Рішення № 84370042, 12.09.2019, Мар'їнський районний суд Донецької області

Справа 237/3118/19

Номер провадження 2/237/1040/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.19 м. Курахове

Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Ліпчанського С.М.,

при секретарі Бахтіяровій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

13.06.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Мар`їнського районного суду Донецької області із позовною заявою до Публічного Акціонерного Товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

В обгрунтування свої позовних вимог позивач зазначила, що 03.03.2005 року на підставі наказу від 03.03.2005 року №85/л вона була прийнята на посаду оператора електронно-обчислювальних машин четвертого разряду у виробничий вдділ з експлуатації АСУ вантажних перевезень сектор експлуатації систем та завдань в інформаціно-статистичний центр Донецької залізниці. 01.11.2007 року позивач переведена оператором електронно-обчислювальних та обчислювальних машин четвертого разряду у відділ впровадження та експлуатації АСУ ресурсами та документообігом (Наказ № 869/л від 01.11.2007 року). 11.07.2008 року переведена техніком другої категорії (Наказ № 157/л від 11.07.2008 року). 25.09.2009 року переведена інженером того ж відділу (Наказ № 183/ос від 25.09.2009 року). 04.08.2010 року переведена інженером другої категорії (Наказ № 11/ос від 03.08.2010 року. 09.10.2012 року передведена інженером першої категорії (Наказ № 151/ос від 09.10.2012 року. 01.08.2013 року переведена заступником начальника відділу впровадження та експлуатацій АСУ ресурсами та документообігом (Наказ № 26/ос від 24.01.2013 року). 08.08.2016 року Державне підприємство «Донецькзалізниця» реорганізоване шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». 08.08.2016 року інформаційно-обчислювальний центр ДП «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом перетворення у виробничий підрозділ «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

Згідно наказу ПАТ «Українска залізниця» регіональна філія «Донецька залізниця» № 278/ДНД від 03.07.2017 року наказано виплатити одноразову матеріальну допомогу ОСОБА_1 у розмірі п`яти середньомісячних заробітних плат у сумі 31263,00 грн. у зв`язку із народженням дитини.

14.07.2017 року позивач на підставі ст. 38 КЗпП України та відповідно до наказу від 13.07.2017 року №10576/ДН-ос була звільнена за власним бажанням у зв`язку із необхідністю догляду за дитиною віко до 14 років.

Згідно табелю 389 ОСОБА_1 нараховано компенсацію прир звільненні у розмірі 6618,25 грн. та матеріальну допомогу у розмірі 31326,00 грн.

Однак, в порушення ст. 116 КЗпП України на момент звільнення з підприємства з нею не було проведено остаточного розрахунку належних їй до сплати вищезазначених грошових сум, внаслідок чого утворилась заборгованість із заробітної плати в розмірі 37854,25 грн.

Крім того, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні позивач просить суд стягнути на її користь з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із розрахунку 264,73 грн. за кожен день затримки, починаючи із 15.07.2017 року по 13.06.2019 року.

Також просить стягнути на її користь суму компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати в розмірі 23734,61 грн.

13.06.2019 року було відкрито провадження в справі та призначено підготовче судове засідання.

01.08.2018 року представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить суд у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обгрунтування своїх заперечень проти позовних вимог представник відповідача зазначив, що місце роботи позивача знаходиться на території проведення антитерористичної операції і відповідно до цього відповідач не може виконати вимоги ст. 116 КЗпП України в частині нарахування заробітної плати, надання відомостей про розмір нарахованої заробітної плати, сплатити всю суму, що належить позивачу від підприємства, установи, організації у день звільнення та провести остаточний розрахунок із нею, оскільки це не виявилось можливим. Відповідач не має змоги підтвердити інформацію щодо фактичного виконання робіт, що безпосередньо впливає на можливість проведення розрахунку, оскільки на територіях окремих районів Донецької та Луганської областей відсутній доступ до підприємства галузі.

Одночасно, представник відповідача наголошує на відсутності необхідної первинної документації для проведення розрахунку на підконтрольній державній владі України території, у тому числі наказів про надання відпусток позивачу, на підставі яких можливо було б установити кількість днів відпустки, які не були використані позивачем та які б підлягали компенсації у зв`язку із звільненням.

