Рішення № 84400983, 19.09.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2801/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., за участю секретаря судового засідання Рижук В.І., представника позивач – адвоката Рублевського А.П. (за ордером), представник відповідача – не з`явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про внесення змін до наказу та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Одеської області, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить:

- внести зміни до наказу Прокуратури Одеської області №568к від 02.04.2019 року та викласти його в наступній редакції: “Наказую: звільнити радника юстиції ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №1 з 02.04.2019 року, призначивши ОСОБА_1 на іншу посаду в органах прокуратури.”;

- стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом прокурора Одеської області державним радником юстиції 3 класу О. Жученка від 02 квітня 2019 року №568 його, радника юстиції, звільнено з посади першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №1. Як вбачається зі місту оскаржуваного наказу, позивача звільнено з 02 квітня 2019 року на підставі п.7 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням. Зі змістом даного наказу позивача ознайомили 02 квітня 2019 року, після чого йому була вручена трудова книжка.

Позивач вказав, що заява, на підставі якої його було звільнено, складена ним особисто під диктування начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Одеської області ОСОБА_2 , в ній позивач просив звільнити його з 02 квітня 2018 року (в подальшому дата в заяві була змінена на 02 квітня 2019 року) з посади першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №1 та органів прокуратури за власним бажанням.

Позивач зазначив, що на момент складання даної заяви він перебував у тяжкому фізичному стані та під впливом хвороби не помітив того, що замість звільнення лише з посади першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №1, попросив звільнення й з органів прокуратури взагалі.

Звільнення з органів прокуратури не відповідало вільному волевиявленню позивача, він не мав на меті припинити роботу в органах прокуратури взагалі.

Факт складання позивачем заяви про звільнення його з органів прокуратури під впливом хвороби підтверджується наступним, а саме: зі змісту заяви вбачається, що позивач допускав помилки під час складання даної заяви, зокрема в частині зазначення дати звільнення, так заява містить чітке виправлення дати звільнення з 02.04.2018 року на 02.04.2019 року; довідкою ВП «ОСЕМД» КУ «ООЦМД» №54 від 25 квітня 2019 року, відповідно до якої в день складання заяви про звільнення, позивач потребував лікарняної допомоги з госпіталізацією.

Після отримання медичної допомоги позивач особисто 04 квітня 2019 року подав заяву, в якій повідомив про те, що ним було помилково зазначено про звільнення його з органів прокуратури, мав на меті виключно звільнення його лише з посади першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №1 та у зв`язку з чим просив внести відповідні зміни до наказу про звільнення.

У відповідь на дану заяву на адресу позивача надійшов лист за підписом виконуючого обов`язків начальника відділу роботи з кадрами прокуратури області С.Кужко, відповідно до якого позивачу повідомили про відмову у задоволенні його заяви від 04 квітня 2019 року.

Позивач вважав, що приймаючи рішення про його звільнення за власним бажанням, відповідач повинен був діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Ухвалою судді від 10.05.2019 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито загальне позовне провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 04 червня 2019 року о 12:00 год.

Ухвалою від 04 червня 2019 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 24 липня 2019 року до 12:00 год.

Протокольною ухвалою від 24.07.2019 року прийнято до розгляду заяву про уточнення позовних вимог та встановлено відповідачу 5-денний строк на подання додаткового відзиву (заперечень) з урахуванням уточненого позову.

Протокольною ухвалою від 24.07.2019 року суд за власною ініціативою викликав у якості свідка ОСОБА_3 .

У зв`язку з повторною неявкою свідка до суду, спливом процесуального строку розгляду справи, достатністю зібраних у справі доказів для правильного вирішення спору, у судовому засіданні 09.09.2019 року суд ухвалив про вирішення справи без допиту вказаного свідка.

Ухвалою від 24 липня 2019 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 09 серпня 2019 року об 11 год. 00 хв.

