Рішення № 84446711, 05.09.2019, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/4603/18

Номер провадження 2/629/124/19

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2019 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі головуючого судді Ткаченко О.А., за участю секретарів Авраменко О.С., Торенко Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк» про захист прав споживача, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовною заявою про захист прав споживача, стягнення матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на те, що, 20.03.2018 року їй зателефонував ОСОБА_2 , який працює у філії Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк» установа банку № Філії Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк» ТВБВ 10020/0514, на посаді охоронця та зазначив, що начебто позивач через банкомат, який розташований на вході до відділення банку, з чужого карткового рахунку зняла грошові кошти тобто фактично їх викрала і тому зобов`язана негайно повернути кошти до каси банку. ОСОБА_2 також зазначив, що у нього нема жодних сумнівів, що крадіжку вчинила саме ОСОБА_1 , так як її начебто під час вчинення злочину зафіксувала камера відеоспостереження, яка належить банку. Вказана вимога, обурила та розхвилювала позивачку, оскільки вона ніколи ніяких незаконних дій не вчиняла. В неї різко підвищився тиск. Вона відповіла, що це мабуть якийсь злий жарт або помилка бо нічого подібного бути просто не могло. На її заперечення ОСОБА_2 наполегливо запропонував негайно з`явитись до відділення банку для з`ясування обставин та вирішення ситуації без залучення правоохоронних органів. Свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які були присутні при даній розмові, почали її заспокоювати та просити щоб вона не хвилювалася та не приймала вказані погрози близько до серця так як виникло якесь непорозуміння. 22.03.2018 року, після невдалої спроби сплатити за комунальні послуги з використанням платіжної карти у відділенні відповідача, позивач звернулася до працівника відділення що обслуговувала споживачів коло терміналу. Остання пояснила, що карту заблоковано і що їй необхідно з цього приводу звернутись до іншого працівника, який є відповідальним за вказані питання (жінка на прізвище ОСОБА_5 ). Після перевірки наданої нею карти, працівник баку попросила негайно надати їй паспорт, що позивач і зробила. Після чого вказаний працівник банку почала у грубій формі звинувачувати ОСОБА_1 у крадіжці грошових коштів з банкомату та негайно запросила до участі у спілкуванні охоронця. Охоронець, як виявилося пізніше ОСОБА_2 , також приєднався до звинувачень. Вказаними особами було зазначено, що паспорт та карту ОСОБА_1 не повернуть доки остання не внесе до каси банку кошти. В результаті вказаних звинувачень ОСОБА_1 зробилося недобре і вона фактично почала втрачати свідомість. Занепокоївшись, ОСОБА_2 викликав швидку допомогу. Після прибуття швидкої допомоги та вжиття її працівниками заходів щодо нормалізації стану здоров`я позивача, їй стало легше і вона зателефонувала своєму синові ОСОБА_6 та розповіла про події. Син позивача, одразу прибув до відділення банку та почав вимагати від вказаних осіб пояснень, не отримавши задовільних пояснень, викликав поліцію. Після прибуття співробітників поліції та надання пояснень паспорт та карту позивачеві було повернуто і вона з сином змогла покинути приміщення відділення банку. Ніч, позивач фактично провела на ліках і наступного дня (23.03.2018 року), після пережитого стресу, вимушена була звернутися до медичного закладу та одразу була госпіталізована. На стаціонарному лікуванні вона перебувала з 23.03.2018 року по 31.03.2018 року. Позивач зазначає, що під час лікування понесла значні матеріальні витрати для відновлення стану свого здоров`я та до теперішнього часу стан свого здоров`я, повністю так не відновила. Крім того із-за блокування карти, вона була позбавлена можливістю користуватись належними їй коштами. Позивач зазначає, що незаконні дій працівників відповідача, є у причинно-наслідковому зв`язку з негативними наслідками з якими зіштовхнувся позивач та в результаті яких останній було спричинено матеріальні збитки та моральну шкоду.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7 в судовому засіданні наполягали на задоволенні позовних вимог, при цьому ОСОБА_1 пояснила, що 20.03.2018 року їй подзвонив начальник охорони банка, повідомив, що вона 20.02.2018 року вкрала з банкомату біля «Ощадбанку» 200 грн., запитавши як вона буде віддавати гроші - добровільно чи через суд. 22 лютого 2018 вона приїхала отримувати пенсію, її картку було заблоковано, вона не змогла заплатити за комунальні послуги, потім працівник банку винесла їй фотографію, розпечатану з комп`ютера, вони стали розмовляти, працівник банку намагалась з`ясувати, чи вона зображена на даній фотографії і їй стало зле, працівники банку дали їй води та ліки, але вона не могла пити, її заспокоювати, вона подзвонила сину - ОСОБА_8 , потім приїхала швидка допомога. На момент звернення у неї була заробітна картка, на якій було 12 грн. боргу, вона прийшла з цією карткою до банку, щоб закрити її, оскільки на той момент вже не працювала. Працівник банку ОСОБА_9 взяла її паспорт, повідомила про необхідність сплати боргу, який вона погасила у касі 12 грн. Поки працівник банку закривала рахунок, вона пішла сплачувати комунальні та з`ясувала, що пенсійну картку заблоковано, яку розблокували 23.02.2018 року вранці, причину заблокування картки вона не знає. Від госпіталізації швидкої допомоги з приміщення банку вона відмовилась, вважала, що все пройде. Вночі їй стало зле, вона пішла у лікарню і її направили до стаціонару в зв`язку з високим тиском. Вважає, що її не повинні були у телефонному режимі звинувачувати у крадіжці грошей, але якщо б вона особисто забула гроші в банкоматі і банк сприяв їх поверненню, то вона вважала би таку ситуацію нормальною.

Представник відповідача ОСОБА_10 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначив, що службова перевірка за даним фактом не проводилась, оскільки не було звернень з боку позивача, підтвердив, що 05.07.2016 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 було укладено заяву про приєднання №344249/050716 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу Згідно пояснень викладених в позовній заяві, позивачу нібито зателефонував працівник служби безпеки банку ОСОБА_2 та повідомив про подію яка сталась 20.03.2018 року з клієнтом банку який звернувся до нього через те, що забув свої кошти під час проведення операції з банкоматом та при перегляді відео, камера відеоспостереження зафіксувала жінку схожу на позивача, а тому ОСОБА_2 запропонував їй з`явитись до відділення банку для встановлення зазначених обставин. Враховуючи пояснення, викладені в позовній заяві, дзвінок був здійснений не з метою вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції, а з метою вжиття заходів щодо попередження правопорушення. Зазначені обставини на які посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог не підтверджені жодними доказами. Стосовно обставин, які мали місце 22.03.2018 року у відділені банку, позивач зазначила, що після невдалої спроби сплатити за комунальні послуги, вона звернулась до працівника банку для отримання інформації з цього приводу після чого її попросили надати банківську картку та паспорт, оскільки були зобов`язані встановити особу клієнта банку з метою дотримання чинного законодавства для надання відповіді на її звернення. Стосовно твердження позивача про блокування картки та позбавлення можливості користуватись належними їй коштами. Зазначений факт не підтверджено жодним доказом, окрім того відповідно до виписки по картковому рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , за період з 01.03.2018 року по 31.03.2018 року на рахунок позивача надходили кошти та вона вільно ними розпоряджалась. З огляду на викладене вище, твердження позивача, що грошові кошти знаходяться на банківській картці є хибним. Платіжна картка, є лише одним із засобів розпорядження рахунком, на якому знаходяться грошові кошти. Отже позивач не була позбавлена можливості розпоряджатись власним банківським рахунком, на якому знаходились кошти, що підтверджено випискою по картковому рахунку. Щодо матеріальних витрат для відновлення стану здоров`я понесених позивачем, вказує що не доведено причинно-наслідковий зв`язок стану здоров`я позивача, з урахуванням її віку, з обставинами зазначеними в позовній заяві, як не доведено фактів щодо докучливих телефонних дзвінків, обмеження можливості користуватись належними їй коштами, вилучення паспорта, образ та обмеження можливості вільного пересування. Звертає увагу суду на відсутність звернень позивача до АТ «Ощадбанк» у зв`язку із зазначеними обставинами. Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, вказує, що АТ «Ощадбанк» повністю дотримано вимоги законодавства та умови договору, що виключає порушення прав позивача та відповідно наявність підстав для відшкодування їй моральної шкоди. Позивачем не надано змістовних обґрунтувань і належних доказів заподіяння їй моральної шкоди. Обставини викладені в позовній заяві не пов`язані із захистом прав споживача та не надано жодних належних та допустимих доказів того, що їй було завдано матеріальної та моральної шкоди.

Заслухавши пояснення позивача, доводи відповідача, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

05.07.2016 року, між ОСОБА_1 та АТ «Державний ощадний банк України» (колишня назва ПАТ «Державний ощадний банк України») Філії Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк» ТВБВ 10020/0514, було укладено договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використання електронного платіжного засобу (платіжної картки) та оформлено заяву про приєднання №344249/050716 та позивачеві було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 в гривні України на умовах тарифного пакету «Пенсійний» (в тому числі «Арсенал»), банк надав клієнту платіжну картку типу Mastercard Debit Standard і відкрив на ім`я клієнта вкладний (депозитний) рахунок відповідно до заявки-доручення, створеної клієнтом з використанням системи ДБО, на укладення договору банківського вкладу, яка містить обрані клієнтом умови розміщення банківського вкладу (далі - Депозит). Заява про приєднання є невід`ємною частиною договору, що підтверджує, досягнуту згоду між клієнтом та банком щодо всіх істотних умов договору, передбачених чинним законодавством України для такого роду договорів та достовірність даних, в тому числі персональних, вказаних в цій заяві про приєднання (а.с.8).

20.03.2018 року позивачу зателефонував охоронець служби безпеки банку АТ «Державний ощадний банк України» філії ТВБВ 10020/0514 ОСОБА_2 та повідомив, що камерою відеоспостереження у відділенні банку було зафіксовано жінку, зовні схожу на ОСОБА_1 , яка через банкомат, який розташований на вході до відділення банку з чужого карткового рахунку зняла грошові кошти і останній необхідно підійти в банк для з`ясування цих обставин.

22.03.2018 року позивач прийшла у відділені банку, за адресою: АДРЕСА_1 , не змогла сплатити за комунальні послуги та звернулась до працівника банку для отримання інформації з цього приводу.

З метою надання інформації стосовно картки позивача, працівниками банку для встановлення та підтвердження особи клієнта банку було запропоновано надати банківську картку та паспорт, після чого позивач надала банківську картку та свій паспорт.

Наступного дня позивач звернулась до медичного закладу в якому перебувала на стаціонарному лікуванні з 23.03.2018 року по 31.03.2018 року в КЗОЗ «Лозівське територіальне медичне об`єднання» з діагнозом «гипертонико-атеросклеротическая ДЭП ІІ ст. з лікворною гіпертензією вестибуло-атактичним, астеноневротичним синдромами ГБ ІІІ ст. Гіпертонічний криз (23.03.18) ИБС. Дифузний кардіосклероз (виписка із медичної картки №1708 від 31.03.2018) (а.с.6).

Відповідно до виписки по картковому рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , за період з 01.03.2018 року по 31.03.2018 року на рахунок позивача надходили кошти та остання вільно ними розпоряджалась (розраховувалася карткою в аптеках та інш.) (а.с.55-56).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив, що до відділення банку звернулась позивач з приводу проблеми з карткою, вона попросила у неї паспорт, зайшла у програму, побачила, що була заборгованість по зарплатній картці, запропонувала позивачу сплатити її, щоб закрити рахунок по даній картці. Після її згоди оформила заяву, взяла паспорт, щоб за допомогою його реквізитів увійти до програми, виписала квитанцію, провела позивача до каси без черги та віддала касиру квитанцію зі своїм підписом та печаткою. Паспорт одразу не повернула позивачу, оскільки він був необхідний, щоб закрити рахунок. Потім повернулась на робоче місце, щоб закрити зарплатний картковий рахунок. Потім прийшов син позивача, почав кричати, щоб віддали паспорт його матері. Вона віддала йому паспорт. При цьому свідок зазначила, що позивачка не зверталась до неї з вимогою повернути паспорт Також свідок пам`ятає, що позивачу викликали швидку допомогу, але вона не спостерігала за подіями в залі, оскільки обслуговувала інших клієнтів. Заборгованість за пенсійною карткою не перевіряла. Позивачка зверталась до неї щодо проблеми з пенсійною карткою, що вона не може зняти гроші. Пенсійна картка не була заблокована.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 пояснив, що він працює завідувачем сектору безпеки та охорони в Лозівському відділенні Ощадбанку,у 2018 році до банку надійшла заява від клієнта про те, що він забув гроші в банкоматі, просив повернути їх. При перегляді відеоспостереження банкомату стало відомо, що гроші клієнта, які він забув забрати з банкомату, взяла жінка, яка стояла за ним в черзі. Він розпечатав фотографію цієї жінки та звернувся до менеджерів та касирів, які працюють з клієнтами, з проханням надати відомості, якщо вони впізнають жінку. Хтось з них припустив, що даною жінкою є клієнт банку Орел . Він подзвонив Орел , запитав у неї, чи була вона в той день у відділенні банку. Вона відповіла, що була. Він пояснив, що схожа на неї жінка забрала з банкомату чужі 200 грн., запропонував прийти до відділення банку, щоб розібратись, або їм прийдеться звертатись до правоохоронних органів. Орел відповіла, що прийде до банку через пару днів. Через 1,5-2 години після даної розмови йому декілька разів дзвонив син позивача, розмовляв з ним в грубій формі. Після цього він сказав заявнику, що перевірка щодо викрадених грошей припиняється, запропонував йому звернутись з цього приводу до правоохоронних органів. Він відповів, що не буде звертатись, оскільки сума в 200 грн. не є для нього значною. Через пару днів, коли він був на перерві, йому подзвонив охоронець відділення банку, сказав, що прийшла Орел та передав йому слухавку. Він в телефонному режимі роз`яснив їй, що після розмови з її сином у нього відсутні до неї претензії, питання закрито. Вона запитала щодо заблокованої картки. Він порекомендував їй з цього приводу звернутись до менеджера банку. Коли він у другій половині дня прийшов у відділення банку, бачив, що Орел надавали медичну допомогу працівники швидкої допомоги. Через пару місяців касир впізнала жінку, яка забрала з банкомату гроші, вона віддала їх власнику. Також свідок пояснив, що згідно своїх посадових обов`язків він перевіряє спільні трансакції. Позивача не звинувачував у крадіжки грошей. Перевірку ніяким чином не фіксував, оскільки вона по суті не розпочалась. Коли кошти знімаються з банкомату, після того, як операція фактично відбулась, власником коштів є клієнт. Задача банка - посприяти клієнту у поверненні його коштів.