Рішення № 84401812, 20.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 вересня 2019 року № 826/6295/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі-відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправними дії та рішення Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №14777/05 від 20.03.2018 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років

- зобов`язати Правобережне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити призначення ОСОБА_1 за вислугу років згідно із ст. 50№ Закону України «Про прокуратуру» (в редакції закону від 12.07.2001) з 22.02.2018, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи без обмеження максимального розміру пенсії відповідно до наданих документів та довідки виданої Генеральною прокуратурою України №18-18зп від 16.02.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 червня 2018 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

Ухвалою суду від 23 липня 2018 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 № 203 здійснено заміну відповідача -Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 40375920) його правонаступником - Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 22.02.2018 він звернувся до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру". Листом №14777/05 від 20.03.2018 управлінням Пенсійного фонду було відмовлено у призначенні пенсії, посилаючись на відсутність підстав для розгляду питання про призначення пенсії. Також цим листом повідомлено, що стаж роботи позивача за вислугу років складає 20 років 21 день, в тому числі на посадах прокурора становить 16 років 26 днів. Також зазначає, що частиною першою статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції від 26.07.2001, яка була чинна до 01.10.2011) було передбачено, що прокурори зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Передбачені Законом України "Про прокуратуру" комплексні заходи є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності позивача, ефективного функціонування органів прокуратури.

Тому позивач був впевнений, що набуте на підставі чинного законодавства право на пенсію за вислугу 20 років та розмірі 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку ним буде реалізовано, і воно, відповідно до вимог ст. 22 Конституції України, не буде скасовано, зменшено або звужене. Зміни, внесені в Закон України "Про прокуратуру" 01.11.2011, на думку позивача, порушили його права та збільшили стаж, необхідний для отримання пенсії за вислугу років. Вказує, що зазначені норми законодавства, виходячи з вимог Конституції України, повинні бути застосовані для працівників прокуратури, яких прийнято на роботу після набрання чинності вказаними змінами.

Відповідач проти позову заперечив із посиланням на те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не відповідають законодавству з тих підстав, що у позивача не має достатнього спеціального стажу роботи, а саме стажу роботи за вислугою років, а тому підстави для призначення пенсії за вислугою років відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 22.02.2018 року звернувся до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із заявою про призначення йому пенсії на підставі Закону України "Про прокуратуру", за вислугою років

Листом Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 30.03.2018 року № 14777/05 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугою років у зв`язку із відсутністю необхідного стажу. Відповідно до змісту вказаного листа, стаж позивача на дату звернення із заявою склав 20 років 21 день, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів 16 років 26 днів, що не дає права для призначення пенсії за вислугою років.

Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства, у зв`язку з чим позивач звертається до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, яка діяла в редакції Закону з 26.07.2001 (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001) до 01.10.2011 (в редакції Закону №3668 від 08.07.2011), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

15 липня 2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII та втратив чинність Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Виходячи із дії законів в часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, а не положення статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ, який втратив свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії.

Підстави та порядок перерахунку пенсії працівників прокуратури передбачені статтею 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII.

Згідно ч. 1 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку, за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 01.10.2017 по 30.09.2018 - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.

Таким чином з моменту набрання чинності положеннями статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014, а саме з 15 липня 2015 року порядок та умови призначення пенсії працівникам прокуратури регулюються виключно положеннями статті 86, що свідчить про автоматичну втрату чинності положеннями статті 50-1 та як наслідок відсутності підстав для їх застосування при призначенні пенсії працівникам прокуратури, які звернулися за її призначенням після 15.07.2015.

Отже з урахуванням дати звернення позивача за призначенням йому пенсії за вислугою років - 22.02.2018, необхідною умовою для призначення пенсії за вислугу років є наявність відповідного стажу, а саме наявності загального та стажу на посадах прокурорів не менше 23 років 6 місяців та не менше 13 років 6 місяців відповідно.

Згідно з матеріалами справи, а саме поданих позивачем документів для призначення пенсії, встановлено, що позивач працював на різних посадах в органах прокуратури з 27.01.2000 року по 22.02.2018 (станом на дату звернення з заявою про призначення пенсії). Отже, його стаж роботи за вислугу років в органах прокуратури становить 18 років 25 днів.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що до вислуги років зараховується не тільки час роботи на прокурорських посадах, визначених ст.15 цього Закону, а й перебування на інших посадах, конкретний перелік яких визначено цією статтею, військова служба, а також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.

Відповідно матеріалам справи Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, де навчався ОСОБА_1 у період з 01.09.1995 по 29.06.2000, є вищим навчальним закладом у розумінні статті 25 Закону України «Про вищу освіту», у якому останній закінчив повний курс цього учбового закладу за спеціальністю «Правознавство», з присвоєнням йому за рішенням Державної екзаменаційної комісії від 22.06.2000 кваліфікації спеціаліста-юриста. Відповідно до додатку до диплома про вищу освіту НОМЕР_1 термін навчання становив 4 року 10 місяців, а тому відповідно до вимог статті 86 Закону України "Про прокуратуру" половина, тобто 2 роки 5 місяців навчання позивача підлягають зарахуванню до стажу, що враховується при призначенні пенсії за вислугою років.

Таким чином, на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії загальний стаж роботи позивача (з урахування половини строку навчання у вищому навчальному закладі) склав 20 рік 5 місяців та 25 днів, з яких в органах прокуратури - 18 років 25 днів, що враховуючи положення статті 86 Закону України "Про прокуратуру" є недостатнім для призначення йому пенсії за вислугою років як працівнику прокуратури.

Крім того, з доводів заявленого позову вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, позивач пов`язує з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час його роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, що призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України.

З такими доводами суд не погоджується з таких підстав.

Відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, яка діяла в редакції Закону з 26.07.2001 (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001) до 01.10.2011 (в редакції Закону №3668 від 08.07.2011), у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26 липня 2001 року до 1 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.

Таким чином, враховуючи положення ст. 22, 58 Конституції України, можливо стверджувати про те, що у разі якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло).

За встановлених у цій справі обставинами, позивач у період часу з 26 липня 2001 року по 1 жовтня 2011 року, не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії за віком, а отже у позивача не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (у вказаній редакції).

Оскільки, позивач не набув такого права, то не можливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2016 року в справі № 33/6710/15-а, а також Верховним Судом у справах №372/2909/17, №211/3177/17, №686/12840/17.

Щодо посилань позивача на те, що він мав обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, колегія суддів зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеній в рішенні "Великода проти України" (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку, що у позивача відсутній спеціальний стаж для призначення пенсії за вислугу років, що, як наслідок, не дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В даному випадку позивач в силу норм Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору не звільнений та відомості щодо понесених відповідачем судових витрат відсутні, а тому судові витрати за рахунок позивача на користь відповідача не стягуються.

Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко