Рішення № 84424411, 23.09.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 522/21185/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Кравченка М.М.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання дій протиправними та скасування постанов, -

СУТЬ СПОРУ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, в якій просив: визнати протиправними дії державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Джмеля Олександра Олександровича під час винесення ним постанов від 21 серпня 2017 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 та про накладення арешту на майно ОСОБА_1 ; скасувати постанову державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Джмеля Олександра Олександровича від 21 серпня 2017 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 242422,74 грн.; скасувати постанову державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Джмеля Олександра Олександровича від 21 серпня 2017 року про арешт майна боржника ОСОБА_1 .

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне. Спірні постанови від 21.08.2017 р. про стягнення виконавчого збору та про накладення арешту на майно винесено відповідачем з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження». Статтею 27 Закону, у редакції, чинній станом на 21.08.2017 р., передбачалося стягнення державним виконавцем виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. У виконавчому провадженні ВП № 52047708 стягнення виконавчого збору взагалі не передбачено законом, оскільки органом ДВС не вчинено дій щодо фактичного стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь ТОВ «Кредитні ініціативи». Оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору повинна прийматись одночасно з постановою про повернення виконавчого документу стягувачу, тобто у той самий день, коли від стягувача була отримана відповідна заява (13 жовтня 2017 року) чи не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа стягувачу (закінчення виконавчого провадження), тобто 14 жовтня 2017 року у повній відповідності до частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 16.05.2019 року позов ОСОБА_1 до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання дій протиправними та скасування постанов було задоволено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2019 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 16.05.2019 року було скасовано, а справу направлено на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.08.2019 року було прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання дій протиправними та скасування постанов.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що21.08.2017 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, з метою забезпечення виконання вимог виконавчого документу. Того ж дня, керуючись статтями 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору. 11.10.2017 року представником стягувача - ТОВ «Кредитні ініціативи», надано до відділу заяву про закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого листа без подальшого виконання згідно пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». 13.10.2017 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 52047708, на підставі заяви стягувача, а п.2 цієї постанови, виведено постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 52047708 від 21.08.2017, у окреме виконавче провадження, яка виконується в порядку, встановленому Законом. Примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Під час вчинення виконавчих дій виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначається про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. У виконавчому провадженні ВП №52047708 стягувач звернувся із заявою про повернення виконавчого документа відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, у зв`язку з чим настають наслідки, які передбачені частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VIII - якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому, норми ст.27 Закону № 1404-VIII містять вичерпний перелік підстав та умов, за якими виконавчий збір не стягується, жодна з яких у даній справі відсутня. Вимоги виконавчого листа № 522/20426/14-ц, виданого Приморським районним судом м. Одеси 22.06.2016 р., боржником фактично виконано під час примусового виконання рішення 12.09.2017 р. Проте, ні стягувачем, а ні боржником не повідомлено державного виконавця про виконання рішення суду.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що ч.2 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» на дату винесення постанов 21.08.2017 року: «Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом», тобто по факту такого виконання, а не за дії, що були спрямовані на примусове виконання.

В судове засідання, призначене на 19.09.2019 року, сторони не з`явилися. 19.09.2019 року через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи в письмовому провадженні.

Згідно з ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

З урахуванням зазначеного, суд вирішив розглянути вказану справу в письмовому провадженні.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На виконанні у Першому Приморському відділі державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області перебувало виконавче провадження ВП № 52047708 з примусового виконання вимог виконавчого листа № 522/20426/14-ц, виданого Приморським районним судом м. Одеси 22.06.2016 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» грошової суми 2420573,44 грн. та 3654 грн. судового збору.

31.08.2016 року державним виконавцем Приморського відділу ДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 52047708 та постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

До серпня 2017 року державним виконавцем відповідача вчинялися дії, спрямовані на примусове виконання вимог виконавчого документу, а саме: надіслано запити до реєструючих установ з метою виявлення майна, на яке можливо звернути стягнення, перевірено наявність зареєстрованого за боржником нерухомого майна, здійснено вихід за адресою, яка зазначена у виконавчому документі.

У зв`язку з надходженням до органу ДВС 17.08.2017 року заяви стягувача ТОВ «Кредитні ініціативи» про закінчення виконавчого провадження, 21.08.2017 року державним виконавцем Приморського відділу ДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Джміль О.О. прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

Того ж дня, 21.08.2017 року, державним виконавцем Джміль О.О. прийнято постанову про стягнення з боржника у виконавчому провадженні № 52047708 виконавчого збору в сумі 242422,74 грн.

Також, 21.08.2017 року державним виконавцем Приморського відділу ДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Джміль О.О. винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на майно ОСОБА_1 - квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 .

01.09.2017 року державним виконавцем Приморського відділу ДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Джміль О.О. винесено постанову про скасування постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 21.08.2017 р. на підставі абзацу 4 частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (в редакції станом на момент прийняття оскаржуваних постанов) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до положень ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з ч.5 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до приписів ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Тобто, аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що станом на момент прийняття оскаржуваної постанови від 21 серпня 2017 року про стягнення виконавчого збору сума такого збору повинна була стягуватись у розмірі 10 відсотків саме від суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

При цьому, станом на момент відкриття виконавчого провадження № 52047708 нормами Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV статтею 28 передбачалось, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Згідно з ч.3 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред`явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Матеріалами виконавчого провадження підтверджується, що заходи примусового виконання рішення вживались державним виконавцем під час дії Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV.

Заява про закінчення виконавчого провадження № 52047708 від стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи» надійшла до Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області 10 серпня 2017 року у зв`язку з тим, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, скасовано та винесено новий для подальшої подачі та виконання рішення суду.

З матеріалів справи вбачається, що 21 серпня 2017 року у зв`язку з надходженням заяви стягувача про закінчення виконавчого провадження, державним виконавцем прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

У зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу, 21 серпня 2017 року відповідачем прийнято також постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 242422,74 грн., яка мотивована тим, що виконавчий документ повертається стягувачу, однак виконавчий збір стягнуто не було. При цьому, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Згідно з ч.3 ст40 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Станом на момент прийняття оскаржуваної постанови від 21 серпня 2017 року про стягнення виконавчого збору постанова про повернення виконавчого документа стягувачу ще не була скасована.

Відповідно до ч.4 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Згідно з п.1 ч.1 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються, крім іншого, з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця.

Відповідно до п.8 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 року за № 489/20802, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Як вже було зазначено судом вище, згідно з ч.2 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII (в редакції станом на момент прийняття постанови від 21 серпня 2017 року) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 15 лютого 2018 року № 910/1587/13, в ухвалі від 18 квітня 2018 року (номер провадження № 61-1788св17) підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до ч.ч.5-6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів фактичного виконання рішення щодо стягнення коштів станом на 21.08.2017 року, стосовно якого розпочато виконавче провадження, тому суд приходить до висновку про передчасність прийняття відповідачем постанови про стягнення виконавчого збору від 21.08.2017 року.

Крім того, виконавчий документ повторно пред`явлений до виконання, а відтак стягнення виконавчого збору за відсутності фактичного виконання рішення призводить до повторного стягнення виконавчого збору.

Згідно з положеннями ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Суд встановив, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13 квітня 2017 року у справі № 522/20426/14-ц було змінено рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 січня 2016 року в частині стягнення судових витрат розгляду справи, у зв`язку з чим видано новий виконавчий документ, а тому підстав для прийняття постанови про накладення арешту від 21 серпня 2017 року на підставі виконавчого листа від 22.06.2016 року № 522/20426/14-ц у відповідача не було.

Також, доказів скасування арешту, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31 серпня 2016 року до суду не надано.

Крім того, на підставі договору факторингу № б/н від 12 вересня 2017 року право вимоги щодо заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 1501/1007/71-210 від 29 жовтня 2007 року, що належало ТОВ «Кредитні ініціативи», було відступлене на користь ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія». 12 вересня 2017 року ОСОБА_1 добровільно виконав рішення суду шляхом погашення заборгованості перед ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія».

За таких обставин, з урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що дії державного виконавця щодо винесення постанов від 21 серпня 2017 року про стягнення виконавчого збору та про накладення арешту на майно є протиправними, а самі постанови належать до скасування.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, Європейський суд у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 242-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (Польський узвіз, 6, м. Одеса, 65026, ідентифікаційний код 41405070) про визнання дій протиправними та скасування постанов - задовольнити.

2. Визнати протиправними дії державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Джмеля Олександра Олександровича під час винесення ним постанов від 21 серпня 2017 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 та про накладення арешту на майно ОСОБА_1 .

3. Скасувати постанову державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Джмеля Олександра Олександровича від 21 серпня 2017 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 242422,74 грн.

4. Скасувати постанову державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Джмеля Олександра Олександровича від 21 серпня 2017 року про арешт майна боржника ОСОБА_1 .

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя М.М. Кравченко