Рішення № 84357778, 06.09.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2019 року м.Житомир

справа № 240/3141/19

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Горовенко А.В.,

за участю секретаря судового засідання Демчук О.М.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ;

представника позивача - ОСОБА_2 (на підставі ордеру серії ЖТ №07267 від 02.05.2019);

представника відповідача - Пономарьова Г.П. (за довіреністю від 18.07.2019),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті "Про звільнення ОСОБА_1 ." №223-К від 15.02.2019;

- поновити на посаді заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті управління Укртрансбезпеки у Житомирській області;

- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу;

- стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь позивача моральну шкоду в сумі розміром 10000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що працював на посаді заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Житомирський області. 03.12.2018 його попереджено про звільнення у зв`язку із зменшенням граничної чисельності Укртрансбезпеки на 226 осіб, відповідно до структури штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік, введених в дію наказом Укртрансбезпеки «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік» від 05.10.2018 №805.

У подальшому, незважаючи на наявність вакансій для переведення його на іншу посаду, 15.02.2019 згідно з наказом Державної служби України з безпеки на транспорті №223-К ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі п.1 ч.1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу».

Позивач, вважаючи своє звільнення та наказ Державної служби України з безпеки на транспорті №223-К від 15.02.2019 протиправним та таким, що порушує його права, звернувся до суду за захистом порушеного права з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.05.2019 за правилами загального позовного провадження.

Згідно з протокольною ухвалою суду від 03.05.2019 підготовче засідання у справі відкладено на 28.05.2019 у зв"язку із задоволенням клопотання представника відповідача про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до довідки від 28.05.2019 підготовче засідання у справі відкладено на 02.07.2019 у зв"язку із перебуванням головуючого судді у відпустці.

Згідно з довідкою від 02.07.2019 у підготовчому засіданні оголошена перерва до 25.07.2019 у зв"язку із витребуванням додаткових доказів у справі.

Відповідно до протокольної ухвали суду від 25.07.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд справи по суті на 13.08.2019.

Згідно з довідкою від 13.08.2019 у судовому засіданні оголошена перерва до 06.09.2019 для надання сторонами додаткових доказів по справі.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні, 06.09.2019, позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив від 01.07.2019 (вх.№15650/19) та просили суд задовольнити їх у повному обсязі.

Додатково зазначили, що звільнення позивача є незаконним, оскільки роботодавець не запропонував йому рівноцінної посади державної служби, або іншої роботи у цьому державному органі. Окрім того при винесенні оскаржуваного наказу про звільнення, відповідачем не було враховано наявність у позивача переважного права на залишення на роботі, як працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, відповідно до статті 42 КЗпП України. При цьому під час проведення процедури скорочення чисельності штату працівників працівнику ОСОБА_3 була запропонована посада старшого інспектора відділу надання адміністративних послуг, а працівника ОСОБА_4 10.12.2018 переведено на посаду головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті.

Також зазначили, що відсутнє будь-яке економічне обґрунтування щодо скорочення посади, яку обіймав позивач та відсутня будь-яка інформація про погодження профспілкового комітету організації, які особи мають переважне право на залишенні на посаді.

В обґрунтування розрахунку суми моральної шкоди вказували, що внаслідок емоційних переживань позивачу було діагностовано гіпертонічну хворобу та однією зі складових лікувального процесу зазначеної хвороби, рекомендовано санаторно-курортне лікування, яке за підрахунками позивача складає суму в розмірі 10000 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву за вх.№1341/18 від 06.04.2018.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що 03.12.2018 ОСОБА_1 отримав попередження за підписом Голови Державної служби України з безпеки на транспорті Ноняка М.В., відповідно до якого його попередили про звільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, через два місяці з дати попередження.

У попередженні відповідач належним чином обґрунтував причини скорочення чисельності штату працівників та зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорті України» від 06.09.2017 №1095 створено Державну службу морського та річкового транспорту України, у зв`язку з чим Державну службу України з безпеки на транспорті позбавлено функцій з реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті та зменшено граничну чисельність Укртрансбезпеки на 226 осіб.

Також зазначає, що в попередженні було вказано, що відповідно до структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік, введеної в дію згідно з наказом Укртрансбезпеки «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік» від 05.10.2018 №805 виключено посаду заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області.

