Рішення № 84400994, 19.09.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4212/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2019 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 . 10.23) до Білгород-Дністровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеській області (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Єврейська, 28, код ЄДРПОУ 37893980) про визнання протиправними дії, рішення та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання протиправними бездіяльність відповідача, щодо не поновлення пенсії позивачу, рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу в листах відповідача від 03.01.2019 року, 18.01.2019 року та 08.04.2019 року, зобов`язання відповідача провести поновлення виплати пенсії позивачу з 01.07.2017 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування позову, позивач зазначає, що з метою реалізувати своє право на поновлення пенсії, звернулась до відповідача з відповідною заявою про поновлення її пенсії. Проте, відповідач в своїх рішеннях від 03.01.2019 року, 18.01.2019 року та 08.04.2019 року цинічно та повністю ігноруючи законодавчі норми, помилково або навмисно відмовив у поновленні пенсії позивачці, обґрунтовуючи свою відмову відсутністю міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем буцім-то не дозволяє відповідачу поновити пенсію позивачці, а тому на думку відповідача відсутні правові підстави для поновлення пенсії. Позивач стверджує, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, своїми рішенням про відмову у поновленні виплати пенсії, грубо порушив її права та законні інтереси.

Ухвалою суду від 22.07.2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

12.08.2019 року (вх. № 28789/19) відповідач подав до суду відзив на позовну заяву згідно з яким позовні вимоги не визнав повністю та просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позовні вимоги позивача є протиправними та необґрунтованими. Відповідач зазначив, що відмовляючи у поновленні виплати пенсії позивачу, керувався відсутністю укладеного договору між Україною та Ізраїлем про пенсійне забезпечення громадян України, які проживають на території Ізраїлю. Крім того, на думку відповідача, враховуючи те, що положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визнано неконституційними рішенням Конституційного суду України №25-пр/2009 від 07.10.2009 року, зазначене рішення суду поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року.

В свою чергу, позивач подав до суду відповідь на відзив (вхід. №№ ЕП/6048/19 від 16.08.2019 року, 29846/19 від 20.08.2019 року), в якому не погодившись із доводами відповідача наполягала на задоволенні своїх позовних вимог.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, судом у справі встановлені такі факти та обставини.

ОСОБА_1 , громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий органом 0525 від 27.12.2007 року, ІПН НОМЕР_1 .

По досягненню пенсійного віку та наявності близько 37 років страхового стажу позивачці призначено пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням позивача серії ААІ № 645866 від 13.04.2016 року, копією трудової книжки.

25.12.2016 року позивачка виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.

09.11.2018 року уповноважений представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Білгород-Дністровського об`єднаного управління пенсійного фонду України Одеської області із заявою щодо поновлення виплати раніше призначеної пенсії, в якій просив поновити пенсію ОСОБА_1 , нарахувавши її розмір у відповідності з діючим на час відновлення законодавством. До заяви додано оригінал особистої заяви позивача про поновлення пенсії за віком, яка засвідчена нотаріально та апостильована.

Листами від 03.01.2019 року, 18.01.2019 року та 08.04.2019 року, Білгород-Дністровське об`єднане управління пенсійного фонду України Одеської області повідомило представника Заволоки В.Г. про те, що ОСОБА_1 особистою заявою від 13.12.2016 року № 2578 виплату пенсії припинено з 01.07.2017 року, у зв`язку з виїздом за кордон на постійне місце проживання з виплатою пенсії за 6 місяців наперед. Зазначивши, що враховуючи той факт, що міжнародний договір між Україною та Ізраїлем відсутній, підстав для поновлення виплати пенсії в Україні ОСОБА_1 не має.

Перевіряючи правомірність відмови позивачу у поновленні виплати пенсії, суд виходить із такого.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII 5 листопада 1991 року, Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV та рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009.

Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

Так, ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.

Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від`їздом за кордон.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов`язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв`язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Також, як зазначив Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною, відповідно до ст. 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Таким чином, суд дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу УПФ має право відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 19.05.2015 по справі № 21-168а15, від 06.10.2015 року по справі № 608/1189/14-а.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивачка за своєю трудовою діяльністю отримала право на призначення пенсії за віком в Україні, а тому має право на пенсію, виплату якої було припинено, в зв`язку з чим відповідач зобов`язаний відновити виплату пенсії як громадянці України, яка виїхала на постійне місце проживання за кордон.

Суд зазначає, що відповідно до п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1/, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Пунктом 1.7 Порядку № 22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Матеріалами справи підтверджено, що уповноважений представник позивача звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, в якій просив поновити виплату пенсії.

Згідно із п. 2.8. Порядку №22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Пунктом 2.22 Порядку №22-1 визначено, що документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.

Відповідно до п. 2.23 Порядку №22-1, документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Суд встановив, що представником позивача до заяви додано всі необхідні оригінали документів для огляду та засвідчення копій, а саме: копія довіреності; копія паспорту громадянки України для виїзду за кордон; копія ІПН; копія пенсійного посвідчення; оригінал апостильованої заяви позивача, що підписана особисто ОСОБА_1 , підпис якої звірено нотаріально.

Згідно із п. 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Згідно з п. 4.10 Порядку №22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження у цій справі є саме відмова УПФ у задоволенні заяви позивача про поновлення пенсії, а не рішення про припинення виплати пенсії позивачу після її виїзду за кордон на постійне місце проживання у 2016 році.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач має право на відновлення виплати їй пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Згідно з п. 4.3 Порядку №22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Відповідно до ст. 28 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі зменшується на розмір зазначеної пенсії.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що права позивача належить захисту саме з дати її звернення із заявою про поновлення виплати пенсії, тобто з 01.07.2017 року, тому позовні вимоги позивача слід задовольнити в частині щодо зобов`язання Білгород-Дністровського об`єднаного управління пенсійного фонду України Одеської області поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 з дати її звернення, а саме з 01.07.2017 року.

Також позивач просить зобов`язати провести поновлення та виплату пенсії з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів, посилаючись на приписи Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

В цій частині позовних вимог суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні з таких підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Згідно зі ст. 2 цього Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Згідно з ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати:

- провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Між тим, як встановив суд, виплата пенсії позивачці була припинена за заявою позивача, і за результатами розгляду цієї справи в судовому порядку зобов`язано відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з 01.07.2017 року. До цього часу, нарахування пенсії позивачу не було здійснено, а отже порушення приписів ст. 46 цього Закону не допущено, що свідчить про передчасність цих заявлених позовних вимог.

Таким чином, з аналізу вище приведених норм матеріального права вбачається, що чинним законодавством України не передбачено проведення індексації, компенсації сум виплат, що здійснюються у разі вирішення спору щодо порядку та розміру їх нарахування органом яким призначаються пенсії та проводиться їх виплата.

Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1,3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задоволенню частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позивачем оплачено судовий збір за одну немайнову вимогу 768,40 грн. Задоволена позовна вимога щодо зобов`язання поновити виплату пенсії з 01.07.2017 року та відмовлено в зобов`язанні здійснити індексацію та у здійсненні компенсації. Отже, судовий збір слід поділити на чотири частини, та керуючись ст. 139 КАС України присудити відшкодування сплаченого позивачем судового збору в розмірі 768,40 грн./4 = 192,10 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77, 90, 139, 246, 255, 263, 293, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 . 10.23) до Білгород-Дністровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Єврейська, 28, код ЄДРПОУ 37893980) про визнання протиправними дії, рішення та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Білгород-Дністровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 протиправною.

Визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 викладені в листах Білгород-Дністровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області від 03.01.2019 року, 18.01.2019 року та 08.04.2019 року.

Зобов`язати Білгород-Дністровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.07.2017 року відповідно до норм ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Л.М. Токмілова

.