Судове засідання 09.08.2019 року відкладено на 09.09.2019 року на 11:00 год. у зв`язку неявкою належним чином повідомленого відповідача, який повідомив суду про причини неявки, зокрема, через відпустку свідка, який викликаний на дане судове засідання.

У судове засідання, призначене на 09 вересня 2019 року на 11:00 годину, з`явився представник позивача.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. 09.09.2019 року відповідач надав клопотання про відкладення слухання справи у зв`язку з знаходженням представника у черговій відпустці.

Протокольною ухвалою від 09.09.2019 року суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення слухання справи на підставі п.2 ч.3 ст.205 КАС України, та продовжив розгляд справи за відсутності відповідача.

Під час судового розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

06.06.2019 року через канцелярію суду відповідач подав письмовий відзив (а.с. 42-47), відповідно до якого позовні вимоги не визнає та вважає їх необгрунтованими. Відповідач зазначив, що наказом прокурора Одеської області від 02.04.2019 року №568к радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №1 з 02 квітня 2019 року у зв`язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням (за п.7 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру»). Підставою для звільнення була власноруч написана позивачем заява від 02.04.2019 року про звільнення з посади першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №1 та з органів прокуратури за власним бажанням з 02.04.2019 року.

Відповідач вважав, що доводи позивача про те, що Закон України «Про прокуратуру» не регулює питання звільнення прокурорів за власним бажанням, є безпідставними, оскільки умови та порядок звільнення з посад прокурорів за власним бажанням регламентовані п.1 ч.1 ст.41, п.7 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру», а тому застосування до спірних правовідносин положень ст.38 КЗпП України є неправомірним.

Також відповідач не погоджується, що прокуратурою області порушені трудові права ОСОБА_1 . Так, у своїй заяві про звільнення ОСОБА_1 просив звільнити його з 02.04.2019 року. Наказом про його звільнення (від 02.04.2019 року №568к) датою звільнення зазначена саме та дата, на якій наполягав позивач.

Попри доводи позивача, чинне законодавство не покладає на власника обов`язок щодо з`ясування поважності причин, які зумовили прийняття працівником рішення про звільнення, та не містить заборони звільнити працівника в день подання ним заяви про звільнення.

Також відповідач вважає безпідставними посилання позивача на тяжкий фізичний стан, який завадив йому під час складання заяви про звільнення помітити, що замість звільнення лише з посади першого керівника Одеської місцевої прокуратури №1 він просив звільнити його з органів прокуратури взагалі.

Доказом такого стану позивач вважає свою помилку в заяві про звільнення від 02.04.2019 (дату « 02.04.2018 року» виправлено на « 02.04.2019 року»), а також той факт, що відповідно до довідки ВП «ОСЕМД» КУ «ООЦМД» від 25.04.2019 року №54 в день складання заяви про звільнення позивач потребував лікарняної допомоги з госпіталізацією. Відповідач вказав, що довідка ВП «ОСЕМД» КУ «ООЦМД» не є підтвердженням того факту, що стан позивача, який потребував надання медичної допомоги в ніч з 2 на 3 квітня 2019 року, впливав на рівень його свідомості, сприйняття реальності протягом робочого дня 02.04.2019.

Крім того, всупереч п.5.23 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 року №55, довідка ВП «ОСЕМД» КУ «ООЦМД» від 25.04.2019 року №54 підписана особою, посада та прізвище якої не зазначені, а тому вона не може бути визнана допустимим доказом у справі.

Прокуратура області вважає, що наказ прокурора Одеської області від 02.04.2019 №568к про звільнення ОСОБА_1 відповідає вимогам чинного законодавства.

Вільне волевиявлення позивача, його розуміння своїх дій та їх наслідків підтверджуються тим фактом, що заявник у день звільнення - 02.04.2019 року ознайомився із наказом, отримав трудову книжку і о 19 год. 13 хв. того ж дня подав декларацію категорії - «перед звільненням».

Вища юридична освіта, значний досвід роботи (у тому числі й на адміністративних посадах) виключають можливість помилкового сприйняття ОСОБА_1 своїх дій щодо складання заяви про звільнення та правових наслідків таких дій.

