживає дитина, звернулась до суду з позовом про позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав стосовно його малолітньої дочки ОСОБА_5 як такого, що ухиляється від виховання дитини та свідомо нехтує своїми обов'язками, передбаченими ст.150 СК України.

В судовому засіданні по розгляду справи позивач та її представник викладені в позовній заяви вимоги підтримали, прохали суд їх задоволити. Позивач додатково надала пояснення про те, що відповідач не був обмежений у спілкуванні з дочкою жодним чином. Після придбання нею квартири в м.Лубни відповідач був обізнаний про нове місце проживання дочки, однак жодного разу не з'явився з метою відвідування дитини, а з 2012 року перестав сплачувати аліменти.

В судовому засіданні по розгляду справи відповідач ОСОБА_3 не заперечував проти задоволення позову та позбавлення його батьківських прав стосовно малолітньої дочки ОСОБА_5 .. Суду пояснив, що з позивачем вони проживали близько двох років однією сім'єю без реєстрації шлюбу та мають спільну дочку, з якою він останній раз спілкувався, коли їй виповнилось три роки. Визнав відсутність спілкування з дитиною та участі у її вихованні напротязі семи років. Не сплату аліментів пояснив відсутністю роботи. На даний він проживає з іншою жінкою, з якою у них народилася спільна дитина, а тому вся його увага зосереджена саме на новій сім'ї.

В судовому засіданні представник Служби у справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області, як органу опіки та піклування, вважала позов ОСОБА_1 , таким, що підлягає задоволенню. Суду пояснила, що з наявних у справі матеріалів вбачається невиконання відповідачем батьківських обов'язків стосовно його малолітньої дочки ОСОБА_5 .. Згідно висновку органу опіки та піклування від 10.06.2019 року визнано доцільним позбавлення відповідача батьківських прав стосовно його дочки ОСОБА_5 , оскільки відповідач протягом тривалого часу жодним чином не приймає участі у вихованні та забезпеченні дитини і органом опіки та піклування не було встановлено наявності поважних причин нехтування ним виконанням своїх батьківських обов'язків по відношенню до дочки, що свідчить про незацікавленість відповідача, як батька, у вихованні та піклуванні про свою дитину.

На виконання вимог п.2 ч.3 ст.265 (Цивільного процесуального кодексу України - далі ЦПК України) суд зазначає заяви та клопотання, що подавались під час судового розгляду справи.

Ухвалою суду від 05.08.2019 року задоволено заяву представника позивача про виклик в судове засідання свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 для підтвердження ними обставин, що мають значення для розгляду справи (а.с.51, 56-60).

Заслухавши пояснення позивача, її представника, відповідача, представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, та показання свідків, дослідивши письмові докази по справі, судом встановлені наступні фактичні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, батьками малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сторони по справі, що підтверджується копією свідоцтва про її народження, де в рядку батько зазначено « ОСОБА_3 », а в рядку мати - « ОСОБА_1 » (а.с.7).

Згідно акту участі батьків у вихованні дочки ОСОБА_5 , як учениці Лубенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1, складеного за участі директора школи та класного керівника, навчанням та вихованням дочки займається мати ОСОБА_1 .. Дитина забезпечена одягом та взуттям відповідно до сезонів, шкільним приладдям та не пропускає занять без поважних причин. Батько ОСОБА_3 жодного разу не приходив до школи та не цікавився навчанням дитини (а.с.9).

Згідно акту від 06.06.2019 року, складеного комісією за участі голови та членів будинкового комітету за місцем проживання позивача ОСОБА_1 , остання проживає в квартирі АДРЕСА_1 разом із дочкою ОСОБА_5 .. Батько до дитини не навідується, участі у її вихованні не приймає. (а.с.10).

Судом також встановлено, що за рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08.12.2009 року із відповідача по справі ОСОБА_3 на користь позивача стягуються аліменти на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітної плати відповідача, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття (а.с.12).

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, наданого Семенівським районним відділом ДВС ГТУЮ у Полтавській області, відповідач по справі ОСОБА_3 станом на 01.06.2019 року має заборгованість у сумі 92728 грн.52 коп. (а.с.19).

Згідно висновку Служби у справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області, як органу опіки та піклування, від 10.06.2019 року №0119/782, визнано доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8).

Під час безпосереднього дослідження доказів у справі судом, в порядку ст.ст.90, 229, 230 ЦПК України, в судовому засіданні були допитані свідки: ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , які дали суду показання про відомі їм обставини справи.

Свідок ОСОБА_6 дала суду показання про те, що близько трьох років знає особисто позивача по справі ОСОБА_1 , як матір малолітньої ОСОБА_5 та спілкується з нею, оскільки їх діти товаришують. Вона проживає поруч і часто перебуває у квартирі позивача. Жодного разу за три роки вона не бачила батька дитини (а.с.118-119).

Свідок ОСОБА_8 суду дала показання про те, що відповідач по справі ОСОБА_3 є її однокласником, а з позивачем вона товаришує близько 15 років і остання часто приїжджає до неї в гості в смт.Семенівка з м.Лубни разом з дочкою ОСОБА_5 . Під час розмов дитина ніколи не згадує батька. В її присутності жодного спілкування батька з дитиною не відбувалось (а.с.119).

Виконуючи приписи ч.4 ст.265 ЦПК України та даючи мотивовану оцінку аргументам, наведеним позивачем щодо наявності підстав для задоволення заявленої ним позовної вимоги, а також доказам, якими вона підтверджується, зазначаючи норми права, які були застосовані судом та мотиви їх застосування, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.165 Сімейного кодексу України (далі - СК України) право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Судом по справі встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 являється матір'ю малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про її народження, а, отже, має право на звернення до суду з даним позовом (а.с.7).

У відповідності до ч.4 ст.155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що звернення позивача ОСОБА_1 до суду з позовом про позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав, здійснено у спосіб, передбачений законом.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п.п.15, 16 Постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року № 3 (з наступними змінами), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 СК України.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами доказування, як письмові докази та показання свідків.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору (ч.1 ст.95 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.77, ч.1 ст.78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини справи і вимоги закону, що регулюють дані правовідносини, суд приходить до висновку, що позивач по справі надала суду належні та переконливі докази того, що відповідач ОСОБА_3 свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, довела його винну поведінку щодо умисного ухилення від участі в забезпеченні фізичного та духовного розвитку дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, судом також враховується, що за змістом ст.150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Декларацією прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН від 20.11.1959 року, у принципі 6 визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та моральної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своїми батьками. Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини (20.11.1989 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно до ст.18 Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

За змістом ч.1 ст.9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки не піклуються про дитину.

Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З урахуванням викладеного, суд приймає до уваги, що Європейський суд з прав людини у п.п.47-49 рішення від 18 грудня 2008 року по справі «Савіни проти України» (заява №39948/06) зазначив, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручання у права, гарантовані ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на повагу до приватного і сімейного життя). Визначаючи, чи було конкретне втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд повинен оцінити у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей п.2 ст.8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як того вимагає ст.8. Також Суд зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, яка є частиною національного законодавства України, у п.54 рішення від 07 грудня 2006 року по справі «Хант проти України» (заява №31111/04) зазначив, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага.

Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Питання взаємовідносин між батьками та дитиною також регулюються ст.ст.151, 153, 157,158, 159 СК України, якими передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

З матеріалів справи, зокрема, пояснень сторін та показань свідків, письмових доказів, вбачається, що участь відповідача, як батька, у вихованні малолітньої дочки ОСОБА_5 дійсно була недостатньою, його поведінка свідчить про нерозуміння ним обов'язку брати участь у вихованні та утриманні дочки, підтверджує його не бажання приймати участь у її житті, здійснювати забезпечення дитини сім необхідним.

Згідно вимог ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Визначаючись з правовідносинами, які виникли між сторонами та їх змістом на підставі наданих сторонами доказів, суд відповідно до ст.89 ЦПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи питання про правомірність втручання у право відповідача ОСОБА_3 на повагу до її сімейного життя, гарантоване ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, якою охоплюється і питання про позбавлення відповідача батьківських прав, суд виходить з того, що таке втручання не становитиме порушення ст.8 Конвенції у випадку, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи декільком цілям, визначеним в п.2 даної статті, та є «необхідним у демократичному суспільстві» для забезпечення цих цілей (п.50 рішення Європейського суду у справі «Хант проти України).

