Рішення № 84401673, 18.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 вересня 2019 року № 826/18248/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Інституту спеціального зв`язку та захисту інформації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» до треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Державної фінансової інспекції в Київській області, Північного офісу Держаудитслужби Грищук Володимир Михайлович, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 провизнання протиправною та скасування вимоги в частиніпредставники позивача - Коц Д.В.;

учасників справи: відповідача 2 - Товстуха Н.О.;

третя особа - Грищук В.М.;

третьої особи - Годецький І.Ю.,

В С Т А Н О В И В:

Інститут спеціального зв`язку та захисту інформації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (далі - позивач або Інститут) подав на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Державної фінансової інспекції в Київській області (надалі - відповідач 1 або ДФІ), у якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу в частині.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2016 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/18248/16; призначено справу до розгляду на 13.02.2017.

У судовому засіданні 13.02.2017 залучено ОСОБА_9 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, судом оголошено перерву до 20.02.2017.

20.02.2017 судом відкладено розгляд справи до 07.03.2017.

У судовому засіданні 07.03.2017 залучено співвідповідачем правонаступника Державної фінансової інспекції у Київській області - Північний офіс Держаудитслужби (по тексту - відповідач 2 або Держаудитслужба), розгляд справи відкладений на 21.03.2017.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2017 витребувано у Міністерства освіти і науки України належним чином засвідчені копії (примірники) наказів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту від 15.03.2013 № 348 «Про стан виконання законодавства щодо державної реєстрації нормативно-правових актів за 2012 рік», Міністерства освіти і науки від 11.09.2014 № 1041 «Деякі питання перегляду нормативно-правових актів у 2014 році», Міністерства освіти і науки від 29.09.2015 № 993 «Деякі питання перегляду нормативно-правових актів у 2015 році»; витребувано у Державної аудиторської служби України належним чином засвідчену копію (примірник) наказу Державної фінансової інспекції України від 14.12.2011 № 90 «Про методичні рекомендацій щодо здійснення інспектування органами Державної фінансової інспекції України» та належним чином засвідчені копії змін до цього наказу; відкладено розгляд справи на 29.05.2017.

Відповідно до розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справ від 10.10.2017 № 5649 справу передано на розгляд судді Пащенку К.С.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2017 (суддя Пащенко К.С.) справу № 826/18248/16 прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 13.02.2018.

У судовому засіданні 13.02.2018 судом оголошено перерву до 07.03.2018.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2018 витребувано у позивача дані щодо осіб, які у період з 01.04.2013 по 01.07.2016 перебували на посаді провідного фахівця (бухгалтера) сектора бюджетних видатків, грошового забезпечення та заробітної плати планово-фінансового відділу позивача, а також належним чином засвідчені копії документів, які підтверджують перебування таких осіб на вказаній посаді; дані щодо осіб, які у період з 01.04.2013 по 01.07.2016 перебували на посаді начальника планово-фінансового відділу позивача, а також належним чином засвідчені копії документів, які підтверджують перебування таких осіб на вказаній посаді; належним чином засвідчену копію положення про планово-фінансовий відділ позивача; належним чином засвідчену копію посадової інструкції (посадових інструкцій) особового складу планово-фінансового відділу позивача; належним чином засвідчену копію положення про відділ кадрового забезпечення та обліку кадрів позивача; належним чином засвідчені копії протоколів засідань конкурсної комісії (вченої ради, засідань кафедри) позивача про прийнятті рішення за період з 01.04.2013 по 01.07.2016 стосовно ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_14 ; у Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України - належним чином засвідчені копії наказів про затвердження штатного розпису позивача: від 02.09.2013 № 497 на період з 01.09.2013 по 31.12.2013; від 22.08.2014 № 408 на період з 29.08.2014 по 31.12.2014; від 07.11.2014 № 597 на період з 01.01.2015 по 31.01.2015; від 20.12.2014 № 680 на період з 01.01.2015 по 31.01.2015; від 16.09.2015 № 526 на період з 01.01.2016 по 31.01.2016.

У судовому засіданні 29.03.2018 судом оголошувалась перерва, розгляд справи призначено на 24.05.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.05.2018 залучено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

24.05.2018, 13.06.2018 судом оголошувались перерви, розгляд справи призначено на 23.08.2018.

У судовому засіданні 23.08.2018 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що вимога від 28.10.2016 № 10-03-14-14/6355 в оскаржуваній частині не відповідає нормам чинного законодавства. Наголошує, що працівниками Державної фінансової інспекції в Київській області для встановлення факту нецільового використання бюджетних коштів не детально проаналізовано весь ланцюг дій розпорядника бюджетних коштів за стадіями бюджетного процесу, передбаченими законодавством. На думку позивача, фінансування заходів харчування курсантів, які належать до осіб рядового складу Держспецзв`язку, є законним, кошти використані за їх цільовим призначенням, порушення у відповідній частині відсутні. Окрім того, підкреслює, що прийняття науково-педагогічних працівників здійснювалося вперше та науково-педагогічними працівникам (в тому числі на посади доцентів та професорів) позивачем були встановлені оклади, зазначені у штатному розписі за 2016 рік, який відповідає вимогам чинного законодавства України. Також, не визнає порушення Інструкції про оплату праці та розміри ставок заробітної плати професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 02.04.1993 № 90, оскільки вважає її такою, що не відповідає положенням Кодексу законів про працю України та іншим законам, що мають вищу юридичну силу щодо вказаної Інструкції.

Представник відповідача 2 проти позову заперечував та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У запереченнях проти адміністративного позову відповідач 2 зазначає, що оскаржувані позивачем абзаци вимоги вказують на стягнення збитків, а тому мають перевірятись у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю. Також, на його думку, позивачем не доведено порушення власних прав та охоронюваних законом інтересів з боку контролюючого органу.

Третя особа - ОСОБА_9 , а також його представник підримують позовні вимоги позивача у повному обсязі, зазначаючи при цьому, що виконання Інститутом спеціального зв`язку та захисту інформації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» спірної вимоги в частині усунення порушень, зазначених у її четвертому абзаці, призведе до незаконного стягнення коштів із військовослужбовців та працівників, які отримали їх як державну гарантію своєї соціальної захищеності за виконану роботу, або до незаконного притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців та працівників позивача, які належно виконували свої обов`язки.

Треті особи - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в судове засідання 23.08.2018 не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Суд, заслухавши представників позивача, відповідача 2, третьої особи - ОСОБА_9 , а також представника останнього та зважаючи на заявлене ними спільне клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, ухвалив перейти до стадії письмового провадження на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (в подальшому - КАС України).

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідачем 1 у червні-вересні 2016 року проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.04.2013 по 01.07.2016, за результатами якої складено акт від 27.09.2016 № 03-10/14.

На підставі висновків, викладених в акті ревізії від 27.09.2016 № 03-10/14 відповідачем 1 складено та направлено на адресу позивача лист-вимогу від 28.10.2016 № 10-03-14-14/6355 щодо усунення порушень законодавства, в якому процитовано висновки акта ревізії щодо виявлених порушень та зазначено, що за результатами проведеного контрольного заходу встановлено ряд порушень фінансового та бюджетного законодавства на загальну суму 3438521,76 грн., в тому числі нецільове використання коштів резервоного фонду Державного бюджету - 3030943,77 грн., про що детально викладено в акті ревізії та висновку на заперечення до акта ревізії, затвердженого 27.10.2016, з яких станом на момент завершення контрольного заходу відшкодовано порушень на загальну суму 5439,05 грн., зокрема, вимог 6.2 Інструкції про оплату праці та розміри ставок заробітної плати професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 02.04.1993 № 90, та додатку 2 до наказу Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005 № 557 «Про впорядкування умов оплати та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» 6-ти науково-педагогічним працівникам позивача, які без відповідного вченого звання були обрані чи призначені на посади професорів чи доцентів та протягом 2-х років від часу першого обрання чи призначення їх на посади не отримали вченого звання, не встановлено тарифний розряд відповідно доцента, старшого викладача чи асистента, що призвело до зайвого нарахування та виплати заробітної плати за квітень 2013 року - червень 2016 року на суму 153104,18 грн. та відповідно до зайвого перерахування єдиного соціального внеску на суму 50219,41 грн., чим завдано об`єкту контролю матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 203323,59 грн.

Також, зазначений лист ДФІ містить вимоги щодо усунення виявлених порушень в установленому законодавством порядку.

Вважаючи висновки відповідача 1 щодо порушень законодавства в діяльності Інституту безпідставними, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд наголошує на такому.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-ХІІ, Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 310, Порядком проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550.

Зокрема, права органу державного фінансового контролю визначені статтею 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-ХІІ (нижче - Закон № 2939-ХІІ), відповідно до пункту 7 якої органу державного фінансового контролю надається право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 310 затверджене Положення про Державну фінансову інспекцію України (далі - Положення), у відповідності до пункту 1 якого Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 5 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Аналіз наведених норм свідчить, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір в установленому законодавством порядку та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Водночас, вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов`язковою до виконання.

Про наявність виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, може бути лише зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом пред`явлення вимоги, оскільки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, вимога органу державного фінансового контролю про усунення порушень, виявлених у ході ревізії підконтрольних установ, є обов`язковою до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою такої вимоги неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки, оскільки такі збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю.

При цьому, правильність обчислення збитків має перевірятись судом, який розглядає позов органу державного фінансового контролю про стягнення збитків, а не під час вирішення справи за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною, з огляду на те, що в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов`язки для позивача, відтак звернення з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги від 28.10.2016 № 10-03-14-14/6355 в частині є неналежним способом захисту порушеного права.

Відповідних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 23.04.2019 у справі № 820/339/17, від 29.07.2019 у справі № 400/2658/18, від 30.07.2019 у справі № 0740/1005/18.

Суд примічає, що відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно з частиною 1 статті 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

У відповідності до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

04.11.1950 підписано Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, яка набрала чинності для України 11.09.1997 (по тексту - Конвенція).

Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді "Про верховенство права", що затверджена Венеціанською комісією на 86 пленарному засіданні (Венеція, 25-26.03.2011), зазначила, що однією зі складових верховенства права є правова визначеність, яка вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій правовідносин, що виникають (пункти 41, 46).

Також, у рішенні Конституційного Суду України в від 29.06.2010 №17-рп/2010 вказано, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) неодноразово висловлював свою позицію, у відповідності до якої принцип верховенства права вимагає дотримання вимог "якості" закону, яким передбачається втручання у права особи, основоположні свободи. Зокрема, на думку суду, вираз "згідно із законом" насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права, тлумачитися у спосіб, сумісний з верховенством права і найбільш сприятливий для особи (рішення у справах "Полторацький проти України" (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29.04.2003, заява №38812/97, §155, "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine), від 09.01.2013, заява №21722/11, §170, "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine) від 14.10.2010, заяви №23759/03 та №37943/06, §57).

При цьому, під терміном "закон" слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" і "передбачуваності". "Закон" повинен бути належним чином доступним: громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку. Крім того, норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку. Громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія (рішення у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), рішення від 23.06.1995, заява №18139/91, §37).

З огляду на наведене, варто акцентувати, що суб`єкт, який звертається до суду за захистом, повинен обґрунтувати порушення своїх прав, і таке порушення має бути, по-перше, реальним, а по-друге, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Наразі варто зауважити, що державний фінансовий контроль, у відповідності до приписів статті 2 Закону № 2939-XII, забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті (стаття 4 Закону № 2939-XII).

Порядок проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами станом на дату виникнення спірних правовідносин затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550 (за текстом - Порядок),

Згідно із пунктами 3 та 35 Порядку акт ревізії - це документ, який складається посадовими особами контролюючого органу, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати; результати ревізії оформляються актом, який складається на паперовому носії державною мовою і повинен мати наскрізну нумерацію сторінок. Акт ревізії містить: вступну частину, в якій зазначаються підстава для проведення ревізії, тема ревізії, повна назва об`єкта контролю, його місцезнаходження, відомості про організаційно-правову форму та форму власності, дати початку і закінчення ревізії, період, який підлягав ревізії, перелік посадових осіб контролюючого органу та залучених спеціалістів, що проводили ревізію, перелік посадових осіб, які відповідали за фінансово-господарську діяльність об`єкта контролю у період, що підлягав ревізії; констатуючу частину, в якій наведено інформацію про результати ревізії в розрізі кожного питання програми із зазначенням, за який період, яким способом (вибірковим, суцільним) та за якими документами перевірено ці питання, висновок про наявність або відсутність порушень законодавства, а також у разі наявності визначений в установленому законодавством порядку розмір збитків, завданих державі чи об`єкту контролю внаслідок таких порушень.

Фактично позивачем оскаржуються висновки відповідача 1, викладені в акті ревізії від 27.09.2016 № 03-10/14 та мотивувальній частині (абзаци 2, 4) листа-вимоги від 28.10.2016 № 10-03-14-14/6355 щодо тих порушень, які, на думку відповідача 1, було виявлено під час ревізії.

Обов`язковою ознакою дій суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер.

Із наведеного випливає, що внесення службовими особами відповідача 1 відомостей до акта ревізії а також висновки, викладені в акті, не створюють правових наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення для підконтрольних установ.

Висновки акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.

А тому, висновки акта ревізії не є рішеннями суб`єкта владних повноважень в розумінні статті 17 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017), а відтак не можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства, оскільки не створюють для позивача жодних юридичних прав та/чи обов`язків, внаслідок чого відсутній об`єкт судового захисту.

З урахуванням наведеної правової позиції суду касаційної інстанції про застосування норм права у подібних правовідносинах, відповідно до якої збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною, з огляду на ту обставину, що зазначення висновків в акті ревізії не суперечить чинному законодавству, а право контролюючого органу отримати інформацію про виконання направленої на адресу підконтрольної установи вимоги про усунення виявлених під час ревізії недоліків та порушень прямо передбачену положеннями Закону № 2939-ХІІ та пункту 4 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 310, суд констатує відсутність підстав для визнання протиправними та скасування абзаців 2, 4 листа-вимоги від 28.10.2016 № 10-03-14-14/6355.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

В даному випадку відсутні порушення реальних законних інтересів Інституту спеціального зв`язку та захисту інформації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» з боку відповідачів, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для їх захисту чи поновлення.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

У відповідності до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, то судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову від 22.11.2016 № 25/17-3315 Інституту спеціального зв`язку та захисту інформації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко