Рішення № 84348604, 18.09.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.09.2019 м.Харків Справа № 905/1168/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор`євій М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "Олнайт", м.Маріуполь, Донецька область

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь", м.Маріуполь, Донецька область

про стягнення 120631,12 грн.,

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Суть спору:

Позивач, Приватне підприємство "Олнайт", м.Маріуполь, Донецька область звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь", м.Маріуполь, Донецька область 1256293,31 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за типовим договором №089ЛМ/620-116 від 27.12.2017р. в частині повної оплати товару.

В якості правової підстави позову позивач посилається, зокрема, на положення статей 525, 526, 530, 536, 549, 625, 692 Цивільного кодексу України.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/1168/19.

Ухвалою господарського суду від 01.07.19р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1168/19; дану справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 17.07.19р.

15.07.19р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просить зменшити суму штрафних санкцій на 90%.

Ухвалою суду від 17.07.19р. підготовче засідання відкладене на 20.08.19р.

09.08.19р. від відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи №09-9/14 від 10.07.19р.

09.08.19р. через канцелярію суду від позивача надійшла заява про зменшення повних вимог від 06.08.19р., у якій позивач просить суд стягнути з відповідача: 3% річних - 6054,29 грн.; пеню 101265,33 грн.; інфляційні втрати 13311,50грн., загалом 120631,12 грн. та судові витрати.

14.08.19р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання № 09-9/14 від 08.08.19р., в якому останній просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 1133277,70 грн.; у задоволенні позовної заяви Приватного підприємства "Олнайт", до Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" про стягнення 101265,33 грн. - пені, 8438,78 грн. 3% річних, 13311, 50 грн. - інфляційних втрат відмовити у повному обсязі. Судові витрати по справі покласти на позивача та у разі якщо суд прийде до висновків про задоволення позову зменшити суму штрафних санкцій на 90%.

Ухвалою суду від 20.08.19р. прийнято заяву Приватного підприємства «Олнайт», м.Маріуполь, Донецька область про зменшення позовних вимог від 06.08.19р., закрито підготовче провадження у справі №905/1168/19, призначено справу до судового розгляду по суті на 18.09.2019р.

Представники позивача та відповідача у судове засідання 18.09.2019р. не з`явились, про місце, час та дату судового засідання були повідомлені належним чином.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи неявку представника відповідача у судові засідання протягом розгляду справи, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

В С Т А Н О В И В:

27.12.2017р. між Приватним акціонерним товариством Металургійний комбінат Азовсталь (Покупець) та Приватним підприємством "Олнайт" (Постачальник) укладено типовий договір №089ЛМ/620-116, відповідно до п.1.1 якого Постачальник зобов`язується передати, а Покупець прийняти та оплатити обладнання на умовах, передбачених цим договором.

Кількість, номенклатура обладнання зазначаються у специфікаціях до цього договору, що є його невід`ємною частиною (п.2.1 договору).

Поставка обладнання здійснюється видами транспорту, вказаними в специфікаціях. Постачальник зобов`язується поставити обладнання на умовах поставки, вказаних у специфікаціях відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс у редакції 2000р. Строки поставки обладнання вказуються в специфікаціях (п.п.3.1, 3.2, 3.3 договору).

Відповідно до п.3.6 договору право власності на обладнання та ризик випадкового знищення або пошкодження обладнання переходить від постачальника до покупця з дати поставки обладнання.

За умовами п.4.1 договору постачання обладнання здійснюється за цінами, які визначені у відповідності до умов поставки, зазначені у специфікаціях, та включають в себе усі податки, збори та інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, упакування, маркування і інші витрати Постачальника пов`язані з поставкою обладнання.

Ціна на обладнання може бути змінена тільки за взаємним погодженням сторін шляхом внесення змін до цього договору. Зміна ціни після оплати обладнання не дозволяється (п.4.2 договору).

Пунктом 4.3 договору визначено загальну суму договору як сумарну вартість обладнання, поставка якого здійснюється згідно доданих до нього специфікацій.

Оплата покупцем обладнання здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений у цьому договорі; оплата за поставлене обладнання буде здійснюватись протягом строку, зазначеного у специфікації, який відраховується з моменту поставки обладнання та передання документів, визначених п.6.3 договору; датою оплати обладнання вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця (п.п.5.1, 5.2, 5.3 договору).

За невиконання або неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України (п.7.1. договору).

Пунктом п.7.2 договору, сторонами узгоджено, що у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати обладнання, покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє у відповідному періоді.

Цей договір діє до 27.12.2018р. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторін від виконання прийнятих на себе зобов`язань (в тому числі гарантійних) за цим договором (п.10.5 договору).

Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб.

Сторонами підписано специфікації №3 від 11.04.2018р., №11 від 26.12.2018р., №12 від 08.02.2019р., №12 від 20.02.2019р. до договору №089ЛМ/620-116 від 27.12.2017р., яка визначає найменування, кількість, ціну за одиницю, загальну вартість, термін поставки, умови постачання та оплати продукції.

Строк оплати: відстрочення платежу 25 календарних днів по факту поставки ресурсів на склад покупця (п.5 специфікації №3 від 11.04.2018р.).

Строк оплати: відстрочення платежу 30 календарних днів по факту поставки ресурсів на склад покупця (п.5 специфікації №11 від 26.12.2018р.).

Строк оплати: відстрочення платежу 60 календарних днів по факту поставки ресурсів на склад покупця (п.5 специфікації №12 від 08.02.2019р.).

Строк оплати: відстрочення платежу 10 календарних днів по факту поставки ресурсів на склад покупця (п.5 специфікації №12 від 20.02.2019р.).

Датою поставки вважається дата передачі ресурсів представнику покупця на складі покупця відповідно до товарно-транспортної або видаткової накладної з відміткою в товарно-транспортній або видатковій накладній (п.7 специфікацій №3 від 11.04.2018р., №11 від 26.12.2018р., №12 від 08.02.2019р., №12 від 20.02.2019р.).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору №089ЛМ/620-116 від 27.12.2017р. та специфікацій №3 від 11.04.2018р., №11 від 26.12.2018р., №12 від 08.02.2019р., №12 від 20.02.2019р. до нього на підставі видаткових накладних №52 від 11.01.2019р. на суму 69840,00 грн., №177 від 16.04.2019р. на суму 8748,46 грн., №135 від 18.03.2019р. на суму 640200,00 грн., №138 від 19.03.2019р. на суму 334533,60 грн., №159 від 04.04.2019р. на суму 102537,24 грн., поставлено відповідачу товар на загальну суму 1155859,30 грн., який був прийнятий представником відповідача, що підтверджується підписом представника останнього та штампом підприємства відповідача на відповідних накладних без зауважень та заперечень.

Крім того, як зазначає позивач, відповідачу було виставлено рахунки на оплату по замовленню №723 від 19.12.2018р., №176 від 16.04.2019р., №117 від 18.03.2019р., №120 від 19.03.2019р., №159 від 04.04.2019р.

Враховуючи підписання сторонами 08.02.2019р. та 20.02.2019р. специфікацій №12 та здійснення відповідних поставок, суд дійшов висновку про вчинення сторонами конклюдентних дій направлених на продовження строку дії договору №089ЛМ/620-116 від 27.12.2017р.

З матеріалів справи вбачається, що зобов`язання відповідача перед позивачем щодо оплати товару за договором №089ЛМ/620-116 від 27.12.2017р. на загальну суму в розмірі 1155859,30 грн. виконані у повному обсязі. Проте, всупереч статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, розрахунок за спірними зобов`язаннями здійснено з порушенням строків встановлених п.5 специфікацій №3 від 11.04.2018р., №11 від 26.12.2018р., №12 від 08.02.2019р., №12 від 20.02.2019р. до договору №089ЛМ/620-116 від 27.12.2017р.

Враховуючи невиконання відповідачем зобов`язань у строк визначений специфікаціями до договору, позивачем нараховані та пред`явлені до стягнення 3% річних у розмірі 6054,29 грн., пеня у розмірі 101265,33 грн. та інфляційні витрати у розмірі 13311,50грн.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам суд виходить з наступного:

Статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України та статей 173, 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України, ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Предметом розгляду у даній справі є стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань з оплати вартості поставленого позивачем товару.

Так, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за типовим договором №089ЛМ/620-116 від 27.12.2017р. щодо здійснення оплати за товар у строки обумовлені договором, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат в загальному розмірі 120631,12 грн.

Відповідно до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою ст.612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 5.2 типового договору встановлено, що оплата за поставлене обладнання буде здійснюватись протягом строку, зазначеного у специфікації, який відраховується з моменту поставки обладнання та передання документів, визначених п.6.3 договору.

Відповідно до п.5 специфікації №3 від 11.04.2018р. строк оплати: відстрочення платежу 25 календарних днів по факту поставки ресурсів на склад покупця.

Відповідно до п.5 специфікації №11 від 26.12.2018р. строк оплати: відстрочення платежу 30 календарних днів по факту поставки ресурсів на склад покупця.

Відповідно до п.5 специфікації №12 від 08.02.2019р. строк оплати: відстрочення платежу 60 календарних днів по факту поставки ресурсів на склад покупця.

Відповідно до п.5 специфікації №12 від 20.02.2019р. строк оплати: відстрочення платежу 10 календарних днів по факту поставки ресурсів на склад покупця.

Таким чином, за висновками суду, відповідач мав сплатити вартість товару, поставленого позивачем 11.01.2019р. згідно видаткової накладної №52 (специфікації №3 від 11.04.2018р.) в строк до 05.02.2019р. (включно), поставленого позивачем 16.04.2019р. згідно видаткової накладної №177 (специфікації №11 від 26.12.2018р.) в строк до 16.05.2019р. (включно), поставленого позивачем 18.03.2019р. згідно видаткової накладної №135 (специфікації №12 від 20.02.2019р.) в строк до 28.03.2019р. (включно), поставленого позивачем 19.03.2019р. згідно видаткової накладної №138 (специфікації №12 від 20.02.2019р.) в строк до 29.03.2019р. (включно), поставленого позивачем 04.04.2019р. згідно видаткової накладної №159 (специфікації №12 від 08.02.2019р.) в строк до 03.06.2019р. (включно).

Відповідно до банківських виписок за 26.04.2019р., 16.07.2019р., 17.07.2019р., 25.07.2019р. відповідачем сплачена сума боргу у загальному розмірі 1155859,30 грн.

Таким чином, за висновками суду, свої зобов`язання щодо своєчасної сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідач виконав з простроченням терміну платежу обумовленого сторонами договору.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, на підставі ст.625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення 3% річних у розмірі 6054,29 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог №б/н від 06.08.2019р.): на суму боргу 69840,00 грн. за період з 06.02.2019р. по 30.06.2019р., на суму боргу 8748,46 грн. за період з 26.04.2019р. по 30.06.2019р., на суму боргу 640200,00 грн. за період з 28.03.2019р. по 30.06.2019р., на суму боргу 311952,00 грн. за період з 29.03.2019р. по 30.06.2019р., на суму боргу 102537,24 грн. за період з 03.06.2019р. по 30.06.2019р.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначений період таких нарахувань.

Здійснивши перерахунок 3% річних відповідно до норм чинного законодавства та умов договору, судом встановлено дійсний розмір цих вимог у розмірі 8422,96 грн., тоді як позивачем заявлено до стягнення суму 6054,29 грн.

Враховуючи, що згідно ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 6054,29 грн.

Одночасно позивачем здійснено нарахування інфляційних витрат у розмірі 13311,50 грн.: на суму боргу 69840,00 грн. за період з 05.02.2019р. по 31.05.2019р., на суму боргу 640200,00 грн. за період з 28.03.2019р. по 30.06.2019р., на суму боргу 311952,00 грн. за період з 28.03.2019р. по 30.06.2019р.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначений період для нарахування інфляційних нарахувань та наданий розрахунок є арифметично невірним.

Здійснивши перерахунок інфляційних витрат на суму боргу 69840,00 грн. за період з 01.03.2019р. по 31.05.2019р., на суму боргу 640200,00 грн. за період з 01.04.2019р. по 30.06.2019р., на суму боргу 311952,00 грн. за період з 01.04.2019р. по 30.06.2019р., судом встановлено, що дійсний розмір цих вимог становить загальну суму 13242,67 грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань підлягають задоволенню частково у розмірі 13242,67 грн.

Крім 3% річних та інфляційних нарахувань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 101265,33 грн.: нарахування здійснено, з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, на суму боргу 69840,00 грн. за період з 06.02.2019р. по 30.06.2019р., на суму боргу 8748,46 грн. за період з 26.04.2019р. по 30.06.2019р., на суму боргу 640200,00 грн. за період з 28.03.2019р. по 30.06.2019р., на суму боргу 311952,00 грн. за період з 29.03.2019р. по 30.06.2019р., на суму боргу 102537,24 грн. за період з 03.06.2019р. по 30.06.2019р.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Водночас, порушення зобов`язано є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За вимогами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 Господарського кодексу України).

У відповідності до норм ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Приписами ч.1 ст.230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За умов п.7.2 договору, сторонами узгоджено, що у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати обладнання, покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє у відповідному періоді.

Як встановлено судом, нарахування пені в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочки є меншим, ніж нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, тому нарахування пені в даному випадку з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України є неправомірним.

Здійснивши перерахунок пені в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочки, судом встановлено, що загальний розмір пені складає 40991,72 грн.

З наведених підстав, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 40991,72 грн.

Розрахунок пені, 3% річних та інфляційних витрат судом здійснено за допомогою програмного забезпечення Ліга Закон.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90%, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Правовий аналіз названих норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Враховуючи висновок суду про наявність порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати поставленого товару, здійснивши перерахунок вимог, заявлених на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, а також пені на підставі п.7.2 договору, приймаючи до уваги, часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90%.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

В силу ч.1 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст.30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно положень ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви позивачем додано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, відповідно до якого витрати на професійну правничу допомогу за договором №2018/07ЦРПС/2019 від 03.04.2019р. склали 26351,00грн., прямі витрати пов`язані з виконанням робіт за цим договором 236,00грн., а всього 26587,00 грн.

В підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката, позивачем надано у копіях: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4367 від 20.06.2012р. на Балашова Ю.В., довіреність №б/н від 25.10.2018р.

При цьому, позивачем не надано до суду договір про надання правової допомоги, акт виконаних робіт, детальний опис робіт (наданих послуг), на підставі яких суд мав би можливість встановити об`єм, вартість та співмірність наданих послуг адвокатом по справі №905/1168/19.

Доказів понесення позивачем витрат на правову допомогу суду також не представлено.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем належними доказами факту понесення витрат на правничу допомогу в заявленому розмірі по справі №905/1168/19, що має наслідком відмову в задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 26587,00 грн.

Згідно ст.1 Закону України Про судовий збір судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Частиною 1 ст.4 Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» станом на 01.01.2019р. прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1921,00грн.

У відповідності до п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, у розумінні ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір судовий збір при поданні позовної заяви майнового характеру у сумі 1256293,31 грн. становив 18844,40 грн.

Як встановлено судом, позивачем до позовної заяви додано платіжне доручення №214 від 20.06.2019р. про сплату судового збору в сумі 18844,41 грн.

09.08.19р. через канцелярію суду від позивача надійшла заява від 06.08.19р. про зменшення повних вимог до 120631,12 грн.

Так, судовий збір при поданні позовної заяви майнового характеру у сумі 120631,12 грн. становить 1921,00 грн.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір у сумі 1921,00 грн. покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог.

Проте, відповідного клопотання про повернення судового збору під час розгляду справи позивачем суду не заявлено.

При цьому, позивач не позбавлений права звернутися з таким клопотанням після винесення рішення по справі.

Керуючись статями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Приватного підприємства "Олнайт", м.Маріуполь, Донецька область до Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь", м.Маріуполь, Донецька область про стягнення 120631,12 грн., з яких: 3% річних - 6054,29 грн.; пеня 101265,33 грн.; інфляційні втрати 13311,50грн., задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" (87500, Донецька обл., м.Маріуполь, вул.Лепорського, буд.1, ЄДРПОУ 00191158) на користь Приватного підприємства "Олнайт" (87505, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Гугеля, буд.12, код ЄДРПОУ 24065501) 3% річних у розмірі 6054,29 грн., інфляційні витрати у розмірі 13242,67 грн., пеню у розмірі 40991,72 грн., судовий збір в розмірі 960,07 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області.

Рішення складено та підписано 18.09.19р.

Суддя М.О. Лейба