Рішення № 84430013, 23.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 вересня 2019 року № 640/678/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовомОСОБА_1 до Міністерства оборони Українипро визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов`язання вчинити діїВ С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач, Міноборони), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати п. 18 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.12.2018 №122, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому третьої групи інвалідності з 18.09.2018 внаслідок отримання травми, пов`язаної із захистом Батьківщини;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому третьої групи інвалідності з 18.09.2018 внаслідок отримання травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, у якому встановлено третю групу інвалідності, з урахуванням раніше виплачених сум одноразової грошової допомоги.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказав, що він у вересні 2014 року, під час участі в антитерористичній операції, отримав поранення. У листопаді 2014 року позивачу було встановлено ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності у розмірі 20 % внаслідок отриманої травми, пов`язаної із захистом Батьківщини. Згодом, 18.09.2018 при огляді органами МСЕК позивачу первинно встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми пов`язаної із захистом Батьківщини. У зв`язку з цим позивачем до Міноборони було подано заяву та інші документи, необхідні для нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням третьої групи інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Проте відповідачем протиправно відмовлено позивачу в призначенні та виплаті такої допомоги.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2019 відкрито провадження у справі №640/678/19 за вказаним позовом ОСОБА_1 та дану справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

На виконання вимог ухвали від 21.01.2019 від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву. Свої заперечення проти позову відповідач мотивував тим, що оскільки позивачу було змінено статус особи, яка втратила 20% працездатності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, на статус особи з інвалідністю ІІІ групи вже після спливу дворічного строку, то правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги в силу норм абз. 2 ч. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та абз. 2 п. 8 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, не було. З наведених мотивів представник відповідача вважав рішення Міноборони, прийняте відносно позивача правомірним, та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити. Додатково представник позивача посилався на обставину пропуску позивачем місячного строку звернення до адміністративного суду із цим позовом.

У свою чергу представник позивача подав до канцелярії суду відповідь на відзив, де навів додаткові аргументи на спростування правової позиції відповідача. Крім того, представник позивача подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, в тексті якої повідомив суд, що про зміст оскаржуваного рішення Міноборони Ключнікову І.Є. стало відомо лише 22.12.2018 із програми «Вайбер» на телефоні. Водночас копію оскаржуваного рішення від відповідача позивач поштою або нарочно до того часу не отримував. Як наслідок із цим позовом ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва лише 12.01.2019.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

У період до 05.10.2018 ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України та мав військове звання «підполковник». У березні 2015 року ОСОБА_1 отримав посвідчення учасника бойових дій (серія НОМЕР_1 ), а вже 05.10.2018 був звільнений з військової служби в запас.

Поряд з цим, згідно даних довідки командира Військової частини А1126 Міноборони України від 12.12.2014 №5728 у періоди з 08.05.2014 по 19.07.2014 та з 26.07.2014 по 04.10.2014 ОСОБА_1 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

У вересні 2014 року під час бойових дій ОСОБА_1 отримав поранення.

28.11.2014 під час огляду органом медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) встановлено ОСОБА_1 20% втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

У зв`язку із встановленням ОСОБА_1 20% втрати працездатності внаслідок такої травми, позивач отримав одноразову грошову допомогу в сумі 17 052 грн.

Згідно довідки за №684 від 18.09.2018 (серія 12 ААБ №019761) до акта огляду МСЕК №1262, внаслідок первинного огляду позивачу встановлена ІІІ група інвалідності, причина якої полягає в отримані травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

Після того позивач звернувся до Міноборони із заявою та пакетом документів з питання нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку встановленням ІІІ групи інвалідності.

Пунктом 18 протоколу засідання комісії Міністерства оброни України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, за №122 від 07.12.2018, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги. Відмова Комісії обґрунтована тим, що між первинною втратою працездатності, що визначалась у відсотках, та втратою працездатності у вигляді встановлення ІІІ групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки. Також військовослужбовцю була вже виплачена допомога у зв`язку із встановленням 20% втрати працездатності у сумі 17 052 грн. Вказаний протокол Комісії було затверджено Міністром оборони України Полторак С. 11.12.2018. За наведених мотивів вирішено про відсутність правових підстав для призначення одноразової грошової допомоги.

Не погоджуючись із правомірністю такої відмови Міноборони Ключніков І Є . звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним позовом.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою ст. 17 Конституції України також встановлено, що Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно преамбулі Закону України «Про соціальний і правовий захист військово-службовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (дплі - Закон), цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Дія цього Закону в силу положень ч. 1 ст. 3 зазначеного Закону поширюється на: 1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей; 2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; 3) військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Статтею 1 цього Закону визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 12 Закону, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

За змістом норм п. 3 ч. 2 ст. 214, ст. 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті, йому призначається і виплачується одноразова грошова допомога.

Виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Так, ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакціях чинних як на момент отримання позивачем травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, так і встановлення йому групи інвалідності) встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно п. 4 ч. 2 ст. 16 цього Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

Відповідно до п. 3 цього Порядку, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Положеннями п. 6, абз. 1 і 2 п. 7, п. 8 Порядку (у редакції чинній станом на день встановлення органом МСЕК втрати позивачем 20% працездатності внаслідок отриманої травми) передбачалось, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Водночас, у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який встановлюється медико-соціальними експертними комісіями, у розмірі, що визначається у відсотках від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення ступеня втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) під час виконання обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Аналогічно нормою ч. 4 ст. 163 Закону (в редакції чинній станом на кінець вересня 2014 року) було визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Згодом, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (що набрав чинності з 01.01.2017) частину 4 ст. 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».

За змістом норм п. «б» ч. 1 ст. 162 Закону (у редакції чинній починаючи з 07.05.2017) одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Дослідивши та проаналізувавши наявні у справі матеріали суд встановив, що 28.11.2014 органом МСЕК ОСОБА_1 встановлено 20% втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини (тобто, травми, отриманої під час виконання обов`язків військової служби).

За даними довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №019761 від 18.09.2018, ОСОБА_1 під час огляду первинно встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку з травмою, пов`язаною із захистом Батьківщини, інвалідність встановлена до 01.10.2019.

Таким чином, первинно інвалідність позивачу було встановлено у вересні 2018 року, та у цьому ж році позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, а не у зв`язку із встановленням більшого відсотку втрати працездатності без встановлення інвалідності або зміни групи інвалідності на вищу.

У контексті з наведеними обставинами, що не спростовані відповідачем, суд приходить до висновку про помилковість посилань відповідача на приписи норм абз. 2 ч. 4 ст. 163 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та абз. 2 п. 8 Порядку, як правові підстави для відмови у задоволенні заяви позивача про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, оскільки такі норми не застосовуються до спірних правовідносин.

Крім того, суд враховує те, що у період до з листопада 2014 року по 01.01.2017 ст. 163 («Призначення і виплата одноразової грошової допомоги») Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не містила часових обмежень на здійснення виплати одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більший відсоток втрати працездатності), зокрема, після двох років з часу первинного встановлення інвалідності.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

В силу ст. 58 Конституції України норма Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ, що набрала чинності 1 січня 2017 року, не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20.03.2018 у справа №295/3091/17 (№К/9901/5281/17).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, в ході розгляду даної справи відповідач документально не довів правомірність прийнятого ним в грудні 2018 року рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги в частині, що стосується позивача.

Частиною 1 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Зокрема, у разі задоволенні позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (п. 2 ч. 2 ст. 245 цього Кодексу).

У разі скасування індивідуального акту суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч. 3 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Водночас ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Що стосується посилання відповідача на обставину пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом, то суд за результатами дослідження наявних матеріалів справи дійшов висновку про його документальну необґрунтованість.

Крім того, оскільки позивача, як учасника бойових дій, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнено від сплати судового збору за подання цього адміністративного позову, то питання розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 134, 139, 241-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 22991037, адреса місцезнаходження: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6) про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому третьої групи інвалідності з 18.09.2018, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 07.12.2018 №122, а саме - пунктом 18 такого Протоколу.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому з 18.09.2018 третьої групи інвалідності внаслідок отримання ним травми під час виконання обов`язків військової служби, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок