Ухвала суду № 84446534, 23.09.2019, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Комінтернівський районний суд м.Харкова

Провадження № 2-о/641/148/2019 Справа № 641/7465/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2019 року м. Харків

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Фанда О.А., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту поранення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України; -

в с т а н о в и в:

18 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною заявою.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що на підставі Указу Президента України від 6 травня 2014 року № 454/2014 він був призваний на військову службу за мобілізацією. Відповідно до довідки № 615 від 22 квітня 2016 року він був залучений та брав безпосередню участь в бойових діях на території Донецької та Луганської областей, забезпеченні її проведення в секторі «С» (з 18 серпня 2014 року по 19 березня 2015 року) зони проведення бойових дій.

3 вересня 2014 року та 14 грудня 2014 року під час бойового зіткнення в зоні тимчасово підконтрольній Російській Федерації (Саур - Могила) та с. Гнутово (м. Маріуполь) при виконанні службових обов`язків в період проходження військової служби в Збройних силах України, отримав закриті черепно-мозкові травми, струс головного мозку з астоновегетативним синдромом, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 950 від 2 серпня 2016 року. Мала місце короткочасна втрата свідомості. Знаходився на лікуванні в Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону з 16 грудня 2014 року по 23 грудня 2014 року з діагнозом посттравматичний стресовий розлад у вигляді невротичної реакції з агрипничним синдромом, що сталося в результаті отриманої мінно-вибухової травми.

Проте, довідка військово-лікарської комісії № 1255 від 23 грудня 2014 року, як і інші документи, що відповідно до законодавства встановлюють причинний зв`язок травм (поранень, контузій, каліцтв) не визначають причинно-наслідкового зв`язку цих контузій, із збройною агресією Російської Федерації проти України.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив встановити юридичний факт поранення під час виконання обов`язку військової служби 3 вересня 2014 року та 14 грудня 2014 року в районі Сайр-Могили Шахтарського району Донецької області, та с. Гнутове, м. Маріуполь Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Заявник зазначав, що встановлення зазначеного факту йому необхідно для набуття статусу жертви міжнародного збройного конфлікту.

Розглянувши заяву та додані до неї документи, приходжу до висновку що заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 та пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з частиною 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту зазначеної норми права, а також роз`яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» випливає, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Отже, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку встановлення можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.

Статтею 2 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (далі Конвенція), яка набрала чинності 21 жовтня 1950 року, ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР від 03 липня 1954 року, передбачено, що крім положень, які виконуються в мирний час, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. В усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конвенції може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов`язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов`язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.

Статтею 4 Конвенції передбачено, що нейтральні держави за аналогією застосовують положення цієї Конвенції щодо поранених і хворих, а також медичного та духовного персоналу збройних сил конфлікту, прийнятих або інтернованих на території їхніх держав, а також знайдених померлих.

Приписами статті 13 Конвенції передбачено, що вона застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії та особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил.

Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.

Пунктом 1.1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке затверджено наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року за № 402 передбачено, що установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям військо - лікарська експертиза. Повноваження щодо встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців покладені на військово-лікарські комісії, а повноваження щодо оформлення довідки про обставини травми надані командиру (начальнику) військової частини.

Із змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що він просив встановити причинний зв`язок між пораненням та перебуванням на військовій службі, що виключає можливість встановлення цього факту в порядку цивільного судочинства, оскільки порядок встановлення такого факту визначено діючим законодавством України.

Таким чином, Положенням визначено, що повноваження щодо встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців покладені на військово-лікарські комісії, а повноваження щодо оформлення довідки про обставини травми надані командиру (начальнику) військової частини.

Одночасно суд наголошує на тому, що надана заявником практика Верховного Суду (постанова від 14 березня 2018 року у справі №363/2981/16-ц, постанова від 21 березня 2018 року у справі №428/12368/16-ц, постанова від 21 березня 2018 року у справі №417/3852/17, постанова від 12 квітня 2018 року у справі №243/7029/17, постанова від 06 червня 2018 року у справі №428/13977/16-ц, постанова від 21 серпня 2018 року у справі №428/8076/16-ц, постанова від 21 серпня 2018 року у справі №752/6366/16-ц, постанова від 12 вересня 2018 року у справі №755/14659/16-ц) стосується встановлення факту вимушеного переселення з окупованої території внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, а не факту отримання поранення при виконанні обов`язків військової служби внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

З врахуванням вищезазначеного, у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 186, 293, 315 ЦПК України, -

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту поранення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя -О. А. Фанда