Рішення № 84399593, 11.09.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 вересня 2019 р. Справа № 120/1834/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Бошкової Ю.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Литвина Д.С.,

представника відповідача: Бешлея І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. код НОМЕР_1 )

до: управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 08592106)

про: зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулась ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Постановою Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №802/20/16-а поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника начальника районного відділу - оперативного чергового чергової частини штабу (на правах сектору) Томашпільського районного відділу УМВС України у Вінницькій області з 07.11.2015 року. Однак, зазначеним судовим рішенням не вирішено питання щодо стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відтак, позивач вважає протиправною бездіяльністю управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 07.11.2015 року по 03.01.2019 року включно.

Ухвалою суду від 11.06.2019 року відкрито провадження у справі.

27.06.2019 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що позивач, посилаючись на рішення Верховного суду від 21.11.2018 року у своїй позовній заяві, безпідставно просить зобов`язати УМВС України у Вінницькій області нарахувати та виплати грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 07.11.2015 року по 03.01.2019 року включно в розмірі 142200 грн. Дані позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України № 730 від 16.09.2015 року "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" розпочато ліквідацію юридичної особи Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області та його структурні підрозділи.

Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (код ЄДР 08592106) з 06.11.2015 знаходиться в стані припинення.

Отже, станом на момент звернення до суду Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (код ЄДР 08592106) знаходиться в стані припинення.

Крім того, відповідно до наказу МВС України від 06.11.2015 року № 1388 «Про організаційно - штатні питання» втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України. Усі працівники ОВС були звільнені та виключені зі списків особового складу. Тобто з 06.11.2015 року не здійснюються асигнування на виплату заробітної плати та юридично не існує жодної посади, і відсутні спеціалісти, які могли б нарахувати та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Також повідомив, що на рахунках Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області відсутні кошти для нарахування та виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

29.07.2019 року представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог, у якій просив зобов`язати Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 7 листопада 2015 року по 3 січня 2019 року включно в розмірі 142 200 грн. та скориговане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 7 листопада 2015 року по 3 січня 2019 року на коефіцієнт підвищення грошового забезпечення в Головному управлінні Національної поліції у Вінницькій області в 2016 - 2018 роках стосовно грошового забезпечення, яке існувало в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області щодо посади помічника начальника районного відділу - оперативного чергового чергової частини штабу (на правах сектору).

Протокольною ухвалою суду від 05.08.2019 року вказану заяву прийнято до розгляду.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача стосовно заявленого позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на службі в органах внутрішніх справ України з вересня 1996 року. Остання займана посада - помічник начальника районного відділу - оперативного чергового чергової частини штабу (на правах сектору) Томашпільського районного відділу УМВС України у Вінницькій області.

06.11.2015 року, начальником УМВС у Вінницькій області прийнято наказ № 164 о/с яким, згідно з п. 10 та п. 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1 , звільнено у запас Збройних Сил за п.64 "г" (за скорочення штатів).

Не погоджуючись із винесеним наказом, ОСОБА_1 звернулась до суду.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду у справі 802/20/16-а від 03.02.2016 року, яка залишена в силі ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та зобов`язання поновити на роботі.

Постановою Верховного Суду від 21.11.2018 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03.02.2016 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 у справі №802/20/16-а скасовано в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу і ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково; визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області №164 о/с від 06.11.2015 в частині звільнення у запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) майора міліції ОСОБА_1 , помічника начальника районного відділу - оперативного чергового чергової частини штабу (на правах сектору) Томашпільського районного відділу УМВС України у Вінницькій області з 06.11.2015 року та поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника начальника районного відділу - оперативного чергового чергової частини штабу (на правах сектору) Томашпільського районного відділу УМВС України у Вінницькій області з 07.11.2015 року.

На виконання постанови Верховного Суду від 21.11.2018 року наказом голови ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області №1 о/с від 03.01.2019 року скасовано наказ УМВС України у Вінницькій області від 06.11.2015 року № 164 о/с та поновлено майора міліції ОСОБА_1 на посаді помічника начальника районного відділу - оперативного чергового чергової частини штабу Томашпільського районного відділу Управління МВС України у Вінницькій області з 07 листопада 2015 року. Підстава: постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.11.2018 року № 802/20/16-а.

Відповідно до поданого 03.01.2019 року рапорту Пашковської Т.В. наказом голови ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області №1 о/с від 04.01.2019 року № 2 о/с згідно з пунктом 10 та пунктом 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено у запас Збройних Сил за п. 64 "г" (через скорочення штатів) майора міліції ОСОБА_1 (М-086932), помічника начальника районного відділу - оперативного чергового чергової частини штабу Томашпільського районного відділу Управління МВС України у Вінницькій області з 04 січня 2019 року; вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні складає: 22 роки 04 місяці 03 дні, та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби - 03 роки 01 місяців 28 днів.

