Рішення № 84399779, 05.09.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2019 року Справа № 804/5067/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіБоженко Н.В. за участі секретаря судового засіданняТрошиної А.С. за участі: позивача представника відповідача ОСОБА_1 В. ОСОБА_2 Д.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про стягнення вихідної допомоги, стягнення компенсації за затримку розрахунку,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі - відповідач) в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- стягнути з Головного управління МВС України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_3 вихідну допомогу у розмірі 20 765,50 грн.;

- стягнути з Головного управління МВС України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_3 компенсацію за затримку розрахунку починаючи з 06.11.2015 року у розмірі грошового забезпечення 3 775,00 грн. по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року відкрито провадження у справі (суддя – Захарчук-Борисенко Н.В.).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року та прийнято нову про часткове задоволення позову ОСОБА_3 .

Постановою Верховного Суду від 07 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

28 березня 2019 року справа № 804/5067/16 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та за результатами розподілу справи автоматизованою системою документообігу, передана на розгляд судді Боженко Н.В.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ та був звільнений з посади, однак Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області безпідставно відмовлено ОСОБА_3 у виплаті вихідної допомоги та компенсації за затримку розрахунку.

Ухвалою суду від 01.04.2019 року прийнято справу № 804/5067/16 до провадження та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

24 квітня 2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що норми спеціального законодавства, які врегульовують правовідносини у сфері виплати одноразової грошової допомоги особам рядового і начальницького складу ОВС, а саме ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та пункт 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393, не містять порядку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, особам рядового та начальницького складу, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною без збереження заробітної плати. Тож, відмовляючи ОСОБА_3 у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні ГУ МВС України в Дніпропетровській області діяло в межах повноважень та у спосіб визначений діючим законодавством. При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду викладену у постанові від 07.02.2019 року по цій справі грошове забезпечення, яке ОСОБА_3 отримував до виходу в неоплачувальну відпустку, а саме грошове забезпечення за квітень 2013 року складало 1980,24 грн. Також, оскільки виплата одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_3 не передбачена, то і підстав стягнення з ГУ МВС України в Дніпропетровській області компенсації за затримку розрахунку з 06.11.2015 року не вбачається. При цьому, відповідачем було вжито всіх можливих заходів з метою виконання рішення суду та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільнені, тому відсутні протиправні дії та вина відповідача щодо не виплати позивачу коштів.

Ухвалою суду від 08 травня 2019 року клопотання ОСОБА_3 про розгляд справи № 804/5067/16 в порядку загального позовного провадження залишено без задоволення.

08 травня 2019 року на адресу суду від позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якій було підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводи, викладені в позовній заяві як підстави для задоволення позову.

Ухвалою суду від 10 травня 2019 року задоволено клопотання ОСОБА_3 про витребування документів.

31 травня 2019 року ухвалою суду вирішено розглядати справу № 804/5067/16 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 30 липня 2019 року задоволено клопотання ОСОБА_3 про витребування документів.

13 серпня 2019 року ухвалою суду продовжено строк підготовчого провадження у справі № 804/5067/16.

Ухвалою суду від 13 серпня 2019 року витребувано від ГУ МВС України в Дніпропетровській області довідку із зазначенням розміру місячного грошового забезпечення, яке було нараховано і виплачено ОСОБА_3 за березень 2013 року та зазначити складові які входили до такого грошового забезпечення, як основні так і додаткові.

29 серпня 2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу № 804/5067/16 до судового розгляду по суті.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та у відповіді на відзив, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на письмовий відзив, що міститься в матеріалах справи, у зв`язку з чим у задоволенні позовної заяви просив відмовити, оскільки відповідач діяв відповідно до законодавства.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 з грудня 2005 року проходив службу в органах внутрішніх справ Дніпропетровської області та займав посаду начальника сектору дільничних інспекторів міліції Самарського районного відділу ДМУ ГУ МВС в Дніпропетровській області.

14 травня 2013 року наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області № 103 о/с ОСОБА_3 була надана неоплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею віку 3-х років з 14.05.2013 року по 18.10.2015 року.

Наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 06.10.2015 року № 433 о/с позивачу надано відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею 4 років, з 19.10.2015 року по 18.10.2016 року.

06 листопада 2015 року ГУ МВС України в Дніпропетровській області прийнято наказ № 485 о/с, яким згідно пунктів 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, позивача з 06.11.2015 року звільнено з посади начальника сектору дільничних інспекторів міліції Самарського РВ ДМУ ГУ МВС в Дніпропетровській області у запас Збройних Сил (з постановленням на військовий облік) за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).

У цьому ж наказі зазначено, що вислуга років на день звільнення складає 11 років 03 місяці 27 днів.

Після звільнення, ОСОБА_3 було відмовлено у виплаті вихідної допомоги, у зв`язку з чим він звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати на його користь одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за затримку розрахунку, звернувся із даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Щодо позовної вимоги відносно стягнення з Головного управління МВС України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_3 вихідної допомоги у розмірі 20 765,50 грн., суд зазначає про наступне.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Аналогічне положення закріплено в абзацах першому - третьому п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393), згідно з якими військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:

- які звільняються із служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Суд зазначає, що аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що частиною першою статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлені дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним у ній особам, а саме: які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я та які звільнені зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням за наявності вислуги 10 років і більше.

Як видно з матеріалів справи, станом на час звільнення з органів внутрішніх справ, вислуга років позивача складала 11 років 03 місяці 27 днів, а підставою для звільнення було скорочення штатів, що, виходячи з приписів чинного законодавства, надає йому право на отримання одноразової грошової допомоги.

Таким чином суд дійшов висновку, що перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не може обмежувати його право на отримання зазначеної грошової допомоги за умови наявності 10 років вислуги.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 11.10.2018 року у справі № 826/27472/15 (провадження № К/9901/12478/18).

Відповідно до п. 1.15 Інструкції «Про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», затвердженої Наказом МВС України «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» № 499 від 31.12.2007 року, виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється щомісяця з 20 до 25 числа за поточний місяць.

Відповідно до п.1.7 Інструкції, при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Відповідно до п. 3 Наказу МВС України «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» № 499 від 31.12.2007 року, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до довідки № 43 від 08.08.2019 року ГУ МВС України в Дніпропетровській області - в квітні 2013 року розмір грошового забезпечення позивача складав 1 980,24 грн.

З матеріалів справи вбачається, що з 14.05.2013 року позивач перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років.

Отже, одноразова грошова допомога має бути розрахована виходячи із останнього повного місячного грошового забезпечення ОСОБА_3 , а саме із розрахунку грошового забезпечення за квітень 2013 року.

Таким чином, розрахунок одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та п.10 Постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей», враховуючи підставу звільнення ОСОБА_3 «за скороченням штату» становить 10 891,32 грн. (1 980,24 грн. х 50 % х 11 (кількість повних років вислуги).

Що стосується позовної вимоги відносно стягнення на користь ОСОБА_3 компенсації за затримку розрахунку починаючи з 06.11.2015 року у розмірі грошового забезпечення 3 775,00 грн. по день фактичного розрахунку, то з цього приводу суд зазначає таке

Стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацами першим, третім пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, встановивши, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника суму середнього заробітку за весь період затримки розрахунку. У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідно до ст.ст. 116, 117 КЗпП України відповідач має обов`язок виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.11.2015 року по дату винесення рішення у справі – 05.09.2019 року, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати в розмірі 65,36 гривень х 1 398 - кількість днів затримки розрахунку при звільненні позивача = 91 373,28 грн.

Аналогічна правова позиція містяться у постанові Верховного суду від 11.10.2018 року у справі № 805/1142/16-а (провадження №К/9901/10030/18).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, оскільки позивачем заявлені інші суми для стягнення, ніж розраховані судом.

Судовий збір, згідно ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, по даній справі не розподіляється.

Керуючись ст.ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про стягнення вихідної допомоги, стягнення компенсації за затримку розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (49101, м.Дніпро, вул. Красна, 20, буд. 20-А, код ЄДРПОУ 08592141) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 10 891,32 гривень (десять тисяч вісімсот дев`яносто одна грн. 32 коп.).

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (49101, м.Дніпро, вул. Красна, 20, буд. 20-А, код ЄДРПОУ 08592141) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 07.11.2015 року по 05.09.2019 року в розмірі 91 373,28 гривень (дев`яносто одна тисяча триста сімдесят три грн. 28 коп.).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 13 вересня 2019 року.

Суддя Н.В. Боженко