Що стосується стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у зв`язку із порушенням терміну їх виплати, то представник відповідача вважає, що це порушення сталось не з вини відповідача, а внаслідок дії непереборної сили. Зазначена обставина, на думку представника відповідача, також підтверджується науково-правовим висновком Торгівельно-промислової палати України від 16.01.2018 року №126/2/21-10.2.

22.08.2019 року в справі закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду.

Позивач в судове засідання не з`явилась, надала суду заяву, відповідно до якої позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, надав суду заяву, відповідно до якої заперечує проти задоволення позовних вимог, просить відмовити суд у задоволені позову, а також просить суд розглядати справу за його відсутності.

З огляду на викладене, оскільки у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, як то передбачає ст. 280 ЦПК України, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, встановив такі фактичні обставини.

Згідно із копією трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач 01.08.2012 року на підставі наказу №26/ОС від 24.01.2013 року переведена на посаду заступником начальника відділу впровадження та експлуатацій АСУ ресурсами та документообігом (запис №8). 08.08.2016 року на підставі Закону України №4442-IV від 23.02.2012 року та постанови Кабінету міністрів України №200 від 25.06.2014 року Державне підтприємство «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». 08.08.2016 року на підставі Наказу правління ПАТ «Укрзалізниця» № 303 від 15.04.2016 року, Наказу № 2/ос від 05.08.20169 року інформаційно-обчислювальний центр ДП «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом перетворення у виробничий підрозділ «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (а.с. 15-17).

13.07.2017 року позивач на підставі наказу №10576/ДН-ос від 26.05.2017 року та відповідно до ст. 36 КЗпП України звільнена із займаної посади за власним бажанням у звязкуіз необхідністю (запис №9).

Згідно із копією наказу (розпорядження) структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» №10576/ДН-щс від 13.07.2017 року позивач була звільнена з посади 14.07.2017 року за угодою сторін на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с. 25).

Згідно наказу № 278/ДНД від 03.07.2017 року страктурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» наказано виплатити одноразову матеріальну допомогу ОСОБА_1 у зв`зяку з народженням дитини у розмірі п`яти середньомісячних заробітних плат у сумі 31236,00 грн. Матеріальну допомогу виплатити за рахунок коштів підприємства (а.с. 31).

Відповідно до копії розрахунку за липень 2017 року позивачеві нараховано 37854,25 грн заробітної плати, в тому числі: матеріальна допомога при народженні дитини та компенсація за невикористані щорічні відпустки.

Згідно довідки про депонова заробітнку плату, виданої страктурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», за працівником ОСОБА_1 , у період з 08.08.2016 року по 14.07.2017 року депонована заробітна плата відсутня.

Однак, дана сума позивачу сплачена не була.

Вказані обставини відповідачем не заперечувались, відтак, суд вважає їх встановленими.

Згідно із п.1 розділу VI «Узагальнені висновки» науково-правового висновку Торгівельно-промислової палати України від 16.01.2018 року №126/2/21-10.2. терористична загроза та загроза територіальній цілісності України, у тому числі території м. Донецька Донецької області та м. Луганська Луганської області, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких направлене проведення в Луганській та Донецькій областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають, є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами.

Відповідно до п. 7 вказаного розділу науково-правового висновку Торгівельно-промислової палати України від 16.01.2018 року №126/2/21-10.2. втрата контролю і доступу відповідача до виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та за адресою: АДРЕСА_2 , у тому числі до: трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звітів, що подавались до контролюючих органів, комп`ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20.03.2017 року щодо структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» та з 12.04.2017 року щодо структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень», коли фактично вийшло з-під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями позбавило можливості відповідача виконати зобов`язання перед вивільненими працівниками згідно із ст.ст. 47, 83, 115, 116 КЗпП України, зокрема кожному звільненому працівнику цих структурних підрозділів видати належно оформлену трудову книжку та провести розрахунок.

Крім того, відповідно до науково-правового висновку Торгівельно-промислової палати України від 16.01.2018 року №126/2/21-10.2. такі форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є підставами для звільнення від відповідальності відповідача за невиконання обов`язків, передбаченим законодавством України про працю, зокрема ст.ст. 47, 83, 115, 116 КЗпП України.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких мотивів.

Вирішуючи справу по суті, суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно із ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно із ст. 22 Закону України «Про оплату праці» суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно із ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», а судом встановлено, що позивач знаходилася з відповідачем в трудових відносинах до 13.07.2017 року, при звільненні не отримала всі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Одночасно, суд звертає увагу на той факт, що Законом України від 02.09.2014 № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України, не передбачено.

Пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12.06.2009 передбачено, що виходячи з принципу рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Відповідно до статті 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Вказана норма права кореспондується із ч. 1 ст. 30 ЗУ «Про оплату праці», а другою частиною цієї статті встановлено обов`язок роботодавця забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Враховуючи наведене, суд відхиляє посилання відповідача у відзиві на позовну заяву щодо відсутності первинної документації, як підстави для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію.

Суд приймає до уваги, що працевлаштування позивача за переведенням відбувалось у 2016 році, тобто, вже під час проведення антитерористичної операції, однак, відповідачем не були вчинені жодні дії направлені на забезпечення збереження первинної документації, оскільки, відповідач фактично залишив отримані при реогранізаці ДП «Донецька залізниця» первинні документи щодо співробітників на тимчасово неконтрольованій території.

Відповідачем вищезазначені обставини не спростовувались жодним чином, тому заперечення представника відповідача, викладені у відзиві, щодо недостовірності наданих позивачем документів судом не приймаються.

Одночасно, суд зауважує, що відповідно до норм ст.ст. 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

А також суд звертає увагу на те, що надані позивачем документи на підтвердження заборгованості по заробітній платі підписані уповноваженими особами, підписи яких скріплені печаткою підприємства.

Крім того, як вказано у Постанові Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 243/5469/17, провадження № 61-94св17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією працедавця.

Враховуючи обставини, викладені вище, суд вважає, що позивачем підтверджена наявність заборгованості відповідача з виплати заробітної плати із урахуванням утримання обов`язкових платежів за липень 2017 року – 37854,25 грн., в тому числі матеріальна допомога при народженні дитини в розмірі 31236,00 грн. та компенсація за невикористані щорічні відпустки в розмірі 6618,25 грн. без утриманням з цієї суми обов`язкових податків та зборів.

Щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі під час звільнення, передбаченої ст. 117 КЗпП України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Верховний Суду України у постанові № 6-365цс16 від 23.03.2016 року зробив правовий висновок, відповідно до якого до трудових правовідносин, врегульованих ст. 116, 117 КЗпП України, застосовується положення ст. 617 ЦК України.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 617 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

На підставі аналізу наведених норм права, суд дійшов висновку, що відповідач може бути повністю звільнений від відповідальності перед позивачем за порушення строків проведення розрахунку при звільненні за умови, що це сталось внаслідок дії непереборної сили, яку відповідач не міг передбачити або передбачив, але не міг її відвернути.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Згідно із розпорядженнями КМУ від 30.10.2014 року №1053-р та від 02.12.2015 року №1275 м. Донецьк Донецької області було включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Отже, настання обставин непереборної сили, що встановлені сертифікатом про форс-мажорні обставини, свідчить про відсутність вини роботодавця у затримці виплат робітнику належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Відповідачем разом із відзивом подано науково-правовий висновок Торгівельно-промислової палати України від 16.01.2018 року №126/2/21-10.2. щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при звільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Так, згідно п. 7 розділу IV вказаного висновку втрата контролю і доступу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», ідентифікаційний код юридичної особи: 40075815, регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», ідентифікаційний код філії: 40150216, до виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , у тому числі до: трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звітів, що надавалися до контролюючих органів, комп`ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року щодо структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» та з 12 квітня 2017 року щодо структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень», коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями, позбавило можливості публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», ідентифікаційний код юридичної особи: НОМЕР_2 , регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», ідентифікаційний код філії: 40150216, виконати зобов`язання перед вивільненими працівниками згідно з ст..ст. 47, 83, 115 і 116 КЗпП України, а саме: кожному звільненому працівнику структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» і «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок. Це свідчить про відсутність вини публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», ідентифікаційний код юридичної особи: 40075815, регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», ідентифікаційний код філії: 40150216, у невиконанні своїх обов`язків.

Частиною 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Проаналізувавши зміст Науково-правового висновку від від 16.01.2018 року №126/2/21-10.2 у сукупності з нормами ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», з нормами Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженим рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 року №44(5), суд приходить до висновку, що відповідач не підтвердив належними та достатніми доказами настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які об`єктивно унеможливили виконання ним обов`язків щодо проведення повного розрахунку з позивачем при його звільненні відповідно до норм чинного трудового законодавства України, зокрема ст.ст. 113, 116, 117 КЗпП України.

Суд вважає, що єдиним документом, який засвідчує форс-мажорні обставини, (обставини непереборної сили) є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Торгово-промисловою палатою України, складений та засвідчений уповноваженими особами із засвідчення форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили) та зареєстрований в Реєстрі сертифікатів про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

На думку суду, у науково-правовому висновку від 16.01.2018 року №126/2/21-10.2 науковцями лише досліджуються та аналізуються фактичні обставини, що склались в господарській діяльності відповідача, а не засвідчується настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливлюють виконання обов`язків відповідача, передбачених законодавством України про працю.

Суд вважає, що зазначений висновок містить точку зору та особисту думку науковців, які його склали з урахуванням того обсягу документів, які надав відповідач для дослідження.

Окрім цього, суд зауважує, що п. 7 науково-правового висновку Торгово-промислової палати Українимістить твердження, що втрата контролю і доступу ПАТ «Українська залізниця» до виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до первинної кадрової документації, зокрема, з 20.03.2017 року «Донецької дирекції залізничних перевезень», позбавило можливості ПАТ «Українська залізниця», виконати зобов`язання перед вивільнювальними працівниками згідно ст. ст. 47, 83, 115, 116 КЗпП України, а саме: видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок.

Однак, даний висновок не відповідає фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Позивач має у своєму розпорядженні відповідну трудову книжку з відповідними записами, що свідчить про виконання відповідачем свого обов`язку із повернення трудової книжки навіть за умови втрати контролю і доступу до виробничих потужностей та іншого майна.

Окрім цього, предметом спору в даній справі є заборгованість із заробітної плати після 20.03.2017 року, а відповідно до копії наказу начальника структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» №236/ДНД від 17.03.2017 року встановлено простій з 20.03.2017 року.Таким чином, позивач в зазначений час фактично не виконував своїх службових обов`язків у зв`язку із простоєм підприємства.

Суд зазначає, що ключовим елементом форс-мажорної обставини як підстави для звільнення від відповідальності є непередбачуваність такої обставини для сторони, яка звільняється від відповідальності.

В той же час, відповідач, на думку суду, міг передбачити втрату контролю і доступу до виробничих потужностей та іншого майна у м. Донецьку у 2017 році, оскільки антитерористична операція на території міста Донецька була розпочата у 2014 році, а Постановою КМУ від 07.11.2014 року № 1085-р місто Донецьк включено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Не дивлячись на такі обставини, в 2016 році відповідач в ході реорганізації ДП «Донецька залізниця» утворив регіональну філію «Донецька залізниця» та не вчинив будь-яких дій для забезпечення розумної схоронності первинної документації, залишивши таку документацію на території, що фактично не контролюється державної владою України та захоплено незаконними зброєними формуваннями так званої «ДНР».

Аналізуючи вищенаведені обставини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності перед позивачем за порушення строків проведення розрахунку при звільненні.

На думку суду, в судовому засіданні було встановлено, що існували певні обставини, які перешкоджали веденню стабільної фінансово-господарської діяльності відповідача. Проте нестабільна фінансово-господарська діяльність підприємства або відсутність коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Згідно із п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року №13, установивши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує, що позивач була звільнена 14.07.2017 року, в цей день вона знаходилась на роботі і оплата за цей робочий день була нарахована. Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення позивача, тобто за період з 15.07.2017 року по 13.06.2018 року, як просить позивач у позовній заяві, визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року №100 (далі – Порядок).

Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Згідно із абзацом четвертим Порядку, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно із пунктом 8 розділу IV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Аналогічна позиція щодо розрахунку розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 року по справі №6-195цс134.

Середньоденна заробітна плата позивача розрахована відповідачем при розрахунку оплати відпустки та складає 264,73 грн за 1 день.

Відповідно до додатка до листа Мінсоцполітики від 05.08.2016 року за №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» кількість робочих днів у липні 2017 року – 12, у серпні 2017 року – 22, у вересні 2017 року – 21, у жовтні 2017 року – 21, у листопаді 2017 року – 22, у грудні 2017 року – 20, а всього 118 днів.

У свою чергу, відповідно до листа Мінсоцполітики від 19.10.2017 року №224/0/103-17/214 «Щодо норми тривалості робочого часу на 2017 рік» з урахуванням кількості робочих днів за 2018 рік (зі змінами, внесеними до ст.73 КЗпП України Законом України від 16.11.2017 року №2211-VIII, де 02.05.2018 року – робочий день, 25.12.2018 року – святковий день): у січні 2018 року – 21, у лютому 2018 року – 20, у березні 2018 року – 21, у квітні 2018 року – 20, у травні 2018 року – 20, у червні 2018 року – 20, у липні 2018 року – 22, у серпні 2018 року – 22, у вересні 2018 року – 20 днів, у жовтні 2018 року – 22, у листопаді 2018 року – 22, у грудні 2018 року – 20, а всього 250 днів.

Одночасно, відповідно до листа Мінсоцполітики від 08.08.2018 року №78/0/206-18 «Щодо розрахунку норми тривалості робочого часу на 2019 рік» кількість робочих днів у січні 2019 року становить 21 день, у лютому 2019 року – 20, у березні 2019 року – 20, у квітні 2019 року – 21 день, у травні 2019 року – 21 рік, з 01.06.2019 року до 13.06.2019 року – 9 днів, а всього – 112 днів.

Загальна кількість робочих днів за період з 30.05.2017 року до 26.02.2019 року включно становить 118+250+112 = 480 днів.

Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 127070,40 грн. (визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів затримки, тобто 264,73 грн. х 480 днів. = 127070,40 грн).

Відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановоб КМУ від 21.02.2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом )Абзац другий пукту 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 430 (430-2003-п) від 31.03.2003 року).

Так, сума компенсації втрати частини матеріальної допомоги при народженні дитини за липень 2017 року розраховується за наступною формулою (індекс споживчих цін за період невиплати грошового доходу (серпень 2017 року – травень 2019 року становить162,07%.) (0,999*1,02*1,012*1,009*1,01*1,137*1,015*1,009*1,011*0,008*1*1*0,993*1*1,019*1,017*1,014*1,008*1,098*1,010*1,005*1,009*1,01*1,007*100).

Величина приросту індексу споживчих цін становить 62,07%.

Сума компенсації становить 31236,00*62,7/100=19584,97 грн. (сума грошового доходу, нарахованого до виплати * величину приросту індексу споживчих цін/100).

Сума компенсації втрати частини компенсації при звільненні за липень 2017 року розраховується за наступною формулою (індекс споживчих цін за період невиплати грошового доходу (серпень 2017 року – травень 2019 року становить162,07%.)

(0,999*1,02*1,012*1,009*1,01*1,137*1,015*1,009*1,011*0,008*1*1*0,993*1*1,019*1,017*1,014*1,008*1,098*1,010*1,005*1,009*1,01*1,007*100).

Величина приросту індексу споживчих цін становить 62,07%.

Сума компенсації становить 6618,25*62,7/100=4149,64 грн. (сума грошового доходу, нарахованого до виплати * величину приросту індексу споживчих цін/100).

З урахування викладеного, до стягнення підлягає сума компенсації в розмірі 23734,61 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 768,40 грн.

Згідно із п.15.5 ч.1 Перехідних положень Розділу ХІІІ ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 351, 352, 354, пунктами 8, 9, 15.5 ч.1 Перехідних положень Розділу ХІІІ ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 37854 (тридцять сім тисяч вісімсот п`ятдесят чотири) 25 грн. без утримання з цієї суми обов`язкових податків та зборів.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з 15.07.2017 року по 13.06.2019 року включно у розмірі 127070 (сто двадцять сім тисяч сімдесят) грн. 40 коп. без утримання з цієї суми обов`язкових податків та зборів.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію у розмірі 23734 (двадцять три тисячі сімсот тридцять чотирі) грн. 61 коп.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір в дохід держави у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного оскарження.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разу пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 12.09.2019 року.

Суддя С.М.Ліпчанський

Дата документу 12.09.2019