Щодо тверджень позивача про відсутність пропозиції зі сторони відповідача іншої роботи на тому самому підприємстві, установі, організації, зазначає, що згідно з витягом із штатного розпису на 2018 рік Державної служби України з безпеки на транспорті, затвердженої наказом Укртрансбезпеки від 05.10.2018 №805, який вводився в дію 05.10.2018, гранична чисельність штату управління Укртрансбезпеки у Житомирській області становила 17 штатних посад, тобто суттєво скоротилася.

Вказує, що відповідач суворо дотримуючись норм трудового законодавства зобов`язаний був запропонувати всім працівникам, посади яких підпали під скорочення, іншу роботу на тому ж самому підприємстві, установі, організації, а при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, а також з`ясувати в яких працівників є переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, згідно з критеріями, визначеними у статті 42 КЗпП України.

Тому, здійснивши детальний аналіз професійно-трудової діяльності ОСОБА_1 , щодо відповідності зазначеним критеріям, відповідач дійшов до висновку, що ОСОБА_1 не відноситься до тих осіб, які мають переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в порівнянні з іншими особами, посади яких підпали під скорочення.

Відповідач вважає, що наказ про звільнення позивача було прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а тому відсутні підстави для його скасування.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 02.09.2016 відповідно до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті "Про переведення ОСОБА_1 " №2584-к від 01.09.2016 переведено на посаду заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області (а.с.23, 186).

03 грудня 2018 року ОСОБА_1 попереджено про звільнення відповідно п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу" та п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України через два місяці з дати ознайомлення.

В обґрунтування звільнення у попередженні зазначена постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України» №1095 від 06.09.2017 відповідно до якої створено Державну службу морського та річкового транспорту України, у зв`язку з чим з Державної служби України з безпеки на транспорті виключені функції з реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті та зменшено граничну чисельність Укртрансбезпеки на 226 осіб.

Відповідно до структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік, введених в дію наказом Укртрансбезпеки «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік» №805 від 05.10.2018, виключено посаду заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртранспебзпеки у Житомирській області (а.с.25).

Відповідно до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті "Про звільнення ОСОБА_1 " №223-к від 15.02.2019 ОСОБА_1 з 20.02.2019 звільнено з посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртранспебзпеки в Житомирській області, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників Укртрансбезпеки, відповідно до п.1 ч.1 і ч.4 ст.87 Закону України «Про державну службу» та п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (далі - наказ про звільнення). Підстава: попередження від 03.12.2018, лист Первинної профспілкової організації Державної служби України з безпеки на транспорті від 10.01.2019 №01 (а.с.12).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Приписами ст.43 Конституції України передбачено, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженості, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної, служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України «Про державну службу».

Відповідно до ч.3 статті 5 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон України «Про державну службу») дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Згідно з ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Приписами п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть, бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частинами 2 та 3 ст.40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно з частинами 1 та 3 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник; на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Однак, як свідчать матеріали справи, в порушення п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», ч.2 ст.40 та ч.3 ст.49-2 КЗпП України, ні під час знайомлення із попередженням про звільнення, ні у подальшому позивачу не було запропоновано жодної іншої роботи в цій установі.

Суд зазначає, що відповідачем, як суб"єктом владних повноважень, не було надано суду жодного доказу на підтвердження виконання ним вимог ч.3 ст. 49-2 КЗпП України.

Відповідно до ч.2 ст.49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Згідно зі ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку; при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Суд зауважує, що відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що під час звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, відповідачем у порушення ст.42, ч.2 ст.49-2 КЗпП України ним з`ясовувалося, чи мав ОСОБА_1 переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством, не перевірялася кваліфікація, досвід трудової діяльності, сімейний стан позивача, та інше.

Під час судового розгляду справи представник відповідача пояснив, що ОСОБА_1 дійсно не пропонувалась інша робота в Управлінні Укртрансбезпеки у Житомирській області. Однак іншим працівникам, які на думку відповідача мали переважне право на залишення на роботі у зв`язку зі змінами в організації, виробництва і праці, інша робота була запропонована.

