Рішення № 84420626, 23.09.2019, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/526/19

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді О. Андрійчук, за участю секретаря судового засідання Б. Рижого, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

до Приватного акціонерного товариства "Рівнетурист"

про стягнення в сумі 21 057,92 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Назаревич Т.В., дов. від 05.08.2019 року,

від відповідача: Кужель І.М., дов. від 26.08.2019 року,

УСТАНОВИВ:

У липні 2019 року Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Рівнетурист" про стягнення 21 057, 92 грн.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Як вбачається з позовної заяви, остання обґрунтована тим, що з 24.06.2006 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в позивача та отримує пенсію за віком на підставі довідки про заробітну плату, видану відповідачем. За результатами перевірки достовірності документів про заробітну плату, наданих для призначення пенсії, встановлено розбіжності в сумах між звіреними первинним документами та наданою відповідачем довідкою. За результатами проведеної перевірки відповідачем видано нову довідку про заробітну плату, з урахуванням якої перераховано розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 та встановлено факт безпідставної виплати підвищеного розміру пенсії за період з 24.06.2006 року по 31.03.2019 року в сумі 21 057,92 грн. Зважаючи, що відповідач, надавши недостовірну довідку про заробітну плату, заподіяв шкоду, відтак позивач просить суд стягнути з відповідача 21 057,92 грн.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на ст.ст. 17, 44, 50 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ст. 1166 ЦК України.

30.08.2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній із позовними вимогами не погоджується з огляду на те, що позивач звернувся до суду з позовом лише через 13 років з дня отримання довідки, тобто поза межами позовної давності. Крім того, позивач неодноразово здійснював перевірки відповідача, а відтак міг довідатися про порушення свого права з 2006 року. Також зазначає, що всупереч ст. 50 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" позивач не надав доказів того, що з ОСОБА_1 стягувався надмірно виплачений розмір пенсії. Відповідач також звертає увагу, що позивачем не підтверджено правонаступництво від Управління Пенсійного фонду України у м. Рівне тощо.

05.09.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою, по-перше, документи, подані ОСОБА_1 станом на дату призначення пенсії, були належним чином оформлені, спеціалістом управління не виявлено необхідності перевіряти їх правильність та обґрунтованість; по-друге, позивачу про порушення його справ стало відомо після проведеної перевірки первинних документів відповідача, а відтак позовна давність не пропущена; по-третє, неодноразові перевірки здійснювалися щодо осіб, серед яких ОСОБА_1 не було; по-четверте, відповідальність за достовірність даних, викладених в довідці від 11.07.2006 року, несе саме відповідач. Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи на підтвердження правонаступництва.

18.09.2019 року від відповідача надійшли заява про застосування позовної давності та заперечення на відповідь на відзив, в яких, зокрема зазначає, що позивач не надав достатніх аргументів, щоб вважати, що він не мав необхідності перевіряти правильність та обґрунтованість видачі документів на оформлення пенсії ОСОБА_1 , а видачу нової довідки не можна вважати визнанням будь-якої вини, оскільки така довідка видана на вимогу органів владних повноважень. Зважаючи на викладене, відповідач просить суд застосувати позовну давність і у задоволенні позову відмовити повністю.

Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результати їх розгляду.

Ухвалою суду від 30.07.2019 року позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишено без руху.

Ухвалою суду від 15.08.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 09.09.2019 року.

05.09.2019 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з відпусткою представника, яке задоволене ухвалою суду від 09.09.2019 року.

09.09.2019 року від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі його представника.

Ухвалою суду від 09.09.2019 року судове засідання відкладено на 18.09.2019 року.

У судовому засіданні 18.09.2019 року оголошено перерву на 23.09.019 року.

У судовому засіданні 23.09.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши надані докази, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

ОСОБА_1 на підставі заяви про призначення (перерахунок) пенсії від 07.07.2006 року перебуває на обліку в позивача (сервісний центр Рівненського району), який є правонаступником усіх прав та обов`язків Рівненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області згідно з постановою КМ України від 22.08.2018 року № 628 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України", та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Для призначення пенсії ОСОБА_1 надала довідку про заробітну плату № 118 від 11.07.2006 року за період з січня 1992 року по грудень 1996 року, видану відповідачем (філія Туристичний комплекс "Турист" була в складі туристсько-екскурсійного виробничого об`єднання "Рівнетурист", який згідно з наказом № 14/2-ВР від 01.04.1992 року реорганізовано в Рівненське ДП "Рівнетурист" ЗАТ "Укрпрофтур", яке, у свою чергу, згідно з рішенням установчих зборів, оформлених протоколом № 1/2 від 03.12.2003 року, реорганізоване в Рівненське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Рівнетурист", 07.04.2001 року рішенням загальних зборів ЗАТ "Рівнетурист" Рівненське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Рівнетурист" перейменоване в Приватне акціонерне товариство "Рівнетурист", про що свідчить довідка відповідача № 160 від 31.08.2018 року), згідно з якою заробіток, який враховується при обчисленні пенсії, склав 983,58 грн.

31.07.2018 року відповідно до наказу "Про проведення перевірок" № 271 від 26.07.2018 року, на підставі направлення № 3263/10 від 26.07.2018 року, виданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, позивачем з відома голови правління відповідача та в присутності його головного бухгалтера проведено позапланову перевірку достовірності документів про заробітну плату, наданих для призначення (перерахунку) пенсії згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"ОСОБА_1, про що складено акт № 1605.

За результатами проведеної перевірки встановлено, що відповідно до наданих документів дані довідки № 118 від 11.07.2006 року про заробітну плату за період з 01.01.1992 року по 31.12.1996 року, виданої на ім`я ОСОБА_1 , не відповідають даним первинних документів, у зв`язку з чим рекомендовано відповідачу видати нову довідку, а довідку № 118 від 11.07.2006 року вважати недійсною.

02.08.2018 року головним бухгалтером відповідача у пояснювальній записці, підготовленій за результатами перевірки, повідомлено, що на момент видачі довідки у філії ТК "Турист" було інше керівництво, тому причин розбіжностей пояснити не може і відповідальності за вказану довідку не несе.

02.08.2018 року відповідачем підготовлено нову довідку № 146, згідно з якою заробітна плата, яка враховується при обчисленні пенсії, складає 937,69 грн.

На підставі вказаної довідки позивачем проведено перерахунок розміру пенсійної виплати ОСОБА_1 , на підтвердження чого надано протоколи індивідуального перерахунку, та встановлено факт безпідставної виплати підвищеного розміру пенсії за період з 24.06.2006 року по 31.03.2019 року в сумі 21 057,92 грн, яку позивач просить суд стягнути з відповідача у судовому порядку.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із відшкодуванням відповідачем шкоди, завданої внаслідок видачі недостовірної довідки про заробітну плату, на підставі якої здійснювалося обчислення розміру пенсії працівнику відповідача, регулювання яких здійснюється Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Законом України "Про пенсійне забезпечення", ЦК України тощо.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати; пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (у редакції, чинній станом на дату видачі відповідачем довідки № 118 від 11.07.2006 року) страхувальник зобов`язаний надавати безоплатно застрахованій особі та на вимогу - членам сім`ї померлої застрахованої особи відомості про заробітну плату (дохід), суми сплачених страхових внесків та інші відомості, що стосуються застрахованої особи та подаються до територіальних органів Пенсійного фонду.

Пунктом 17 постанови Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (у редакції, чинній станом на дату виходу ОСОБА_1 на пенсію) передбачено, що довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією.

Посадова особа зобов`язана не пізніше місяця до дня досягнення працівником пенсійного віку письмово повідомити його про виникнення права на пенсію за віком, у тому числі на пільгових умовах. Посадова особа у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 3), ознайомлює з ним особу, яка оформляється на пенсію (про що особа ставить свій підпис в поданні), і направляє до органу, що призначає пенсію, за місцезнаходженням підприємства, установи, організації або за місцем проживання (реєстрації) особи. Для забезпечення повноти відомостей про застраховану особу, якій призначається пенсія, подається комплект первинної звітності страхувальника до системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України за період після останнього звіту до дати подання заяви про призначення пенсії включно (п.п. 34, 35 постанови Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"(у редакції, чинній станом на дату виходу ОСОБА_1 на пенсію).

З наведених норм матеріального права вбачається, що відповідач, як страхувальник, зобов`язаний був надати ОСОБА_1 , як застрахованій особі, відомості про заробітну плату для обрахунку розміру пенсії, а позивачу - комплект первинної звітності.

У п. 2 постанови Пенсійного фонду України від 21.03.2003 року № 6-4 "Про затвердження Порядку повернення сум пенсій, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення" визначено, що переплата пенсії - сума пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій), виплачена з різних причин понад розмір, визначений законодавством.

Частинами 1-2 ст. 50 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Розмір відрахування з пенсії обчислюється з суми, що належить пенсіонерові до виплати.

