Рішення № 84401841, 20.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 вересня 2019 року № 640/19383/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк»доДержавного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради Духновської Олесі Анатоліївнипроскасування рішення, зобов'язання вчинити дії В С Т А Н О В И В:

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» (далі-позивач/Уповноважена особа) звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради Духновської Олесі Анатоліївни (далі-відповідач/державний реєстратор) про скасування рішення відповідача від 01.11.2018 р. № 43802417 про відмову у державній реєстрації та їх обтяжень та зобов'язання відповідача внести відомості у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на вбудоване нежитлове приміщення, за адресою: м. Луганськ, вул. Лінія, 16, буд. 7, приміщення 172.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2018 р. прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та встановлено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги мотивовані протиправною відмовою відповідача у проведенні державної реєстрації права власності на вбудоване нежитлове приміщення, за адресою: м. Луганськ, вул. Лінія, 16, буд. 7, приміщення 172, з огляду на існування форс-мажорних обставин, які унеможливлюють подання дублікату Договору купівлі-продажу від 13.12.2005 р.

Відповідач в письмовому відзиві на позов вказав на відповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 06.09.2018 р. позивачем подано до ЦНАП Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації фотокопію договору купівлі-продажу від 13.12.2005 р. та витягу про вчинення реєстрації права власності на нерухоме майно, технічний паспорт (оригінал та копія), копію довіреності представника банку, інформаційні довідки з ДРРП, оригінал газети «Голос України» для проведення державної реєстрації права власності на вбудоване нежитлове приміщення, за адресою: м. Луганськ, вул. Лінія, 16, буд. 7, приміщення 172.

12.09.2018 р. відповідачем прийнято рішення № 42961777 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, з огляду на ненадання заявником дублікату втраченого договору купівлі-продажу від 13.12.2005 р.

У зв'язку з зазначеним, позивачем 13.09.2018 р. подано відповідачу оригінал та копію листа Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 06.08.2018 р. № 17751/22/4 та оригінал заяви-пояснень від 17.09.2018 р.

01.11.2018 р. відповідачем винесено рішення від 01.11.2018 р. № 43802417 про відмову у державній реєстрації та їх обтяжень, з підстав ненадання заявником дублікату втраченого договору купівлі-продажу від 13.12.2005 р.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV (далі-Закон №1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною першою статті 4 цього ж Закону визначено, що державній реєстрації прав підлягають: право власності; речові права, похідні від права власності; право власності на об'єкт незавершеного будівництва; заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (частина перша статті 11 Закону № 1952-IV).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про обєкти та субєктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Частиною третьою статті 10 Закону № 1952-IV передбачено, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі; 4) під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень; 5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав; 6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом; 7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав); 8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав; 9) формує реєстраційні справи у паперовій формі. 10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону №1952-IV заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

Як передбачено частиною другою статті 18 цього Закону, перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. №1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок №1127).

Відповідно до пункту 12 Порядку №1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Згідно з пунктом 40 Порядку №1127 державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.

Частиною першою статті 27 Закону №1952-IV визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 57 Порядку №1127 для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Пунктом 58 Порядку №1127 передбачено, що для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна у разі, коли в документах, що подаються для такої реєстрації, відсутні відомості про технічні характеристики відповідного об'єкта, також подається технічний паспорт на такий об'єкт.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що державний реєстратор зобов'язаний перевірити комплектність поданих документів, чи відповідають вони вимогам, установленим законом, а також, чи підтверджують вони набуття заявником відповідного права на нерухоме майно.

Як встановлено судом та підтверджується матеріами справи, 13.12.2005 р. між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ТОВ «Готельний комплекс «Дружба» укладено договір купівлі-продажу 91/100 частини вбудованого нежилого приміщення, відповідно до умов якого, банк купує та приймає у власність об'єкт нерухомого майна - 91/100 частину вбудованого нежилого приміщення, що знаходиться у м. Луганськ, вул. Лінія, 16, буд. 7, приміщення 172.

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Луганського нотаріального округу Луганської області Авершиною І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 6511.

З метою проведення державної реєстрації права власності на вбудоване нежитлове приміщення, за адресою: м. Луганськ, вул. Лінія, 16, буд. 7, приміщення 172, позивач звернувся до Головного територіального управління юстиції у Луганській області із запитом від 23.07.2018 р. про отримання дублікату Договору купівлі-продажу 91/100 частини вбудованого нежилого приміщення.

Листом від 06.08.2018 р. № 17751/22/4 Головне територіальне управління юстиції у Луганській області повідомило заявника про припинення приватної нотаріальної діяльності Авершиною І.В. з 17.12.2014 р. Архів та документи нотаріального діловодства не передавались та залишаються за попереднім місцем розташування робочого місця приватного нотаріуса на тимчасово окупованій території Луганської області, у зв'язку із чим передача документів буде здійснена після закінчення форс-мажорних обставин, що існують на окремих територіях Луганської області.

Як зазначено позивачем, та не спростовано відповідачем, перед зверненням до ЦНАП Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, позивач отримав особисту консультацію в Департаменті з питань реєстрації, відповідальними особами якого повідомлено, що для внесення відомостей у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, у випадку відсутності/втрати оригіналу договору купівлі-продажу, і неможливості його отримання його дублікату, необхідно розмістити оголошення в газеті про втрату, за наслідками чого звернутись до ЦНАП.

Так, позивачем розміщено оголошення в газеті «Голос України» про втрату Договору купівлі-продажу 91/100 частини вбудованого нежилого приміщення від 13.12.2005 р.

Як вже зазначалось, 06.09.2018 р. позивачем подано до ЦНАП Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації фотокопію договору купівлі-продажу від 13.12.2005 р. та витягу про вчинення реєстрації права власності на нерухоме майно, технічний паспорт (оригінал та копія), копію довіреності представника банку, інформаційні довідки з ДРРП, оригінал газети «Голос України» для проведення державної реєстрації права власності на вбудоване нежитлове приміщення, за адресою: м. Луганськ, вул. Лінія, 16, буд. 7, приміщення 172.

За наслідками прийнятого відповідачем рішення № 42961777 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, з огляду на ненадання заявником дублікату втраченого договору купівлі-продажу від 13.12.2005 р., позивачем 13.09.2018 р. подано відповідачу оригінал та копію листа Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 06.08.2018 р. № 17751/22/4 та оригінал заяви-пояснень від 17.09.2018 р.

Відтак, враховуючи що отримання дублікату втраченого договору купівлі-продажу від 13.12.2005 р. є неможливим, з огляду на проведення антитерористичної операції у Луганській області, а позивачем вчинено всіх необхідний дій спрямованих на захист своїх прав, суд доходить висновку, що подані позивачем документи для проведення державної реєстрації права власності на вбудоване нежитлове приміщення, за адресою: м. Луганськ, вул. Лінія, 16, буд. 7, приміщення 172 відповідають вимогам законодавства, у зв'язку із чим відмова відповідача від 01.11.2018 р. № 43802417 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача внести відомості у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на вбудоване нежитлове приміщення, за адресою: м. Луганськ, вул. Лінія, 16, буд. 7, приміщення 172, то суд вважає, що ця вимога є похідною від позовних вимог про скасування рішення відповідача від 01.11.2018 р. № 43802417, тому також підлягає задоволенню.

Стосовно позиції суду направленої на зобов'язання відповідача вчинити певну дію, то вона в повній мірі узгоджується як з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді так і з численними рішеннями Європейського суду з прав людини, якими останній вимагає винесення таких рішень, які б остаточно ставили б крапку в захисті прав та інтересів заявників.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до частини 2 статті 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваних рішень. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятого на їх підставі рішення.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» (04119, м.Київ, вул. Дегтярівська, 27 Т, код ЄДРПОУ 19017842) задовольнити.

Скасувати рішення Державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради Духновської Олесі Анатоліївни від 01.11.2018 р. про відмову у державній реєстрації та їх обтяжень.

Зобов'язати Державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради Духновську Олесю Анатоліївну внести відомості у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на вбудоване нежитлове приміщення, за адресою: м. Луганськ, вул. Лінія, 16, буд. 7, приміщення 172.

Присудити на користь Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» судові витрати в сумі 3 524,00 грн. за рахунок бюджетних Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 40452947).

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко