Рішення № 84401686, 18.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 вересня 2019 року № 826/17745/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доГоловного управління ДФС у м. Києвіпро представники учасників справи:визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень позивача - Богданов В.В.; відповідача - Кошарська А.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач або ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Окружному адміністративному суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач або ГУ ДФС), у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0108954204 від 23.10.2018, № 01066944204 від 23.10.2018, вимогу про сплату боргу (недоїмки) № ф-215 від 27.07.2018 та рішення про застосування штрафних санкцій № 0086814204 від 27.07.2018 в повному обсязі.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає що, незважаючи на часткове задоволення заперечення та скарги органами ДФС в порядку адміністративного оскарження, видані податкові повідомлення-рішення № 0108954204 від 23.10.2018, № 01066944204 від 23.10.2018, вимога про сплату боргу (недоїмки) № ф-215 від 27.07.2018 та рішення про застосування штрафних санкцій № 0086814204 від 27.07.2018 незаконні та підлягають скасуванню.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що Державна фіскальна служба України (нижче - ДФС України) скасувала податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС від 27.07.2018 № 0086844204 в частині зайво нарахованого податку на доходи фізичних осіб - 362 362,04 грн., штрафних санкцій - 90 590,50 грн., № 0086834204 в частині зайво нарахованого військового збору - 28 904,62 грн., штрафних санкцій - 7 226,16 грн., в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін. На підставі рішення ДФС України від 05.10.2018 № 15458/ч/99-99-11-02-02-25, ГУ ДФС направило позивачу нові податкові повідомлення-рішення від 23.10.2018 № 0106694204 та № 0108954204. Оскільки відповідач діяв в межах повноважень, визначених законодавством України, то позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено до судового розгляду у підготовче засідання на 11.12.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2018 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду у судове засідання на 12.02.2019.

В судовому засіданні 11.12.2018 були присутні представники позивача та відповідача.

Окрім того, представники присутніх, у судовому засіданні, сторін звернулися до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Зважаючи на викладене, адміністративна справа, відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), розглядається у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

У період з 18.06.2018 по 02.07.2018 ГУ ДФС була проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, дотримання законодавства щодо укладання трудових договорів, оформлених трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2017.

За результатами перевірки складено Акт від 09.07.2018 № 3120/26-15-42-04/ НОМЕР_1 (надалі - Акт перевірки), якими встановлено наступні порушення:

- пп. 16.1.7 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України (далі - ПК України) - неподання до податкового органу за місцем реєстрації повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язанні з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою № 20-ОПП;

- п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України - заниження податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 447 644,42 грн., в тому числі за 2015 рік на суму 180 863,34 грн., за 2016 рік - на 181 498,79 грн., за 2017 - на 85 282,38 грн.;

- п. 16.1 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України - заниження до сплати в бюджет військового збору н загальну суму 36 011,48 грн. (в т.ч. в 2015 році - на 13 779,73 грн., 2016 році - на 15 124,89 грн., 2017 році - на 7 106,86 грн.);

- п. 1 ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 7, ч. 11 ст. 8, ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" - занижено та не сплачено до бюджету єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 149 997,23 грн., в тому числі в 2015 році на 60 836,68 грн., в 2016 році на 89 160,55 грн.

13.07.2018 позивачем до ГУ ДФС були подані заперечення до Акту перевірки, у відповідь на які, відповідач листом від 24.07.2018 № 35047/ч/26-15-42-04-27 повідомив позивача про скасування висновку про порушення п. 16 1 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України, та викладено висновки Акту перевірки в такій редакції:

- п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України - заниження податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 447 644,42 грн., в тому числі за 2015 рік на суму 180 863,34 грн., за 2016 рік - на 181 498,79 грн., за 2017 рік - на 85 282,38 грн.;

- п. 16 1 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України - заниження до сплати в бюджет військового збору н загальну суму 36 011,48 грн. (в т.ч. в 2015 році - на 13 779,73 грн., 2016 році - на 15 124,89 грн., 2017 році - на 7 106,86 грн.);

- п. 1 ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 7, ч. 11 ст. 8, ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" - занижено та не сплачено до бюджету єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 149 997,23 грн., в тому числі в 2015 році на 60 836,68 грн., в 2016 році на 89 160,55 грн.

27.07.2018 відповідачем були винесені:

- податкове повідомлення-рішення № 0086834204 про збільшення суми грошового зобов`язання податкового зобов`язання з військового збору на загальну суму 36 011,48 грн. та штрафних санкцій на загальну суму 9 002,87 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0086844204 про збільшення суми грошового зобов`язання податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 447 644,42 грн. та штрафних санкцій на загальну суму 111 911,10 грн.;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-215 - за заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальну суму 149 997,23 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій № 0086814204.

07.08.2018 позивачем до ДФС України подано скаргу на вказані вище документи.

Рішенням від 31.08.2018 № 13269/ч/99-99-11-02-02-25 ДФС України в частині вимог позивача щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-215 від 27.07.2018 та рішення про застосування штрафних санкцій № 0086814204 від 27.07.2018 ГУ ДФС залишено без задоволення.

Рішенням від 05.10.2018 № 15458/ч/99-99-11-02-01-14 ДФС України в частині вимог позивача щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 27.07.2018 № 0086834204 та № 0086844204, скаргу позивача задоволено частково, а саме: ДФС України скасувала податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС від 27.07.2018 № 0086844204 в частині зайво нарахованого податку на доходи фізичних осіб - 362 362,04 грн., штрафних санкцій - 90 590,50 грн., № 0086834204 в частині зайво нарахованого військового збору - 28 904,62 грн., штрафних санкцій - 7 226,16 грн., в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

На підставі рішення ДФС України від 05.10.2018 № 15458/ч/99-99-11-02-02-25, ГУ ДФС направило позивачу нові податкові повідомлення-рішення від 23.10.2018 № 0106694204 (про збільшення суми грошового зобов`язання податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 85 282,38 грн. та штрафних санкцій на загальну суму 21 320,60 грн.) та № 0108954204 (про збільшення суми грошового зобов`язання податкового зобов`язання з військового збору на загальну суму 7 106,86 грн. та штрафних санкцій на загальну суму 1 776,71 грн.).

Не погоджуючись частково із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковий кодекс України (далі - ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Згідно з п. 177.1 ст. 177 ПКУ доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до п.177.2 статті 177 ПКУ об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Як зазначено у п.п. 14.1.36 п. 14.1. статті 13 ПКУ господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Згідно з пп. 177.4.1 п. 177.4. статті 177 ПКУ (у редакції чинній з 01.01.2017 року) встановлено наступні категорії витрат, що безпосередньо пов`язані з отриманням доходів:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодування вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

- обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

- суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення та зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Так, в ході перевірки контролюючим органом встановлено, що позивачем включено до складу валових витрат у 2015-2017 роках суми орендної плати за землю, що призвело до заниження податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 447 644,42 грн., в тому числі за 2015 рік на суму 180 863,34 грн., за 2016 рік - на 181 498,79 грн., за 2017 - на 85 282,38 грн.

Разом з тим, рішенням від 05.10.2018 ДФС України скасувала податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС від 27.07.2018 № 0086844204 в частині зайво нарахованого податку на доходи фізичних осіб - 362 362,04 грн., штрафних санкцій - 90 590,50 грн., № 0086834204 в частині зайво нарахованого військового збору - 28 904,62 грн., штрафних санкцій - 7 226,16 грн., в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін. Тобто ДФС України скасувало зайво нарахованого податку на доходи з фізичних осіб, військового збору та штрафних санкцій за 2015-2016 роки, а додатково нараховані податок на доходи фізичних осіб, військового збору та штрафні санкції за 2017 рік залишила в силі.

З приводу наведеного, суд враховує таке.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у справі № 820/3255/17, за якою згідно з підпунктом 177.2.4. пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких, зокрема, відносяться витрати на оплату оренди.

Разом з тим, з 01.01.2017 року на підставі Закону України від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" деталізовано перелік витрат та у підпункті 177.4.3 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать, зокрема, суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно).

Податок на майно на підставі пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 820/4398/18.

Таким чином, суд звертає увагу, що з 01.01.2017 плата за землю врахована у податку на майно, а оскільки сума орендної плати за користування землею державної чи комунальної власності прирівнюєься до податку на майно, то, згідно підпункту 177.4.3 статті 177 ПК України, такий податок не включається до складу витрат приватного підприємця на загальній системі оподаткування.

Отже, висновок ГУ ДФС про порушення позивачем пункту 177.4 статті 177 ПК України є обґрунтованим та законним, а податкові повідомлення-рішення від 23.10.2018 правомірними, а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Що стосується донарахування сум єдиного внеску, надсилання вимог про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій, то слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з ч. 6 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

У п. 2 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція) визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом (пункт 3 розділу VІ Інструкції)

Пунктом 4 розділу VІ Інструкції встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З вищенаведеного вбачається, що надсилання вимоги про сплату боргу є правомірним у разі правомірності донарахування податку на доходи фізичних осіб.

Судом встановлено, та не заперечується відповідачем, що донарахований податок на доходи фізичних осіб, нарахований позивачу на підставі Акту перевірки, частково скасований згідно рішення ДФС України (за період 2015-2016 роки), а отже ДФС України визнало неправомірним донарахування ГУ ДФС податку на доходи позивача за 2015-2016 роки.

Разом з тим, з Акту перевірки (аркуші 12-14) вбачається, що в результаті порушень, викладених в пп. 2.1.3 акту перевірки встановлено заниження оподатковуваного доходу (через включення до складу витрат суми орендної плати за земельну ділянку) у розмірі 1 926 975,05 грн., в тому числі в 2015 році на 918 648,93 грн., в 2016 році на 1 008 326,12, на який нараховується єдиний внесок, і в свою чергу, несплату позивачем до бюджету єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 149 997,23 грн., в тому числі в 2015 році на 60 836,68 грн., в 2016 році на 89 160,55 грн.

Враховуючи викладене, і те, що ДФС України визнав не правомірним донарахування податку на доход фізичних осіб позивачу за 2015-2016 роки, суд дійшов висновку про неправомірність вимоги про сплату боргу від 27.07.2018 № Ф-215 та рішення № 00814204 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

У відповідності до частин 1, 2, 4 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача за поданим адміністративним позовом підлягають задоволенню частково.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено згідно з частиною третьою статті 139 КАС України.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 3 015,68 грн.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача частково у розмірі 1 860,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72- 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № ф-215 від 27.07.2018 та рішення про застосування штрафних санкцій № 0086814204 від 27.07.2018, виданих Головним управлінням ДФС у м. Києві.

3. У іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19) на користь Фізичної особи-підприємця Чернявської М.П. (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) понесені ФОП ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 860 (одна тисяча вісімсот шістдесят) грн. 80 коп.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко