Рішення № 84432652, 16.08.2019, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/10402/16-ц

Категорія 52

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2019 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Ларіонової Н.М.,

при секретарі судового засідання Мариненко Я.С., Гальчинській А.О.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_8

представника відповідача - Глотової С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» про поновлення на роботі, стягнення сум, що належать при звільненні, та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2016 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просить: 1) визнати таким, що не відповідає законодавству України наказ ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» № 241к від 08.08.2016 року в частині звільнення її з роботи; 2) поновити її на роботі та в займаній посаді з дня, наступного за днем її звільнення; 3) стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням усіх надбавок, премій доплат, які вона мала право отримувати відповідно до діючого законодавства в розмірі 421 867,53 грн.; 4) стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену частину вихідної допомоги в розмірі 11 972,17 грн.; 5) стягнути з відповідача на свою користь невиплачену заробітну плату за 08.08.2016 року в розмірі 497,73 грн.; 6) стягнути з відповідача на свою користь невиплачену заробітну плату при звільненні в розмірі 16 632,77 грн.; 7) стягнути з відповідача на свою користь кошти за кожен день затримки розрахунку при звільненні в розмірі 598 779,72 грн., відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України; 8) зобов`язати відповідача видати позивачу довідку за формою Додатку 1 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій про заробітну плату для обчислення пенсії, затвердженою постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, за весь час роботи на підприємстві; 9) стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в розмірі 30 997,37 грн.; 10) зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошових коштів, виплата яких передбачена у п.є.) п.п 5.1.8. п. 5.1 розділу V Колективного договору та за якими були видані накази про преміювання та заохочення працівників Фірми у встановлених розмірах, відповідно до посадового окладу головного спеціаліста, що були встановлені в дні таких виплат, за період з дати звільнення позивача по день поновлення на посаді, з урахуванням посадового окладу в розмірі 1800,00 грн.; 11) зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошових коштів в розмірі різниці між підвищеним посадовим окладом головного спеціаліста з 01.08.2016 року та тим окладом, який був у відповідача, - 10 950,00 грн. та донарахувати інші виплати, які розраховувались від посадового окладу ( премії, надбавки тощо) за період з дати введення нових посадових окладів по день поновлення на посаді позивача; 12) зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошових коштів в розмірі 1 512,07 грн. за кожен день, починаючи з 20.09.2017 рок по день поновлення на посаді.

Свої вимоги обгрунтовує тим, що починаючи з вересня 1998 року позивач працювала на ДП ДК «Укрспецекспорт» - ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» на посаді головного спеціаліста відділу контрактів № 1 департаменту № 1. 25.05.2016 р. адміністрацією підприємства позивачу було пред`явлено для ознайомлення письмове повідомлення, яким доводилось до відома, що у зв`язку зі змінами в організації праці, визначених наказом Компанії від 13.05.2016 р. № 108, посада, яку займає позивач, підлягає скороченню, у відповідності до вимог статті 49-2 КЗпП України та позивача буде звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України. При цьому позивач зазначає, що прийняття рішення про скорочення відбулось з такими фактами порушення трудового законодавства, зокрема, як вимог ст.ст. 42,49-2 КЗпП України: не було запропоновано переведення на іншу роботу (посаду), або не попереджено про неможливість такого переведення, не було враховано переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством України в той час як позивач була одним з п`ятьох працівників фірми з найбільшим безперервним стажем роботи на підприємстві. Крім того, при звільненні позивачу не була виплачена заробітна плата 16 632,77 грн., недоплачено вихідної допомоги в розмірі 11 972,17 грн., неправильно брався посадовий оклад для виплати сум, що належать при звільненні. Виплата сум при звільненні була проведена із затримкою на 11 днів (лише 19.08.2016 р.), що становить 29 102,67 грн. Середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.08.2016 р. по 19.09.2017 р. становить 421 867,53 грн. Незаконними діями відповідача їй заподіяна моральна шкода, що полягає у моральних стражданнях та порушенні нормального укладу її життя, розмір якої вона оцінює у 30 997,37 грн. Стверджує, що за період її незаконного звільнення вона не отримала умовами Колективного договору доплати, які б мала, в розмірі 18 000,0 грн. Крім того, за період її звільнення працівникам були підвищені посадові оклади, а тому позивач вважає, що має право на доплату цих сум. Також, незважаючи на неодноразові звернення до бухгалтерії, їй до сих пор не видана в повному обсязі довідка за встановленою формою про заробітну плату за роки, яка вона пропрацювала у відповідача, що необхідна для обчислення їй пенсії, що унеможливлює її звернення до ПФУ. Отримана нею від відповідача довідка № 403 від 22.06.2017 р. за період роботи позивача з 01.01.2011 р. по 30.06.2016 р. не відповідає формі довідки про зарплату для обчислення пенсії, затвердженої ПФУ.

Провадження у справі відкрито ухвалою від 21.09.2016 року (суддя Роман О.А.).

В вересні 2017 р. представником відповідача подані письмові заперечення, в яких сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що протоколом засідання складу Ради трудового колективу ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» № 36-1 uim від 22.04.2016 року було зафіксовано рішення Ради трудового колективу про згоду з рішенням адміністрації ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» щодо скорочення чисельності та штату працівників підприємства. 13.05.2016 року ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» було видано наказ № 108 «Про скорочення чисельності і штату працівників та внесення змін до структури та штатного розпису ДП ДГЗІФ «Укрінмаш». Зазначає, що 24.05.2016 р. ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» було видано наказ № 119, відповідно до пункту 1 якого нові структура та штатний розпис вводились в дію з 01.08.2016 року. При цьому 25.05.2016 року ОСОБА_2 було персонально повідомлено про наступне вивільнення з роботи з 25.07.2016 року, в якому також було проінформовано позивача про відсутність вакантних посад, що відповідали його кваліфікації. Наказом ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» № 241К від 08.08.2016 року позивача було звільнено у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

На підставі протоколу повторного автоматичного розподілу від 23.11.2017 року матеріали вищевказаної справи передані в провадження судді Ларіонової Н.М.

Відповідно до п.9 ч.1 розділу ХІІІ «Перехідні положення ЦПК України (2017 р.) розгляд даної справи підлягає за нормами ЦПК України (2017 р.), чинного з 15.12.2017 р. Справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, надав пояснення аналогічні викладеним в позові. Додав, що відповідач повідомив позивача про звільнення в день звільнення, позивачу не були запропоновані інші посади. Стверджує, що, не зважаючи на інвалідність 2 групи, позивач могла би працювати водієм. Додав, що пенсію по інвалідності позивач отримує з 2013 р.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити позивачу в задоволенні позову з підстав, наведених в запереченні. Стверджує, що відповідачем не було допущено порушень прав позивача при звільненні.

Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала у трудових відносинах з Державною компанією «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» з вересня 1998 року та працювала на посаді головного спеціаліста відділу контрактів № 1 департаменту № 1.

12.04.2016 року адміністрація ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» в особі генерального директора ОСОБА_3 звернулась до Ради трудового колективу з повідомленням про те, що адміністрацією ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» прийнято рішення щодо скорочення чисельності та штату працівників підприємства, яким передбачено звільнення понад 9% працюючих.

Як свідчать матеріали справи, протоколом засідання складу Ради трудового колективу ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» №36-1 uim від 22.04.2016 року було зафіксовано рішення Ради трудового колективу про згоду з рішенням адміністрації ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» щодо скорочення чисельності та штату працівників підприємства.

13.05.2016 року ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» видано наказ № 108 «Проскорочення чисельності і штату працівників та внесення змін до структури штатного розпису ДП ДГЗІФ «Укрінмаш»».

Пунктом 4 вищевказаного наказу було зобов`язано управління роботи з персоналом та документообігом ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» подати структуру та штатний розпис на погодження до Державного концерну «Укроборонпром».

Згідно п.1.2. вищевказаного наказу виведено зі структури та штатного розпису Департамент № 1 - у повному складі.

Листом від 16.05.2016 року № 27/6-4446 ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» було надіслано структуру та штатний розпис на погодження Державному концерну «Укроборонпром».

Листом ТВО Генерального директора Державного концерну «Укроборонпром» - Кострицьким В. від 24.05.2016 року № UOP -6.2-5088 погоджено структуру та штатний розпис ДП ДГЗІФ «Укрінмаш».

24.05.2016 року ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» видано наказ № 199, відповідно до якого введено в дію з 01.08.2016 року структуру та штатний розпис ДП ДГЗІФ «Укрінмаш».

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , 25.05.2016 р. повідомлено про вивільнення у зв`язку зі змінами в організації праці, наявна в матеріалах справи.

Відповідно до Акту від 25.05.2016 року ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» про персональне попередження ОСОБА_2 про вивільнення, за підписом Голови Ради трудового колективу - ОСОБА_4 , заступника голови Ради трудового колективу - ОСОБА_5 , начальника відділу роботи з персоналом - ОСОБА_6 , провідного спеціаліста відділу роботи з персоналом - ОСОБА_7 , вбачається, що ОСОБА_2 ознайомилась зі змістом письмового попередження, але засвідчувати особистим підписом факт свого ознайомлення відмовилась.

Наказом № 241 К від 08.08.2016 р. позивача ОСОБА_2 звільнено з посади головного спеціалісту відділу контрактів № 1 Департаменту № 1 у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, згідно п.1 ст.40 КЗпП України, 08.08.2016 р.

Статтею 40 КЗпП України визначено випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Зокрема, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Відповідно до абз. 1 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Виходячи з наведеного, у вказаній категорії справ суд зобов`язаний перевірити підстави для звільнення (чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників), а також чи було роботодавцем дотримано процедуру вивільнення працівника (чи працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення).

Судом встановлено, що наказом № 108 від 13.05.2016 року було внесено зміни в організації виробництва і праці відповідача та скорочено штатну та чисельності працівників, відповідно до якого в повному складі було виведено Департамент № 1, в якому працювала позивач.

Порядок вивільнення працівників врегульовано у статті 49-2 КЗпП України.

Зокрема, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України).

В судовому засіданні спростовані доводи сторони позивача про те, що позивача не попередили у встановлений законом строк про вивільнення вищевказаним актом від 25.05.2016 р.

Як вбачається з довідки МСЕК від 15.07.2014 р., позивачу довічно встановлена 2 група інвалідності та за висновками якої про умови та характер праці позивач може працювати в спеціально створених умовах.

Суд не може погодитись з доводами позивача про те, що не було фактичної зміни в організації виробництва і праці, які торкалися б трудових функцій, які виконував позивач в АТ «Укрексімбанк» не відбулось, оскільки банк, користуючись своїми законними правами, здійснив зміни в організації виробництва і праці, в тому числі вніс зміни до організації структури Головного банку, здійснивши скорочення чисельності та штату, виходячи з того, що відповідно до статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Як вбачається з наданих відповідачем документів, таке рішення і саме такий шатний розпис був зумовлений організацією роботи.

За таких обставин, вбачається, що в АТ «Укрексімбанк» мали місце зміни в організації виробництва і праці, що згідно положень п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України є самостійною підставою для розірвання трудового договору.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України).

Тобто, роботодавець є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України не є обов`язком роботодавця.

В контексті ст.49-2 КЗпП України та зазначеної правової позиції, роботодавець зобов"язаний вжити заходів з недопущення вивільнення працівника та запропонувати йому будь-які вакантні посади, які відповідали б його фаху та спеціальності. Добір працівників на вакантні посади може мати місце тільки в тому випадку, якщо працівник, посада якого скорочується, відмовився від усіх запропонованих йому вакантних посад.

Зазначене є гарантією, яка встановлена ст.5-1 КЗпП України та власне ст.49-2 цього Кодексу.

Отже, порушенням роботодавцем зазначених вимог буде з"ясування того, що на підприємстві були посади, які міг би обійняти позивач, але вони йому не були запропоновані і на них прийнято нових працівників.

Судом такі обставини перевірені шляхом дослідження відомостей про вакантні посади у відповідача, а також витягів із штатних розписів (наявних вакансій) за цей період та установлено відсутність вакантних посад, які відповідали б фаху та спеціальності позивача.

В судовому засіданні достеменно встановлено, що вакантними посадами були: заступник генерального директора, начальник відділу інформаційного забезпечення та зв`язку, головного спеціаліста управління безпеки, головного спеціаліста відділу інформаційного забезпечення та зв`язку, яким позивач не відповідала за фахом; заступника начальника Управління бухгалтерського обліку, якій позивач не відповідала по досвіду роботи (необхідно було не менше 5 років стажу бухгалтерської роботи саме на керівник посадах.

Суд не приймає до уваги твердження представника позивача про те, що позивач могла зайняти посаду водія, оскільки має водійське посвідчення, оскільки за висновком МСЕК вона не могла займати таку посаду.

Тим самим, наданими суду документами підтверджено відсутність таких посад, які могли бути запропоновані позивачеві для роботи у відповідача.

З іншого боку позивачем не було доведено в судовому засіданні, в розумінні чинного трудового законодавства України, наявність обставин для надання переваги обіймати посаду після змін в організації ДП ДГЗІФ «Укрінмаш». Тим самим, доводи сторони позивача про переважне право залишення на роботі не підтверджено наданими суду документами.

