Рішення № 84423141, 06.09.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2019 року Справа № 160/6154/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 03.07.2019 року надійшов позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання дій відповідача щодо нарахування позивачу виплати суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу - 15 прожиткових мінімумів протиправними та про зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди на підставі Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 11-р/2018.

Позов обґрунтовано протиправністю дій відповідача, який після прийняття Конституційним Судом України рішення від 04.12.2018 року № 11-р/2018 (визнано неконституційним деякі положення статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів) продовжує здійснювати нарахування позивачу, як судді, який на момент звернення до суду не пройшов кваліфікаційне оцінювання, суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних прожиткових мінімумів замість 15 мінімальних заробітних плат, що за позицією позивача звужує обсяг гарантій суддівської незалежності та носить дискримінаційний характер.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Тією ж ухвалою суду відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

Відповідач скористався наданим правом і надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що законодавець Законом України «Про внесених змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII заборонив застосовувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

Судом встановлено та не є спірним, що ОСОБА_1 працює на посаді судді Межівського районного суду Дніпропетровської області. Позивачу за період з 01.12.2018 року по 30.06.2019 року нарахована суддівська винагорода для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Натомість позивач вважає, що суддівська винагорода повинна обчислюватися, виходячи з 15 розмірів мінімальних заробітних плат.

При вирішенні спору суд виходить із того, що частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Пунктом 1 статті 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI).

Пунктом 24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить:для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року

Частиною 3 статті 133 № 2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

На час виникнення спірних правовідносин позивач не проходив кваліфікаційного оцінювання відповідно до вимог Закону № 1402-VІІІ.

Відповідно до статті 3 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України законом про Державний бюджет України визначається розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено, що у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2018 року склав - 1762 грн., мінімальна заробітна плата - 3723 грн.; на 01.01.2019 року прожитковий мінімум склав - 1921 грн., мінімальна заробітна плата - 4173 грн. (Закон України «Про Державний бюджет України на 2019 рік»).

Частиною першою статті 8 Закону №108/95-ВР передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

01.01.2017 року набрав чинності Закон України від 06.12. 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Таким чином, в межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону №108/95-ВР, державою прийнято Закон №1774-VIIІ, яким встановлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме, шляхом застосування в якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати на рівні 1921 гривень, а не 4173 гривень.

Норми цього Закону, незважаючи на те, що вони впливають на числове вираження розміру суддівської винагороди, безпосередньо не стосуються її визначення, адже ними врегульовано виключно порядок застосування мінімальної заробітної плати.

Так, Законом №1774-VIIІ не вносились зміни до Закону №2453-VI і розмір суддівської винагороди залишився на рівні 10 мінімальних заробітних плат. Водночас, Законом №1774-VIII було лише змінено підходи до визначення розміру мінімальної заробітної плати, зокрема, шляхом запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати, як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою.

Суд зауважує, що положення Закону № 1774-VІІІ не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено саме зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути безпосередньо враховано при визначенні її величини.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 23.05.2018 р. в справі № 820/3218/17.

При цьому, позивач вірно зазначає, що Конституційним Судом України прийнято Рішення від 04.12.2018 року № 11-р/2018, яким визнано неконституційними деякі положення статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», проте положення Закону №1774-VIII неконституційними не визнавались.

Тому, є безпідставними посилання позивача у позовній заяві на звуження обсягу та змісту його прав внаслідок прийняття Закону №1774-VIII.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, нараховуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням приписів Закону №1774-VIII, діяв на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, передбачений законодавством України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Згідно із статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Є. Букіна