Ухвала суду № 84368625, 16.09.2019, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Комінтернівський районий суд м.Харкова

Номер провадження №1-кп/641/647/2019 Справа №641/2794/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2019 року

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді – Курганникової О.А.,

суддів – Колодяжної І.М., Онупко М.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Щеглової Г.О.

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – Мозгового М.Л.

захисника – адвоката Бочарової Л.І.

перекладача – Ахмедова Е.М.огли

обвинуваченого – ОСОБА_1

розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі Комінтернівського районного суду м. Харкова обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесений до ЄРДР за № 12018220540000754 від 30.03.2018 року відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 2 ст. 15 п.п. 1, 12 ч.2 ст. 115, п.12 ч.2 ст. 115 КК України

в с т а н о в и в:

В провадження Комінтернівського районного суду м. Харкова надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесений до ЄРДР за № 12018220540000754 від 30.03.2018 року відносно ОСОБА_1 , 13.05.1986 за ч. 2 ст. 15 п.п. 1, 12 ч.2 ст. 115, п.12 ч.2 ст. 115 КК України.

У підготовче судове засідання з`явились прокурор, захисники адвокат Бочарова Л.І., перекладач, обвинувачений ОСОБА_1 доставлений конвоєм.

Прокурор у підготовчому судовому засіданні зазначив, що обвинувальний акт відповідає вимогам КПК України та просив призначити кримінальне провадження до судового розгляду, вказавши, що підстав для прийняття рішень, які передбачені п. 1-4 ч.3 ст. 314 КПК України, не вбачається.

Суд, вислухавши думку учасників процесу, дійшов наступного висновку.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення, зокрема, про повернення обвинувального акту, прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 КПК України.

Вимоги до обвинувального акту передбачені ст. 291 КПК України, де п. 5 передбачено, що в обвинувальному акті повинні бути викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

П. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України встановлено, що обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України. Для формулювання обвинувачення необхідно встановити всі елементи складу кримінального правопорушення (суб`єкт, об`єкт, суб`єктивна та об`єктивна сторона) та викласти зазначене у відповідному процесуальному документі.

При цьому, відповідно до ч.2 ст. 9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Положеннями ст. 91 КПК України, передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Частиною 3 статті 42 КПК України встановлено, що підозрюваний, обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують.

Згідно положення п. а) ч. 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 р., кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Обвинувачення повинно бути конкретним, обвинувачена особа реалізує своє право на захист від пред`явленого їй конкретного обвинувачення (відомості про час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення). При цьому можливість зміни обвинувачення прокурором під час судового розгляду справи, коли суд звертає увагу на неконкретність обвинувачення на підготовчому судовому засіданні, а прокурор має можливість у стислі терміни усунути вказані порушення, фактично призводить до порушення як права обвинуваченого на захист, так і до порушення розумних строків судового розгляду кримінального провадження та в кінцевому результаті призводить по порушень вимог ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З даного приводу Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 25.07.2000 у справі «Маттоціа проти Італії» зазначив, що «…обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту».

При цьому, Європейський суд з прав людини також вказав «…межі гарантій, передбачених підпунктом «а» пункту 3 статті 6 Конвенції, мають оцінюватись, зокрема, у світлі більш загального права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. У кримінальних справах надання повної та докладної інформації щодо висунутих особі обвинувачень, які в подальшому можуть бути сприйняті судом як юридична кваліфікація діяння, є неодмінною передумовою забезпечення справедливості провадження» (рішення від 09.03.2011 у справі «Жупнік проти України» та від 25.03.1999 у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції»).

З огляду на вищенаведене та враховуючи специфіку судового розгляду, який відповідно ч.1 ст.337 КПК України проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, на основі засад змагальності сторін, у підготовчому судовому засіданні суд наділений повноваженнями перевірити повноту і правильність викладених в обвинувальному акті відомостей, які вимагаються ст.291 КПК України, з правової точки зору, але не вдаючись до їх оцінки, а звідси дійти висновку про можливість чи неможливість здійснення судового розгляду на підставі такого обвинувального акту.

Окрім того у відповідності до ст. 348 КПК України суд зобов`язаний роз`яснити обвинуваченому суть обвинувачення. Однак у зв`язку з тим, що обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України та обвинувачення є не конкретним, суд позбавлений можливості виконати вимоги вищезазначеної статті.

Наданий до суду обвинувальний акт не відповідає вимогам ч. п.5 ч. 2 ст.291 КПК України, оскільки фактично не містить формулювання обвинувачення відповідно до положень закону, тому у даному випадку обвинувачений позбавлений можливості належним чином підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п.3 ст.6 Конвенції, адже його не було належним чином поінформовано про характер і причини обвинувачення через фактичну відсутність формулювання обвинувачення, як окремо визначеного елементу обвинувального акту, передбаченого п.5 ч.2 ст.291 КПК України.

Таким чином, нечіткість та неоднозначність обвинувачення порушує права обвинуваченого на захист вже з моменту надання йому копії обвинувального акта, оскільки захищатися від неконкретного обвинувачення неможливо.

Суд вважає, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України з наступних підстав:

1.У порушення вимог п.5 ч.2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт не містить викладення фактичних обставин кримінального правопорушення, які орган досудового розслідування та прокурор вважають встановленими, а містить посилання на висновки судово-медичних експертиз за всіма епізодами кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 15 п.п. 1, 12 ч.2 ст. 115, п.12 ч.2 ст. 115 КК України, які інкримінуються обвинуваченому, що є неприпустимим.

2.Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення). У справах про вбивство повинно бути встановлено час вчинення кримінального правопорушення ( день, час, а іноді і хвилини). Однак у обвинувальному акті в частині обвинувачення за п.12 ч.2 ст. 115 КК України взагалі не зазначено дату та час настання смерті ОСОБА_2

3.Згідно п.2 ч.1 ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає винуватість обвинуваченого у вчинення кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. Натомість, в обвинувальному акті не вказано мотив вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених п.12 ч.2 ст. 115 та ч.2 ст. 15 п.п.1, 12 ч.2 ст. 115 КК України.

4.Як вбачається з обвинувального акту ОСОБА_1 інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, передбачених п.12 ч.2 ст. 115 та ч.2 ст. 15 п.п.1, 12 ч.2 ст. 115 КК України у співучасті та за попередньою змовою групою з іншими невстановленими особами. Однак, зазначаючи, що ОСОБА_1 «діючи відповідно до відведеної йому ролі,знаходився в зоні відкриття вогню та, підтримуючи дії співучасників, відвертав увагу потерпілих, а також з метою забезпечення невтручання в їх дії сторонніх осіб, спостерігав за оточуючою обстановкою» орган досудового розслідування та прокурор не встановили форму співучасті ОСОБА_1 відповідно до ст. 27 КК України.

5.Відповідно до п.3 ч.2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити анкетні відомості кожного потерпілого ( прізвище. Ім`я, по батькові. Дата та місце народження, місце проживання, громадянство). З реєстру матеріалів досудового розслідування вбачається, що у якості потерпілого також був допитаний ОСОБА_3 (п.22), і йому було повідомлено про закінчення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів кримінального провадження, однак відомості щодо нього в обвинувальному акті відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесений до ЄРДР за № 12018220540000754 від 30.03.2018 року відносно ОСОБА_1 , 13.05.1986 за ч. 2 ст. 15 п.п. 1, 12 ч.2 ст. 115, п.12 ч.2 ст. 115 КК України підлягає поверненню прокурору в порядку п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України для усунення недоліків, як такий, що не відповідає вимогам КПК України.

Також у підготовчому судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження ОСОБА_1 строку тримання під вартою на 60 днів. Своє клопотання прокурор мотивував тим, що існує обґрунтована підозра та вагомі докази про вчинення обвинуваченим особливо тяжких злочинів проти життя та здоров`я особи, не відпали ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були встановлені під час обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а менш сурові запобіжні заходи, не зможуть забезпечити уникненню ризиків та дотримання обвинуваченим належної поведінки.

Захисник Бочарова Л.І. та обвинувачений ОСОБА_1 заперечували проти продовження строку тримання під вартою та просили обрати більш м`який запобіжний захід.

Вислухавши сторони кримінального провадження, суд дійшов до наступного.

Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Вирішуючи питання про доцільність продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого, суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Метою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, впливу на свідків і потерпілих, перешкоджання кримінальному провадженню.

Підставами продовження строку тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким злочином та відноситься до категорії злочинів проти життя та здоров`я людей, наявність ризиків переховування обвинуваченого від суду, оскільки останній перебував у міжнародному розшуку, можливість незаконного впливу на потерпілу сторону і свідків з метою уникнення відповідальності, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення, що виключає підстави для скасування чи зміни обраного запобіжного заходу на більш м`який.

Суд також зазначає, що характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, свідчать про підвищену суспільну небезпеку. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Жодних відомостей, які б свідчили про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу суду не надано.

Таким чином, суд виходить із того, що на даний час заявлені ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були встановлені під час обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою не зменшилися, і приходить до висновку про необхідність продовжити обвинуваченому строк тримання під вартою на 60 днів.

Керуючись ст. ст. 177, 314, 331, 376 КПК України, -

п о с т а н о в и в::

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про кримінальне правопорушення у якому внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220540000754 від 30.03.2018 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 15 п.п. 1, 12 ч.2 ст. 115, п.12 ч.2 ст. 115 КК України – повернути прокурору відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя прокуратури Харківської області, для усунення недоліків та виконання вимог КПК України.

Продовжити строк тримання під вартою, обраний на досудовому розслідуванні, відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 2 ст. 15 п.п. 1, 12 ч.2 ст. 115, п.12 ч.2 ст. 115 КК України строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 14 .листопада 2019 року.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Комінтернівський районний суд м. Харкова протягом 7 днів, а обвинуваченим в той же термін з моменту вручення їм копії ухвали.

Суддя- О . А . Курганникова

Судді- І.М. Колодяжна.

М.Ю, Онупко.