Рішення № 84425234, 09.09.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/3003/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевякова І.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Кривошапка Н.А.

представника відповідача - Фоменко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Позовні вимоги:

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року № Ф 33943-56 на загальну суму 5211 грн 36 коп.

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

12 серпня 2019 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі також - відповідач, ГУ ДФС у Полтавській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Ухвалою від 19 серпня 2019 року Полтавський окружний адміністративний суд прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішивши розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

23 серпня 2019 року до суду надійшло заперечення відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного провадження, в якому Головне управління ДФС у Полтавській області просило розгляд справи № 440/3003/19 здійснити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 27 серпня 2019 року суд вказану заяву відповідача залишив без задоволення /а.с. 31-32/.

Аргументи учасників справи

Вказуючи на протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року № Ф 33943-56, ОСОБА_1 зазначила про відсутність у неї обов`язку сплачувати за себе, як за фізичну особу-підприємця, платника єдиного податку, єдиний внесок на загальне обов`язкове соціальне страхування, оскільки вона є пенсіонером та досягла віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позивачем акцентовано увагу, що обраний нею вид пенсії, зокрема, пенсія за вислугу років, не позбавляє її права на отримання передбаченої частиною 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальне обов`язкове соціальне страхування" пільги щодо звільнення від сплати єдиного внеску, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов`язане з певним віком.

Не погоджуючись із позовними вимогами, 03 вересня 2019 року ГУ ДФС у Полтавській області подало відзив на позовну заяву /а.с. 43-44/.

Відповідач у відзиві просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на частину 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальне обов`язкове соціальне страхування", відповідно якої від сплати ЄСВ звільнені фізичні особи-підприємці, якщо вони отримують тільки пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку відповідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Отже, на думку відповідача, той вид пенсії, який отримує ОСОБА_1 (пенсія за вислугою років) не звільняє її від обов`язку сплачувати єдиний внесок при здійсненні нею підприємницької діяльності.

06 вересня 2019 року ОСОБА_1 до суду надана відповідь на відзив /а.с. 48-51/, за змістом якої позивачем вказано, що отримання нею пенсії за вислугу років звільняє її від сплати єдиного внеску при здійсненні підприємницької діяльності. Позиція відповідача є хибною, такою, що суперечить законам, та є результатом невірного тлумачення діючих норм законодавства.

У судове засідання 09 вересня 2019 року позивач не з`явилась.

28 серпня 2019 року ОСОБА_1 подана заява про розгляд справи без її участі за наявними матеріалами справи /а.с. 39/.

Представник відповідача у судове засідання з`явився та наполягав на необхідності відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 у встановленому законом порядку зареєстрована як фізична особа - підприємець 03.04.2018 /а.с. 14/.

Позивач з 03.04.2018 зареєстрована платником єдиного податку /а.с. 15/.

З пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 22.04.2009 вбачається, що ОСОБА_1 була призначена пенсія за віком довічно /а.с. 18/.

В подальшому, відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 28.03.2013, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , почала отримувати пенсію за вислугу років довічно /а.с. 18/.

Судом встановлено і не спростовано відповідачем, що позивач має страховий стаж 32 роки 5 місяців 23 дні.

Головним управлінням ДФС у Полтавській області 13.05.2019 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-33943-56, якою повідомлено ФОП ОСОБА_1 про необхідність сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 5 211 грн 36 коп. /а.с. 17/.

Не погоджуючись із цією вимогою, ОСОБА_1 звернулась із скаргою на неї до ДФС України.

За наслідками розгляду скарги позивача від 28.05.2019 ДФС України винесено рішення про результати розгляду справи, яким вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-33943-56 залишено без змін, а скаргу - без задоволення /а.с. 19-20/.

Не погодившись із визначенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку позовним вимогам, суд виходить з наступного.

Норми права, які підлягають застосуванню

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

За змістом пунктів 1, 4 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Разом з цим, як визначено частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені у пунктах 4 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому, відповідно до абзацу третього частини третьої статті 10 Закону №2464-VI, з особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Висновки щодо правозастосування

Відповідно до визначень статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

За приписами статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", чинної на час набуття позивачем права на пенсію за вислугу років, прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: зокрема, з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років.

Частина перша статті 10 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" надає можливість особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), обрати для призначення один із цих видів пенсії.

Обраний особою, яка досягла пенсійного віку, вид пенсії може зумовлювати різницю у підходах до визначення її правового статусу лише у межах питань призначення і виплати відповідного виду пенсії.

Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява №36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі "Ван Раалте проти Нідерландів" від 21.02.1997 року) (пункти 48-49 рішення у справі "Пічкур проти України" від 07.11.2013 року, заява №10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 року №14-рп/2004).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні" пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Таким чином, різний вид пенсії, обраний згідно із законодавством особами, які досягли пенсійного віку (встановленого статтею 26 Закону №1058-IV), не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду.

Також слід звернути увагу на те, що Законом України від 03.10.2017 року №2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" перше речення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI було викладено у новій редакції: "Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу." В аспекті внесених змін слід відзначити, що запропонована редакція текстуально більш чітко окреслює коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, залежно від настання страхових ризиків, зумовлених досягненням пенсійного віку (загального, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, або спеціального, що зумовлює призначення пенсії за віком) та отриманням особою інвалідності, незалежно від виду призначеної та виплачуваної особі страхової виплати чи соціальної допомоги.

Таким чином, якщо фізична особа - підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію за вислугу років, то така фізична особа - підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов`язане з певним віком.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Абзац 3 частини 1 статті 26 вказаного Закону України, передбачає, що до досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: зокрема, 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року.

Отже з досягненням 57 років та 6 місяців та за наявності страхового стажу понад 32 років позивач, як фізична особа - підприємець, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, мала право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки обов`язок пенсіонерів, які отримують пенсію за вислугою років сплачувати платежі до держави нарівні із іншими особами, переліченими у статті 4 Закону №2464-VI, коли пенсіонери, які отримують пенсію за віком звільнені від такого обов`язку, ставить в нерівні умови перших.

Тобто, якщо фізична особа-підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала інший вид пенсії, то така фізична особа-підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов`язане з певним віком.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 10.04.2019 року №814/779/17, де серед іншого було зазначено, що оскільки з 01.05.2005 року позивачу призначена пенсія за віком, а з 2007 року - пенсія по втраті годувальника, позивач у цьому випадку не втратив право на пенсію за віком, а лише скористався правом, передбаченим статтею 37 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", згідно з якою члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію, та не повинен сплачувати єдиний внесок.

З аналізу викладеного у сукупності, суд вважає, що з набуттям статусу пенсіонера за віком (досягненням віку, що надає права на отримання пенсії за віком) та за наявності відповідного страхового стажу, будучи фізичною особою - підприємцем, на спрощеній системі оподаткування, позивачка також набула права на звільнення від сплати єдиного внеску згідно частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваних рішень. Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятого на їх підставі рішення.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1921 грн і суд дійшов висновку про задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1921 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул.Європейська 4 м.Полтава ЄДРПОУ 39461639) задовольнити повністю.

Вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області № Ф 33943-56 від 13 травня 2019 року визнати протиправною та скасувати.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області витрати зі сплати судового збору у загальній сумі 1 921,00 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 19 вересня 2019 року.

Головуючий суддя І.С. Шевяков