Приймаючи до уваги особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд враховує, що процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України, зокрема, відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. На підставі викладеного, суд приходить до висновку про те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.

Досліджуючи питання про відповідність втручання у право відповідача «цілям», зазначеним в п.2 ст.8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров'я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб) суд вважає, що таке втручання спрямоване на захист «прав і свобод» дитини - малолітньої дочки сторін по справі ОСОБА_5 , а тому має законну мету у розмінні п.2 статті 8 Конвенції.

Визначаючи, чи був захід по втручанню у права відповідача, «необхідним в демократичному суспільстві», судом були досліджені надані позивачем докази на предмет їх достатності та обґрунтованості, виходячи із того, що поняття «ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини» є оціночним поняттям і підлягає дослідженню в кожному конкретному випадку.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач ОСОБА_3 , починаючи з 2012 року не приймав участі у виховному та в навчальному процесах своєї дочки ОСОБА_5 , не здійснював її матеріальне забезпечення, не цікавився станом її здоров'я, інтересами та потребами.

В даній конкретній ситуації судом також враховується, що держава має позитивний обов'язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою (п.52 рішення Європейського суду у справі «Савіни проти України»). Разом з тим, реалізація державою зазначених обов'язків вимагає від відповідача ОСОБА_3 активних дій, які б свідчили про його бажання скористатись такою допомогою держави.

Натомість судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 жодного разу не звернувся до уповноважених державних органів з метою надання йому сприяння у реалізації своїх батьківських обов'язків та не вчиняв дій, спрямованих на поліпшення відносин між ним та його малолітньою дочкою.

Наведене в своїй сукупності, на думку суду, свідчить про ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, свідоме нехтування ними та не бажання їх виконувати, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Також під час розгляду справи по суті судом було з'ясовано, що малолітня дочка сторін по справі ОСОБА_5 протягом десяти останніх років проживає разом зі своєю матір'ю - позивачем по справі ОСОБА_1 , а тому в даному випадку позбавлення батьківських прав не призведе до відібрання дитини у відповідача, як батька, оскільки він не проживає із дочкою протягом тривалого часу. Крім того, даний захід не виключає можливості побачення відповідача зі своєю дочкою та спілкування з нею за наявності у нього такого наміру.

Тобто в даному випадку, позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_3 фактично не змінить тривалу існуючу ситуацію у відносинах між батьком та дитиною.

Крім того, суд звертає увагу, що застосовуваний захід не є виключно безстроковим і відповідач має право у випадку зміни його поведінки та ставлення до дочки на поновлення батьківських прав в порядку, передбаченому ст.169 СК України.

Таким чином, на підставі викладеного, детально проаналізувавши дійсні обставини справи, враховуючи, що під час судового розгляду позивачем були надані суду належні та допустимі докази, які свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків та його винну поведінку, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для застосування до відповідача ОСОБА_3 , як батька малолітньої ОСОБА_5 , крайнього заходу впливу, передбаченого ст.164 СК України, у виді позбавлення його батьківських прав відносно неї, як дочки, що, виходячи із дійсних правовідносин сторін, не суперечить ст.9 Конвенції про права дитини та ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, у зв'язку з чим позов підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати, складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, з відповідача по справі ОСОБА_3 підлягають стягненню на користь позивача судові витрати у виді сплаченого нею судового збору при поданні позову до суду в розмірі 768 грн. 40 коп., що підтверджено належним письмовим доказом по справі (а.с.1).

Керуючись ст.ст.2, 3, 5, 12, 13, 76, 77, 81, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Служба у справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області, про позбавлення батьківських прав - задоволити. Позбавити ОСОБА_3 батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений нею при подачі до суду позовної заяви судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Копію рішення після набрання ним законної сили направити до Семенівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Полтавській області.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Служба у справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області, як орган опіки та піклування, місцезнаходження: вул.Ярослава Мудрого, буд.№33 м.Лубни Полтавської області, поштовий індекс 37500, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04057439.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.п.15.5 п.15 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції може бути подана до Полтавського апеляційного суду або через Семенівський районний суд Полтавської області.

Повне рішення суду складено 23 вересня 2019 року.

Головуючий С.Ю.Атаманова