Рішення № 84438908, 13.09.2019, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/6161/19

Провадження №2/523/3098/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2019 р. Суворовський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого судді - Бузовського В.В.,

при секретарі - Петровської О.П.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши в відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Одесі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність, її спростування та стягнення моральної шкоди, -

встановив:

ОСОБА_3 , звернувся до суду із позовом просив визнати інформацію недостовірною та такою, що принижує честь, гідність, її спростування та стягнути моральну шкоду в розмірі - 50 000,00 грн. Поширення недостовірної інформація відповідачкою було здійснене шляхом написання нотаріально посвідченої заяви свідка від 02.03.2019 року, яка була надана ОСОБА_5 до Приморського районного суду м. Одеси в межах цивільної справи № 522/7208/18, у якій ОСОБА_4 , повідомляє, що «З батьком ОСОБА_6 я не знайома і ніколи його не бачила. Мені відомо, що він рідко відвідує свою дочку (це відбуваються, зазвичай, напередодні судових засідань). Також мені відомо, що абсолютно всі фінансові витрати щодо харчування, проживання, виховання та розвитку ОСОБА_6 , несе її мати ОСОБА_5 ».

Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні позовну заяву підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених у позові.

ОСОБА_4 , подала до суду відзив на позов, у якому просила відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що позивач не довів того, що має місце факт поширення інформації, яку він вважає недостовірною. Відомості, які позивач вважає недостовірними, міститься виключно в матеріалах судової справи № 522/7208/18 (в заяві свідка), подані виключно до суду та отриманні позивачем саме в межах вказаної судової справи. Ніякого публічного оголошення відповідної інформації не було.

Таким чином, ОСОБА_4 вважає, що позов є необґрунтованим з зазначених вище обставин, та просить відмовити повністю в задоволенні позову.

Представник відповідачки ОСОБА_4 у судовому засіданні позовну заяву не визнав та просив відмовити повністю в задоволенні позову.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Так встановлено, що підставою для подання позову стала нотаріально посвідчена заява ОСОБА_4 від 02.03.2019 року, яка була подана до Приморського районного суду м. Одеси в межах цивільної справи № 522/7208/18 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , про визначення місця проживання малолітньої дитини, у якій ОСОБА_4 повідомляє, що «З батьком ОСОБА_6 я не знайома і ніколи його не бачила. Мені відомо, що він рідко відвідує свою дочку (це відбуваються, зазвичай, напередодні судових засідань). Також мені відомо, що абсолютно всі фінансові витрати щодо харчування, проживання, виховання та розвитку ОСОБА_6 , несе її мати ОСОБА_5 » (а.с. 8). Як вбачається з заяви ОСОБА_5 , про долучення доказів по справі № 522/7208/18 (а.с. 10) заява ОСОБА_4 є письмовим доказом по справі № 522/7208/18, яка отримана ОСОБА_3 в Приморському районному суді м. Одеси з матеріалів справи № 522/7208/18.

Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.

Згідно зі ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ст. 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Частиною 4 ст. 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням такої недостовірної інформації.

За змістом ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

За змістом вимог ст. 277 ЦК України, а також п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи »).

При вирішенні питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначати характер такої інформації та з`ясувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Згідно із роз`ясненнями, що містяться в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду», суди застосовують при розгляді справ Європейську конвенцію з прав людини і практику суду як джерело права.

Згідно зі ст. 10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і свобод людини» від 11.09.1997 року, кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік, Хендісайд) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

За змістом ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Отримана інформація ОСОБА_3 в Приморському районному суді м. Одеси з матеріалів справи № 522/7208/18, не свідчить про те, що мало місце її розповсюдження.

Відповідно до п. 15 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 р. № 1, під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

З наведених Верховним Судом роз`яснень вбачається, що під терміном «поширення» розуміється розповсюдження такої інформації серед сторонніх осіб, як це буває при її розміщенні в мережі інтернет, соціальних мережах, засобах масової інформації тощо.

В даному випадку відомості, які позивач вважає недостовірними, міститься виключно в матеріалах судової справи № 522/7208/18 в заяві яка подана виключно до суду та отримана позивачем саме в межах вказаної судової справи. Ніякого публічного оголошення відповідної інформації не було, не була така заява і направлена не компетентному органу.

Таким чином, поширення інформації не відбулося, оскільки така інформація стала відома лише суду, як уповноваженому органу.

Як зазначено у п. 17 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 р. № 1, Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі.

Таким чином, повідомлення (надання) інформації суду не може вважатись поширенням недостовірної інформації та не може тягти за собою обов`язок її спростування в порядку ст. 277 ЦК України.

Відповідачкою вжито усіх необхідних дій для того, щоб інформація, що викладена в заяві свідка, не стала відома поза межами судової справи № 522/7208/18.

Інформація, що міститься у заяві наданій у зв`язку з розглядом конкретної справи, не може бути визнана недостовірною шляхом подання окремого позову. При цьому, зі змісту позову вбачається, що документ з «недостовірною інформацією» розцінюються позивачем саме як письмовий доказ у іншій справі. Достовірність, або не достовірність такої інформації повинен встановлювати суд (суддя), якому надані відповідні докази, як зазначено у п. 17 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 р. № 1.

У разі, якщо ОСОБА_3 , не згоден з доказами, наданими відповідачем, в тому числі заявою ОСОБА_4 , він не позбавлений права надати свої докази на спростування певної інформації в межах судової справи № 522/7208/18.

У своїй позовній заяві ОСОБА_3 зазначає «Вважаю зазначену інформацію недостовірною, та такою, що порушує мої права та інтереси».

Згідно п. 18 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 р. № 1, згідно з положеннями статті 277 ЦК ( 435-15 ) і статті 10 ЦПК ( 1618-15 ) обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

В силу частин 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, предбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За правилами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, проаналізувавши висловлювання ОСОБА_4 відносно ОСОБА_3 , суд вважає, що вони не підлягають спростуванню, а отже і задоволення заявлених позовних вимог, оскільки чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів). Крім того, висловлення відповідачки, які досліджувалися судом, не містять в собі брутальних, принизливих чи непристойних виразів, а лише є оцінкою дій позивача, на думку ОСОБА_4 , на підставі її власних спостережень.

Щодо стягнення моральної шкоди з ОСОБА_4 у сумі 50 000,00 грн, то суд вважає, що така вимога є похідною від вимоги про захист честі та гідності в задоволенні якої відмовлено, а тому і похідна вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, у судовому засіданні жодних доказів про порушення відповідачкою особистих немайнових прав позивача не встановлено, отже суд вважає, що законних підстав для стягнення моральної шкоди на користь позивача ОСОБА_3 немає.

За таких обставин суд вважає необхідним відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 у повному обсязі.

Керуючись ст. 16, ст. 23, ст. 270, ст. 275, ст. 277, ст. 1167 ЦК України, Законом України «Про інформацію», ст.ст. 10-13, ст. 17, ст. 141, ст.ст. 258-259, ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , ІПН - НОМЕР_2 ), про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність, її спростування та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23.09.2019 року.

Суддя: