Рішення № 84357564, 19.09.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2019 року Справа № 193/965/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Девладівської сільської ради про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

12.07.2018 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Софіївського районного суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Девладівської сільської ради (вул. Привокзальна, 10, с. Девладове, Софіївський район, Дніпропетровська область, 53132, код ЄДРПОУ 41848295), в якій просить:

- зобов`язати Девладівську сільску раду ухвалити рішення про присвоєння поштової адреси земельній ділянці розташованій за адресою: с. Мар`є-Дмитрівка, вул. Набережна, наданої ОСОБА_1 у власність згідно з рішенням сесії Мар`є-Дмитрівської сільської ради від 14.03.1994 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням сесії Мар`є-Дмитрівської сільської ради від 14.03.1994 року, на підставі поданої позивачем заяви йому було виділено земельну ділянку площею 0,31 га. ОСОБА_1 приватизував вищевказану ділянку і отримав Державний акт серії ДП СФ № 000078 від 11.11.1994 року на право приватної власності на вищевказану земельну ділянку, а Девладівська сільська рада передала йому, згідно з актом прийому-передачі від 31.10.1994 року, цю земельну ділянку розташовану по АДРЕСА_2 і він приступив до її використання. Частину ділянки, призначеної для ведення підсобного господарства він систематично обробляв та вносив добрива, вирощуваючи сільськогосподарські культури для потреб своєї сім`ї. Іншу частину належної йому ділянки, використав для будівництва будинку та підсобних приміщень. Починаючи з 1994 і до 2006 року він систематично сплачував в сільську раду земельний податок, що підтверджується копіями квитанцій. Позивач зазначає, що весною 2018 року, маючи на меті отримання кадастрового номера на приватизовану позивачем земельну ділянку, він звернувся до Девладівської сільської ради із заявою про присвоєння поштової адреси його земельній ділянці. Рішенням сесії Девладівської сільської ради від 19.04.2018 року йому було відмовлено. Вважає відмову незаконною по тій причині, що сільська рада рішенням сесії від 14.03.1994 року, передала йому у власність земельні ділянки площею 0.25 га та 0,06 га, згідно акта прийому-передачі і він розпочав на вищевказаній ділянці будівництво та вирощування сільськогосподарських культур. Вищевказане рішення сесії не скасовано, а це означає, що він володіє земельними ділянками на законній підставі. Таким чином, на думку позивача, Девладівська сільська рада прийняла незаконне рішення відмовивши йому у присвоєнні номера поштової адреси на належну йому на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,31 га, передану йому у власність рішенням Мар`є-Дмитрівської сільської ради в 1994 році.

Ухвалою судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області (Кащук Д.А.) від 17.07.2018 року провадження у справі відкрито в порядку загального позовного провадження.

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області (Кащук Д.А ОСОБА_2 ) від 10.01.2019 року позовну заяву задоволено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду (судді Чабаненко С.В., Чамак С.Ю., Юрко І.В.) рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 10.01.2019 року у справі № 193/965/18 - скасовано. Справу № 193/965/18 направлено за встановленою законом предметною підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями адміністративну справу № 193/965/18 розподілено судді Голобутовському Р.З.

05.08.2019 року згідно з ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду суддею Голобутовським Р.З. прийнято до свого провадження адміністративну справу №193/968/18. Призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

27.08.2019 року представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому посилається на те, що після прийняття рішення у 2017 році про об`єднання територіальних громад сільських рад Софіївського району Дніпропетровської області: Девладівської, Мар`є-Дмитрівської, Першотравенської з центром в селищі Девладове, утворилася ОТГ Девладівська сільська рада, яка є правонаступником об`єднаних громад, згідно наявної документації на населені пункти колишньої Мар`є- Дмитрівської сільської ради не має генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій населених пунктів, детальних планів забудови, тому основним картографічним матеріалом по якому можливо встановити межі населених пунктів є науково-технічна документація по формуванню території та встановлення меж Мар`є-Дмитрівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, розроблена та затверджена у 1993 році, згідно якої очевидно, що межа населеного пункту села Мар`є-Дмитрівка Софіївського району проходить по вулиці Набережній з односторонньою забудовою, що підтверджується доданим викопіюванням; не відомо на підставі якої документації у 1994 році керувалася Мар`є-Дмитрівська сільська рада (голова сільської ради В. Губарева), приймаючи рішення про передачу безкоштовно в приватну власність земельної ділянки за межами населеного та надання дозволу на відведення земельної ділянки для житлової забудови за межами населеного пункту в натурі (на місцевості) (попередньо не змінили межі населеного пункту, не провели вишукувальні роботи, стосовно придатності даної земельної ділянки для забудови та не погодивши з відповідними службами - рядом водний об`єкт). Це призвело на думку відповідача до неправомірних дій по приватизації земельної ділянки громадянином ОСОБА_1 та видачі йому Державного акту на право приватної власності на землю; - на даний час, керуючись чинним земельним законодавством (ст. ст. 38,39 Земельного Кодексу України, Закону України «Про землеустрій», Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», не є можливим надати номер присадибній земельній ділянці для забудови за межами населеного пункту та зареєструвати земельну ділянку в базі даних ДЗК для будівництва житлового будинку, тому просить суд відмовити позивачу в повному обсязі.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача не визнав позов, просив у його задоволенні відмовити, посилаючись на вказане у відзиві на позовну заяву.

27.08.2019 року судом ухвалено продовжувати розгляд справи в порядку письмового провадження.

У відповідності до вимог ст. ст. 205, 243 КАС України суд розглядає справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд встановив наступне.

Навесні 2018 року, маючи на меті отримання кадастрового номера на приватизовану позивачем земельну ділянку, позивач звернувся до Девладівської сільської ради із заявою про присвоєння поштової адреси його земельній ділянці.

Рішенням сесії Девладівської сільської ради від 19.04.2018 року йому було відмовлено, у зв`язку з тим, що земельна ділянка громадянина ОСОБА_1 не відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд і знаходиться за межами населеного пункту с.Мар`є-Дмитрівка Софіївського району, Дніпропетровської області.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що порушує права, свободи та інтереси позивача, останній звернувся до суду з цим позовом з метою їх захисту.

Як видно з матеріалів справи, за рішенням Мар`є-Дмитрівської сільської ради народних депутатів Софіївського району Дніпропетровської області про передачу земельної ділянки у приватну власність та користування від 14.03.1994 року, земельну ділянку було передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_1 в т. ч. 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,06 га для ведення особистого підсобного господарства в с.Мар`є-Дмитрівка АДРЕСА_2 .

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ДП Сф 000075 від 09.11.1994 року було передано громадянці ОСОБА_3 (суміжний із позивачем землекористувач) земельна ділянка у приватну власність площею 0,39 га, що розташована на території с.Мар`є-Дмитрівка Мар`є-Дмитрівської сільської ради.

На підставі рішення Мар`є-Дмитрівської сільської ради від 14.03.1994 року ОСОБА_1 був виданий Державний акт від 11.11.1994 року на право приватної власності на землю серії ДП СФ000078 на земельну ділянку в с.Мар`є-Дмитрівка 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, 0,006 га для ведення особистого підсобного господарства, який на момент розгляду справи є чинним.

З довідки, яка видана 12.06.2018 року №279 виконавчим комітетом Девладівської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області ОСОБА_4 М., видно, що земельна ділянка площею 0,31 га, яка знаходиться у його користуванні згідно з державним актом серії ДП №000078 від 11.11.1994 року, за адресою: с.Мар`є АДРЕСА_2 , використовується за цільовим призначенням, земельний податок до 01.01.2018 року сплачувався до Мар`є-Дмитрівської сільської ради, по сплаті земельного податку заборгованості немає.

Вирішуючи спір по суті, суд застосовує наступні норми права.

Згідно зі ст.7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року №280/97-ВР.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 цього Закону місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплені у ст.4 Європейської хартії місцевого самоврядування, відповідно до якої головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

Відтак, органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому, вказані норми розширеному тлумаченню не підлягають.

Згідно з вимогами ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельним кодексом України), земельні ділянки не повертаються.

Як передбачено нормами ст. 6 Земельного кодексу України (у редакції, що була чинною на момент набуття позивачем права власності на земельну ділянку) громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва.

Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для: ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку, передбаченому цією статтею; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 цього Кодексу; садівництва; дачного і гаражного будівництва.

