Рішення № 84384122, 16.09.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2019 р. м. Київ Справа № 911/2017/19

Суддя Конюх О.В., при секретарі судового засідання Коваль Н.Т., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу

за позовом Національного університету біоресурсів і природокористування України, м. Київ в особі відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярська лісова дослідна станція», м. Боярка Києво-Святошинського району,

до відповідача ОСОБА_1 , м. Боярка Києво-Святошинського району,

про стягнення 166008,01 грн.

за участю представників:

від позивача: Кудлак В.С., уповноважений, довіреність від 31.01.2019 №0254;

від відповідача: не з`явився;

СУТЬ СПОРУ:

позивач – Національний університет біоресурсів і природокористування України, м. Київ в особі відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярська лісова дослідна станція», м. Боярка Києво-Святошинського району (далі по тексту – ВП «Боярська лісова дослідна станція»), звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 08.08.2019 до відповідача – громадянина ОСОБА_1 , м. Боярка Києво-Святошинського району (далі по тексту ОСОБА_1 ), в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором №56-Л купівлі-продажу продукції від 12.02.2018 в розмірі 166 008,01 грн. з яких: 127 568.09 грн. основний борг, 22899,33 грн. пеня, 12374,10 грн. інфляційні втрати, 3166,48 грн. 3% річних (розраховані за період з 20.09.2018 по 18.07.2019), та покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 474,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач – ВП «Боярська лісова дослідна станція» (продавець) на виконання умов Договору №56-Л купівлі-продажу продукції від 12.02.2018 поставив відповідачу – фізичній особі – підприємцю ОСОБА_2 С.С. (покупець) лісопродукцію на суму 955 568,09 грн. В порушення умов Договору відповідач отриманий товар оплатив лише частково суму 828 000,00 грн., у зв`язку з чим у відповідача утворився основний борг в сумі 127 568.09 грн. Крім того, позивач твердить, що у зв`язку із простроченням грошового зобов`язання з відповідача за період з 20.09.2018 по 18.07.2019 належить до стягнення передбачена договором пеня, а також відповідно до ст. 625 ЦК України три проценти річних та інфляційні втрати.

Як вбачається із залученого до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.08.2019, відповідач 27.02.2019 здійснив державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи за власним рішенням.

Разом із тим, виходячи із змісту статей 1, 12 ГПК України в редакції, яка була чинною до 15.12.2017, фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15.12.2017 не могла бути стороною у господарському процесі. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, належали до розгляду в порядку цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі 593/793/14-ц).

Разом із тим, 15.12.2017 набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Відповідно до ст. 20 чинного ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598 - 609 ЦК України, статей 202 - 208 ГК України, у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Реєстру запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за зобов`язаною особою, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Відповідач станом на дату укладення договору№56-Л купівлі-продажу продукції від 12.02.2018 та протягом здійснення спірних поставок (квітень-червень 2018) мав статус суб`єкта підприємницької діяльності та придбавав лісопродукцію не для особистих потреб, а з метою використання у підприємницькій діяльності.

Договір №56-Л купівлі-продажу продукції від 12.02.2018, який було укладено між позивачем юридичною особою та відповідачем фізичною особою-підприємцем в процесі здійснення ними господарської діяльності, є джерелом господарських зобов`язальних відносин, саме з яких і виник спір у справі.

Визначальною ознакою розмежування господарської та цивільної юрисдикції в даному випадку є зміст правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, і станом на час прийняття рішення господарське зобов`язання за договором не припинилося з установлених законодавством підстав.

Враховуючи викладене, ухвалою господарського суду Київської області від 15.08.2019 позовну ВП «Боярська лісова дослідна станція» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/2017/19, постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 16.09.2019.

Цією ж ухвалою відповідача в порядку частини 2 ст. 74 ГПК України зобов`язано в строк до 09.09.2019 подати документи, що підтверджують сплату відповідачем грошових коштів згідно договору, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву до 09.09.2019.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч.ч. 1-2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).

В судове засідання 16.09.2019 з`явився представник позивача.

Відповідач в судове засідання не з`явився, відзив на позов та витребувані судом документи не подав. Як свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач копію ухвали від 15.08.2019 про відкриття провадження у справі отримав 27.08.2019, відтак був належним чином завчасно повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно до частин 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Частиною 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Відповідно до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

12.02.2018 між ВП «Боярська лісова дослідна станція» (продавець) та ФОП Антонь Степаном Степановичем (покупець) було укладено Договір №56-Л купівлі-продажу продукції (далі – Договір), відповідно до умов якого:

- продавець зобов`язується передати у власність покупцю товар відповідно до Специфікації №1, а покупець зобов`язується оплатити та прийняти товар на умовах даного договору (пункт1.1);

- передача товару здійснюється за правилами «Інкотермс-2010» на умовах ЕХW – склад продавця (пункт 3.1). Вартість завантаження не входить у вартість товару (пункт 3.2);

- термін відпуску товару до 30.06.2018 (пункт 3.3);

- присутність представника покупця для участі в прийомці обов`язкова. У випадку, якщо покупець не забезпечує присутність представника для участі у прийомці товару, або дасть відповідь про неможливість участі представника, відвантажений товар вважається прийнятим без зауважень (пункт 3.6);

- днем відпуску товару вважається дата підписання накладної (пункт 3.7);

- порядок оплати товару – 100% передоплата (пункт 4.3);

- за прострочення оплати покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу (пункт 5.4);

- даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 30.06.2018, а в частині розрахунків – до повного їх виконання (пункт 8.1).

Сторонами підписано додаток №1 до Договору: Специфікацію №1 від 12.02.2018, у якій погоджено кількість, асортимент та ціни лісопродукції, що належить до поставки.

Додатковою угодою №1 від 10.04.2018 сторони погодили з 10.04.2018 відпускні ціни на лісоматеріали.

Додатковою угодою №2 від 11.04.2018 сторони погодили збільшити загальну суму договору до 974520,00 грн. та виклали специфікацію №1 в новій редакції.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Протягом дії договору Позивач здійснював поставки відповідачу лісопродукції, про що свідчать залучені до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних при перевезенні деревини автомобільним транспортом (ТТН-ліс) з додатками (переліком деревини), перелік яких судом не наводиться у зв`язку із великим їх обсягом. Позивач у позовній заяві твердить, що всього товар було поставлено на загальну суму 955568,09 грн.

Однак, суд, перевіривши розрахунок ціни поставки, встановив, що за поданими суду ТТН-ліс загальна сума поставки за договором складає 956749,08 грн.

За умовами пункту 4.3 Договору поставки мали здійснюватись на умовах 100% передоплати. Позивач визнає за відповідачем часткову оплату в сумі 828 000,00 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту належної оплати за отриманий товар закон покладає на покупця.

Відповідно до частини 2 ст. 74 ГПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором та сплати коштів за поставлений товар в розмірі, більшому, ніж визнає позивач, не представив в тому числі і на вимогу ухвали суду від 15.08.2019 (пункт 4 резолютивної частини), яка набрала законної сили та є обов`язковою для виконання; доказів пред`явлення позивачу претензій та зауважень щодо кількості, якості та вартості товару, суду не надав, відповідно доводи позивача не спростував.

Отже, проаналізувавши подані позивачем первинні документи та здійснивши повторний розрахунок заборгованості, суд встановив, що вартість поставленого та неоплаченого відповідачем товару, строк оплати якого настав, складає 128 749,00 грн. (956749,08 грн. сума поставки мінус 828 000,00 грн. сума оплати), а не 127 568,09 грн., як твердить позивач у позовній заяві.

Разом із тим, суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (частина 2 ст. 237 ГПК України), відтак вимогу про стягнення з відповідача основного боргу слід задовольнити повністю у заявленій сумі 127 568,09 грн.

Позивач просить суд стягнути з відповідача за прострочення грошового зобов`язання передбачену договором пеню в сумі 22899,33 грн., та згідно із ст. 625 ЦК України 3166,48 грн. 3% річних та 12374,10 грн. інфляційних втрат (за період з 20.09.2018 по 18.07.2019).

Щодо вимоги позивача про стягнення пені в сумі 22899,33 грн., суд зазначає таке.

Пунктом 5.4 Договору передбачено сплату покупцем пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Згідно частини 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розрахунок пені позивачем здійснено невірно.

Так, відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання з оплати мало бути виконано. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором. Інше умовами договору купівлі-продажу не передбачено.

Судом встановлено, що відповідач не оплатив отриманий товар за наступними поставками:

від 25.06.2018 (залишок боргу 23868,76 грн.);

від 27.06.2018 (не оплачено повністю, борг 34575,66 грн.);

від 28.06.2018 (не оплачено повністю, борг 14 927,90 грн.);

від 29.06.2018 (не оплачено повністю, борг 55 376,76 грн.).

Відтак, пеня за поставкою від 25.06.2018 має розраховуватись з 26.06.2018 по 26.12.2018, за поставкою від 27.06.2018 – з 28.06.2018 по 28.12.2018, за поставкою від 28.06.2018 – з 29.06.2018 по 29.12.2018, за поставкою від 29.06.2018 – з 30.06.2018 по 30.12.2018. Позивач невірно визначив період нарахування пені та заявив до стягнення пеню загалом з 20.09.2018 по 18.07.2019.

Здійснивши правильний розрахунок пені, не виходячи при цьому за межі заявленого позивачем періоду, суд встановив, що з відповідача на користь позивача належить до стягнення пеня в сумі 12 775,41 грн., у зв`язку з чим вказана вимога має бути задоволена частково.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 3166,48 грн. 3% річних та 12 374,10 грн. інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних та інфляційні не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК, відтак, обмеження нарахування шістьма місяцями відповідно до ст. 232 ГК України до 3% річних та інфляційних втрат не застосовується.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд звертає увагу учасників справи на те, що індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відтак, позивач визначив невірний період розрахунку інфляційних втрат з 20.09.2018 по 18.07.2019, не врахувавши, що інфляційні втрати розраховуються з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж за повний місяць.

Суд бере до уваги рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, відповідно до яких при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунки починається з наступного місяця – червня.

Відтак, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, не виходячи при цьому за межі заявленого позивачем періоду, суд встановив, що належні до стягнення з відповідача 3% річних (за період 20.09.2018 – 18.07.2019) становлять 3195,80 грн. Суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (частина 2 ст. 237 ГПК України), відтак вимогу про стягнення з відповідача 3% річних слід задовольнити повністю у заявленій сумі 3166,48 грн.

Належні до стягнення з відповідача інфляційні втрати (за період жовтень 2018 – липень 2019) становлять 9131,31 грн., у зв`язку з чим вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат слід задовольнити частково.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, надані позивачем, суд задовольняє позов ВП «Боярська лісова дослідна станція» частково, приймає рішення про стягнення з ОСОБА_1 127 568,09 грн. основного боргу, 12775,41 грн. пені, 3166,48 грн. 3% річних та 9131,31 грн. інфляційних втрат.

У зв`язку зі частковим задоволенням позову суд відповідно до ст. 129 ГПК України покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 73-92, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярська лісова дослідна станція» задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

на користь Національного університету біоресурсів і природокористування України (03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, буд 15, код 00493706) в особі відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Боярська лісова дослідна станція» (08150, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Лісодослідна, буд.12, код ЄДРПОУ ВП 33441250)

127568,09 грн (сто двадцять сім тисяч п`ятсот шістдесят вісім гривень дев`ять копійок) основного боргу;

12 775,41 грн (дванадцять тисяч сімсот сімдесят п`ять гривень сорок одну копійку) пені;

3 166,48 грн (три тисячі сто шістдесят шість гривень сорок вісім копійок) 3% річних;

9 131,31 грн (девять тисяч сто тридцять одну гривню тридцять одну копійку) інфляційних втрат;

2 289,62 грн (дві тисячі двісті вісімдесят дев`ять гривень шістдесят дві копійки) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 20.09.2019.

Суддя О.В. Конюх