Ухвала суду № 84394316, 17.09.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 17.09.2019

ЄУН № 320/5451/19

Провадження № 1-кс/320/3671/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2019 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого – слідчого судді Юрлагіної Т.В.,

за участю секретаря – Бондаренко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Мелітополі скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі Запорізької області, щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань в порядку та строк, передбачений ч. 1 ст. 214 КПК України,

за участю заявника – ОСОБА_1 ,

начальника другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР в м. Мелітополі – Булашева Р.Л.,

ВСТАНОВИВ:

08 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області зі скаргою, в якій просить зобов`язати відповідальних осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Мелітополі, внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення, які містяться у його заяві, посилаючись на те, що 04.07.2019 року він звернувся із заявою до керівника Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі з заявою про вчинення суддею Заводського районного суду Запорізької області ОСОБА_2 , правопорушень, передбачених ст.ст. 364-366 ч.1 ст. 375 КК України. Підставою притягнення судді до відповідальності, на думку заявника, є систематичні порушення норм процесуального права та винесення завідомо не правосудних рішень на користь третіх осіб завдавши потерпілому ОСОБА_1 істотної матеріальної та моральної шкоди. Доказами вчинення кримінальних правопорушень є кримінальні провадження № 12017080230001756 від 01.12.2017 року, № 12017080230001757 від 01.12.2017 року, № 12017080230001758 від 01.12.2017 року. Але відомості, що містяться в його заяві не були внесені до ЄРДР.

У судовому засіданні заявник ОСОБА_1 на початку заперечував щодо розгляду його скарги даним складом суду, зазначав про залишення її без розгляду, оскільки головуючий його примушує до розгляду, але в подальшому підтримав доводи, викладені у скарзі у повному обсязі, просить внести відомості до ЄРДР про вчинення суддею Заводського районного суду Запорізької області ОСОБА_2 , кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 364-366 ч.1 ст. 375 КК України, зазначив, що відсутні повноваження ДБР не вносити відомості до ЄРДР, будь-яка заява підлягає внесенню та потім потрібно проводити досудове розслідування.

Начальник другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР в м. Мелітополі Булашев Р.Л. у судовому засіданні заперечував щодо задоволення скарги, посилаючись на те, що заява ОСОБА_1 не містить достатніх відомостей, що свідчать про вчинення суддею Заводського районного суду Запорізької області ОСОБА_2 кримінальних правопорушень. Із заяви ОСОБА_1 вбачається, що він не згодний з прийнятими суддею рішеннями, оскарження яких передбачено у процесуальний спосіб. Крім того, обставини, на які посилається ОСОБА_1 у своїй заяві не містять відомості щодо ознак складу будь-якого злочину, слідчий відділ слідчого управління ТУ ДБР в м. Мелітополі не може підміняти положення законодавства, обставини прийняття суддею незаконного на думку заявника рішення не можуть бути предметом розгляду в рамках досудового розслідування, оскільки до повноважень ТУ ДБР у м. Мелітополі не віднесено можливість оцінки процесуальних дій судді, про що свідчить ст. 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», органи ДБР не здійснюють нагляд за застосуванням норм чинного законодавства України при здійсненні правосуддя, а також не перевіряє законність та обґрунтованість прийнятих судом рішень в процесуальному порядку.

Заслухавши сторони кримінального провадження, дослідивши матеріали скарги та матеріали заяви, слідчий суддя вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 303 КПК України на досудовому слідстві можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Під час судового розгляду встановлено, що 04.07.2019 року на адресу керівника ТУ ДБР, розташоване у місті Мелітополі, Тютюником В.П. подано заяву, в якій він просив внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінальних правопорушень та розпочати досудове розслідування стосовно судді Заводського районного суду Запорізької області ОСОБА_2 про вчинені кримінальні правопорушення, передбачених ст.ст. 364-366 ч.1 ст. 375 КК України.

08.07.2019 року за номером № Т – 1554/4.2/19 за результатами звернення ОСОБА_1 начальником Другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м. Мелітополі надано відповідь, зі змісту якої вбачається, що роз`яснено про відсутність повноважень підміняти інші правоохоронні органи та суд щодо оцінки судових рішень, звернуто увагу та те, що відсутній в заяві виклад обставин які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, роз`яснення положення закону щодо можливості оскарження дій суддів у випадку недотримання ними вимог процесуального законодавства або суддівської етики та роз`яснено що дані обставини не можуть бути предметом розгляду в рамках досудового розслідування, оскільки до повноважень ТУ ДБР у м. Мелітополі не віднесено можливість оцінки процесуальних дій судді, органи ДБР не здійснюють нагляд за застосуванням норм чинного законодавства України при здійсненні правосуддя, а також не перевіряє законність та обґрунтованість прийнятих судом рішень в процесуальному порядку.

Зі змісту скарги не встановлено як фактичних, так і достатніх обставин, які б свідчили про наявність ознак складу злочину, на підставі чого зроблено висновок про відсутність підстав для внесення відомостей до ЕРДР.

За правилами ч. 1ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

Відомості, які підлягають внесенню до ЄРДР, та їх перелік визначені частиною 5 статті 214 КПК України, відповідно до положень якої до ЄРДР підлягають внесенню, серед інших відомостей, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлені з іншого джерела.

Відповідно до п. 2 Розділу ІІ Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016, № 139 (зареєстрований в Мінюсті України 05.05.2016 за № 680/28810), відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела повинні відповідати вимогам пункту 4 частини 5 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України. зокрема, мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; особа, яка подає заяву чи повідомляє про кримінальне правопорушення, під розпис попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення, крім випадків надходження заяви, повідомлення поштою або іншими засобами зв`язку.

Крім того відповідно до пункту 14 глави 2 розділу II Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016, № 139 При внесенні до Реєстру відомостей про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення (фабули), в обов`язковому порядку відображаються дата, час, адреса, місце, спосіб, знаряддя, засоби та інші особливості вчинення кримінального правопорушення, розмір збитків, прізвище фізичної особи (осіб) або дані про юридичну особу (осіб), яка (які) є потерпілими, дані про осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, інші необхідні відомості (із змінами, внесеними згідно з Наказом Генеральної прокуратури № 16 від 31.01.2019).

Положення ст. 214 КПК України перебувають у взаємозв`язку з ч.1 ст. 2 та ст. 11 КК України, згідно з якими підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину - кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Зазначені положення кримінального процесуального закону та закону про кримінальну відповідальність свідчать про те, що реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення. До того ж підставами вважати заяву чи повідомлення саме про кримінальне правопорушення є наявність в таких заявах або повідомленнях об`єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки конкретного кримінального правопорушення. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події кримінального характеру. Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов`язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об`єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення. Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, що повинні бути обов`язково внесені до ЄРДР.

У даному випадку заява ОСОБА_1 не відповідає вищевикладеним вимогам діючого законодавства, в ній не наведено об`єктивних даних, які свідчать про скоєння кримінальних правопорушень, передбаченихст.ст.364-366, ч.1 ст.375 КК України суддею Заводського районного суду Запорізької області Нікітіним В.В.

Так, ч.1 ст.364 КК України передбачена кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем,тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осі.

Стаття 365 КК України взагалі передбачає кримінальну відповідальність за перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу, а ст. 366 службове підроблення.

Стаття 366 КК України передбачає кримінальну відповідальність за службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

Частиною 1 статті 375 КК України передбачена кримінальна відповідальність за постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови,

За диспозиціями ст.ст. 364, 365, 366, 375 КК України вказані злочини характеризуються тільки прямим умислом.

А в розумінні диспозиції ст.375 КК України цей злочин характеризується усвідомленням судді про те, що він постановляє завідомо неправосудний судовий акт.

При дослідженні змісту заяви ОСОБА_1 про злочин встановлено, що її суть зводиться до незгоди заявника з процесуальними рішеннями судді Заводського районного суду Запорізької області Нікітіна В.В. по кримінальним провадженням № 12017080230001756 від 01.12.2017 року, № 12017080230001757 від 01.12.2017 року, № 12017080230001758 від 01.12.2017 року.

У скарзі відсутні передбачені ч. 5 ст.214 КПК України відомості та фактичні обставини, які могли б свідчити про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.364-366, ч. 1 ст. 375 КК України.

Власні сумніви скаржника щодо законності судових рішень не є підставою для внесення відомостей до ЄРДР та початку досудового розслідування за ч.1 ст. 375 КК України.

Припущення заявника про зловживання службовим становищем, постановлення суддею в інтересах третіх осіб завідомо неправосудних рішень ґрунтуються на суб`єктивній оцінці та ставленні до зазначених у заяві про злочин обставин, оскільки злочинність дій судді не підтверджується ніякими об`єктивними даними, а тому, підстав для ініціювання кримінального провадження та проведення досудового розслідування не вбачається.

В цьому контексті необхідно враховувати, що основним складовим елементом об`єктивної сторони будь-якого злочину є його суспільна небезпечність. Злочин серед інших правопорушень характеризується найвищим ступенем суспільної небезпечності і саме це дозволяє відмежовувати його від близьких за об`єктивними і суб`єктивними ознаками інших правопорушень (адміністративних, дисциплінарних та інших). Саме по собі припущення щодо постановлення суддею завідомо неправосудного рішення не є свідченням вчинення злочину, оскільки суперечить визначальним засадам правового регулювання побудови та діяльності судової влади.

Також слід звернути увагу, що частиною 2 ст.126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об`єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.

Конституційний Суд України у своїх численних рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 р. № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 р. № 3-рп/2013 послідовно підтвердив викладені ним правові позиції щодо гарантій незалежності суддів з урахуванням міжнародних стандартів, закріплених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та в низці інших міжнародних документів, а саме: Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї ООН, Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів, затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної ради ООН, Європейська хартія "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, Рекомендації № (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 року та інших.

Зокрема, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень ч. 1, 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2ст. 13 Закону України "Про статус суддів"(справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 Конституційний Суд України визначив, що недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Відповідно до положення ч. 1ст.126Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов`язків не обмежується визначеною у ч.3 цієї статті гарантією, згідно з якою суддю не може бути без згоди Вищої ради правосуддя затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом.

Разом з тим, відповідно до положення ч.1 цієї статті Конституції України недоторканність суддів як гарантія їхньої незалежності у виконанні професійних обов`язків може не обмежуватися обсягом, визначеним у ч. 3статті 126 Конституції України. Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами.

Відповідно до ч. 6 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об`єднання зобов`язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.

Рекомендація № СМ/Rec (2010) Комітету міністрів Ради Європи від 17.11.2010 щодо незалежності, ефективності та обов`язків суддів містить положення про те, що виконавча та законодавча влада повинні гарантувати незалежність суддів і утримуватися від дій, які можуть підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї.

За таких обставин слідчий суддя вважає, що невнесення уповноваженою особою ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 засновано на положеннях ч. 1ст. 214 КПК України, ч. 1 ст.2 та ст.11 КК України та п. 2 Розділу ІІ Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016 № 139, оскільки заява не свідчить про факти вчинення суддею Заводського районного суду Запорізької області ОСОБА_2 . кримінальних правопорушень.

Таким чином, суть заяви ОСОБА_1 зводиться до незгоди заявника з прийнятими суддею Заводського районного суду Запорізької області Нікітіним В.В. рішень.

За таких обставин слідчий суддя вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.214, 303-307 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі Запорізької області, щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань в порядку та строк, передбачений ч. 1 ст. 214 КПК України, – відмовити повністю.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали проголошений 20 вересня 2019 року о 08 годині 30 хвилин.

Слідчий суддя: Т.В. Юрлагіна