Аналогічна норма закріплена у п. 3 постанови Пенсійного фонду України від 21.03.2003 року № 6-4 "Про затвердження Порядку повернення сум пенсій, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення".

У силу вимог ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Із системного аналізу норм ст. 50 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" вбачається, що останніми врегульовано різний суб`єктний склад та підстави для повернення сум пенсій, виплачених надміру: щодо пенсіонера - повернення суми пенсії, зокрема через зловживання з його боку, щодо страхувальника - відшкодування шкоди, завданої внаслідок видачі недостовірних документів, тобто вказані норми не виключають можливість їх взаємного застосування та не перешкоджають стягненню сум переплати як заподіяної шкоди зі страхувальника, винного у надмірній виплаті у зв`язку із наданням недостовірних відомостей щодо заробітної плати пенсіонера, у тому числі через відсутність вжиття позивачем заходів, передбачених ст. 50 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". При цьому у відповідача зустрічних регресних вимог до ОСОБА_1 не виникає.

Крім того, оскільки довідка про заробіток була видана відповідачем, а тому, відповідно, відповідальність за достовірність даних, зазначених у довідці, покладається на відповідача, як особу, яка видала довідку.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є зокрема завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такого виду відповідальності як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди та її розміру; причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому, виходячи із загальних правових норм, протиправність (неправомірність) поведінки означає порушення чужого суб`єктивного права. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) зменшення нематеріального блага. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Судом установлено, що складання та видача відповідачем довідки про заробіток для обчислення пенсії ОСОБА_1 із недостовірними даними стало підставою для нарахування пенсії в розмірі більшому від обґрунтованого, а нарахування надмірного розміру пенсії призвело до необґрунтованих виплат, які фактично є втратами бюджету Пенсійного фонду України.

Матеріали справи не містять доказів оскарження відповідачем результатів перевірки у встановленому законом порядку чи визнання його недійсним. Крім того, відповідачем не заперечується факт видачі ним довідки, яка містила недостовірні дані про заробітну плату, а також видано нову довідку з відкоригованим розміром заробітної плати.

Отже, протиправна поведінка відповідача полягає у поданні до органів пенсійного фонду недостовірної довідки, шкода - у нарахуванні надмірного розміру пенсії, а причинний зв`язок - у нарахуванні пенсії на основі недостовірного документу; вина відповідача - надання довідки за підписом уповноважених осіб відповідача із недостовірною інформацією про фактичний заробіток ОСОБА_1 за період з січня 1992 року по грудень 1996 року.

Тобто, видача відповідачем довідки з недостовірними даними стала причиною нарахування пенсії у розмірі більшому від обґрунтованого. Нарахування ж надмірного розміру пенсій призвело до необґрунтованих виплат в сумі 21 057,92 грн.

Враховуючи те, що з боку відповідача наявний склад порушення умов пенсійного законодавства, внаслідок чого завдано шкоди державі, від імені якої виступають органи Пенсійного фонду України, оскільки на момент розгляду спору по суті суду не було надано доказів сплати відповідачем матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок видачі недостовірних документів, суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 21 057,92 грн шкоди у розмірі переплаченої пенсії.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності.

Відповідач у поданій заяві про застосування позовної давності посилається на те, що позивач звернувся до суду після спливу позовної давності, оскільки довідку видано 11.07.2006 року, а за період з дати видачі довідки по день звернення до суду позивач неодноразово проводив перевірки відповідача, відтак не був позбавлений можливості перевірити дані та здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, Управлінням Пенсійного фонду України в м. Рівне видане службове доручення № 1057 від 05.11.2015 року, за яким доручено провести перевірку в ПрАТ "Рівнетурист" по питаннях достовірності поданих даних у довідці про заробітну плату для призначення пенсії ОСОБА_2 ; Рівненським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Рівненської області видане службове доручення № 3908/07 від 25.08.2016 року, згідно з яким доручено провести позапланову перевірку у ПАТ "Рівнетурист" щодо відповідності первинних документів змісту довідки про заробітну плату, наданої для призначення (перерахунку) пенсії ОСОБА_3 ; Рівненським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Рівненської області видане службове доручення № 131 від 01.02.2017 року, який доручено провести перевірку у ПАТ "Рівнетурист" з питань достовірності поданих даних про заробітну плату для призначення пенсії; Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області видане направлення № 4821/10 від 05.11.2018 року для перевірки відповідності первинних документів змісту довідки про заробітну плату, наданої для призначення (перерахунку) пенсії ОСОБА_4 .

З наданих відповідачем документів судом установлено, що три з чотирьох перевірок, які проводилися позивачем, стосувалися перевірки даних по заробітній платі конкретних осіб, серед яких ОСОБА_1 не було, а відтак за результатами вказаних перевірок встановити розбіжності між виданою їй довідкою про заробітну плату та первинними документами позивач не міг. Лише одне службове доручення не стосується перевірки конкретного працівника відповідача, яке датоване 01.02.2017 року та яке передувало акту позапланової перевірки достовірності документів про заробітну плату, наданих для призначення (перерахунку) пенсії ОСОБА_1 , від 31.07.2018 року.

Згідно з ч. 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відповідно до п. 38 (у редакції, чинній станом на дату виходу ОСОБА_1 на пенсію), п. 4.2. (у чинній редакції) постанови Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"(у редакції, чинній станом на дату виходу ОСОБА_1 на пенсію) орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення в трьохмісячний термін з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, а також перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі.

Вказаними нормами встановлено право, а не обов`язок перевірки обґрунтованості видачі документів, необхідних для обчислення пенсії, що свідчать про дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду України.

Заразом на орган, який призначив пенсію, покладено контрольні функції за дотриманням діючого законодавства при призначенні пенсії та щодо перевірки документів, наданих заявником, на відповідність відомостей, викладених у цих документах, законам і підзаконним актам, на підставі яких оформляється пенсія.

Як вбачається з матеріалів справи, довідка відповідача, на підставі якої проведено неправильний розрахунок пенсії, датована 11.07.2006 року, тоді як позивач, реалізуючи свої дискреційні повноваження, здійснив перевірку обґрунтованості вказаної довідки лише 31.07.2018 року, тобто через 12 років з дня її видачі.

При цьому позивачем, окрім посилання на наявність у нього відповідного права, жодних аргументів про необхідність проведення перевірки через такий проміжок часу та підстав, що викликали таку необхідність, суду не надано.

Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд). Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду. Управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням (п.п. 1, 12 Постанови Правління Пенсійного фонду України № 28-2 від 22.12.2014 року "Про затвердження Положення про територіальні органи Пенсійного фонду України та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов правління Пенсійного фонду України").

У свою чергу, за п.п. 1, 7 постанови КМ України № 280 від 23.07.2014 року "Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України" Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Отже, позивач є територіальним органом Пенсійного фонду України, який, у свою чергу, є центральним органом виконавчої влади, а відтак у силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України).

Принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

У Доповіді "Верховенство права", схваленій Європейською Комісією "За демократію через право" на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (п. 41).

У п. 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Щодо заборони свавілля у п. 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

З огляду на викладене суд уважає за необхідне також звернути увагу на практику ЄСПЛ, зокрема за якою Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» і «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» і «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» та «Беєлер проти Італії»). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі»). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії»). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»).

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у цій справі як джерело права.

Отже, проведення позивачем перевірки відповідача через 12 років від дня, коли позивач отримав право на її здійснення, без жодних на те обґрунтованих підстав, свідчить про необмежену владу органів Пенсійного фонду України (оскільки проведення такої перевірки може відбутися у будь-який необмежений проміжок часу на власний розсуд позивача), порушення принципів належного урядування та юридичної визначеності, а відтак - верховенства права.

У свою чергу, одним з інститутів, що покликаний забезпечувати юридичну визначеність, стабільність у правовідносинах та остаточність, є інститут позовної давності.

Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253 - 255 цього Кодексу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права. Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Отже, за змістом наведених норм законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Беручи до уваги фактичні обставини справи, позивач, реалізуючи належним чином надані йому дискреційні повноваження, міг дізнатися про порушення свого права з дня подання ОСОБА_1 позивачу довідки № 118 від 11.07.2006 року, відтак перебіг позовної давності розпочався 12.07.2006 року і, відповідно, закінчився 12.07.2009 року.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 року у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" та від 22.10.1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Приписами ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що позовну давність пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності.

Враховуючи викладене, зважаючи, що позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності, відтак у задоволенні позову слід відмовити на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що у задоволенні позову відмовлено, відтак судовий збір в розмірі 1 921,00 грн покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області до Приватного акціонерного товариства "Рівнетурист" про стягнення 21 057,92 грн відмовити.

Позивач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 21084076).

Відповідач: Приватне акціонерне товариство "Рівнетурист" (вул. Київська, 36, м. Рівне, 33027, ідентифікаційний код 02651374).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне судове рішення складене та підписане 23.09.2019 року.

Суддя О. Андрійчук