У відповідності до норм п.1 ч.1 ст. 9 Земельного кодексу України до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Як передбачено ст. 22 Земельного кодексу України, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Згідно з нормами ст. 23 Земельного кодексу України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Як передбачено п. 10 ст. 28-1 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про Державний земельний кадастр» документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Відповідно до ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Цю конституційну норму необхідно застосовувати з урахуванням її офіційного тлумачення, наданого Конституційним Судом України у рішенні № 6-зп від 25.11.1997 року.

Зокрема, Конституційний Суд України офіційно розтлумачив ч. 2 ст. 55 Конституції України. Її необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді (ч. 1 п. 1 рішення).

Обґрунтовуючи свою позицію, Конституційний Суд зазначив, що ст. 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, і встановлює принцип, відповідно до якого в суді можуть оскаржуватися будь-які рішення, дії та бездіяльність. Тим самим створено механізм реалізації конституційного права особи на судовий захист прав і свобод людини і громадянина. Відтак, Конституцією України гарантовано і забезпечено кожній людині і громадянину право на звернення до суду за захистом своїх прав чи свобод (ч. 9 п. 2 рішення).

Таким чином, право на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, про яке йдеться у ч. 2 ст. 55 Конституції України, має спеціальну мету і призначення - правовий захист порушених прав та свобод особи, усунення перешкод у їх реалізації.

Також у справі про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини Конституційний Суд України проаналізував особливості застосування ст. 55 Конституції України в контексті адміністративного судочинства (рішення КС України №19-рп/2011 від 14.12.2011 року). Конституційний Суд виходив із того, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п. 4.1 мотивувальної частини), і офіційно розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь- яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом (п. 1 рішення КС України №19-рп/2011 від 14.12.2011).

Отже, і в цьому рішенні Конституційний Суд звернув увагу на те, що предметом судового захисту є суб`єктивні права, свободи та інтереси особи.

Як передбачено ч.1, ч.2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що виданий на підставі рішення Мар`є-Дмитрівської сільської ради від 14.03.1994 року гр. ОСОБА_1 Державний акт від 11.11.1994 року на право приватної власності на землю серії ДП СФ000078 на земельну ділянку в с.Мар`є-Дмитрівка 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, 0,006 га для ведення особистого підсобного господарства на момент розгляду справи є чинним, виданий за встановленою процедурою (що діяла на момент його видачі), а тому ніхто не може обмежувати право позивача на вільне володіння, користування та розпорядження майном у світлі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Суд зауважує, що з тексту позовної заяви видно, що фактично позивач не погоджується з рішенням Девладівської сільської ради про відмову у присвоєнні номера поштової адреси земельній ділянці для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянину ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 . Мар`є-Дмитрівка Софіївського району Дніпропетровської області від 19.04.2018 року та вважає його протиправним.

Відтак, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і визнати протиправним та скасувати вказане рішення.

Виходячи з викладеного, суд погоджується з доводами відповідача, що спірна земельна ділянка знаходиться на межі населеного пункту – с. Мар`є-Дмитрівка, проте, з огляду на те, що позивач є власником цієї землі (що підтверджено Державним актом, який є чинним, виданий за встановленою процедурою), справно сплачував земельний податок до Мар`є-Дмитрівської сільської ради, заборгованість по земельному податку у нього відсутня, а також те, що іншого способу забезпечити право позивача на присвоєння номера поштової адреси немає, суд робить висновок про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно з вимогами ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України витрати зі сплати судового збору у сумі 704 грн.80 коп., що підтверджені квитанцією №N1CJ337337 від 12 липня 2018 року, підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 139, 241- 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Девладівської сільської ради про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Девладівської сільської ради про відмову у присвоєнні номера поштової адреси земельній ділянці для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадянину ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Мар`є-Дмитрівка Софіївського району Дніпропетровської області від 19.04.2018 року.

Зобов`язати Девладівську сільську раду ухвалити рішення про присвоєння поштової адреси земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_3 .Мар`є АДРЕСА_2 , що надана ОСОБА_1 у власність згідно з рішенням сесії Мар`є-Дмитрівської сільської ради від 14.03.1994 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 .Мар`є- АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Девладівської сільської ради (вул. Привокзальна, 10, с. Девладове, Софіївський район, Дніпропетровська область, 53132, код ЄДРПОУ 41848295) судові витрати зі сплаті судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський