Рішення № 84349561, 09.09.2019, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1406/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

при секретарі судового засідання Сіліній М.Г.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, місто Харків 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Харківська районна державна адміністраця Харківської області, місто Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лілія", місто Харків про скасування державної реєстрації прав за участю представників:

позивача - Яковенко С.В. довіреність № 08-21/14/2-19 від 02.01.2019;

відповідача - не з`явився;

3-ї особи - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада (позивач) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лілія" (відповідач), в якому просить суд скасувати рішення державного реєстратора Харківської районної державної адміністрації Харківської області (індексний номер рішення 41480803) про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "Ж-7" по вул. Мироносицькій, 72 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта 1570623463101). В обґрунтування позовних вимог Харківська міська рада зазначає, що право власності на нежитлову будівлю літ. "Ж-7" за вказаною адресою набуте незаконно та підлягає скасуванню, оскільки для державної реєстрації подано рішення суду у справі № 29/194-08 від 23.04.2008, яке було скасовано постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі № 29/194-08 від 20.12.2011, а спірний об`єкт ніколи не приймався до експлуатації. Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 921,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.05.2019 позовну заяву Харківської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1406/19; постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Харківську районну державну адміністрацію Харківської області та призначено підготовче засідання.

Під час підготовчого провадження у даній справі було остаточно визначено предмет спору та характер спірних правовідносин; позовні вимоги та склад учасників судового процесу; визначено обставини справи, які підлягають встановленню; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті. Ухвалою суду від 12.08.2019 підготовче провадження у справі № 922/1406/19 закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 12 серпня 2019 року.

В судовому засіданні 12.08.2019 у справі № 922/1406/19 оголошено перерву до 09 вересня 2019 року о 15:30 годині, на підставі статті 216 Господарського процесуального кодексу України. Про перерву в судовому засіданні постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу від 12 серпня 2019 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лілія" та Харківську районну державну адміністрацію Харківської області повідомлено про перерву в судовому засіданні ухвалою суду від 12.08.2019, в порядку частини другої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача, який брав участь в судовому засіданні 09.09.2019, позовні вимоги підтримував в повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання 09.09.2019 не з`явився, відзив на позовну заяву не надав, однак, звернувся до суду із заявою (за вх. № 21318 від 09.09.2018), в якій просив надалі розглядати справу за його відсутності та зазначив, що проти позовних вимог Харківської міської ради заперечує.

Судом також оголошено, що 09 вересня 2019 року до загального відділу діловодства Господарського суду Харківської області також надійшло клопотання представника ТОВ "Лілія" про закриття провадження у справі (вх. № 21348), оскільки спір у даній справі підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Представник третьої особи в судове засідання 09.09.2019 не з`явився; в поданій до суду 28 серпня 2019 року заяві (за вх. № 20536) Відділ державної реєстрації Харківської районної державної адміністрації Харківської області просив суд розглядати справу № 922/1406/19 без його участі та прийняти рішення на розсуд суду.

Враховуючи принцип диспозитивності та право сторін на власний розсуд розпоряджатись своїми правами, в тому числі брати участь в судовому засіданні; з огляду на те, що неявка учасників справи в судове засідання, відповідно до приписів частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає розгляду справи по суті, а також приймаючи до уваги обмежені строки розгляду справи, визначені частиною другою статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу № 922/1406/19 за відсутності представників відповідача та третьої особи.

Дослідивши в судовому засіданні 09.09.2019 клопотання представника ТОВ "Лілія" про закриття провадження у справі та вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, суд виходить з наступного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський процесуальний кодекс України також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України).

Натомість, згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

В даному випадку позовні вимоги Харківської міської ради ґрунтуються на тому, що право власності на нежитлову будівлю літ. "Ж-7" по вул. Мироносицькій, АДРЕСА_1 у м. Харкові набуте Товариством з обмеженою відповідальністю "Лілія" незаконно та підлягає скасуванню, оскільки для державної реєстрації подано рішення суду у справі № 29/194-08 від 23.04.2008, яке було скасовано постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.12.2011, а спірний об`єкт ніколи не приймався до експлуатації. З огляду на наведене, з комунальної власності Харківської міської ради без волі власника вибула земельна ділянка під спірним об`єктом нерухомості. Одночасно, у зв`язку із тим, що між міською радою та державним реєстратором відсутній спір про право, його не визначено серед відповідачів.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Так, у даній справі позивач вважає, що обраний ним спосіб захисту шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно є предметом спору про захист його майнових прав, як власника самовільно зайнятої відповідачем земельної ділянки під нежитловою будівлею. Тобто предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття права власності та внесення змін до відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Суд також зазначає, що спір про скасування рішення та/чи запису державного реєстратора про державну реєстрацію прав чи обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у якому позивачем є особа, яка не була заявником щодо вчинення відповідних реєстраційних дій, є приватноправовим.

За таких обставин суд дійшов висновку, що спір у даній справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку державного реєстратора, а є способом захисту його приватних інтересів. Належним відповідачем у даному випадку є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (ТОВ "Лілія"), а правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами цивільного права.

З огляду на викладене, клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Лілія" про закриття провадження у справі № 922/1406/19 є необґрунтованими та задоволенню не підлягає, оскільки спір у ній є спором про право цивільне, незважаючи на участь у ньому державного реєстратора. Під час вирішення такого спору з`ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, у зв`язку із чим зазначені вимоги є приватноправовими, а з огляду на суб`єктний склад сторін підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі Рішення 5 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.09.2006 року № 117/06 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об`єктів" між Харківською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лілія" (орендар) було укладено Договір оренди землі, який зареєстровано у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в Державному реєстрі земель від "27" липня 2007 року за № 340767100086 (том 1, арк.с. 30-33).

Згідно умов вказаного Договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення – землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться АДРЕСА_2 Харків, АДРЕСА_3 . Мироносицька АДРЕСА_4 72.

В оренду передається земельна ділянка 1 загальною площею 0,0754 га, під забудовою 0,0439 га, інших угідь 0,0315 га.

Крім того, на підставі Рішення 5 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.09.2006 року № 117/06 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об`єктів" між Харківською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лілія" (орендар) було укладено Договір оренди землі, який зареєстровано у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в Державному реєстрі земель від "27" липня 2007 року за № 340767100087 (том 1, арк. с. 34-41).

Згідно умов вказаного Договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення – землі транспорту, яка знаходиться м. Харків, вул. Мироносицька, 72.

В оренду передається земельна ділянка 2 загальною площею 0,0444 га, інших угідь 0,0444 га.

Земельну ділянку № 1 загальною площею 0,0754 га та земельну ділянку № 2 загальною площею 0,0444 га (без права забудови) по вул. Мироносицькій, 72 у м. Харкові було надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Лілія" для будівництва 4-х поверхового офісного центру з відділеннями банку та кафе.

Рішенням 17 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 25.12.2007 року № 289/07 "Про внесення змін до рішень сесій Харківської міської ради" внесено зміни до п. 49 додатку 1 рішення 5 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об`єктів" від 27.09.2006 № 117/06, виклавши його в наступній редакції: "49. ТОВ "Лілія" - надати в оренду земельну ділянку по вул. Мироносицькій, 72 загальною площею 0,1198 га, у тому числі: ділянка № 1 - площею 0,0754 га, ділянка № 2 - площею 0,0444 га (без права забудови), для будівництва офісного центру з відділеннями банку та кафе по вул. Мироносицькій, 72 до 01.09.2008 (але не пізніше прийняття об`єкту до експлуатації).

З матеріалів справи також вбачається, що у 2008 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Лілія" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради про визнання права власності на нежитлову будівлю торгівельно-офісного центру літ. "Ж-7" загальною площею 4128,9 м2, розташовану по вул. Мироносицькій, 72 в м. Харкові.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23 квітня 2008 року у справі № 29/194-08 позов задоволено повністю. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Лілія" право власності на нежитлову будівлю торгівельно-офісного центру літ. "Ж-7" загальною площею 4128,9 м2, розташовану по вул. Мироносицькій, 72 в м. Харкові (том 1, арк.с. 22-23).

Разом з тим, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2011 року рішення господарського суду Харківської області від 23 квітня 2008 року у справі № 29/194-08 скасовано та прийнято нове рішення. У задоволенні позову відмовлено (том 1, арк.с. 24-26).

Вказану постанову мотивовано тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Лілія" не надано суду ані доказів укладення з Харківською міською радою Договору оренди землі для будівництва 7-ми поверхового офісного центру з відділенням банку та кафе, ані доказів звернення до виконавчого комітету Харківської міської ради з проханням призначення державної технічної комісії для прийняття в експлуатацію спірних приміщень, ані доказів оформлення земельної ділянки під самочинно побудований 7-ми поверховий об`єкт.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до положень статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно частини другої статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Статтею 189 Земельного кодексу України визначено також, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Відповідно до приписів статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" одним з основних принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Згідно статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

Так, за приписами статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Абзацом 3 статті 5 Закону України "Про основи містобудування" передбачено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

За вимогами статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Виключно за письмовою згодою орендодавця орендар вправі зводити на земельній ділянці будівлі та споруди (стаття 25 Закону України "Про оренду землі").

Звертаючись до суду із даним позовом Харківська міська рада зазначає, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (за номером 164670661 від 23.04.2019; арк.с. 21) 05 червня 2018 року державним реєстратором Харківської районної державної адміністрації Харківської області зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Лілія" право власності на нежитлову будівлю літ. "Ж-7" по АДРЕСА_3 . АДРЕСА_1 Харкові загальною площею 4286 кв.м. (індексний номер рішення 41480803). Підставою виникнення права власності зазначено рішення Господарського суду Харківської області від 23.04.2008 у справі № 29/194-08; довідка TOB "Амра Груп" від 29.05.2018 № 44.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лілія" збудувало на орендованій земельній ділянці замість 4-х поверхового - 7-ми поверховий офісний центр з відділеннями банку та кафе за вказаною адресою і лише через 10 років звернулось до державного реєстратора Харківської районної державної адміністрації Харківської області Боклага С.С. для реєстрації речових прав на нежитлову будівлю літ. "Ж-7".

Крім того, рішення Господарського суду Харківської області від 23.04.2008 у справі № 29/194-08 законної сили не набрало, було скасоване 20.12.2011 Харківським апеляційним господарським судом. Скасовуючи відповідне рішення Харківський апеляційний господарський суд у постанові від 20.12.2011 дійшов висновку, що забудовником порушені умови договору оренди землі шляхом будівництва 7-ми поверхової будівлі замість 4-х поверхів.

Таким чином, за твердженням позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лілія" достеменно розуміючи, що рішення суду, яке стало підставою для реєстрації права власності на спірний об`єкт, законної сили не набрало та було скасовано ще в 2011 році, фактично всупереч нормативно-правовим актам, а також інтересам територіальної громади м. Харкова незаконно набуло права власності на спірний об`єкт та заволоділо земельною ділянкою під нежитловим приміщенням літ. "Ж-7" по вул. Мироносицькій АДРЕСА_1 в м. Харкові, у зв`язку з чим, з комунальної власності Харківської міської ради без волі власника вибула земельна ділянка під спірним об`єктом (ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України).

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 41 Конституції України, держава гарантує належне забезпечення захисту права власності на нерухоме майно, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (стаття 182 ЦК України).

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статтею 1 якого визначено: дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

В силу вимог статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" проведенню державної реєстрації прав на об`єкт нерухомого майна має передувати прийняття його до експлуатації. Порядок прийняття об`єктів будівництва до експлуатації визначений статтею 39 вказаного Закону.

Частиною другою статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Крім того, частиною четвертою статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. В частині обов`язку реєстрації права власності виключно на ті об`єкти будівництва, які прийняті до експлуатації (за винятком випадків, визначених ст. 31 Закону) Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень повністю відповідає вимогам Закону.

Відповідно до пункту 40 Порядку Державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.

При цьому, у силу пункту 9 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, у тому числі, на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Із системного аналізу законодавчо закріпленої компетенції державного реєстратора вбачається, що під час проведення реєстраційних дій державний реєстратор обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень (частина третя статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Такий обов`язок узгоджується із закріпленими частиною першою статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" засадами державної реєстрації прав, зокрема гарантуванням державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (пункт 1).

Проте, як свідчать матеріали справи, під час державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю літ. "Ж-7" по АДРЕСА_1 , Товариством з обмеженою відповідальністю "Лілія" не повідомлено, а державним реєстратором Харківської районної державної адміністрації Харківської області, всупереч вимог Закону, не перевірено факт набрання рішенням господарського суду Харківської області від 23 квітня 2008 року у справі № 29/194-08 законної сили та не встановлено наявність в Єдиному державному реєстрі судових рішень постанови Харківського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2011 року у справі № 29/194-08, якою рішення господарського суду Харківської області від 23 квітня 2008 року скасовано.

Крім того, в матеріалах справи відсутні та особами, які беруть участь у справі суду не надані докази прийняття спірного об`єкту до експлуатації, в установленому законом порядку. Не містять матеріали справи також і довідки TOB "Амара Груп" від 29.05.2018 № 44, на підставі якої було проведено державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "Ж-7" по АДРЕСА_1 .

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Лілія" незаконно набуло право власності на спірний об`єкт, а також, порушуючи відповідні умови договору оренди землі шляхом будівництва 7-ми поверхової будівлі замість 4-х поверхів орендар фактично порушує права та законні інтереси Харківської міської ради, як орендодавця - власника землі під нежитловим приміщенням літ. "Ж-7" по АДРЕСА_1 .

Разом з тим, суд зазначає, що згідно з положеннями статей 2, 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем, відповідно до вимог процесуального законодавства, обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії "ефективності" таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України від "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе власником земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності іншої особи на нерухоме майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому, після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (частина друга статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Зазначені правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц.

З огляду на наведене, суд зазначає, що позивач обрав і підтримав неналежний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки такий спосіб захисту не є ефективним, не узгоджується з нормами діючого законодавства та не спроможний привести до відновлення порушеного права.

Відповідно до приписів статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Харківської міської ради про скасування рішення державного реєстратора Харківської районної державної адміністрації Харківської області (індексний номер рішення 41480803) про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "Ж-7" по вул. Мироносицькій АДРЕСА_1 м. АДРЕСА_5 .

Судовий збір за подання позовної заяви, відповідно приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишається за Харківською міською радою.

Керуючись ст.ст. 124, 129, Конституції України, ст. ст. 1, 13, 14, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лілія" про скасування рішення державного реєстратора Харківської районної державної адміністрації Харківської області (індексний номер рішення 41480803) про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення – відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "19" вересня 2019 р.

Суддя В.В. Рильова

справа № 922/1406/19