Рішення № 84419922, 23.09.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.09.2019Справа № 910/9222/19Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" (86065, м. Авдіївка, Донецької області, проїзд Індустріальний,1)

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

(03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5)

про стягнення 18 147, 80 грн.

Без повідомлення учасників судового процесу.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Авдіївський коксохімічний завод" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 18 147, 80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Стрімлайн Ексім" в порушення норм чинного законодавства України не виконало зобов`язання з поставки вантажу відповідно до контракту №862/17 від 06.12.2017, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість в сумі 18 147, 80 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9222/19, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

13.08.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач частково заперечує проти позовних вимог в частині стягнення штрафу та зазначає, що ним було здійснено прострочення 3 доба, а не на 4 як зазначає позивач. За контр розрахунком відповідача, розмір штрафних санкцій становить 10 888 грн. 69 коп.

27.08.2019 від позивача надійшли заперечення на відзив.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив.

30.10.2018 відправником - прАТ "АКХЗ" зі станції "Авдіївка" до станції призначення - Вояни здійснювалось перевезення бензолу, одержувачем яких є фірма ДЕЗА, що підтверджується залізничною накладною № 52579968

Залізницею відправлення виступало Акціонерне товариство "Українська залізниця".

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач припустився прострочення доставки вантажу за вказаною накладною, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 18 147,80 грн. штрафу на підставі статті 116 Статуту залізниць України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

У силу приписів статті 307 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до частини 1 статті 919 ЦК України, перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Перевізник зобов`язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі (частина 1 статті 313 ГК України).

Статтею 920 ЦК України обумовлено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Частиною 5 статті 307 ГК України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Приписами статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із Закону України "Про транспорт", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Як передбачено частиною 1 статті 307 ГК України, пунктом 22 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 (надалі - Статут) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до статті 5 Статуту залізниць України, на підставі даного Статуту Мінтранс затверджує:

а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила);

б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів;

в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів);

г) інші нормативні документи.

Згідно ст. 4 Статуту залізниць України перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.

Згідно ст. 10 Цивільного кодексу України встановлено, що чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, є частиною національного цивільного законодавства України.

Правовідносини в Україні щодо перевезення вантажів у міжнародному сполученні регулюються Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 р. зі змінами та доповненнями на 01.07.2017р. (далі - УМВС).

Відповідно до п. 3 ст. 14 УМВС, укладення договору перевезення підтверджується накладною. Приймання вантажу до перевезення від відправника здійснюється договірним перевізником.

Згідно визначення терміну, що надається в ст. 2 УМВС, договірний перевізник - це перевізник, який уклав з відправником договір перевезення відповідно до даної угоди.

Відповідно до пп. 2, 3 ст. 24 УМВС, термін доставки вантажу визначається виходячи з таких норм: для контейнерів - 1 доба на кожні початі 150 км; для інших відправок -1 доба на кожні початі 200 км.

Термін доставки вантажу збільшується на 1 добу на операції, пов`язані з відправленням вантажу.

Відповідно до пп. 5, 7 ст. 24 УМВС, термін доставки вантажу розпочинається з 0.00 годин дня, що йде за днем укладення договору перевезення, і закінчується у момент передачі одержувачеві повідомлення про прибуття вантажу, при цьому неповна доба вважає за повну. Термін доставки вважається виконаним, якщо вантаж прибув на станцію призначення до закінчення терміну доставки і перевізник повідомляє одержувача про прибуття вантажу і можливість передачі вантажу в розпорядження одержувача. Порядок повідомлення одержувача визначається національним законодавством, що діє в місці видачі вантажу.

Отже, днем укладення договору перевезення № 52579968 вважається - 30.10.2018 Термін доставки вантажу розпочинається з 31.10.2018 р.

Термін доставки вантажу - 10 діб, згідно розрахунку: 1601:200=8,01 = 9 діб + 1(1 доба на операції, пов`язані з відправленням вантажу).

Відповідно до ст. 45 УМВС встановлено, що, якщо перевізником не був дотриманий термін доставки вантажу, обчислений відповідно до статті 24 УМВС, перевізник сплачує відшкодування за перевищення терміну доставки у вигляді неустойки.

Розмір неустойки за перевищення терміну доставки вантажу визначається виходячи з провізної плати того перевізника, який допустив перевищення терміну доставки, і величини тривалість) перевищення терміну доставки, що розраховується як відношення перевищення терміну доставки (доба) до загального терміну доставки, а саме:

6 % провізної плати при перевищенні терміну доставки не зверху однією десятою загального терміну доставки;

18 % провізної плати при перевищенні терміну доставки більше за одну десяту, але не понад три десятих загального терміну доставки;

30 % провізної плати при перевищенні терміну доставки більше трьох десятих загального терміну доставки.

ПРАТ «Авдїївський коксохімічний завод», згідно накладної № 52579968, було відправлено Вантаж у цистерні № 51783645 УЗ, одним відправником (ПРАТ «Авдіївський коксохімічний завод»), з однієї станції відправлення (Авдїївка) та на адресу одного одержувача і станцію призначення (СВС с.р.о. ВОЯНИ 07672; ВОЯНИ ЖСР).

Відповідно до п.7 додатка 1 "Правил перевезення вантажів" до УМВС, перевезення вантажу оформляється накладною єдиного зразка за формою, приведеною в додатку 1 до даних Правил.

Накладна є комплексним документом, що складається з шести пронумерованих листів і необхідної кількості екземплярів листа накладної "Дорожня відомість (додатковий екземпляр).

Згідно з п. 1 статті 14 УМВС, відповідно до договору перевезення перевізник зобов`язується за плату перевезти ввірений йому відправником вантаж до станції призначення по маршруту, погодженому відправником і договірним перевізником, і видати його одержувачеві.

Згідно з статті 22 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Статтею 23 Статуту залізниць передбачено, що дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. Календарний штемпель станції містить: дату, місяць, рік, найменування станції і найменування залізниці, до якої належить станція.

Таким чином, термін доставки Вантажу за договором перевезення, накладною № 52579968, не дотриманий залізницею, перевищення терміну доставки складає 4 доби, відшкодування за перевищення терміну доставки у вигляді неустойки складає 18 147,80 грн.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Ураховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в повному обсязі.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" (86065, м. Авдіївка, Донецької області, проїзд Індустріальний,1 код ЄДРПОУ 00191075) 18 147 (вісімнадцять тисяч сто сорок сім) грн. 80 коп. збитків у зв`язку з втратою вантажу та судовий збір у розмірі 1 921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.О. Лиськов