Суд зазначає, що чинні норми трудового законодавства (п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП) зобов`язують роботодавця здійснити пропозицію щодо зайняття іншої рівноцінної посади на підприємстві відповідно до кваліфікації, а разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи на цьому підприємстві - абсолютно усім працівникам, і тільки в подальшому при наявності працівників з переважним правом на залишення на роботі - надати перевагу останнім.

Суд звертає увагу, що надані Укртрансбезпекою на виконання протокольної ухвали суду копії документів із пропозиціями щодо залишення на роботі іншим працівникам, зокрема, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , підтверджують порушення відповідачем при звільненні ОСОБА_1 вимог чинного трудового законодавства України, оскільки зазначеним особам було запропоновано посади у відділі державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, тобто у відділі Управління Уктрансбезпеки у Житомирській області безпосередньо з якого було звільнено позивача (а.с. 183, 184).

Посилання відповідача на те, що при вивільненні здійснювався детальний аналіз професійної трудової діяльності щодо відповідності усіх працівників та, зокрема, ОСОБА_1 , критеріям, зазначеним у ст.42 КЗпП України (кваліфікація, досвід трудової діяльності, сімейний стан) не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Окрім того, частинами 1-3 статті 43 КЗпП України визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), ч.1 ст.40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Порядок надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця передбачені також в Законі України «Про професійні, спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 №1045-XIV (далі – Закон України «Про професійні, спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Подання роботодавця має розглядатися у присутності працівника, щодо якого воно подано. Розгляд подання за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у чому числі адвокат. У разі нез`явлення працівника або його представника на засідання розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах терміну, визначеного частиною першою цієї статті. При повторному нез`явленні працівника без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, підставою для звільнення також став лист Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті №01 від 10.01.2019 (а.с.12).

Однак, жодних запрошень на засідання Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті, на якій розглядалося питання про звільнення ОСОБА_1 з посади, позивач не отримував, на засіданні Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті присутній не був, жодних заяв про розгляд за його відсутності питання про звільнення до Первинної профспілкової організації працівників Державної служби України з безпеки на транспорті не подавав. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Також суд звертає увагу, що відповідно до п.п.18-19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм; законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

В усіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП проводиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що як у взаємозв`язку, так і окремо, кожне порушення допущене відповідачем під час прийняття наказу "Про звільнення ОСОБА_1 " №223-К від 15.02.2019 про звільнення позивача з посади заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, призвели до прийняття Державною службою України з безпеки на транспорті протиправного рішення.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Державної служби України з безпеки на транспорті «Про звільнення ОСОБА_1 ." № №223-К від 15.02.2019.

Оскільки звільнення позивача відбулось незаконно, для належного захисту порушеного права, ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до пп. «3» п.1 частини 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок) цей порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника.

Згідно з абзацами 3, 7 та 8 частини 2 Порядку збереження заробітної плати "у всіх інших випадках", до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

До матеріалів справи долучено довідку про заробітну плату ОСОБА_5 за період з грудня 2018 року по січень 2019 року (а.с.180).

Вимушений прогул позивача продовжувався з 21.02.2019 по 06.09.2019.

Відповідно до п.2 та п.3 ч.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті на його користь моральної шкоди в розмірі 10000 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)" (зі змінами та доповненнями) під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Згідно з частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 5 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З огляду на вказане, з урахуванням матеріалів справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги стосовно відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню з підстав недоведеності її спричинення саме діями відповідача, відсутності належних доказів, що підтверджують сам факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок суми моральної шкоди складається лише із суми витрат на санаторно-курортне лікування, яке позивач планує здійснити у майбутньому.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та завданням йому моральної шкоди, що виразилася у вигляді погіршення фізичного здоров`я, душевних стражданнях, змінах в способі життя, тривалості протиправних дій з боку відповідача.

Частиною 1 та 2 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (пр-т Перемоги, буд.14, м.Київ, 01135, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті "Про звільнення ОСОБА_1 " від 15.02.2019 №223-К.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області.

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 21 лютого 2019 року до 06 вересня 2019 року.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області та стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Вступну та резолютивну частини рішення складено у нарадчій кімнаті і проголошено 06 вересня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інтанції через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.В. Горовенко

Рішення складено у повному обсязі 19 вересня 2019 року.