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що коли він був на роботі, йому зателефонувала мати - позивач по справі ОСОБА_1 , сказала, що у неї забрали паспорт. У відділенні банку він підійшов до спеціаліста, яка утримувала паспорт матері та запитав, з якої причини вона не віддає паспорт його матерів. Вона відповіла, що вони чекають людину. Він знову запитав щодо причин утримання паспорту. Вона віддала йому паспорт, він передав його матері та пішов на роботу. Мати залишилась у банку для сплати комунальних послуг. Приблизно через годину йому знову зателефонувала мати, вона плакала, сказала, що її звинувачують у викраденні коштів. Він повернувся до банку, мати вже не розмовляла, її голову тримали спеціаліст банку та одна з клієнток. Викликали швидку допомогу. Він викликав поліцію, вони не прийняли від нього заяву, сказали прийти подати її до відділу на наступний день. Потім прийшов брат. Приїхала швидка допомога, матері зробили укол. Брат залишився з матір`ю, а він пішов дізнаватись щодо заблокованої картки, яку відразу розблокували. Також брат заходив до службового приміщення, де йому пред`явили фотографію, брат повідомив, що на ній зображена не їх мати. Потім вони вивели з відділення банку матір, яка поїхала ночувати до брата, оскільки у неї було погане самопочуття. До цього дня йому телефонувала матір, повідомляла, що чоловік в телефонному режимі вимагає від неї, щоб вона повернула гроші. Він передзвонив цьому чоловікові, розмова між ними відбулась на підвищених тонах. Він дзвонив на гарячу лінію банку, де йому повідомили, що працівники банку не могли дзвонити його матері та просити повернути гроші, оскільки не мають на це права. Якщо хтось дзвонив, то це були шахраї. Вони пообіцяли розібратись з цією проблемою. Коли мати лежала у лікарні, він подзвонив чоловіку, який до цього телефонував його матері, запитував, чи не хоче він вибачитись перед матір`ю. Йому особисто фотографію не пред`являли. Паспорт матері йому віддали не одразу, спочатку говорили, що віддадуть паспорт, коли прийде якийсь співробітник банку. Він сказав, що на останній сторінці паспорта зазначено, у яких випадках можна утримувати паспорт. Тільки після цього йому відділи паспорт матері.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що коли прийшла до своєї знайомій, останній зателефонували начебто з банку і сказали, що начебто вона вкрала 200 гривень у банкоматі, просили негайно з`явитись і повернути гроші. Знайома пояснила, що поверне гроші коли буде пенсія, буквально через два дні, сказала, що ніколи нічого не крала. Позивачці відразу стало погано, вона розхвилювалась. Разом з позивачкою вирішили, що це якась афера. Свідок пояснила, що в банку не була, провідувала позивачку в лікарні. Позичали гроші для лікування, банк навіть не вибачився перед позивачкою. При телефонній розмові особа представилась як представник банку. Телефон був поряд, тому багато чого почула. Телефонна розмова була 19 чи 20 числа, якраз перед пенсією позивачки, весна була. Пізніше подзвонив син і пояснив, що позивачка в лікарні, оскільки їй стало погано, банк обізвав позивачку крадійкою. Позивачці постійно нездоровилося, і серце іноді «підшалювало», і суглоби.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що (позивачка є троюрідною сестрою) перебуваючи в гостях, в березні минулого року, числа 19, 20 чи 21, позивачці подзвонив чоловік вказав, що представник банку, та сказав, що вона вкрала 200 гривень в Ощадбанку. Позивачка відповіла, що вона не могла їх вкрасти, оскільки її там не була. Представник просив приїхати, на що позивачка відповіла, що приїде після того як отримає пенсію. Позивачці погрожували, говорили, що будуть звертатися до суду і тоді через суд вона втратить ще більше. Після телефонної розмови позивачка була перелякана, їй стало погано. Свідок пояснила, що пізніше позивачка потрапила до лікарні, вона її провідувала. Після телефонної розмови з представником банку позивачці вдома було погано. Як їй розповідали, коли позивачка була у відділенні банку, викликали швидку та поліцію. Також зазначила, що стан здоров`я позивачки «згідно паспорту, згідно віку». Ніяких вибачень не було, одні погрози. На сьогодні їй вже відомо, що особою, яка вкрала гроші, є не позивачка. Стосунки між позивачкою та банком нормальні: зняла пенсію, заплатила комунальні

Статтею 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.5,6 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Відповідно до виписки по картковому рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , за період з 01.03.2018 року по 31.03.2018 року на рахунок позивача надходили кошти та остання вільно ними розпоряджалась (розраховувалася карткою в аптеках та інш.) (а.с.55-56). Тому твердження позивача про блокування її пенсійної картки та позбавлення можливості користуватись належними їй коштами, є безпідставним.

Згідно п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється.

Нечесна підприємницька практика включає:

1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції;

2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Частина 2 вказаної статті зазначає про обставини, за яких дії можуть бути визначені як нечесна підприємницька практика.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Зі змісту частини 3 статті 19 вказаного Закону вбачається, що нечесною підприємницька практика, вважається на стадії пропонування продукції, товару тощо, тобто вводить споживача в оману до укладення договору.

Відповідно до частини 4 цієї статті агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.

Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики:

1) створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати;

2) здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла;

3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача;

4) вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання.

Перелік форм агресивної підприємницької практики не є вичерпним.

Згідно частини 6 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться: 1) час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції; 2) вживання образливих або загрозливих висловів; 3) використання тяжкої для споживача обставини, про яку продавцю або виконавцю було відомо, для впливу на рішення споживача; 4) встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором, включаючи положення про право споживача розірвати договір або замінити продукції чи укласти договір з іншим суб`єктом господарювання; 5) загроза здійснити незаконні або неправомірні дії.

В судовому засіданні було встановлено, що на мобільний телефон позивача працівником сектору безпеки та охорони Банку ОСОБА_2 був здійснений один дзвінок 20.03.2018 р., в якому він повідомив про подію яка сталась 20.03.2018 року з клієнтом банку який звернувся до нього через те, що забув свої кошти під час проведення операції з банкоматом та при перегляді відео, камера відеоспостереження зафіксувала жінку схожу на позивача, а тому ОСОБА_2 запропонував їй з`явитись до відділення банку для встановлення зазначених обставин. Інших телефонних дзвінків здійснено не було, а отже даний дзвінок не можна розцінювати, як постійні телефонні дзвінки, які є елементом агресивної форми підприємницької практики в розумінні ЗУ «Про захист прав споживачів».

Крім того при вирішенні спорів про захист прав споживачів слід ураховувати, що тягар доказування обставин, які звільняють від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання, в тому числі й за спричинену шкоду, лежить на продавцеві (виготівникові).

До фактів, які підлягають доказуванню у справах про захист прав споживачів, насамперед, слід віднести: чи мало місце придбання продукції (замовлення послуги); чи надавалась інформація про товар (послугу) і яка саме; відомості про властивості товару та відповідність їх потребам споживача та вимогам встановлених нормативів; чи мало місце використання товару; чи мало місце заподіяння шкоди, що завдана життю, здоров`ю або майну споживача.

У п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року №5 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» роз`яснено, що вимоги можуть заявляти споживачі, які мають на товари квитанцію, товарний чи касовий чек або інший письмовий документ. Втрата зазначених документів, неодержання їх при придбанні товару чи неможливість їх відновлення не позбавляє споживача права доводити факт купівлі-продажу з допомогою свідків.

Тобто, тягар доказування факту придбання, замовлення товарів (послуг) покладається на споживача.

З позовної заяви вбачається та встановлено в судовому засіданні що позивач та її представник наполягали на тому, що дії представників банку є агресивною підприємницькою практикою, що спричинили матеріальну та моральну шкоду, однак в порушення вимог ст.81 ЦПК України останні не довели та не надали суду ніяких доказів, про те, які дії відповідача містять елементи примусу, докучання або неналежного впливу на позивача та як дії представників Банку вплинули на свободу вибору або поведінку позивача стосовно придбання продукції чи надання послуг.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягає з`ясуванню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ст.611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язань у договірних правовідносинах у випадку встановлення такої відповідальності законом або договором.

