Рішення № 84440909, 17.09.2019, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/5641/19

2/212/2435/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2019 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Дехти Р.В., секретаря судового засідання Більченко Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг, в порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України, за відсутності осіб, які беруть участь у справі та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом осіб за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ,-

ВСТАНОВИВ:

09 липня 2019 року до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області звернувся представник позивача із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 12 січня 2013 року у загальному розмірі 114501,16 грн. В обґрунтування вимог зазначено, що між сторонами було укладено кредитний договір б/н від 12 січня 2013 року за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 600,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення , що відповідає строку дії картки. Зазначено, під час укладання договору сторони керувались «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою », затвердженими наказом № СП -2010-256 від06 березня 2010 року та «Тарифами Банку» та зазначено , що відповідач оформлюючи заяву на отримання кредиту був ознайомлений із зазначеними умовами , вони є розміщеними на офіційному веб сайті банку і все це складає між Банком - позивачем та ОСОБА_1 договір. Зазначено , що банком у повному обсязі були виконані зобов`язання щодо надання кредитних коштів , а відповідач у свою чергу не виконав умови договору внаслідок чого станом на 10 червня 2019 року виникла заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 114 501,16 грн. яка складається з такого :

- 597,70 грн. - заборгованість за кредитом,

-102 846, 17 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом,

-5128, 66 грн. - заборгованість за пенею та комісією

а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг :

-500 грн. - штраф (фіксована частина)

-5 428, 63 грн. - штраф (процентна складова).

Ухвалою суду від 19 липня 2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 17 вересня 2019 року.

Отримавши копію позовної заяви разом із доданими до неї додатками відповідач ОСОБА_1 не погоджуючись з вимогами банку надав до суду відзив на позов у якому заперечував проти заявлених вимог позивача у повному обсязі.

По - перше відповідач не погодився з тим, що був належним чином ознайомлений з тарифами по обслуговуванню кредитної карти «Універсальна» ,

По - друге зазначив, що під час підписання заяви сторони не дійшли згоди щодо умов договору кредитування , у заяві позичальника від 12 січня 2013 року не зазначена процентна ставка кредиту, однак у позові та розрахунку позивач окрім основного розміру боргу за кредитом (тіло кредиту) просить суд також стягнути заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами , а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

По - третє у відзиві відповідач зазначає , що в матеріалах справи відсутні докази того , що ОСОБА_1 дійсно був ознайомлений та погодився саме із тими тарифами та Умовами , на які йдеться в посиланні у позові до того ж вони можуть залежати від волевиявлення банку , який може вносити зміни в умови кредитування.

Також відповідач ОСОБА_1 зазначив, що позивачем не надано достовірних, беззаперечних доказів стосовно отримання ним кредитних коштів , також просив суд застосувати встановлені законом строки позовної давності , оскільки у заяві сторонами не досягнуто згоди щодо її збільшення.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, на підтвердження факту укладення з відповідачем кредитного договору та досягнення згоди щодо істотних умов цього договору, позивачем надано до суду завірену анкету-заяву відповідача від 12.01.2013 року, з якої слідує, що відповідач погодився з тим, що вказана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним і банком договір про надання банківських послуг. Відомостей про отримання кредитної картки чи кредитних коштів вказана заява не містить.

12 січня 2013 року відповідача ОСОБА_1 підписав Анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку.

Банком, відповідно до наданого Розрахунку станом на 10 червня 2019 року, за період з 21 листопада 2013 року по 30.08.2014 року розмір ставки по поточній та по простроченій заборгованості становив 30,00 %; за період з 01.09.2014 по 31.03.2015 включно розмір ставки становив 34,80 %; за період з 01.04.2015 по 10.06.2019 включно розмір ставки становив 43,20 %.

Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань по кредитному договору банком станом на 10 червня 2019 року нараховано заборгованість по кредиту у розмірі:

- 114 501,16 грн. яка складається з такого:

- 597,70 грн. - заборгованість за кредитом,

-102 846, 17 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом,

-5128, 66 грн. - заборгованість за пенею та комісією

а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:

-500 грн. - штраф (фіксована частина)

-5 428, 63 грн. - штраф (процентна складова).

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином у відповідності до умов договору.

Частина 1 ст.530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст.1054 ЦК України позичальник за кредитним договором зобов`язаний повернути кредит та сплатити відсотки в розмірі і на умовах встановлених договором.

За нормою ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами 1, 2 ст.83 ЦПК України передбачено подання доказів сторонами та іншими учасниками справи безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Як передбачено ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Всупереч даним нормам закону представником позивача не наведено достатньо доказів, які б давали суду підстави для задоволення позовних вимог.

В позові зазначено, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві.

На підтвердження укладення між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору, банком надано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 12 січня 2013 року, однак доказів ознайомлення під розпис ОСОБА_1 з Умовами та Правилами надання банківських послуг в ПриватБанку не надано.

На підставі зазначеного суд не може прийняти до уваги наданий витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку, як належний, допустимий та достатній доказ, оскільки матеріали справи не містять доказів, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з усіма істотними умовами договору. Тобто, відсутність підпису відповідача на Умовах та правилах надання банківських послуг фактично надає можливість банку надавати умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем.

Таким чином, враховуючи той факт, що позивачем не долучено до позовної заяви Умов та правил про надання банківських послуг, які б містили підпис позичальника, суд дійшов до висновку, що АТ КБ ПриватБанк не доведено, що під час підписання заяви-анкети позичальника відповідач був ознайомлений саме з тими Умовами та правилами надання банківських послуг, які надані позивачем до позову.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції, що міститься у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року №6-2320цс16, постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 203/5497/13-ц (провадження №61-1391св18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Як вбачається з наданої суду копії витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, пунктом 2.1.1.5.6 передбачено, що у випадку невиконання зобов`язань по договору, клієнт зобов`язаний на вимогу банку виконати зобов`язання по поверненню кредиту (в тому числі простроченого кредиту і овердрафту), оплаті винагороди банку. Проте, в матеріалах справи відсутні дані про направлення банком відповідачу вимоги про виконання ним зобов`язання по поверненню кредиту, що свідчить про невиконання самим банком умов договору, а факт невиконання боржником умов договору за таких обставин є недоведеним.

Крім того, представником позивача не наведено доказів інформування ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідача про зміну тарифів та інших умов обслуговування рахунків не менше ніж за 7 днів до введення змін, як це передбачено укладеним між ними кредитним договором, а саме, п.1.1.3.2.3. Адже, як вбачається з наданих суду Розрахунків заборгованості за договором № б/н від12.01.2013 , укладеного між сторонами, в період дії даного договору змінювались процентна ставка по поточній та по простроченій заборгованості.

Також всупереч п.1.1.3.1.9 Договору, за яким Банк зобов`язаний не рідше одного разу на місяць способом, зазначеним у заяві, надавати власнику виписки про стан картрахунків і про здійснені за минулий місяць операції за картрахунками, судом не добуто доказів виконання Банком даної умови. А саме, в суді не виявилося за можливе дослідити з наданої суду копії вказаної заяви, яким же способом власник виписки інформувався Банком про стан картрахунків.

Таким чином, позивач, змінивши розмір процентів за договором, фактично змінив умови кредитного договору в односторонньому порядку .

Частина 1 ст.651 ЦК України передбачає, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не передбачено договором або законом.

При цьому, згідно ст.653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

В суді встановлено, що зміна умов кредитного договору в частині нарахування процентів за користування кредитом була здійснена позивачем в односторонньому порядку без згоди відповідача, як позичальника, який відповідні зміни не підписував, що суперечить вище наведеним правовим нормам та умовам самого кредитного договору.

Вказане також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеній в постанові від 11.03.2015 у справі №6-16цс15, згідно якої умови надання споживчого кредиту фізичним особам не можна вважати складовою частиною укладеного сторонами кредитного договору, якщо такі умови не містять підпису позичальника.

Також суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до положень ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Така правова позиція висловлена і у правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 21.10.2015 №6-2003цс15.

Із розрахунків заборгованості, наданих позивачем, не вбачається за можливе перевірити правильність нарахувань відповідних сум. Ніяких роз`яснень та доказів щодо принципу складення даних розрахунків справа не містить. Незрозуміло, на яких підставах позивачем нарахована заборгованість по процентам за користування кредитом. Крім того, сам розрахунок не скріплений печаткою банку, а відтак не може бути належним та допустимим доказом у справі.

Також, представником позивача не надано доказів на підтвердження укладення кредитного договору, а саме видачі Банком коштів (виписки з особового рахунку, копії квитанції, меморіального ордеру тощо), так як за нормами п.2 ч.1 ст.1046, ч.2 ст.1054 ЦК України кредитний договір є укладений з моменту передання грошей.

Відповідно до змісту ч.1 ст.1050 ЦК України з урахуванням ст. 526, 527, ЦК України, банк повинен довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та відповідно, на умовах встановлених договором.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Відповідно до вимог ч.ч. 1,2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Зазначена правова позиція міститься і в постанові Верховного суду України від 22 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16).

Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладання між сторонами у належній формі кредитного договору, оскільки надані позивачем Умови та Правила отримання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття та затвердження, а також підпису відповідача, тому позивачем не доведено, що під час підписання анкети про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку відповідач ОСОБА_1 був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами.

Крім того, позивачем не надано доказів того, що відповідач отримував кредитну картку та кредитні кошти у розмірі 600,00 грн., так як в заяві, підписаній відповідачем, не зазначено бажаний розмір кредитного ліміту, і доказів того, що відповідачем було отримано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 600,00 грн. на час укладення договору, позивачем не надано, тому нарахування відповідачу заборгованості за кредитним договором, виходячи з суми кредиту 600,00 грн. є необґрунтованим.

Також, позивачем не доведено, що відповідач має заборгованість по поверненню кредитних коштів у розмірі, зазначеному у позовній заяві, що становить 114501,16 грн., оскільки складові цієї заборгованості у прохальній частині позову не зазначені, на підтвердження цих обставин позивачем надано відповідний розрахунок, який сам по собі не може бути єдиним та безумовним доказом розміру вказаної заборгованості за кредитним договором.

Крім того, розрахунок викладений незрозуміло оскільки, у графах складових заборгованості містить лише цифрові дані, без наведення математичного обґрунтування, тому визначити за ним час та період утворення заборгованості у відповідача та перевірити правильність її нарахування неможливо, до того ж в прохальній частині позову позивачем не вказано з яких саме платежів складається ця заборгованість, а інших доказів, підтверджуючих ці обставини, позивачем не надано.

До того ж, розрахунок не містить достатніх даних про особу, яка його здійснила, оскільки крім підпису цієї особи, інші ідентифікуючі дані (підпис, посада) відсутні.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 року у справі № 315/353/17.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Також в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: (п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).

Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Таким чином, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу, наданого позивачем окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем поза розумним сумнівом, не доведено факт укладення між сторонами кредитного договору та досягнення сторонами згоди щодо істотних умов цього договору, отримання відповідачем від позивача кредитних коштів у зазначеному ним розмірі та наявність і розмір заборгованості по поверненню цих кредитних коштів, тому підстави для стягнення з відповідача заборгованості по кредиту у розмірі 18390,69 грн., про що просить позивач, відсутні, а у задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю заявлених вимог.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1921 грн. 00 коп. слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89,133, 141, 258-259, 263-265,279, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційної інстанції через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ПОЗИВАЧ: АкціонернЕ товариствО комерційний банк «Приватбанк» (01001, м.ДНІПРО, ВУЛ. ГРУШЕВСЬКОГО 1Д, ЄДРПОУ:14360570).

ВІДПОВІДАЧ: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП : НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення буде виготовлено до 22 вересня 2019 року.

Суддя: Р. В. Дехта