Рішення № 84350089, 12.09.2019, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2019 Справа № 917/551/19

м. Полтава

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Акурейра", вул. Шовковична 46/48, м. Київ, 01004

до 1. Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, вул. Соборності, 45, м. Полтава, 36014;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір`я молокопродукт", вул. Героїв Майдану, буд. 82, офіс 23, м. Гадяч, Полтавська обл., 37300

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову на стороні відповідачів:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна 2001", вул. Соборна, 37В, смт. Теофіполь, Теофіпольський район, Хмельницька область, 30600;

2. Селянське (Фермерське) господарство "Зоря", с. Заріччя, Овруцький район, Житомирська область, 11100

про зняття арешту з майна.

Суддя Господарського суду Полтавської області Семчук О.С.

Секретар судового засідання Лепій О.В.

Представники 07.08.2019 та 21.08.2019:

від позивача: Сластьон С.В. (адвокат, довіреність б/н від 15.04.19, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ПТ № 2270 від 24.07.18);

від відповідача-1: Пилипенко С.М. (довіреність № 07-29/9932 від 29.12.18);

від відповідача-2: не з`явився;

від третіх осіб: не з`явилися.

Представники 12.09.2019:

від позивача: Сластьон С.В. (адвокат, довіреність б/н від 15.04.19, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ПТ № 2270 від 24.07.18);

від відповідача 1: Пилипенко С.М. (довіреність № 07-29/9932 від 29.12.18);

від відповідача 2: не з`явився;

від третьої особи 1: Богуш І.А. (адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 479 від 22.12.2005, довіреність № 4 від 02.01.19);

від третьої особи 2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Акурейра" (далі - позивач/ ТОВ "Акурейра") звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (далі - відповідач-1/ ГТУЮ у Полтавській області) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір`я молокопродукт" (далі - відповідач-2/ ТОВ "Білогір`я молокопродукт") про зняття арешту з майна. В обґрунтування позову позивач посилається на те, що ним набуто право власності на спірне майно на підставі договору застави (іпотеки) № PL 11-464/29-1 від 13.09.2011., на це майно накладений арешт, що позбавляє позивача можливості розпоряджатися майном.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 25.04.2019 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 23.05.2019; до участі у справі залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" (далі - третя особа-1/ ТОВ "Україна 2001") та Селянське (фермерське) господарство "Зоря" (далі - третя особа-2/ СФГ "Зоря").

Ухвалою від 23.05.2019 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання у справі на 18.06.2019.

18.06.2019 суд відклав підготовче засідання на 18.07.2019.

Ухвалою від 18.07.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 07.08.2019.

В судовому засіданні 07.08.2019 судом оголошено переву до 21.08.2019.

21.08.2019 судом було оголошено перерву в судовому засіданні до 12.09.2019.

В судове засідання 12.09.2019 представники відповідача-2 та третьої особи-2 не з`явилися.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Про час, дату та місце продовження судового засідання після перерви всі учасники справи повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Таким чином, неявка в судове засідання відповідача-2 та третьої особи-2 не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідач-1 - ГТУЮ у Полтавській області у відзиві позов заперечує посилаючись на його необґрунтованість, а також на те, що ГТУЮ у Полтавській області є неналежним відповідачем по справі.

Відповідач-2 - ТОВ "Білогір`я молокопродукт" у заяві від 20.05.2019 визнав позов повністю.

Згідно ст. 191 ГПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом встановлено, що визнання ТОВ "Білогір`я молокопродукт" позову порушує права інших осіб, а саме стягувачів у відкритих виконавчих провадженнях, боржником за якими є ТОВ "Білогір`я молокопродукт". Оскільки на спірне майно, у разі задоволення позову судом, не можливо буде звернути стягнення у виконавчих провадженнях.

Враховуючи викладене, визнання відповідачем ТОВ "Білогір`я молокопродукт" позову не підлягає прийняттю судом.

Третя особа-1 ТОВ "Україна 2001" у відзиві зазначає про те, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, адже повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Третя особа-2 СФГ "Зоря" жодних пояснень по позову не надала.

Під час розгляду справи по суті представник позивача наполягає на задоволенні позову, представники відповідача-1 та третьої особи-1 проти позову заперечують.

Суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ч. 1 ст. 240 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача, відповідача-1 та третьої особи-1, суд, -

ВСТАНОВИВ:

13.09.2011 між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (правонаступником всіх прав та обов`язків якого є Акціонерне товариство «ОТП Банк») та ТОВ "Білогір`я молокопродукт" (Клієнт за договором) укладено Договір про надання банківських послуг № CR 11-248/29-1 (далі – Кредитний договір), за умовами якого банк надав Клієнту кредит строком до 31.08.2018.

В забезпечення виконання зобов`язань по Кредитному договору ТОВ "Білогір`я молокопродукт" (заставодавець за Договором) передав в заставу банку рухоме та нерухоме майно (надалі – Заставне майно), про що 13.09.2011 укладено Договір застави (іпотеки) № PL 11-464/29-1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавловською І.О. та зареєстрований в реєстрі за № 4041 (далі - Договір застави), з доповненнями та змінами.

Протягом дії Договору застави перелік Заставного майна змінювався шляхом внесення доповнень до договору.

Відповідно до п. 11 Договору застави звернення стягнення на Комплекс здійснюється на вибір банку (і) за рішенням суду, або (іі) на підставі виконавчого напису нотаріуса, або (ііі) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, або (ііі) в іншому порядку, передбаченому чинним законодавством України. Використання банком позасудових способів звернення стягнення на Комплекс не позбавляє банк права звернутися до суду.

При цьому, згідно п. 1 Договору під поняттям Комплекс слід розуміти предмет іпотеки та/або предмет застави.

В п. 14 Договору застави сторони договору погодили, що банк може задовольнити забезпечені заставою (іпотекою) за Договором застави боргові зобов`язання шляхом набуття права власності на Комплекс. Сторони встановлюють, що положення цього пункту, разом з іншими положеннями Договору застави являють собою окремий договір (правочин) про передачу заставодавцем права власності на Комплекс банку в рахунок виконання боргових зобов`язань.

02.11.2018 АТ «ОТП Банк» відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДО-АВЕРС» права вимоги за Кредитним договором та Договором застави відповідно до договору про відступлення права вимоги та зміну кредитора б/н від 02.11.2018 та договору відступлення прав за Договором іпотеки (застави) від 02.11.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1883.

Відповідно до п. 1 договору відступлення прав за Договором іпотеки (застави) від 02.11.2018 у зв`язку з укладенням сторонами договору про відступлення права вимоги та зміну кредитора від 02.11.2018, за договором про надання банківських послуг № СR 11-248/29-1, що був укладений 13.09.2011, між первинним іпотекодержателем та ТОВ "Білогір`я молокопродукт", первинний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель набуває всі права первинного іпотекодержателя, як сторони, що іменується - "Заставодержатель" та/або "Іпотекодержатель", які належать Первинному іпотекодержателю за Договором застави (іпотеки) № PL 11-464/29-1 від 13.09.2011, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавловською І.О. та зареєстрованим в реєстрі за № 4041, що укладений між первинним іпотекодержателем та іпотекодавцем, в обсязі та на умовах, що існують на момент вступу в силу договору (включаючи право звернення стягнення на предмет застави та іпотеки).

05.11.2018 ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДО-АВЕРС» відступило позивачу право вимоги за Кредитним договором на підставі Договору відступлення права вимоги, а 06.11.2018 - право вимоги за Договором застави згідно з Договором відступлення прав за Договором застави (іпотеки), посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А.А. та зареєстрованим в реєстрі за № 1895.

Відповідно до п. 1 договору відступлення прав за Договором застави (іпотеки) від 06.11.2018 у зв`язку з укладенням між сторонами договору відступлення права вимоги від 05.11.2018, за договором про надання банківських послуг № СR 11-248/29-1, що був укладений 13.09.2011, між ПАТ "ОТП Банк" (правонаступником всіх прав та обов`язків якого є АТ "ОТП Банк") та ТОВ "Білогір`я молокопродукт" (іпотекодавець), первинний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель набуває всі права первинного іпотекодержателя, як сторони, що іменується - "Заставодержатель" та/або "Іпотекодержатель", які належать Первинному іпотекодержателю за Договором застави (іпотеки) № PL 11-464/29-1 від 13.09.2011, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавловською І.О. та зареєстрованим в реєстрі за № 4041, що укладений між ПАТ "ОТП Банк" (правонаступником всіх прав та обов`язків якого є АТ "ОТП Банк") та іпотекодавцем, в обсязі та на умовах, що існують на момент вступу в силу договору (включаючи право звернення стягнення на предмет застави та іпотеки).

Відповідно до п. 1 Договору відступлення прав за Договором застави (іпотеки) від 06.11.2018 Первинний Іпотекодержатель відступає, а Новий Іпотекодержатель (Позивач) набуває всі права Первинного Іпотекодержателя, як сторони, що іменується - «Заставодержатель та/або Іпотекодержатель», які належать Первинному Іпотекодержателю за Договором застави.

Згідно п. 3 Договору застави в силу застави (іпотеки), що виникла відповідно до умов Договору застави, Банк має право, у разі невиконання Клієнтом боргових зобов`язань, одержати задоволення своїх вимог за рахунок Комплексу переважно перед іншими кредиторами Заставодавця згідно чинного законодавства України.

Позивач зазначає, що він набув право вимоги за Кредитним договором, строк виконання за яким настав, та став новим заставодержателем майна за Договором застави. На підтвердження вказаного позивачем надано витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстраці змін) № 57443242 від 06.11.2018.

Оскільки, як зазначає позивач, на момент відступлення права вимоги за Кредитним договором та Договором застави заборгованість Боржника склала 42846753,15 грн. і при цьому виникло прострочення, позивач, як новий кредитор та заставодержатель, керуючись п. 15 Договору застави та чинним законодавством про заставу, звернувся до боржника з повідомленнями про усунення порушень № 17 від 06.11.2018, які направив цінними листами з описом вкладення та повідомленнями про вручення засобами зв`язку ПАТ «Укрпошта», а також передав повідомлення через нотаріуса (копії повідомлень та доказів направлення - в матеріалах справи) про наявне порушення умов Кредитного договору, що також містили вимогу про усунення порушення, погашення заборгованості та застереження про те, що у випадку непогашення боргу протягом 30 днів позивач буде реалізовувати належне йому право звернення стягнення на Заставне майно шляхом набуття права власності на нього в позасудовому порядку.

Повідомлення про усунення порушень за Кредитним договором отримано боржником 12.11.2018, що підтверджується роздруківкою з сайту ПАТ «Укрпошта», а також свідоцтвом від 22.11.2018, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1987.

Позивач стверджує, що у встановлений ним 30-денний строк, що розпочався 12.11.2018 та закінчився 12.12.2018, боржник порушення не усунув, заборгованість за Кредитним договором не погасив.

Відповідно до п. 15 Договору застави Банк може задовольнити забезпечені заставою (іпотекою) за Договором застави Боргові зобов`язання шляхом набуття права власності на Комплекс. Сторони встановлюють, що положення цього пункту, разом з іншими положеннями Договору застави являють собою окремий договір (правочин) про передачу заставодавцем права власності на комплекс банку в рахунок виконання боргових зобов`язань.

Позивач зазначає, що передача заставодавцем банку права власності на комплекс вважається такою, що відбулася, і банк вважається таким, що став власником комплексу, з дати надання/направлення банком письмового повідомлення заставодавцю про набуття банком права власності на комплекс.

13.12.2018 позивач передав боржникові повідомлення № 13/12/18-1 та № 13/12/18-2 від 13.12.2018 про набуття права власності на заставне майно (рухоме та нерухоме) через невиконання ним вимог про погашення заборгованості за Кредитним договором, разом з висновками про вартість майна № № 1 - 4 від 30.11.2018, якими встановлена вартість – 7197176,00 грн.

13.12.2018, на вказані повідомлення позивача, боржник надав заяви, якими підтвердив факт отримання ним повідомлень кредитора про набуття майна, а також підтвердив та визнав факт переходу права власності на заставне майно до позивача.

Позивач вважає, що 13.12.2018, дотримуючись процедури, передбаченої ст. ст. 28 – 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та керуючись Договором застави, він набув право власності на рухоме заставне майно, до складу якого входять також транспортні засоби. Крім того, позивач зазначає, що факт набуття ним права власності на рухоме заставне майно підтверджується також Актом зарахування майна до активів ТОВ «Акурейра» від 13.12.2018 та визнається боржником.

20.12.2018 позивач звернувся до Територіального сервісного центру № 5345 в місті Гадяч Полтавської області із заявою про перереєстрацію транспортних засобів, що входять до складу рухомого заставного майна за собою, однак 21.12.2018 позивачеві було відмовлено через арешти, що накладені на все рухоме майно боржника, в тому числі транспортні засоби.

Вказані обставини підтверджуються Витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звідки вбачається, що в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровані публічні обтяження рухомого заставного майна, право власності на яке, за твердженням позивача, перейшло до нього, а саме:

- 28.07.2016 № 15915155, арешт рухомого майна (все рухоме майно) на підставі постанови про арешт майна боржника та заборони на його відчуження № 51783146 від 28.07.2016, винесеної головним державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Хмельницькій області Горбатюк Т.В.;

- 25.11.2016 № 16064373, арешт рухомого майна (все рухоме майно) на підставі постанови про арешт майна боржника та заборони на його відчуження № 52809361 від 23.11.2016, винесеної державним виконавцем Білогірським РВ ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області Дмітрієвим П.О.

Отже, на все спірне рухоме заставне майно, накладено арешти в рамках зведеного виконавчого провадження № 5180657, відкритого щодо відповідача-2, що за твердженням позивача обмежують його у здійсненні права власності на майно.

Оскільки, виконавчі провадження № 51806578 та № 52809361, в рамках яких накладені арешти на майно Позивача, входять до складу зведеного виконавчого провадження № 51806578, що знаходиться на примусовому виконанні у ВПВР УДВС ГТУЮ в Полтавській області, позивач звернувся до відповідача-1 20.12.2018 з листом про усунення порушень прав на розпорядження своїм майном та виключення його з під арешту, на що отримав 27.12.2018 відповідь, якою відповідач-1 відмовив у виключенні зазначеного майна з-під арешту через відсутність підстав та порадив звернутися до суду в порядку ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», де передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Позивач вважає, що арешти, накладені на рухоме майно позивача, мають наслідком обмеження його у реалізації права власності, зокрема, можливості ним розпоряджатися та вільно використовувати на власний розсуд, а також неможливості перереєструвати транспортні засоби за собою.

Враховуючи викладене, позивач просить суд:

1) зняти арешти зі всього рухомого майна, що належить на праві власності ТОВ «Акурейра» та набуте ним на підставі Договору застави (іпотеки) № PL 11-464/29-1 від 13.09.2011, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавловською І.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 4041, що накладені:

- постановою від 26.07.2016 державним виконавцем Білогірського РВДВС ГТУЮ у Хмельницькій області в рамках виконавчого провадження ВП № 51783146;

- постановою від 23.11.2016 державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Хмельницькій області в рамках виконавчого провадження № 52809361;

2) зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області звільнити з-під арештів все рухоме майно, що належить ТОВ «Акурейра» на підставі Договору застави (іпотеки) № PL 11-464/29-1 від 13.09.2011, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавловською І.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 4041, а саме: рухоме майно у кількості 1557 одиниць та транспортні засоби у кількості 41 одиниця. Повний перелік майна вказано у прохальній частині позовної заяви (т. 1, а.с. 10-28).

Відповідач-2 позов визнав у повному обсязі.

Відповідач-1 проти позову заперечує, посилаючись на наступні обставини.

На виконанні у відділі примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Полтавській області перебуває зведене виконавче провадження №51806578, до складу якого входять, зокрема, наступні виконавчі провадження:

1) № 51683146 з виконання наказу № 924/1876/15, що виданий 01.02.2016 Господарським судом Хмельницької області про стягнення з ТОВ «Білогір`я молокопродукт” на користь ТОВ «Україна 2001» боргу у розмірі 3 228 112,18 грн.

2) № 52809361 з виконання наказу № 917/880/16, що виданий 10.10.2016 Господарським судом Хмельницької області про стягнення з ТОВ «Білогір`я молокопродукт” на користь СФГ «Зоря» боргу у розмірі 719 479,05 грн.

Відповідач-1 вважає, що Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області не може бути належним відповідачем по цій справі з огляду на наступні обставини.

У межах вищенаведених виконавчих проваджень державними виконавцями відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Хмельницькій області було накладено арешти на все рухоме та нерухоме майно боржника (постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 23.07.2016 та 23.11.2016 містяться у матеріалах справи).

Разом з тим арешти на рухоме майно накладалися саме державними виконавцями відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Хмельницькій області, а не відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Полтавській області.

Отже, відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Полтавській області як структурний підрозділ ГТУЮ у Полтавській області не приймав оскаржуваних постанов, не вносив записи про публічні обтяження до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, а тому жодним чином не порушив права та законні інтереси позивача.

Крім цього, відповідач-1 звертає увагу суду, що пунктом 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ» № 5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI).

Аналогічні роз`яснення містяться у пункті 5 роз`яснень президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 № 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", а саме, відповідачами у справах за позовами, які виникають відповідно до статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", є стягувач і боржник, а заперечення проти арешту (опису) майна, які не пов`язані зі спором про право на це майно та стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів Державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами статті 121-2 ГПК України.

Згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.08.76 № 6 "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" відповідачами в справі цієї категорії має бути боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Таким чином, відповідачами по цій справі можуть бути боржник та стягувач, а не орган державної виконавчої служби.

Згідно зі статтею 6 Закону України від 02 червня 2016 року №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»: систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Пункт 1 Типового положення про управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 20.04.2016р. №1183/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 квітня 2016р. за № 617/28747 передбачає, що систему органів державної виконавчої служби становлять управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління) є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, підпорядковується Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент) та є структурним підрозділом головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне територіальне управління юстиції). До складу Управління входить відділ примусового виконання рішень.

Пункт 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 за № 489/20802 передбачає, що органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).

Враховуючи викладене, відповідач-1 вважає, що належними відповідачами у справах є відповідні органи державної виконавчої служби, а саме: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції.

Разом з тим, відповідач-1 вважає, що позивачем необґрунтовано залучено до розгляду справи Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області, яке не є органом примусового виконання рішення та не здійснювало жодних виконавчих дій по виконавчому провадженню, зокрема не приймало оскаржуваного рішення про накладення арешту. Тому, таке залучення суперечить вимогам закону.

Враховуючи викладене, відповідач-1 стверджує, що він жодним чином не порушив права та законні інтереси сторін виконавчого провадження, а тому підстави для задоволення позову у частині вимог до ГТУЮ у Полтавській області відсутні.

На вказані заперечення відповідача-1 позивач зазначає, що виконавчі провадження № № 15915155 та № 16064373, при виконанні яких було накладено арешт на майно відповідача-2, були приєднані до зведеного виконавчого провадження № 51806578, яке знаходиться на примусовому виконанні у відповідача-1.

Тому, 20.12.2018 позивач звернувся з листом про усунення порушень прав та звільнення майна з під арешту саме до відповідача-1, на що отримав 27.12.2018 відповідь, якою відповідач-1 відмовив у виключенні зазначеного майна з-під арешту через відсутність підстав та порадив звернутися до суду в порядку ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.

Згідно з п. 14 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (надалі - Інструкція), у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об`єднуються у зведене виконавче провадження та виконуються державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження. Про об`єднання виконавчих проваджень у зведене державний виконавець виносить постанову.

Таким чином, позивач зазначає, що до державного виконавця, в провадженні якого знаходиться зведене виконавче провадження № 51806578, до складу якого включено серед інших і виконавчі провадження № 15915155 та № 16064373, перейшли всі повноваження щодо їх подальшого виконання, в тому числі вчинення примусових виконавчих дій, а також їх зняття.

Стаття 59 Закону України «Про виконавче провадження» не містить вичерпного переліку підстав, коли може зніматися арешт, накладений у виконавчому провадженні, та не містить обов`язку одночасного заявлення вимог про визнання права власності і про зняття з нього арешту. Крім того, частина 5 вказаної статті встановлює, що у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. З чого, на думку позивача, слідує, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання права власності на майно, на яке накладено арешт, і зняття з нього арешту, або з позовом лише про зняття з такого майна арешту.

Отже, позивач вважає, що тільки орган примусового виконання рішень, в провадженні якого знаходиться зведене виконавче провадження № 51806578, може зняти арешти, накладені в рамках даного провадження.

У підготовчому провадженні від позивача надійшло клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем. У вказаному клопотанні позивач просив суд замінити первісного відповідача Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області на належного відповідача - Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (ідентифікаційний код 34874347, адреса місцезнаходження: 36014, м. Полтава, вул. Соборності, 45).

В обґрунтування клопотання позивач посилався на те, що первісний відповідач Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області не є органом державної виконавчої служби, тобто не повинен відповідати за позовом ТОВ "Акурейра".

Натомість, за твердженням позивача Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області є органом державної виконавчої служби і є особою, яка повинна відповідати за позовом.

Суд ухвалою від 18.07.2019 відхилив клопотання позивача про заміну відповідача-1 з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 48 ГПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Відповідно до п. 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 N 512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за N 1302/29432 органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).

Відповідно до п. 1 Типового положення про управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 20.04.2016 N 1183/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.04.2016 за N 617/28747 Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління) є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, підпорядковується Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент) та є структурним підрозділом головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне територіальне управління юстиції).

Тобто, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області є структурним підрозділом Головного територіального управління юстиції у Полтавській області.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Виходячи з вказаних норм, сторонами в судовому процесі можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Позивач просить суд замінити первісного відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області на належного відповідача - Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (ідентифікаційний код 34874347, адреса місцезнаходження: 36014, м. Полтава, вул. Соборності, 45).

Судом вставлено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 34874347 зареєстровано не Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, а первісного відповідача Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області.

Доказів на підтвердження того, що Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області є юридичною особою позивачем не надано. Отже, у суду відсутні підстави вважати Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області належним відповідачем у справі та відповідно підстави для заміни відповідача-1.

Враховуючи викладене, клопотання позивача про заміну відповідача-1 по справі задоволенню не підлягає.

Третя особа-1 - ТОВ "Україна 2001" заперечує позов ТОВ "Акурейра" з наступних підстав.

ТОВ «Акурейра» визнало, що воно набуло власності на це рухоме майно після того, як на нього був накладений арешт в межах виконавчого провадження. Згідно приписів частини 1 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Наслідком накладення такого арешту є не тільки обмеження власника майна розпоряджатися таким майном, але й загальна заборона щодо переходу права власності на таке майно до інших осіб без участі виконавчої служби, яке веде таке виконавче провадження.

Крім того, приписами Закону України «Про виконавче провадження» не встановлено умов, які б дозволяли заставодержателю вже після накладення арешту на майно, набувати прав власності на таке майно, тим більше шляхом складання одностороннього документу - в даному випадку таким документом є Акт зарахування майна до активів ТОВ «Акурейра» від 13.12.2018.

Посилання ТОВ «Акурейра» в позовній заяві на те, що обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право стягнення на предмет обтяження не має наслідком, що такий обтяжувач може набути права власності на арештоване рухоме майно поза межами виконавчого провадження, яке було розпочато задовго до набуття права власності. Наявність пріоритету у обтяжувача, за переконанням третьої особи-1, дозволяє йому мати переваги перед іншими кредиторами в межах виконавчого провадження.

На думку третьої особи-1, твердження ТОВ «Акурейра» про те, що оскільки до нього перейшли всі права вимоги за кредитним договором та договором застави (іпотеки), то до нього перейшло право власності на рухоме майно, не повинно прийматись судом до уваги. Така правова конструкція мала б право на існування за умови, коли первісний кредитор - ПАТ «ОТП Банк» в позасудовому порядку з дотримання всіх встановлених чинним законодавством процедур заявило б про своє набуття права власності на рухоме майно, що є предметом застави до накладення арешту.

Отже, третя особа-1 вважає, що твердження ТОВ «Акурейра» про те, що на все рухоме майно, право власності на яке набув позивач, накладено арешти в межах зведеного виконавчого провадження № 5180657 не відповідає дійсності. Насправді, спочатку було накладено арешт на рухоме майно та встановлено заборону на його відчуження, а вже значно пізніше ТОВ «Акурейра» заявило про своє набуття права власності на таке майно.

Також третя особа-1 звертає увагу суду, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27.03.2019 у справі № 823/359/18 дійшла висновку, що порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, постановлених в порядку господарського судочинства, врегульовано положеннями розділу VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень» Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Частиною першою статті 339 ГПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Надалі у вищезазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у випадку, коли особа не є стороною виконавчого провадження, то воно не наділене процесуальним правом щодо оскарження вимоги виконавця в порядку статті 339 ГПК України.

При цьому, згідно із частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

З огляду на наведені положення статті 339 ГПК України та частини першої статті 287 КАС України Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням викладеного, ТОВ "Україна 2001" вважає, що провадження у господарській справі № 915/551/19 повинно бути закрито в порядку, що встановлений пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, тому що цей спір не підтягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Позивач не погоджується із таким твердженням третьої особи та зазначає, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Суд погоджується з позицією позивача стосовно того, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Так, відповідно до роз`яснень викладених у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» у разі, якщо сторонами у справі є юридичні особи, то незалежно від підстав арешту (опису) майна (конфіскація за відповідним судовим рішенням, стягнення боргу за рішенням господарського суду чи виконавчим написом нотаріуса тощо) та враховуючи характер спору, позови про зняття арешту з майна згідно зі статтею 15 ЦК, статтями 1, 12 Господарського процесуального кодексу України підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. У такому ж порядку вирішуються питання про юрисдикцію спорів за участю фізичних осіб-підприємців, якщо арешт майна пов`язаний з їх підприємницькою діяльністю (п. 4 постанови).

Таким чином, позовна заява ТОВ «Акурейра» підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Предметом позову є матеріально-правова вимога ТОВ "Акурейра" до відповідачів ГТУЮ у Полтавській області та ТОВ "Білогір`я молокопродукт", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову на стороні відповідачів, ТОВ "Україна 2001" та СФГ "Зоря" про зняття арешту з рухомого заставного майна та про зобов`язання звільнити майно з-під арешту.

З аналізу матеріалів справи та встановлених обставин справи вбачається, що у даному випадку мають місце публічні відносини з виконання рішень суду уповноваженими органами державної виконавчої служби з накладенням арешту на рухоме майно, а також відносини приватно-правового характеру, що випливають з договору застави, за яким в заставу передано спірне рухоме майно, на яке накладено арешт у виконавчому провадженні.

Згідно ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - ЗУ "Про виконавче провадження") особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Підставами для зняття арешту з майна є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" у всіх інших випадках арешт з майна може бути знятий за рішенням суду.

На думку позивача, наявний спір, який виник у зв`язку з переважним правом кредитора, який не є учасником виконавчого провадження, на заставлене майно, на яке державним виконавцем накладено арешт і єдиним способом захисту прав заставодержателя у межах виконавчого провадження, де останній не є стороною, є звернення до суду з позовом про зняття арешту з заставленого майна.

Так, згідно п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних і цивільних справ від 03.06.2016 № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби.

Враховуючи вказаний пункт постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних і цивільних справ від 03.06.2016 № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» судом встановлено, що Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області не може бути відповідачем у справі про зняття арештів з майна та зобов`язання звільнити майно з-під арештів.

Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні позову ТОВ "Акурейра" до Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про зняття арештів з майна набутого ТОВ «Акурейра» на підставі Договору застави (іпотеки) № PL 11-464/29-1 від 13.09.2011, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавловською І.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 4041, накладених постановою від 26.07.2016 державним виконавцем Білогірського РВДВС ГТУЮ у Хмельницькій області в рамках виконавчого провадження ВП № 51783146 та постановою від 23.11.2016 державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Хмельницькій області в рамках виконавчого провадження № 52809361, та про зобов`язання Головного територіального управління юстиції у Полтавській області звільнити з-під арештів все рухоме майно, що належить ТОВ «Акурейра» на підставі Договору застави (іпотеки) № PL 11-464/29-1 від 13.09.2011, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавловською І.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 4041.

Щодо позовних вимог заявлених до відповідача-2 суд зазначає наступне.

В позовах про звільнення майна з-під арешту позивач має довести наявність юридичних фактів, з якими закон пов`язує право власності на арештоване майно чи право володіння ним на підставі закону чи договору з власником; факт порушення його права.

Умовою задоволення матеріально - правових вимог позивача має бути встановлення факту належності майна позивачеві. При цьому, для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав. Отже, позивач повинен довести що він є власником цього майна.

Судом встановлено, що між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ "Білогір`я молокопродукт" 13.09.2011 було укладено Договір про надання банківських послуг № CR 11-248/29-1 (далі – Кредитний договір), за умовами якого банк надав Клієнту кредит строком до 31.08.2018.

13.09.2011 між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ "Білогір`я молокопродукт" укладено Договір застави (іпотеки) № PL 11-464/29-1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавловською І.О. та зареєстрований в реєстрі за № 4041. Остаточний перелік заставного майна вказано у Договорі про зміну № 4 від 18.08.2017 до Договору застави.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується те, що 02.11.2018 АТ «ОТП Банк» відступило ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДО-АВЕРС» права вимоги за Кредитним договором та Договором застави (копії договору про відступлення права вимоги та зміну кредитора б/н від 02.11.2018 та договору відступлення прав за Договором іпотеки (застави) від 02.11.2018 - в матеріалах справу), в свою чергу 05.11.2018 ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДО-АВЕРС» відступило позивачу право вимоги за Кредитним договором на підставі Договору відступлення права вимоги, а 06.11.2018 - право вимоги за Договором застави згідно з Договором відступлення прав за Договором застави (іпотеки) (копії договорів - в матеріалах справи).

Позивач зазначає, а відповідач-2 не заперечує, що на момент відступлення права вимоги за Кредитним договором та Договором застави заборгованість ТОВ "Білогір`я молокопродукт" по Кредитному договору склала 42846753,15 грн. і при цьому виникло прострочення.