Дана правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 24.02.2016 по справі №6-1790цс15 (номер рішення в ЄДРСР 57067193), який зазначив, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної немайнової) шкоди.

Відповідно до положень статей 4,22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі №6-1575цс16 (номер рішення в ЄДРСР 62754549) та підтверджена Верховним Судом у постанові від 23.01.2018 року по справі №202/10128/15 (номер рішення в ЄДРСР 71807586).

Судом встановлено та не заперечується представником відповідача, що в ході з`ясування обставин зняття з чужого карткового рахунку готівки у відділенні банку позивачу внаслідок хвилювання стало зле (підвищився тиск), після чого працівниками банку було надано ліки та викликана швидка, після приїзду якої та надання медичної допомоги (ін`єкції ліків) позивач відмовилася від подальшої госпіталізації.

Стосовно фіскальних чеків, які були долучені позивачем на підтвердження витрачених на ліки для лікування в стаціонарному відділенні коштів (а.с.4,5), то суд не бере їх до уваги, оскільки доказів, щодо призначення лікарем саме ліків вказаних в чеках не надано, а отже не можливо встановити, що зазначені в чеках ліки були придбані саме ОСОБА_1 . Крім того не доведено причинно-наслідковий зв`язок стану здоров`я позивача, з урахуванням її віку, з обставинами зазначеними в позовній заяві.

За змістом статей 11,15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55,124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8,9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі №6-32цс13.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

На підставі викладеного, аналізуючи зазначені норми закону та зібрані у справі докази в їх сукупності, беручи до уваги, що позивачем не надано доказів того,що відповідач використовував нечесну підприємницьку практику та наявності послідовного зв`язку між будь-якою шкодою, перенесеними моральними стражданнями та діями відповідача, суд вважає, що обставини викладені в позовній заяві не пов`язані із захистом прав споживача, оскільки твердження позивача, що відповідачем були порушені її права як споживача банківських послуг, та що дії відповідача відносяться до агресивної підприємницької діяльності не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, не доведена вина відповідача в заподіянні позивачу моральної шкоди, відсутня протиправність діяння відповідача відносно неї, не встановлено неправомірності дій чи бездіяльності та причинного зв`язку між шкодою та будь-якими неправомірними діями відповідача.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалася позивачка та її представник як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вказані дії відповідача не можна визнати нечесною підприємницькою діяльністю в розумінні ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів; у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

Зі змісту положень пункту 4 частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року, пункту 1 частини першої статті 80 ЦПК України 2004 року, ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. При цьому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі. Така правова позиція викладена у рішенні Верховного суду у справі справа №761/11472/15-ц від 28 листопада 2018 року.

В силу ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Разом з тим, враховуючи, що суд дійшов висновку, про те, що обставини викладені в позовній заяві не пов`язані із захистом прав споживача, суд відповідно до ст.141 ЦПК України вважає за необхідне стягнути з позивача судовий збір в розмірі 704,80 грн. лише за майновими вимогами.

Керуючись ст.ст.88,208-209,212-214,218,223 ЦПК України, суд, -

вирішив:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк» про захист прав споживача, стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер № НОМЕР_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , судовий збір в дохід держави в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок (одержувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку 899998, р/р31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Харківської області через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення буде виготовлено протягом десяти днів.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Представник позивача ОСОБА_7 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк», адреса: Харківська область, м.Лозова, вул.Р.Люксембург,22-А, код ЄДРПОУ 00032129.

Представник відповідача: адвокат Батюк Антон Геннадійович, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2057 від 21.12.2016 року, АДРЕСА_4

Повний текст рішення виготовлений 15.09.2019 року.

Суддя О.А.Ткаченко