Рішення № 84349517, 16.09.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.09.2019Справа № 910/8950/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквівес" (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 8, офіс 199; ідентифікаційний код 37502259)

до Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, вул. Набережне Шосе, буд. 2; ідентифікаційний код 31725604)

про стягнення 695 697, 57 грн,

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквівес" з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 695 697, 57 грн., яка складається з основного боргу - 639 687, 46 грн., пені - 42 524, 44 грн., 3 % річних - 3 616,13 грн., інфляційні втрати - 9 869,54 грн. за неналежне виконання договору № 52 від 19.09.2018 в частині здійснення оплати за товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

08.08.2019 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що станом на 06.08.2019 ним було сплачено кошти в розмірі 43 839,20 грн в рахунок погашення основної частини боргу.

Також відповідач своєму відзиві заперечує щодо стягнення з нього витрат на правому допомогу в розмірі 7 000, 00 грн, оскільки останні, на його думку є завищеними, необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.

22.08.2019 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача, в якому він просить не долучати відзив на позовну заяву до матеріалів справи, оскільки останній було подано із пропуском встановленого судом строку.

Розглянувши вказане клопотання позивача, суд зазначає, що згідно повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103051181054, яке знаходиться в матеріалах справи, ухвала суду від 15.07.2019 була отримана представником відповідача (Гусаком) -22.07.2019.

Таким чином, враховуючи дату отримання представником відповідача ухвали суду від 15.07.2019 та встановлений в ній п`ятнадцятиденний строк, то кінцевою датою для відповідача на подачу відзиву на позовну заяву є - 06.08.2019 (включно).

Дослідивши відзив на позовну заяву, суд вказує, що останній було подано у встановлений судом строк та в порядку, передбаченому ч. 7 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, а саме 06.08.2019 здано до відділення поштового зв`язку, що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті (поштове повідомлення № 0100109640748).

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні клопотання позивача, яке було подано до суду 22.08.2019, прийняти до розгляду відзив на позовну заяву, подальший розгляд справи здійснювати з його урахуванням.

06.09.2019 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача, в якому зазначено, що станом на 06.09.2019 відповідачем сплачено частину основного боргу в розмірі 119 196, 00 грн. та надано відповідні докази.

Відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

19.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еквівес" (постачальник) та Комунальним підприємством "Київпастранс" (покупець) укладено договір № 52.18-433 за умовами якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю «Генератори» код 31120000-3 за ДК 021:2015, а покупець сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (додатку № 1), що додається до даного договору та є його невід`ємною частиною.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що його сума визначається згідно специфікації (додатку № 1), що є невід`ємною частиною цього договору і становить 790 833, 33 грн (сімсот дев`яносто тисяч вісімсот тридцять три гривні 33 копійки) без ПДВ, крім того ПДВ 20 % - 158 166, 67 грн (сто п`ятдесят вісім тисяч сто шістдесят шість гривень 67 копійок), разом ціна договору становить 949 000, 00 грн (дев`ятсот сорок дев`ять тисяч гривень).

Розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 (шістдесяти) робочих днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару (п. 4.1. договору).

Згідно з п. 5.2. договору поставка товару здійснюється на умовах DDP згідно INCOTERMS-2010 за адресою: м. Київ, філії та відокремлені підрозділи КП «Київпастранс», перелік яких зазначається в додатку № 4 до цього договору.

Поставка партії здійснюється не пізніше 10 (десяти) днів календарних днів з дати отримання постачальником письмової заявки. Порядок приймання-передачі товару наведений в додатку № 3, що є невід`ємною частиною договору (п. 5.5 договору).

Відповідно до п. 1.1 додатку № 3 до договору, датою поставки товару за договором вважається відповідна дата підписання сторонами накладної на фактично поставлений товар.

Пунктом 7.3. договору встановлено, що за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару за кожен день прострочення оплати.

Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 19.09.2019 року включно але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань, які виникли під час дії договору (п. 11.1. договору).

Позивач у своєму позові зазначає, що ним на виконання умов договору № 52.18-433 від 19.09.2018 було поставлено товар (дизель генератор) за наступними підрозділами відповідача:

- Автобусний парк №8 (видаткова накладна № Е-2561 від 19.11.2018) на суму 77 938, 93 грн;

- Автобусний парк №6 (видаткова накладна №Е-2561 від 19.11.2018) на суму 23 839, 20грн;

- Автобусний парк №2 (видаткова накладна №Е-2561 від 19.11.2018) на суму 101 778, 13 грн;

- Куренівське тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо (видаткова накладна №Е-2561 від 19.11.2018) на суму 23 839, 20 грн;

- Тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо №3 (видаткова накладнаЕ-2562 від 19.11.2018) на суму 47 648, 40 грн;

- Дарницьке трамвайне ремонтно-експлуатаційне депо (видаткова накладна №Е-2648 від 27.11.2018) на суму 23 839, 20 грн;

- Тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо №3 (видаткова накладна №Е-2675 від 30.11.2018) на суму 23 839, 20 грн;

- Станція технічного обслуговування автобусів (видаткова накладна №Е-2736 від 07.12.2019) на суму 119 196, 00 грн;

- Куренівське тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо (видаткова накладна №Е-2868 від 22.12.2019) на суму 18 338, 40 грн;

- Станція технічного обслуговування автобусів (видаткова накладна №Е-2869 від 22.12.2019) на суму 488 713, 33 грн.

Позивач звертає увагу суду на те, що товар згідно вказаних вище видаткових накладних був поставлений ним відповідачу на загальну суму 948 999, 99 грн, прийнятий відповідачем без зауважень, проте, останнім станом на дату звернення до суду з позовом не здійснено оплату за поставку такого товару.

Відповідач у своєму відзиві та клопотанні, яке надійшло до суду 06.09.2019 фактично визнає існування заборгованості перед позивачем за поставлений товар та надає суду докази сплати такої заборгованості (відповідні платіжні доручення) в розмірі 43 839, 20 грн та 119 196, 00 грн.

Відповідно ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 52.18-433 від 19.09.2018, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме доданих до позовної заяви видаткових накладних позивач поставив відповідачу товар (дизельних генераторів) на загальну суму 948 999, 99 грн.

Однак, суд вважає за доцільне зазначити, що позивач при написанні позову допустився помилки, здійснюючи перелік видаткових накладних за якими здійснювалася поставка, а саме, зазначив видаткові накладні, які не додано до позовної заяви: №Е-2561 від 19.11.2018 на суму 23 839, 20 грн; №Е-2561 від 19.11.2018 на суму 101 778, 13 грн; №Е-2561 від 19.11.2018 на суму 23 839, 20 грн ; №Е-2561 від 19.11.2018 на суму 47 678, 40 грн.

Суд встановив, що матеріали справи містять видаткові накладні, що підписані уповноваженими представниками сторін, та які зазначені позивачем у розрахунку сум, що стягуються та які також підтверджується факт поставки товарів відповідачу у відповідні підрозділи: №Е-2557 від 19.11.2018 на суму 23 839, 20 грн - Куренівське тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо; №Е-2558 від 19.11.2018 на суму 101 778, 13 грн - Автобусний парк №2; №Е-2560 від 19.11.2018 на суму 23 839, 20 грн - Автобусний парк №6; №Е-2556 від 19.11.2018 на суму 47 678, 40 грн - Тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо №3.

При тому, суд вказує, що оскільки видаткові накладні №Е-2561 від 19.11.2018 на суму 23 839, 20 грн; №Е-2561 від 19.11.2018 на суму 101 778, 13 грн; №Е-2561 від 19.11.2018 на суму 23 839, 20 грн; №Е-2561 від 19.11.2018 на суму 47 678, 40 грн. не додано до позовної заяви останні не можуть бути враховані судом в якості доказів.

Разом з тим, враховуючи наявність в матеріалах справи видаткових накладних №Е-2557 від 19.11.2018 на суму 23 839, 20 грн; №Е-2558 від 19.11.2018 на суму 101 778, 13 грн; №Е-2560 від 19.11.2018 на суму 23 839, 20 грн; №Е-2556 від 19.11.2018 на суму 47 678, 40 грн, які також підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень, факт існування яких не спростовано відповідачем у відзиві та які вказані позивачем при розрахунку, суд приймає їх до уваги при вирішення справи по суті у якості належних та допустимих доказів поставки позивачем відповідних товарів відповідачу.

Із розрахунку позивача вбачається, що станом на 04.07.2019 у відповідача існує заборгованість в розмірі 639 687, 46 грн за такими неоплаченими видатковими накладними №Е-2561 від 19.11.2018 на суму 77 938, 93 грн., №Е-2648 від 27.11.2018 на суму 23 839, 20 грн, №Е-2736 від 07.12.2018 на суму 119 196, 00 грн та видатковою накладною № Е-2869 від 22.12.2018 на суму 488 713, 33 грн в частині 418 713, 33 грн.

В той час, враховуючи надані відповідачем до матеріалів справи копії платіжних доручення та відсутність заперечень позивача, суд дійшов висновку, що відповідач частково погасив існуючу заборгованість за видатковою накладною №Е-2648 від 27.11.2018 та №Е-2736 від 07.12.2019: 05.08.2019 на суму 23 839, 20 грн. згідно платіжного доручення № ДТД02281/1; 05.08.2019 на суму 20 000, 00 грн. згідно платіжного доручення № СТА01238/1; 07.08.2019 на суму 20 000, 00 грн. згідно платіжного доручення № СТА01235/1; 07.08.2019 на суму 20 000, 00 грн. згідно платіжного доручення № СТА01239/1; 09.08.2019 на суму 20 000, 00 грн. згідно платіжного доручення № СТА01237/1; 13.08.2019 на суму 20 000, 00 грн. згідно платіжного доручення № СТА01236/1; 14.08.2019 на суму 19 196, 00 грн. згідно платіжного доручення № СТА01240/1.

Однак суд вважає за доцільне зауважити, що відповідачем двічі, а саме, до відзиву та до клопотання, яке подано до суду 06.09.2019 додано однакове платіжне доручення № СТА01238/1 від 05.08.2019 на суму 20 000, 00 грн. в якості доказу часткової сплати заборгованості, при оцінці наданих доказів, повторно подане платіжне доручення не береться судом до уваги.

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 (шістдесяти) робочих днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару (п. 4.1. договору).

Відповідно до п. 1.1 додатку № 3 до договору, датою поставки товару за договором вважається відповідна дата підписання сторонами накладної на фактично поставлений товар.

Суд дослідивши розрахунок позивача, вважає за доцільне вказати, що останній невірно вказав дати виконання відповідачем зобов`язань за неоплаченими видатковими накладними.

З огляду на встановлений договором №52.18-433 від 19.09.2018 порядок розрахунку, то відповідно за видатковою накладною № Е-2561 від 19.11.2018 строк оплати у відповідача настав до 14.02.2019 (в розрахунку позивача 19.02.2019), за видатковою накладною №Е-2648 від 27.11.2018, (яку відповідачем було оплачено 05.08.2019) - 22.02.2019 (в розрахунку позивача 26.02.2019), за видатковою накладною №Е-2736 від 07.12.2019 - 06.03.2019 (в розрахунку позивача 11.03.2019), за видатковою накладною № Е-2869 від 22.12.2018-22.03.2019 (в розрахунку позивача 26.03.2019).

Відтак, враховуючи загальну суму заборгованості, наявні в матеріалах справи платіжні доручення, відсутність будь яких інших доказів сплати існуючої заборгованості або ж заперечення позивача з приводу таких оплат відповідача, судом встановлено, що станом на дату ухвалення рішення непогашеною залишається заборгованість з основного боргу за договором №52.18-433 від 19.09.2018 в розмірі 496 652, 26 грн за видатковою накладною № Е-2561 від 19.11.2018 на суму 77 938, 93 грн та за видатковою накладною №Е-2869 від 22.12.2018 на суму 488 713, 33 грн в частині суми 418 712, 33 грн, що разом складає 496 652, 26 грн.

За змістом положень ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Також, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Отже, враховуючи часткову оплату позивачем існуючого основного боргу (по видатковим накладним №Е-2648 від 27.11.2018 та №Е-2736 від 07.12.2018 ), а саме в сумі 143 035, 20 грн, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в цій частині.

Враховуючи вищевикладене, оскільки, відповідачем не надано суду інших доказів належного виконання свої зобов`язань за неоплаченими видатковими накладними, враховуючи відсутність заперечень з боку позивача, щодо часткової оплати відповідачем заборгованості, суд дійшов висновку, що Комунальним підприємством "Київпастранс" було порушено умови договору № 52.18-433 від 19.09.2018 та положення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому, вимога позивача про стягнення основного боргу в розмірі 639687, 46 грн підлягає задоволенню частково, а саме в розмірі 496652, 26 грн.

Крім того позивачем у зв`язку із неналежними виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором на існуючу суму заборгованості здійснено нарахування пені в розмірі 42 524, 44 грн, 3 % річних в розмірі 3 616, 13 грн та інфляційних втрат в розмірі 9 869, 54 грн.

Що стосується даних вимог позивача, то суд зазначає наступне.

Пунктом 7.3. договору встановлено, що за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару за кожен день прострочення оплати.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Що у свою чергу узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат суд вказує, що з огляду на те, що позивачем невірно було визначено дату виконання відповідачем свої зобов`язань, суд вважає за необхідне здійснювати дані нарахування наступним чином (із врахування строків встановлених позивачем та враховуючи ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, якою закріплено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог ):

- за видатковою накладною №Е-2561 від 19.11.2018 з 19.02.2019 - 04.07.2019 на суму 77 938, 93 грн;

- за видатковою накладною №Е-2648 від 27.11.2018 з 23.02.2019 - 04.07.2019 на суму 23 839, 00 грн;

- за видатковою накладною №Е-2736 від 07.12.2018 з 11.03.2019 - 04.07.2019 на суму 119 196, 00 грн;

- за видатковою накладною №Е-2869 від 22.12.2018 з 27.05.2019 - 04.07.2019 на суму 418 713, 00 грн.

Таким чином, здійснивши перерахунок пені, 3 річних та інфляційних втрат за вказаними вище періодами судом встановлено, на думку суду стягненню на користь позивача підлягає: пеня в розмірі 42430, 39 грн. (за видатковою накладною №Е-2561 від 19.11.2018 - 10 305, 02 грн; за видатковою накладною №Е-2648 від 27.11.2018 - 3057,92 грн.; за видатковою накладною №Е-2736 від 07.12.2018 - 13 408, 73 грн; за видатковою накладною №Е-2869 від 22.12.2018 - 15 658, 72 грн); 3 % річних в розмірі 3 608, 46 грн. (за видатковою накладною № Е-2561 від 19.11.2018 - 871,21 грн; за видатковою накладною №Е-2648 від 27.11.2018 - 258, 64 грн; за видатковою накладною №Е-2736 від 07.12.2018 - 1 136,44 грн; за видатковою накладною №Е-2869 від 22.12.2018 - 1 342,18 грн) та інфляційні втрати в розмірі 3 575,27 грн (за видатковою накладною № Е-2561 від 19.11.2018-1 643,93 грн, за видатковою накладною №Е-2648 від 27.11.2018 - 502,82 грн; за видатковою накладною №Е-2736 від 07.12.2018 - 1428, 52 грн; за видатковою накладною №Е-2869 від 22.12.2018 - 0 грн)

При тому, суд вказує, що розрахунок інфляційних втрат відповідно до узгодженої вище позиції було здійснено не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Відтак, з огляду на викладене вище вимога позивача про стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню, а саме в загальному розмірі 49 614, 12 грн (пеня - 42430,39 грн; 3 % річних - 3608,46 грн, інфляційні втрати - 3575, 27 грн).

Позивач у своєму позові просить суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000, 00 грн.

Так, згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зазначає, що відповідач у своєму відзиві звернув увагу суду на те, що в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн., а тому, на думку відповідача, вказані витрати є завищеними та необґрунтованими.

Дослідивши матеріали позовної заяви саме на наявність доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн, суд дійшов висновку, що така вимога позивача є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Позивач посилаючись на понесення ним витрат на правничу допомогу не надав до матеріалів справи жодних доказів що Товариством з обмеженою відповідальністю "Еквівес" взагалі залучався адвокат, який відповідно надав йому наступні послуги: усна консультація з вивченням документів та правовий аналіз договору вартістю 1500, 00 грн, вивчення останніх рішень/судової практики з аналогічних спорів (2 год.) вартістю 1 000, 00 грн та складання позовної заяви вартістю 4 500, 00 грн.

Суд вказує, що в матеріалах справи відсутній договір про надання правової допомоги, який відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" є підставою для здійснення адвокатом його адвокатської діяльності та який закріплює види адвокатських послуг, їхню вартість та порядок здійснення розрахунку клієнта (позивача) з адвокатом.

З поміж викладено суд також зауважує, що позовна заява підписана не адвокатом позивача, а заступником директора з правових питань, а в матеріалах справи відсутні докази того, що на ім`я адвоката товариство взагалі видавало довіреність для представництва інтересів товариства в суді.

Так, виходячи з аналізу ст. 126 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Витрати сторін, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ч. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно з ч. 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже з огляду на викладене вище, суд наголошує на тому, що позивачем до позовної заяви не додано докази (платіжні доручення, квитанції) того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Еквівес" дійсно понесло витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000, 00 грн та відповідно сплатило на користь адвоката/адвокатського об`єднання вказані кошти, а відтак, така вимога позивача задоволенню не підлягає.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 123, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині основного боргу в розмірі 143 035, 20 грн.

2. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквівес" - задовольнити частково.

3. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, вул. Набережне Шосе, буд. 2; ідентифікаційний код 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквівес" (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 8, офіс 199; ідентифікаційний код 37502259) основний борг в розмірі 496 652 (чотириста дев`яносто шість тисяч шістсот п`ятдесят дві) грн 26 коп., пеню в розмірі 42 430 (сорок дві тисячі чотириста тридцять) грн 39 коп., 3 % річних в розмірі 3 608 (три тисячі шістсот вісім) грн 46 коп., інфляційні втрати в розмірі 3 575 (три тисячі п`ятсот сімдесят п`ять) грн 27 коп. та судовий збір в розмірі 8 193 (вісім тисяч сто дев`яносто три) грн 98 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. У стягненні витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000, 00 грн - відмовити.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 16.09.2019.

Суддя Д. О. Баранов