Рішення № 84399711, 06.09.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2019 року Справа № 160/6036/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, -

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу від 12.11.2018 року № Ф-3802-53/64-у та від 10.05.2019 року № Ф-3802-53/64 відповідно.

В обґрунтування позову вказав, що підставою для нарахування оскаржених вимог стала несплата єдиного соціального внеску як самозайнятою особою - адвокатом. Зазначає, що дійсно має свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю, проте своє право на заняття професійною діяльністю реалізовував не як самозайнята особа, а як найманий працівник ТОВ «Технік Машинес Інтернешенел», ТОВ ФІРМА «Форлит Т», ПВТФ «Кріоліт-Дніпро» та саме роботодавці протягом 01.01.2017 року – 30.04.2019 року сплачували єдиний соціальний внесок за позивача. На думку ОСОБА_1 , оскільки його види діяльності як особи, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвоката) та найманого працівника – співпадають, нараховуючи подвійний об`єкт оподаткування за оскарженими вимогами, відповідач порушує принципи податкового законодавства України. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05 листопада 2018 року у справі № 820/1538/17 просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.07.2019 року застосовано заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3802-53/64-у від 12.11.2018 року у сумі 15819, 54 грн., прийняту Головним управління ДФС у Дніпропетровській області до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 160/6036/19 (ВП № 59130780) та зупиненням стягнення на її підставі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Тією ж ухвалою суду відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

Відповідач скористався наданим правом і надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки оскаржені рішення, на його думку, прийняті у відповідності до вимог законодавства України з огляду на те, що позивачем не сплачено суму єдиного внеску як самозайнятою особою, що провадить незалежну професійну діяльність. Посилаючи на не надання позивачем доказів зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю, просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

Судом встановлено та із матеріалів справи слідує, що на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 0797 від 12.09.98 позивач має право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до ідентифікаційних даних позивача, останньому контролюючим органом встановлена ознака незалежної професійної діяльності (адвокат).

Згідно із відомостями копії трудової книжки позивача, останній працює у ТОВ ФІРМА «Форлит Т» на посаді юриста з 01.09.2011 року з повним робочим днем.

За обліковими даними інтегрованої картки платника податків, станом на 30.04.2019 загальна сума заборгованості позивача по єдиному внеску становила 21030,90 грн., та на вказану суму відповідачем сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 року № Ф-3802-53/64-у та від 10.05.2019 року № Ф-3802-53/64 відповідно, які і є предметом розгляду у цій справі.

При вирішенні спору суд виходить із того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464).

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону №2464, виключно цим Законом визначаються, зокрема, платники єдиного внеску, а також порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.10 ч.1 ст. 1 Закону № 2464, страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з п.1, 5 ч.1 ст. 4 Закону №2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що платниками єдиного внеску є:

- роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами, у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (пункт 1);

- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності (пункт 5).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-УІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, незалежно від отримання доходу (прибутку). При цьому особи, які провадять незалежну професійну діяльність, не звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони одночасно були найманими працівниками у роботодавців, визначених пунктом 1 ч.1 ст. 4 Закону №2464.

Згідно з п.5 ч.1 ст.1 Закону № 2464 мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону України №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з п.4 ч.2 ст.6 Закону №2464-УІ платник єдиного внеску зобов`язаний подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Однак звіти щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивачем як платником, який здійснює незалежну професійну діяльність, не подавались, та, відповідно, єдиний внесок з провадженням такої діяльності у 2018-2019 роках, усупереч Закону №2464, не сплачувався.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону № 2464 недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

За обліковими даними інтегрованої картки платника податків, станом на 19.10.2018 року загальна сума заборгованості позивача з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування становила 15819,54 грн., тому на вказану суму відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 року № Ф-3802-53/64-у.

При цьому, суд враховує, що вимога, яка датована 12.11.2018 року, містить у собі посилання про загальну суму заборгованості станом на 25.04.2019 року, проте вказані недоліки оформлення такої вимоги не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган. При розгляді податкових спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.

Стосовно доводів позивача про те, що він індивідуальну адвокатську діяльність не здійснював та не отримував доходу від такої діяльності, працював в інших роботодавців, суд зазначає, що статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон №5076 ) встановлено, що адвокатською діяльністю є незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Згідно з ч.3 ст.4 Закону №5076 адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Відповідно до ст.13 Закону №5076 адвокат, який здійснює свою діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Згідно з пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб

Отже, особа здійснює незалежну професійну діяльність за умови, якщо вона не є працівником в межах такої діяльності.

Позивач набув право на зайняття адвокатською діяльністю, отримавши відповідне свідоцтво та посвідчення, тому має гарантоване Законом №5076 право на здійснення такої діяльності. Працевлаштування позивача в інших роботодавців (зокрема, юрисконсультом) не є працею в межах такої незалежної професійної діяльності.

При цьому, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 31 Закону №5076, право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (п. 1 ч. 3 ст.31 Закону №5076). Згідно з ч.5 ст.31 Закону №5076 протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати.

Положеннями ст. 32 Закону №5076 встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

А відтак, враховуючи, що право на зайняття адвокатською діяльністю позивачем зупинено чи припинено не було, останній не був позбавлений усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про наявність обов`язку сплати єдиного внеску у нього як самозайнятої особи.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 05 листопада 2018 року у справі № 820/1538/17 є помилковими, оскільки у вказаному рішенні зроблено висновок про те, що адвокат, який зупинив право на заняття адвокатською діяльністю, не повинен сплачувати єдиний внесок.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що приймаючи вимогу про сплату боргу від 12.11.2018 року № Ф-3802-53/64-у відповідач діяв у спосіб, передбачений законодавством України, а відтак позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

У той же час, судом із інтегрованої картки платника податків встановлено, що зазначена у вимозі від 12.11.2018 року № Ф-3802-53/64-у сума включена до суми, що визначена у вимозі від 10.05.2019 року № Ф-3802-53/64.

З цього приводу суд враховуючи приписи Інструкції № 449 зазначає, що якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки).

Відповідач вважаючи, що вимога від 12.11.2018 року № Ф-3802-53/64-у є узгодженою, враховуючи, що у кінці такій вимозі міститься позначка «у», подав її до органу державної виконавчої служби, проте у вимогу від 10.05.2019 року № Ф-3802-53/64 включив не тільки суму зростання боргу (недоїмки), а й суму боргу, пред`явлену до органу державної виконавчої служби, тим самим допустив порушення вимог законодавства України.

При цьому, суд враховує позицією Верховного Суду України, викладену у постанові Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008 року, згідно з якою суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Скасування рішення контролюючого органу повністю у такій ситуації дає йому можливість визначити в установленому законодавством порядку правильне рішення, зокрема: через прийняття нового рішення (у випадку необхідності в цьому).

За таких обставин, суд дійшов висновку про визнання протиправною та скасування вимоги від 10.05.2019 року № Ф-3802-53/64 у повному обсязі.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При цьому, враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог у частині визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 12.11.2018 року № Ф-3802-53/64-у, є недоцільним, з набранням законної сили рішенням суду в даній адміністративній справі № 160/6036/19, збереження заходів забезпечення позову, вжитих в адміністративній справі, а тому у відповідності до пункту 7 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 01.07.2019 підлягають скасуванню.

Згідно із статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати зі сплату судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 року № Ф-3802-53/64, прийняту Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні, 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856, місцезнаходження: 49600, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17-а).

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.07.2019 року в адміністративній справі № 160/6036/19.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Є. Букіна