Зважаючи на викладене, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що роботодавцем було дотримано положенняст. 42 КЗпП України.

Зважаючи на встановлені обставини, беручи до уваги наявні докази, вимоги КЗпП України, суд приходить до висновку, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва - скорочення штатів, позивач належним чином повідомлялась про майбутнє вивільнення та було виконані інші дії задля не порушення прав ОСОБА_2 при звільненні за п. 1статті 40 КЗпП України.

Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку, що позовні вимоги про поновлення позивача на роботі є безпідставними, не заснованими на законі та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, а відтак не підлягають задоволенню.

Оскільки вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про поновлення на роботі, тому суд вважає за необхідне відмовити і в задоволенні вимог в цій частині також.

Вирішуючи позовні вимоги в частині невиплати в повному обсязі позивачу сум, що належать при звільненні, в т.ч. невиплачену частину вихідної допомоги в розмірі 11 972,17 грн. та невиплачену заробітну плату, суд виходить з такого.

Статтею 44 пунктом 1 КЗпП України визначено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.1 ст.40 КЗпП України, виплачується вихідна допомога не менше середнього місячного заробітку.

Як вбачається з наказу № 241 К від 08.08.2016 р., службової записки № 27/9-326 від 12.10.2016 р., позивачу в день звільнення 08.08.2016 р. до виплати були нараховані: компенсація за невикористані 7 днів щорічної відпустки, вихідна допомога у розмірі середньомісячного заробітку, оплата лікарняних листів за період 29.07.2016 р. - 05.08.2016 р. в загальній сумі 26 494,95 грн., з яких вихідна допомога - 19 095,2 грн.

Наданими представником відповідача довідками про середній заробіток позивача від 03.06.2019 р. № 252, підтверджено те, що він не є вищим за 19 095,2 грн.

Відповідно до ст.116 КЗпП України під час звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення.

Як вбачається з вищевказаної службової записки № 27/9-326 від 12.10.2016 р., виплата вищевказаних сум призведена позивачу в день звільнення 08.08.2016 р.

Позивачем суду не надано жодного документа на підтвердження іншої дати виплати зазначених сум.

Отже, доводи позивача про невиплату нарахованих позивачу зазначених сум спростовані стороною відповідача наданими письмовими доказами.

Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку, що позовні вимоги в частині стягнення сум, що належать працівникові при звільненні, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, є необґрунтованими та безпідставними, а тому не підлягають до задоволення.

Вирішуючи вимоги позивача про зобов`язання відповідача видати позивачу довідку за формою Додатку 1 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій про заробітну плату для обчислення пенсії, затвердженою постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.49 КЗпП України роботодавець зобов`язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його заробітну плату на даному підприємстві із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач є особою з 2 групою інвалідністю. Сторона позивача зазначає, що позивач отримує пенсію по інвалідності, а довідка про розмір зарплати необхідна для перерахування пенсії.

Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 р. визначення подання до органів ПФУ довідки про заробітну плату для обчислення пенсії за період до 01.07.2000 р., оскільки після цього періоду дані про заробітну плату для нарахування (перерахування) пенсії беруться із системи персоніфікованого обліку застрахованих осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, листами від 29.08.2016 р. (на запити №№ 3164, 3164/1, 3164/2 від 22.08.2016 р.) та від 22.09.2016 р. відповідач надав позивачеві довідки про заробітну плату за весь період роботи на підприємстві.

Тим самим, позовні вимоги в цій частині не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки спростовані наданими стороною відповідача документами.

Згідно матеріалів справи, позивач звернувся до суду у встановлений статтею 233 ч.1 КЗпП України місячний строк.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними, не засновані на законі та не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, а позивач є особою, що звільнений від сплати судового збору при подачі даної категорії позовів на підставі ст.5 ч.1 п.1 Закону України «Про судовий збір», то витрати по оплаті судового збору слід віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, ст.ст.40 ч.1 п.1, 42, 49-2, 232, 233, 235 КЗпП України, керуючись ст.ст.4, 10, 12, 13, 76-80, 81, 89, 141, 258-259, 263,264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, п.9, 15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України ,

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного підприємства «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» (місце знаходження за адресою: м.Київ, вул.Дегтярівська, 36; код ЄДРПОУ 37854297) про поновлення на роботі, стягнення сум, що належать при звільненні, та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м.Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н. М. Ларіонова