Судом встановлено, що позивач, як новий кредитор та заставодержатель, звернувся до боржника з повідомленнями про усунення порушень № 17 від 06.11.2018, які направив цінними листами з описом вкладення та повідомленнями про вручення засобами зв`язку ПАТ «Укрпошта», а також передав повідомлення через нотаріуса (копії повідомлень та доказів направлення - в матеріалах справи) про наявне порушення умов Кредитного договору, що також містили вимогу про усунення порушення, погашення заборгованості та застереження про те, що у випадку непогашення боргу протягом 30 днів позивач буде реалізовувати належне йому право звернення стягнення на Заставне майно шляхом набуття права власності на нього в позасудовому порядку.

Повідомлення про усунення порушень за Кредитним договором отримано боржником 12.11.2018, що підтверджується роздруківкою з сайту ПАТ «Укрпошта», а також свідоцтвом від 22.11.2018, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабаєвою А.А. та зареєстрованим в реєстрі за № 1987.

У встановлений позивачем 30-денний строк, боржник порушення не усунув, заборгованість за Кредитним договором не погасив.

13.12.2018 позивач передав боржникові повідомлення № 13/12/18-1 та № 13/12/18-2 від 13.12.2018 про набуття права власності на заставне майно (рухоме та нерухоме) через невиконанням вимог про погашення заборгованості за Кредитним договором.

Таким чином, ТОВ "Акурейра", як заставодержатель, набуло майнове право вимоги стосовно спірного рухомого майна, на яке накладено публічне обтяження за рішеннями судів в межах зведеного виконавчого провадження та яке було предметом застави до накладення арешту на це майно.

Відносини застави регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про заставу», Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Згідно ст. 1 Закону України «Про заставу» (далі - ЗУ "Про заставу") застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 18 ЗУ «Про заставу» якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та заставодержателями застав, які зареєстровані пізніше. Переважне право заставодержателів одного і того ж майна, що зареєстровані в один і той же день, визначається моментом реєстрації застави. Переважне право у задоволенні вимог із заставленого рухомого майна визначається на підставі моменту реєстрації застави та моменту реєстрації змін щодо предмета застави в частині цих змін.

Згідно ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (далі - ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень") визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Згідно ст. 2 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" боржник - особа, яка має виконати на користь обтяжувача забезпечене обтяженням зобов`язання, або майновий поручитель за таким зобов`язанням; особа, у володінні якої знаходиться майно, що належить обтяжувачу; особа, яка має виконати на користь обтяжувача зобов`язання за договором, на підставі якого виникло договірне обтяження; особа, яка відступила право вимоги, що є предметом обтяження.

Відповідно до ст. 4 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення суду. Приватні обтяження можуть бути забезпечувальними та іншими договірними.

Відповідач-2 у даному випадку є боржником як у зведеному виконавчому провадженні, в якому накладено арешти на рухоме майно позивача, так і боржником в заставному зобов`язанні, оскільки його рухоме майно може бути передано у власність кредитора у зв`язку з невиконанням основного зобов`язання.

Згідно ст. 38 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" при публічному обтяженні обтяжувачем є уповноважений орган (особа). Якщо інше не встановлено законом та не суперечить змісту публічного обтяження, обтяжувач за публічним обтяженням або інша особа, на користь якої встановлено публічне обтяження, також має права, передбачені статтею 23 цього Закону для обтяжувача за забезпечувальним обтяженням. Якщо рухоме майно, яке є предметом публічного обтяження, є також предметом інших обтяжень, задоволення прав обтяжувача за публічним обтяженням або особи, на користь якої встановлено публічне обтяження, здійснюється в черговості згідно з пріоритетом публічного обтяження.

У даному випадку реєстрацію публічного обтяження проведено державним виконавцем за виконавчими документами (постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 51783146 від 28.07.2016 та № 52809361 від 23.11.2016) для задоволення вимог стягувачів, які не є іпотекодержателями (заставодержателями). Публічні обтяження зареєстровано у 2016 році.

Відповідно до ст. 2 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" пріоритет - переважне право обтяжувача відносно права іншої особи на те ж саме рухоме майно; вищий пріоритет - переважний пріоритет одного обтяжувача відносно пріоритету іншого обтяжувача на отримання задоволення своїх прав чи вимог щодо одного й того ж рухомого майна; нижчий пріоритет - пріоритет одного обтяжувача, який підпорядковується пріоритету іншого обтяжувача, на отримання задоволення своїх прав чи вимог щодо одного й того ж рухомого майна.

Згідно ч. 1 ст. 14 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог.

Тобто, пріоритет має те обтяження, що зареєстроване у встановленому законом порядку раніше.

Відповідно до абз. 6 ст. 20 ЗУ "Про заставу" звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Згідно п. 11 укладеного Договору застави звернення стягнення на Комплекс здійснюється на вибір банку (і) за рішенням суду, або (іі) на підставі виконавчого напису нотаріуса, або (ііі) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, або (ііі) в іншому порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 24 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Судом встановлено, що позивач обрав саме позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження шляхом передачі рухомого майна обтяжувачу визначений у ч. 3 ст. 24 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", згідно якої обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Порядок ведення Реєстру та внесення відомостей до нього врегульовано ст. 42 Закону України «Про забезпечення вимог кредитора та реєстрацію обтяжень», згідно з якою держателем Реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. До Реєстру вносяться, зокрема, відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом.

Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом (ст. 12 ЗУ «Про забезпечення вимог кредитора та реєстрацію обтяжень»).

Статтею 26 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, одним з яких є передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом. У разі звернення стягнення на рухоме майно, яке є предметом декількох обтяжень, переважне право на проведення процедури звернення стягнення належить обтяжувачу з вищим пріоритетом. Якщо процедура звернення стягнення ініціюється обтяжувачем з нижчим пріоритетом, обтяжувач з вищим пріоритетом вправі протягом 30 днів з дня її ініціювання на підставі письмової вимоги припинити таке звернення стягнення обтяжувачем з нижчим пріоритетом та розпочати власну процедуру звернення стягнення.

Частиною 4 ст. 43 цього Закону визначено, що відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі ст. 24 цього Закону реєструються держателем або реєстратором Реєстру на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження.

Порядок ведення Реєстру затверджено постановою Кабінету Міністрів України 05.07.2004 № 830 (далі - Порядок).

Пунктом 4 Порядку визначено, що державна реєстрація відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження проводиться шляхом внесення до Реєстру запису.

Пунктом 6 Порядку встановлено, що заяву про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження (далі - заява) у паперовій формі підписує обтяжувач, справжність підпису якого нотаріально засвідчується (крім випадків подання заяви щодо публічних обтяжень та випадків подання заяви нотаріусу, яким безпосередньо вчинено дію, спрямовану на виникнення, зміну, припинення обтяження, а також на звернення стягнення на предмет обтяження).

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов`язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Отже, реєстрація відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та письмове повідомлення боржника є необхідними діями для належного набуття права власності на майно. Вищевказані норми є імперативними.

Така правова позиція викладена Верховим Судом у постанові від 26.06.2018р. у справі № 761/12539/15-ц (провадження № 61-6688св18), у постанові від 16.05.2018р. у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18).

Згідно п. 3 Інструкції про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 29.07.2004 за N 73/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.07.2004 за N 942/9541 (далі - Інструкція) унесення змін до запису в Реєстрі здійснюється Реєстратором на підставі документа "Заява про реєстрацію змін обтяження рухомого майна" (додаток 3). Датою державної реєстрації відомостей про зміну умов обтяження рухомого майна вважається дата та час унесення відповідних змін та додаткових відомостей до запису в Реєстр. Про внесення змін та додаткових відомостей до запису в Реєстр Реєстратор видає Обтяжувачу (уповноваженій особі) примірник витягу. Другий примірник витягу Реєстратор протягом п`яти календарних днів надсилає Боржнику.

Позивачем додано до позовної заяви копію витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) № 57443242 від 06.11.2018, згідно якого 06.11.2018 до Реєстру внесено запис про заміну обтяжувача ТОВ "Фінансова компанія "КРЕДО-АВЕРС" на ТОВ "Акурейра". Також позивачем надано копії повідомлень, адресованих боржнику.

Проте, докази внесення до Реєстру відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження новим обтяжувачем ТОВ "Акурейра" (відповідний витяг) в матеріалах справи відсутній.

Таким чином, в матеріалах справи не міститься достатніх доказів на підтвердження набуття позивачем права власності на спірне майно.

Наявність в матеріалах справи лише Повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання від 06.11.18 не є достатнім доказом набуття позивачем права власності на заставне майно.

Вимога щодо визнання права власності позивача на заставне майно позивачем у позові не заявлялась.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Крім цього, суд звертає увагу на те, що позивач у позові просить суд зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області звільнити з-під арештів рухоме майно, що належить ТОВ «Акурейра» на підставі Договору застави (іпотеки) № PL 11-464/29-1 від 13.09.2011 у кількості 1557 найменувань та транспортні засоби у кількості 41 одиниці, в той час як, відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 56483992 від 01.05.2018 до реєстру внесено записи про заборону відчуження заставленого рухомого майна: обладнання (основні засоби), що знаходяться за адресою: Хмельницька обл., Білогірський р-н, смт. Білогір`я, що зазначено в редакції п. 25.2.1 Договору застави (іпотеки) № PL 11-464-29-1 від 13.09.2011 та 38 одиниць техніки. Також представник позивача у судових засіданнях неодноразово наголошував те, що перелік майна, яке він просить звільнити з-під арешту, вказаний відповідно до переліку майна, визначеного в договорі про зміну № 4 від 18.08.2017 до Договору застави. Проте, у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна запис про заборону відчуження заставленого рухомого майна, вказаного в договорі про зміну № 4, відсутній.

Враховуючи викладене, оскільки позивачем належними та достатніми доказами не доведено його право власності на спірне майно, то підстави для зняття арештів з майна на підставі Договору застави (іпотеки) № PL 11-464/29-1 від 13.09.2011, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавловською І.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 4041, накладених постановою від 26.07.2016 державним виконавцем Білогірського РВДВС ГТУЮ у Хмельницькій області в рамках виконавчого провадження ВП № 51783146 та постановою від 23.11.2016 державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Хмельницькій області в рамках виконавчого провадження № 52809361, у суду відсутні.

В зв`язку з цим позов не підлягає задоволенню.

У зв`язку із відмовою у позові повністю, судові витрати покладаються на позивача та не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у позові повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 19.09.2019.

Суддя О.С. Семчук