Ухвала суду № 84420402, 23.09.2019, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

23 вересня 2019 року Справа № 913/518/19

Провадження №7/913/518/19

Суддя Господарського суду Луганської області Тацій О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання» (91021, Луганська область, м. Луганськ, квартал Гайового, буд. 35А, ідентифікаційний код 31443937)

про скасування протоколу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання» про скасування протоколу, в якому просить:

- скасувати протокол №68 від 06.08.2019 року засідання комісії Рубіжанського РЕМ з розгляду Акту №003694 від 15.05.2019 року про порушення Правил роздрібного ринку електроенергії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення відповідача у вигляді протоколу №68 від 06.08.2019 року не відповідає приписам законодавства, оскільки відповідач здійснив розрахунок на підставі невірної формули та на підставі неналежних даних; в діях позивача відсутній склад господарсько-правового правопорушення, а докази отримані з порушенням; висновки відповідача щодо впливу електромагнітного поля на прилад обліку позивача ґрунтуються на фіксації індикатором впливу, який вмонтований в прилад обліку, але при цьому не є атестованим в установленому порядку.

Крім того, у прохальній частині позовної заяви просить стягнути з відповідача на його користь витрати за надання правової (правничої) допомоги в розмірі 10000,00 грн.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, зважаючи на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ГПК України, суддя встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до ч. 2 ст. 174 ГПК України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Так, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Згідно ч. 2 ст. 164 ГПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Згідно з положеннями ч. 2 цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Приписами ст. 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями ст. 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Стаття 20 Господарського процесуального кодексу України визначає справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів.

Так, відповідно до п.п. 1 та 16 ч. 1 зазначеної статті, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

16) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції ЗУ від 03.10.2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також запроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Крім того, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.05.2018 року у справі №910/11188/17 зроблено висновок та зазначено, що при вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у ст. 3 ГК України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

- участь у спорі суб`єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Аналогічний висновок наведено у п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 року "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам".

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити з суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Судом встановлено, що предметом даного позову є скасування протоколу №68 від 06.08.2019 року засідання комісії Рубіжанського РЕМ з розгляду Акту №003694 від 15.05.2019 року про порушення Правил роздрібного ринку електроенергії фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1

З матеріалів справи, зокрема, зі змісту акту про порушення №003694 від 15.05.2019 року, вбачається, що за результатами перевірки було встановлено факт порушення споживачем за договором №357 - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , п. 2.1 п.п. 3 Методики №562 та п. 4.4.3 договору №357, що у свою чергу призвело до зміни показів приладу комерційного обліку за адресою: м. Рубіжне , вул. Будівельників, 10.

Однак, жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 діяв у спірних правовідносинах як фізична особа-підприємець матеріали справи не містять.

При цьому, посилання в акті про порушення на наявність укладеного з ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем договору за номером 357 не може бути беззаперечним доказом наявності між сторонами господарських правовідносин, оскільки до позовної заяви не додано копії даного договору, з якого б вбачався факт наявності між сторонами договірних правовідносин на постачання електричної енергії за вказаною адресою.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 24 ЦК України, людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Положеннями ст. 25 цього Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

Відповідно до ст. 26 ЦК України, всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ГК України, суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.

Згідно з ч. 1 ст. 128 ГК України, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (ч. 2 ст. 50 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 128 ГК України, громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи.

Згідно з ч. 8 ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Суд зазначає, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що станом на момент складення 15.05.2019 року акту про порушення №003694 ОСОБА_1 дійсно мав статус фізичної особи-підприємця.

При цьому, зареєстрованими видами його підприємницької діяльності вказані:

- Код КВЕД 14.31 Виробництво панчішно-шкарпеткових виробів (основний);

- Код КВЕД 46.41 Оптова торгівля текстильними товарами;

- Код КВЕД 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами.

Разом з тим, матеріали позовної заяви не містять жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 використовував будівлю за адресою: АДРЕСА_2 , саме як фізична особа-підприємець для використання у своїй підприємницькій діяльності.

У свою чергу у цьому контексті слід відзначити, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах у справах № 263/15943/17 від 26.06.2019 року, № 904/10132/17 від 15.05.2019 року, № 2-7615/10 від 14.03.2018 року, № 522/7909/16-ц від 05.06.2018 року, неодноразово зазначала, що фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх. Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.

Однак, дослідивши надані позивачем документи, судом не встановлено існування між сторонами станом на момент складення акту про порушення 15.05.2019 року за адресою: АДРЕСА_2 , саме господарських правовідносин, що давало б можливість беззаперечно стверджувати про приналежність даного спору до господарської юрисдикції.

Крім того, у описовій частині позовної заяви позивач зазначає про факт належності йому будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , проте, в порушення вимог п. 5 ч. 3 ст. 162 та ч. 2 ст. 164 ГПК України, не зазначає доказів, які підтверджують вказану обставину, та не додає їх до позовної заяви.

За таких обставин, оскільки позивачем не дотримано вимог, встановлених ст.ст. 162, 164 ГПК України, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху та надати позивачу строк для усунення допущених недоліків позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 162, 164, 174, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 .

2. Встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення даної ухвали.

3. Встановити ОСОБА_1 спосіб усунення недоліків шляхом:

- подання суду доказів, якими б підтверджувався факт належності спору до юрисдикції господарських судів (зокрема, документів, якими підтверджується факт використання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у своїй підприємницькій діяльності будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , та договору на підтвердження факту договірних господарських правовідносин між сторонами у справі за вказною адресою, тощо);

- надання суду доказів належності позивачу будівлі за адресою: АДРЕСА_2 (зокрема, витягу з Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, тощо).

4. Роз`яснити позивачу, що якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із такою заявою.

5. Згідно ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України, дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.В. Тацій