Крім того, 03.01.2019 року ОСОБА_1 звернулась із рапортом про виплату грошового забезпечення за період вимушеного прогулу з тих підстав, що в постанові Верховного Суду від 21.11.2018 року не прийнято рішення про виплату.

Згідно листа голови ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій від 6 лютого 2019 року № 5/26-2019 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні рапорту від 03.01.2019 року про виплату грошового забезпечення за період вимушеного прогулу з тих підстав, що в постанові Верховного Суду від 21.11.2018 року не прийнято рішення про виплати, а з 06.11.2015 року не здійснюється асигнування на виплату заробітної плати, у зв`язку з наказом МВС України від 06.11.2015 року № 1388.

Оскільки у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №802/20/16-а не вирішено питання щодо стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач наполягає, що має право на стягнення на свою користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також скориговане грошове забезпечення за час вимушеного на коефіцієнт підвищення грошового забезпечення в Головному управлінні Національної поліції у Вінницькій області в 2016 - 2018 роках стосовно грошового забезпечення, яке існувало в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області щодо посади помічника начальника районного відділу - оперативного чергового чергової частини штабу (на правах сектору).

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України (КЗпП) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 року №565-ХІІ «Про міліцію» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) форми і розмір грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу».

Згідно пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 (Положення №114) у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 та з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ наказом Міністерства внутрішніх справ від 31.12.2007 року №499 затверджено та введено в дію з 01.01.2008 року Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (Інструкція №499).

Відповідно до пункту 3.5.2 Інструкції №499 особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільнені, але не більше як за один рік.

Єдиним нормативним актом, який визначає порядок обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, чинність якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності є Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (Порядок №100).

Із пункту 5 Порядку №100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Отже, за приписами наведених норм, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку №100.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14.01.2014 у справі №21-395а13 та підтримана Верховним Судом у постанові від 24.01.2018 у справі №815/6284/13.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що розрахунок середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, в даному випадку необхідно здійснювати, керуючись Порядком №100..

Суд зауважує, що у справі №802/20/16-а позивач не заявляла вимог, а судом не вирішувалось питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу.

Отже, вимога про стягнення на користь позивача середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням, факт якого встановлено судовим рішенням у справі №802/20/16-а, за своєю природою є новою позовною вимогою та не може бути вирішена у рамках прийняття додаткового судового рішення у справі №802/20/16-а.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 14.02.2018 року у справі №2а/1570/4811/2011.

Також суд звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Отже, з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов`язок щодо його неухильного виконання.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічно відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №802/20/16-а позивача поновлено на посаді з 07.11.2015 року.

При цьому, станом на 07.11.2015 року позивач не працювала, адже була звільнена з 06.11.2015 року на підставі наказу начальника УМВС у Вінницькій області прийнято наказ № 164 о/с.

Таким чином, для визначення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу необхідно встановити середню заробітну плату позивача.

Так, з 28.03.2011 року ОСОБА_1 знаходилась у відпустці по догляду за дитиною, яку згідно рішення лікарсько-консультативної комісії та наказу УМВС України у Вінницькій області №48 о/с від 31.03.2015 року продовжено до 30.03.2016 року за вказаний період позивачу не передбачено нарахування та виплату грошового забезпечення.

Матеріали справи містять довідку №103 від 26.06.2019 року, видану Управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області. Згідно зазначеної довідки заробітна плата (дохід) позивача за червень-липень 2011 року складає 4031,24 грн.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно пункту 1.7 Інструкцій №499 при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата

Зі змісту Інструкцій №499 вбачається, що грошове забезпечення особам рядового чи начальницького складу обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 04.04.2019 року у справі №П/811/1429/16.

Отже, розмір середньоденної заробітної плати (грошового забезпечення) позивача за червень-липень 2011 року складає 66,09 грн. (4031,24 грн. /61).

Визначаючись щодо дати початку строку нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд погоджується із позицією позивача, що такою датою є 07.11.2015 року.

При цьому, суд зазначає, що нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу розпочинається із дати звільнення та закінчується датою прийняття відповідним органом рішення про визнання звільнення незаконними та поновлення особи на роботі.

Саме тому стаття 235 КЗпП передбачає, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Тому, кінцевою датою нарахування позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу є дата, яка передує винесенню наказу головою ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області №1 о/с, тобто 02.01.2019 року.

Отже, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.11.2015 року по 02.01.2019 року (1152 календарних днів) в сумі 76135,68 грн. (1152*66,09 грн.).

Розрахунки представника позивача щодо суми середнього заробітку ОСОБА_1 , яка підлягає стягненню, суд оцінює критично, адже зазначені розрахунки не підтверджені жодними документами. Натомість довідка №103 від 26.06.2019 року, видана Управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, містить чітке грошове вираження заробітної плати (доходу) позивача за червень-липень 2011 року.

Водночас, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів. УМВС України у Вінницькій області як податковий агент зобов`язаний виплатити позивачеві визначену суму, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов`язкові платежі.

Також, суд зазначає, що за своєю сутністю стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є не тільки засобом відновлення права особи, порушеного незаконним звільненням, а й також і певного роду санкцією для роботодавця, який допустив незаконне звільнення особи.

Згідно пункту 1.5 Інструкції №499 підставою для виплати грошового забезпечення є наказ начальника органу внутрішніх справ про призначення на штатну посаду, яка входить у його номенклатуру, наказ ректора вищого навчального закладу про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат тощо.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовна вимога про зобов`язання Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу підлягає частковому задоволенню.

Стосовно позовної вимоги щодо зобов`язання Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 скориговане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 7 листопада 2015 року по 3 січня 2019 року на коефіцієнт підвищення грошового забезпечення в Головному управлінні Національної поліції у Вінницькій області в 2016 - 2018 роках стосовно грошового забезпечення, яке існувало в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області щодо посади помічника начальника районного відділу - оперативного чергового чергової частини штабу (на правах сектору), суд зазначає наступне.

Пункт 10 Порядку визначає, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Таким чином, сума належного позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу має бути скоригована на відповідний коефіцієнт підвищення з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Проте, суд погоджується із доводами представника відповідача, що Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (код ЄДР 08592106) знаходиться в стані припинення.

Статтею 111 Цивільного Кодексу України визначено порядок ліквідації юридичної особи та повноваження ліквідаційної комісії. Частиною 5 ст. 111 Цивільного Кодексу України визначено, що ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи та відповідно до законодавства здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.

Відповідно до Наказу МВС України №1290 від 26.10.2015 року «Про затвердження Порядку передачі-приймання справ у разі припинення територіального органу Міністерства внутрішніх справ України (підприємства, установи, організації, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ, структурного підрозділу МВС та його територіальних органів) чи зміни його керівника», відсутні повноваження щодо нарахування та виплати грошового забезпечення.

Крім того, відповідно до наказу МВС України від 06.11.2015 року № 1388 «Про організаційно - штатні питання» втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України. Усі працівники ОВС були звільнені та виключені зі списків особового складу. Тобто з 06.11.2015 року не здійснюються асигнування на виплату заробітної плати.

Отже, суд у цій справі не може самостійно здійснити розрахунок середньомісячної заробітної плати для виплати позивачеві грошових коштів пов`язаних із вимушеним прогулом, оскільки в силу положень Порядку №100 має бути застосований коефіцієнт коригування заробітної плати з дня підвищення посадового окладу. Така інформація у суду відсутня і сторони суду її не надали, відповідач при цьому заперечував факт підвищення окладу.

Крім того, акцентує увагу суду на тому, що посилання представника позивача на постанову Кабінету Міністрів України № 730 від 16.09.2015 року "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" стосовно збільшення грошового забезпечення за посадою помічник начальника районного відділу - оперативного чергового чергової частини штабу (на правах сектору) є помилковими. Так, ОСОБА_1 поновлено на роботі в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, до органів Національної поліції на роботу вона не приймалась, відтак постанова Кабінету Міністрів України № 730 від 16.09.2015 року не підлягає застосуванню у даному випадку та регулює правовідносини виключно з працівниками Національної поліції.

Враховуючи викладене, суд погоджується з позицією представника відповідача, що представник позивача хибно посилається на застосування постанови Кабінету Міністрів України № 730 від 16.09.2015 року до визначення розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Тому позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Також, суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах стягнення за один місяць.

Згідно п. 1 ч. 2 статті 371 КАС України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

Однак, боргом вважається сума, яка нарахована, проте не виплачена. В даному випадку, сума, яка підлягає стягненню має бути нарахована та виплачена позивачу із відрахуванням всіх необхідних платежів.

Відтак, враховуючи положення статті 371 КАС України, до негайного виконання підлягає стягнення середнього заробітку в межах стягнення за один місяць.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що позивачем частково доведено факт порушення її прав та охоронюваних законом інтересів в межах спірних правовідносин, в той час, як відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не виконано, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини п`ятої статті 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень та звільнена від сплати судового збору, підлягає задоволенню частково, а відповідачем не понесено витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у період з 7 листопада 2015 року по 2 січня 2019 року включно в розмірі 76135,68 грн. із відрахуванням загальнообов`язкових до сплати платежів.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду в частині стягнення грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 2015,62 грн. із відрахуванням загальнообов`язкових до сплати платежів допустити до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. код НОМЕР_1 ).

Відповідач - управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 08592106).

Рішення у повному обсязі виготовлено 20.09.2019 року.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна