Ухвала суду № 84359062, 19.09.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог

19 вересня 2019 року Справа № 580/2890/19

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Бабич А.М., перевіривши матеріали позову ОСОБА_1 до Смілянського міського голови Цибка Олексія Олександровича про визнання нечинними і скасування рішень, поновлення на роботі та стягнення коштів,

УСТАНОВИЛА:

18.06.2019 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі – позивач) подав у Черкаський окружний адміністративний суд позов до Смілянського міського голови Цибка Олексія Олександровича (20700, Черкаська обл., м.Сміла, вул. Незалежності, буд. 37) (далі – відповідач) про:

визнання нечинними та скасування розпоряджень відповідача від 12.09.2019 №200-к «Про скасування розпорядження від 07.12.2018 №201к «Про виконання обов`язків» та від 12.09.2019 №201-к «Про скасування розпорядження від 07.12.2018 №202-к «Про звільнення секретаря Смілянської міської ради ОСОБА_2 »;

поновлення його на посаді секретаря Смілянської міської ради;

стягнення на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, встановлено підстави для відмови у відкритті провадження в частині позовних вимог з огляду на таке.

Згідно з п.1 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За вимогами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до ч.3 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Позивач, оскаржуючи 2 розпорядження відповідача, не врахував, що одне з них не стосується безпосередньо його прав та інтересів.

Зокрема, спірне розпорядження від 07.12.2018 №202-к регулює правовідносини, в яких позивач не бере безпосередньої участі, оскільки стосується прав та інтересів лише визначеної в ньому особи - ОСОБА_2 Воно відповідає ознакам індивідального акту, що обгрунтовується таким.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Оскаржуване розпорядження від 07.12.2018 №202-к є актом індивідуальної дії, оскільки: видане посадовою особою органу місцевого самоврядування; не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачає індивідуалізовані приписи щодо покладення обов`язків секретаря міської ради; не розрахований на багаторазове застосування й вичерпує дію після його реалізації.

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суд врахував висновок Верховного суду (далі – ВС), викладений в ухвалі від 02.07.2018 у справі №9901/657/18, відповідно до якого процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії. Звертаючись до суду з позовом щодо законності правового акта суб`єкта владних повноважень індивідуального характеру, позивач також повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржене рішення суб`єкта владних повноважень. Відсутність у будь-кого, зокрема й у позивачів, прав та/або обов`язків у зв`язку з виданням оскарженого Указу не породжує у таких осіб і права на захист, тобто права на звернення із адміністративним позовом.

Суд застосовує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладену у постанові від 18.12.2018 у справі №9901/657/18, відповідно до якої право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий, або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Оскільки позивач у зв`язку з призначенням ОСОБА_2 секретарем Смілянської міської ради не є учасниками (суб`єктами) правовідносин, передбачених у відповідному розпорядженні, як акті індивідуальної дії, таке рішення не породжує безпосередньо для позивача жодних прав та обов`язків. Тму і не надає права на захист, тобто права на звернення до суду з цим адміністративним позовом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2018 у справі №9901/657/18 зазначає, що законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені у суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Однією з цілей таких обмежень є недопущення розгляду у судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів і така мета досягається законодавчо встановленим обмеженням, тобто останнє є пропорційним переслідуваній меті.

Також Велика Палата Верховного Суду у наведеному вище рішенні вказала, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства», треба тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, п.1 ч.1 ст.170 КАС України визначений обов`язок судді відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.

Тому суд дійшов висновку, що спір за позовом ОСОБА_1 в частині визнання нечинним та скасування розпорядження від 12.09.2019 №201-к «Про скасування розпорядження від 07.12.2018 №202-к «Про звільнення секретаря Смілянської міської ради Синьогуба К ОСОБА_3 І ОСОБА_3 » не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та щодо цієї частини позовних вимог наявні підстави відмовити у відкритті провадження.

З огляду на це відповідно до п.3 ч.1 ст.7 Закону України від 08.07.2011 №3676-VI “Про судовий збір” наявні підстави повернути позивачу з Державного бюджету України сплачений згідно з квитанцією від 18.09.2019 №44486641 судовий збір у сумі 768,40 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 170-171, 248 КАС України, суддя

УХВАЛИЛА:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Смілянського міського голови Цибка Олексія Олександровича про визнання нечинними і скасування рішень, поновлення на роботі та стягнення коштів в частині позовної вимоги про визнання нечинними та скасування розпорядження від 12.09.2019 №201-к «Про скасування розпорядження від 07.12.2018 №202-к «Про звільнення секретаря Смілянської міської ради ОСОБА_4 К ОСОБА_5 ».

2. Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України сплачений згідно з квитанцією від 18.09.2019 №44486641 судовий збір у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

3. Копію ухвали направити позивачу.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом 15 днів з моменту її складення.

Суддя А.М. Бабич

Ухвала складена у повному обсязі та підписана 19.09.2019.