Відповідач вважав, що факт складання позивачем заяви про звільнення під впливом хвороби не підтверджується допустимими і достатніми доказами, та спростовується поясненнями начальника відділу роботи з кадрами прокуратури області ОСОБА_2 , а також тим фактом, що в заяві від 04.04.2019 року, поданій в прокуратуру області, ОСОБА_1 жодним чином не посилається на відсутність вільного волевиявлення під час написання зазначеної заяви.

Заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступні обставини.

Як вбачається з записів в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , 15.12.2015 року ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №1 (а.с. 16 на зворотній сторінці).

02 квітня 2019 року позивач подав заяву на ім`я прокурора Одеської області, в якій просив звільнити його з посади першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №1 та з органів прокуратури за власним бажанням з 02.04.2019 року (а.с. 10).

Наказом прокурора Одеської області від 02.04.2019 року №568к радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №1 з 02 квітня 2019 року у зв`язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням (п.7 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру») (а.с. 9).

05 квітня 2019 року позивач подав заяву від 04.04.2019 року на ім`я прокурора Одеської області, в якій повідомив про те, що ним було помилково зазначено про його звільнення саме із органів прокуратури Одеської області, малось на увазі лише звільнення із займаної посади першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №1, та у зв`язку з чим просив внести відповідні зміни до наказу від 02.04.2019 року №568к в частині його звільнення з займаної посади, що собою не передбачає звільнення із органів прокуратури Одеської області (а.с. 11).

Листом від 11.04.2019 року №11-9612-19 прокуратура Одеської області повідомила позивача про те, що порядок звільнення прокурора в разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням встановлено ст.58 Закону України «Про прокуратуру», згідно з якою прокурор незалежно від мотивів має право подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням у будь-який час перебування на посаді (а.с. 12).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до п.12 ч.1 ст.39 Закону України «Про прокуратуру», адміністративними посадами у Генеральній прокуратурі України, регіональних та місцевих прокуратурах (крім посад, зазначених у частинах другій і третій цієї статті) є посади: першого заступника керівника місцевої прокуратури.

Згідно ч.2 ст.41 Закону України «Про прокуратуру», повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі:

1) закінчення строку перебування на адміністративній посаді;

2) звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора.

Відповідно до ч.4 ст.41 Закону України «Про прокуратуру», звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої цієї статті, не припиняє його повноважень прокурора.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначаються ст.51 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до п.7 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру», прокурор звільняється з посади у разі: подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Згідно п.2 ч.2 ст.51 Закону України «Про прокуратуру», особами, які в установленому цим Законом порядку приймають рішення про звільнення прокурора з посади, є: керівник регіональної прокуратури - щодо прокурорів відповідної регіональної прокуратури та прокурорів місцевих прокуратур, які розташовані у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної регіональної прокуратури.

Звільнення прокурора в разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням регламентоване ст.58 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно ч.ч. 1, 2 ст.58 Закону України «Про прокуратуру», прокурор незалежно від мотивів має право подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням у будь-який час свого перебування на посаді.

Заява про звільнення з посади за власним бажанням подається особі, уповноваженій цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора.

Відповідно до ч.1 ст.38 Кодексу законів про працю України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

При цьому, згідно ст.222 Кодексу законів про працю України, особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Суд зазначає, що у даному випадку пріоритет мають норми спеціального законодавства, зокрема, Закону України «Про прокуратуру», які встановлюють умови звільнення прокурорів з посад, припинення і зупинення їхніх повноважень на посаді.

Норми Кодексу законів про працю України застосовуються лише у тих правовідносинах, які не врегульовані нормами спеціального законодавства.

Доводи позивача про те, що Закон України «Про прокуратуру» не регулює питання звільнення прокурорів за власним бажанням, є безпідставними, оскільки як вже зазначено судом вище, умови та порядок звільнення з посад прокурорів за власним бажанням регламентовані п.7 ч. 1 ст.51 та ст.58 Закону України «Про прокуратуру», а тому застосування до спірних правовідносин положень ст.38 КЗпП України є безпідставним.

Суд вважає безпідставними доводи позивача стосовно того, що роботодавець може звільнити працівника у день подання останнім заяви лише за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення обов`язково, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення.

Вимоги про обов`язкове зазначення у заяві про звільнення датою подання заяви поважних причин, через які прокурор це просить, Закон України "Про прокуратуру" не містить.

Судом встановлено, що у своїй заяві про звільнення ОСОБА_1 просив звільнити його з 02.04.2019 року.

Наказом про його звільнення (від 02.04.2019 року №568к) датою звільнення зазначена сама та дата, яку вказав сам позивач.

Суд не бере до уваги посилання позивача на тяжкий фізичний стан, який завадив йому під час складання заяви про звільнення помітити, що замість звільнення лише з посади першого керівника Одеської місцевої прокуратури №1 він просив звільнити його з органів прокуратури взагалі.

Суд зауважує, що позивач писав заяву про звільнення власноручно, а тому він не міг "не помітити" того, що сам написав у заяві.

Помилка в даті заяви (2018 рік виправлено на 2019 рік), на думку суду, не свідчить про хворобливий стан позивача.

Суд бере до уваги доводи відповідача, що довідка ВП «ОСЕМД» КУ «ООЦМД» від 25.04.2019 року №54 не є підтвердженням того факту, що стан позивача, який потребував надання медичної допомоги в ніч з 02 на 03 квітня 2019 року, впливав на рівень його свідомості, сприйняття реальності протягом робочого дня 02.04.2019 року.

Обгрунтованими також є доводи відповідача, що надана позивачем довідка замість керівника установи підписана іншою особою, прізвище якої не зазначено, тому дана довідка судом до уваги не береться.

Також є обгрунтованими та враховуються судом посилання відповідача на те, що вільне волевиявлення позивача, його розуміння своїх дій та їх наслідків підтверджуються тим фактом, що заявник у день звільнення - 02.04.2019 року ознайомився із оскаржуваним наказом, отримав трудову книжку, подав на сайті НАЗК декларацію перед звільненням 02.04.2019 року о 19 год. 13 хв., що підтверджується інформацією на сайті "public.nazk.gov.ua", що є відкритою.

Крім того, суд зазначає, що вища юридична освіта, значний досвід роботи в органах прокуратури (у тому числі й на адміністративних посадах) виключають можливість помилкового сприйняття ОСОБА_1 своїх дій щодо складання заяви про звільнення та правових наслідків таких дій.

З огляду на вищевказані обставини, посилання позивача на протиправність його звільнення з органів прокуратури є безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

За викладених обставин, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ відповідача відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України, зокрема, він прийнятий: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про внесення змін до наказу Прокуратури Одеської області № 568к від 02 квітня 2019 року та викладення його в наступній редакції: “Наказую: звільнити радника юстиції ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №1 з 02 квітня 2019 року, призначивши ОСОБА_1 на іншу посаду в органах прокуратури”, належить відмовити повністю.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовної вимоги про внесення змін до наказу Прокуратури Одеської області №568к від 02 квітня 2019 року, належить відмовити й у задоволенні вимоги позивача про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки ця вимога є похідною.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та не підлягають задоволенню, а тому в їх задоволенні належить відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про внесення змін до наказу Прокуратури Одеської області № 568к від 02 квітня 2019 року та викладення його в наступній редакції: “Наказую: звільнити радника юстиції ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №1 з 02 квітня 2019 року, призначивши ОСОБА_1 на іншу посаду в органах прокуратури”; про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд з одночасним поданням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ).

Відповідач: Прокуратура Одеської області (адреса: вул. Пушкінська, 3, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 03528552).

Повний текст рішення складено 19 вересня 2019 року.

Суддя В.В. Андрухів

.