Рішення № 84423148, 02.09.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2019 року Справа № 160/5479/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13 червня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 , з врахуванням всього стажу роботи зазначеного у трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, починаючи з дати звернення 05.12.2018 р.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що до 1995 року проживала в м. Харкові, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.

05.12.2018 р. представник ОСОБА_1 за нотаріально посвідченою довіреністю - ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через Кам`янський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) із заявою про призначення пенсії за віком як непрацюючому пенсіонеру.

Однак листом Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 2664/02-07/24 від 11.12.2018 р. в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відмовив у зв`язку з тим, що в документах є розбіжності.

Позивач вважає протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо непризначення пенсії за віком ОСОБА_1 , оскільки позивач є громадянкою України, на час звернення за призначенням пенсії вік ОСОБА_1 склав 65 років, страховий стаж відповідно до записів трудової книжки, без врахування часу навчання згідно диплому А НОМЕР_1 , склав 20 років 14 днів, та відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» набула право на признання пенсії за віком.

Позивач не має місця реєстрації на території України. Діючим законодавством та нормативними актами не вирішено питання порядку звернення за призначенням пенсії громадян України, які постійно проживають за межами України в державах, з яким не укладено договорів про пенсійне забезпечення.

Також позивач зазначила, що не врегулювання на законодавчому рівні питання призначення пенсій громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання у країни з якими не укладено відповідних договорів про пенсійне забезпечення, за практикою Європейського Суду з прав людини породжує дискримінацію громадян.

Крім того, виходячи із правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

Ухвалою суду від 10 липня 2019 року відкрито спрощене провадження у справі без виклику учасників справи.

30 липня 2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову у зв`язку з наступним.

У заяві про призначення пенсії значиться ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але до заяви додано копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон на ОСОБА_1 (без зазначення по батькові), трудова книжка подана на ім`я « ОСОБА_1 (закреслено) ОСОБА_1 , 1953».

Листом Кам`янського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 11.12.2018 р. № 2664/02-07/24 представника позивача повідомлено, що відділом з питань призначення та перерахунків пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 11.12.2018 повернуто для доопрацювання пакет документів для призначення/перерахунку пенсії ОСОБА_1 , у зв`язку із розбіжністю в наданих документах для призначення пенсії за віком.

Також представник відповідача зазначив про те, що відповідно до п. 1.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-2), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, заява для призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації).

Як зазначено в заяві позивача від 05.12.2018 р. про призначення/перерахунок пенсії, останнє місце реєстрації - АДРЕСА_1 (знята з реєстрації у 1995 році) та місце проживання - АДРЕСА_2 .

Зважаючи на останнє місце проживання (реєстрації) позивача, яке зазначено в заяві від 05.12.2018 р. щодо призначення пенсії за віком - АДРЕСА_1 , та припису Порядку № 22-1 (п. 1.1), таке звернення мало бути здійснено до відповідного структурного підрозділу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - позивач, через представника за довіреністю ОСОБА_2 05.12.2018 року звернулася до відповідача із заявою про призначення/перерахунок пенсії щодо призначення пенсії за віком, як непрацюючому пенсіонеру, здійснення запитів відповідно до записів у трудовій книжці для отримання довідок по заробітній платі, що враховується для обчислення пенсії, довідок про перейменування (реорганізацію) підприємства, інших недостатніх для призначення пенсії документів, врахувати найвигідніший період по заробітній платі (знята з реєстрації у 1995 році).

До заяви були додані копії: закордонного паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ІН, диплома, свідоцтва про укладання шлюбу, трудової книжки.

Листом від 11.12.2018 р. № 2664/02-07/24 відповідач повернув пакет документів для призначення/перерахунку пенсії ОСОБА_1 , у зв`язку із розбіжністю в наданих документах для призначення пенсії за віком.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Отже, враховуючи викладене, позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 р., у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Таким чином, проживаючи в Ізраїлі як громадянка України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) визначено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (пункт 1).

За змістом частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

Як зазначено вище, представником позивача надано до Кам`янського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) ГУ ПФУ в Дніпропетровській області заяву про призначення пенсії за віком.

Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначено статтею 44 Закону № 1058-IV, відповідно до частин 1 якої заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджено постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1), пунктом 1.1 якого визначено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу);

4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;

5) документи, які засвідчують особливий статус особи.

Пунктом 2.9 Порядку № 22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Згідно з пунктом 2.22 Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду в установленому порядку.

Однак позивачем не дотримано встановленого порядку звернення за призначенням пенсії, оскільки представник позивача звернувся за призначенням пенсії до територіального органу Пенсійного фонду з порушенням п. 1.1 Порядку № 22-1, тобто не до органу за місцем проживання (реєстрації).

Позивач до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю не проживала у Дніпропетровській області (зокрема, у м. Кам`янське (Дніпродзержинську), оскільки проживала у АДРЕСА_1 , а відтак, позивач не мала підстав для звернення за призначенням пенсії саме до Кам`янського відділу обслуговування громадян ГУ Пенсійного фонду Дніпропетровської області.

Як вказано вище, частиною 1 статті 44 Закону № 1058-IV встановлено, що порядок звернення до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі визначається саме правлінням Пенсійного фонду.

Закон № 1058-IV не регулює порядок звернення за призначенням пенсії.

На виконання статті 44 Закону № 1058-IV правлінням Пенсійного фонду розроблено та прийнято Порядок № 22-1.

Щодо посилань позивача на постанову правління Пенсійного фонду України від 14.12.2015 р. № 25-1, положеннями якої передбачено, що із заявами про призначення пенсії до управлінь Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 01.08.2016 р. можуть звертатися особи, які проживають (зареєстровані) в цих адміністративно-територіальних одиницях, незалежно від території обслуговування таких органів, тому вважає, що у позивача є право обирати будь-який зручний територіальний орган, суд має зазначити наступне.

Дійсно, постановою правління Пенсійного фонду України від 14.12.2015 р. № 25-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28.12.2015 р. за № 1645/28090, установлено, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), застосовується з урахуванням того, що: із заявами про призначення пенсії до управлінь Пенсійного фонду України у Вінницькій, Донецькій, Київській та Херсонській областях, починаючи з 01 січня 2016 року; в Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Черкаській, Чернівецькій, Хмельницькій областях та у м. Києві - з 01 червня 2016 року; у Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Луганській, Львівській, Полтавській, Тернопільській та Харківській областях - з 01 липня 2016 року; у Волинській, Житомирській, Одеській, Рівненській, Сумській та Чернігівській областях - з 01 серпня 2016 року, можуть звертатися особи, які проживають (зареєстровані) в цих адміністративно-територіальних одиницях, незалежно від території обслуговування таких органів; заява та інші подані документи скануються зазначеними органами із використанням технічних засобів, засвідчуються електронним цифровим підписом та зберігаються в електронній пенсійній справі як копії документів, на підставі яких призначено пенсію. Тобто, цим порядком передбачено право осіб, які проживають (зареєстровані), зокрема, в межах Дніпропетровської області, звертатися із заявами про призначення пенсії до територіальних управлінь Пенсійного фонду, незалежно від території обслуговування таких органів.

Як зазначено вище, позивач не проживала та не була зареєстрована в межах Дніпропетровської області, відповідно, не мала підстав для звернення до територіального органу Пенсійного фонду Дніпропетровської області.

Стосовно доводів позивача про те, що не врегулювання на законодавчому рівні пенсійного забезпечення громадян України, які виїхали за кордон в країни, з якими не укладено відповідних договорів, за практикою Європейського Суду з прав людини породжує дискримінацію громадян, необхідно вказати наступне.

Позивач як громадянка України жодним чином не обмежена у праві на пенсійне забезпечення в України.

Проте, позивач при зверненні до органів, що призначають та виплачують пенсію, повинна дотримуватися приписів діючого законодавства щодо подання необхідних документів для призначення пенсії та звернення до належного територіального органу Пенсійного фонду.

Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 р. у справі №723/2676/14-а висловлена правова позиція, відповідно до якої призначення пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з встановленням особи, що звернулася за призначенням пенсії, та наявність визначеного переліку документів.

Суд зазначає, що позивач не позбавлена можливості повторного звернення за призначенням пенсії до уповноважених органів Пенсійного фонду України.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи, що протягом судового розгляду справи відповідачем доведено правомірність свої дій, суд не вбачає законних підстав для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) В.М. Олійник

Рішення не набрало законної сили

02 вересня 2019 року.

Суддя В.М. Олійник

Згідно з оригіналом.

Суддя В.М. Олійник