Рішення № 84425116, 23.09.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.003164

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2019 року

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сидор Н.Т., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області, в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2019 № Ф-2167-58У зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 18276,72 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 27.08.1999 позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак з 2009 року фактично підприємницьку діяльність не здійснює, доходу від такої діяльності не отримує. 10.06.2019 за місцем роботи позивача надійшла постанова Золочівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 30.05.2019 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, як винесена при примусовому виконанні вимоги Головного управління ДФС у Львівській області № Ф-2167-58У від 06.02.2019. При цьому позивач стверджує, що вимогу № Ф-2167-58У від 06.02.2019 про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 18276, 72 грн він не отримував. Вважає, що визначення контролюючим органом зобов`язань зі сплати єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) здійснено за відсутності підстав, адже у період, за який відповідачем визначено борг зі сплати єдиного внеску, позивач не здійснював діяльності як фізична особа-підприємець і не отримував доходу від такої діяльності, натомість працював за трудовим договором, є найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву, зареєстрованому канцелярією суду 29.07.2019 за вх. № 26853, де представник відповідача покликається на те, що на дату формування вимоги № Ф-2167-58У від 06.02.2019 позивач знаходився на загальній системі оподаткування та не перебував в стані припинення. Крім цього, вказує на те, що в ІС «Податковий блок» в реєстрі страхувальників відсутня інформація щодо наявності у позивача пільги по сплаті єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Згідно з обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів станом на 31.01.2019 заборгованість ОСОБА_1 по єдиному внеску (код кваліфікації доходів бюджету 71040000) становила 18276,72 грн. Заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8448 грн (розмір мінімального страхового внеску у 2017 році 704 грн), за 2018 рік - 9828,72 грн (розмір мінімального страхового внеску у 2018 році 819,06 грн). Разом з цим, представник відповідача зазначає, що на даний час суми податків є узгодженими та у встановлені законом строки до бюджету не сплачені, тобто визнаються сумою податкового боргу. На підставі викладеного, представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд у задоволенні таких відмовити.

У свою чергу, позивач подав відповідь на відзив, зареєстровану канцелярією суду 13.09.2019 за № 32877, в якій покликається на те, що відповідачем не надано доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності протягом 2017-2018 років та отримання інших доходів, крім як від трудової діяльності як найманим працівником. Зазначає, що з 18.12.2012 єдиний внесок за нього регулярно нараховує і сплачує роботодавець. Тому вважає, що подвійне стягнення єдиного внеску шляхом прийняття контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску з неотриманого позивачем доходу від підприємницької діяльності, якої він не здійснює, не відповідає критерію пропорційності. Крім цього, позивач вказує на те, що відповідачем не надано доказів наявності будь-якої із підстав для обчислення єдиного внеску, яка зазначена в ч. 3 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.

Ухвалою судді від 27.06.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі; зобов`язано Головне управління ДФС у Львівській області надати суду вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2019 № Ф-2167-58У, розрахунок недоїмки у розмірі 18276,72 грн, нарахованої згідно з оскаржуваною вимогою, із зазначенням періодів та сум нарахування.

Ухвалою від 27.06.2019 суд вжив заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги Головного управління ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2019 № Ф-2167-58У зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 18276,72 грн до ухвалення рішення у справі.

Ухвалою суду від 07.08.2019 зупинено провадження у справі до 16.09.2019 для надання сторонам часу для примирення.

У встановлений судом строк сторони не досягли примирення, відтак ухвалою суду від 16.09.2019 поновлено провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Водночас ч. 4 ст. 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Як підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.07.2019 (а.с. 44-45), позивач, ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з 27.08.1999, основний вид діяльності: роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту. Інформація про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця відсутня.

06.02.2019 Головним управлінням ДФС у Львівській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-2167-58У на загальну суму 18276,72 грн (а.с. 51).

Не погоджуючись з такою вимогою, позивач оскаржив її до суду.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач, покликаючись на те, що не здійснює діяльності як фізична особа-підприємець і не отримує доходу від такої діяльності, стверджує про відсутність правових підстав для нарахування і стягнення з нього єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування згідно з оскаржуваною вимогою податкового органу.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 2 ст. 2 Закону №2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

За приписами ст. 3 Закону №2464-VI збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

У силу п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом з тим відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Аналіз вищенаведених норм права вказує, що необхідною умовою для сплати фізичною особою-підприємцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є здійснення такою особою підприємницької діяльності, при цьому, неотримання доходу від такої діяльності не дає підстав для звільнення від сплати єдиного внеску, оскільки абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI імперативно передбачає обов`язок фізичної особи-підприємця, у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, а для платника, який обрав спрощену систему оподаткування нарахувати єдиний внесок на суми, що визначаються таким платником самостійно для себе. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.07.2019 (а.с. 44-45), вбачається, що позивач, ОСОБА_1 , є фізичною особою-підприємцем з 27.08.1999. Інформація про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відсутня.

За такого правового регулювання та встановлених обставин справи, суд доходить висновку, що у позивача був обов`язок сплачувати єдиний соціальний внесок за період 2017-2018 років у мінімальному розмірі, незалежно від отримання чи неотримання ним доходу за цей період від здійснення підприємницької діяльності, оскільки це прямо передбачено п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI.

Поряд з цим, суд зауважує, що у Законі № 2464 передбачена можливість звільнення від сплати єдиного соціального внеску.

Так, можуть бути звільнені від сплати єдиного соціального внеску фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу (ч. 4 ст. 4 Закону № 2464).

Втім, доказів наявності пільг у сплаті єдиного внеску позивачем до матеріалів справи не долучено.

Обов`язок позивача сплати єдиного внеску кореспондує й відповідачу, а саме: у випадку не своєчасного нарахування та/або сплати платником сум єдиного внеску, він обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки).

Як слідує з матеріалів справи, контролюючим органом нараховано позивачу недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 18276,72 грн, оформлену вимогою 06.02.2019 № Ф-2167-58У.

Так, приписами ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування" та п. 3 Розділу VI Інструкції 449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Аналіз наведених норм права вказує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Згідно з наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, даними зворотнього боку облікової картки платника податку (а.с. 48-49), станом на 31.01.2019 у позивача обліковувалась недоїмка в розмірі 18276,72 грн. Відтак, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2019, що є предметом оскарження, сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника.

З цих же підстав судом не враховуються доводи позивача про протиправність нарахування відповідачем єдиного внеску не на підставі акту перевірки, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу) на суми якого нараховується внесок.

Таким чином, наявність у позивача боргу по сплаті єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та фактичними обставинами справи.

Щодо покликання позивача на те, що вимогу № Ф-2167-58У від 06.02.2019 він не отримував, суд зазначає, що в матеріалах справи наявні докази скерування оскаржуваної вимоги позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення за зареєстрованим місцем проживання позивача (а.с. 52).

Так, відповідно до п.4 Розділу VI Інструкції 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Оцінивши оскаржуване рішення на відповідність ч. 2 ст. 2 КАС України, суд вважає, що таке прийняте відповідачем у відповідності до визначених ч. 2 ст. 2 КАС України критеріїв правомірності рішення, у тому числі, й критерію пропорційності, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Проаналізувавши приписи законодавства у взаємозв`язку з обставинами даної справи, суд доходить висновку про правомірність спірної вимоги від 06.02.2019 № Ф-2167-58У. Натомість, доводи позивача, зазначені у позовній заяві є безпідставними та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм чинного законодавства, а тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 139 КАС України повернення судових витрат позивачу, якому відмовлено у задоволенні позову не передбачено.

Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд

в и р і ш и в :

у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79003; код ЄДРПОУ 39462700) про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу - відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.

Суддя Сидор Н.Т.