Рішення № 84329627, 17.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 вересня 2019 року №826/6099/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом

за позовом ОСОБА_1 доУправління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації третя особа Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії , В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації (02232, м. Київ, вул. Закревського, буд. 87-Д, код ЄДРПОУ 37501611), третя особа Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (04074, м. Київ, вул. Вишгородська, буд. 21) про:

- визнання протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації у встановленні статусу та видачі відповідного посвідчення інваліда війни;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни з моменту звернення до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, з 13.04.2018 року, з відповідною заявою та видати відповідне посвідчення інваліда війни.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилається на те, що відмова Управління праці та соціального захисту населення у видачі посвідчення інваліда війни є протиправною, оскільки позивач є особою, яка виконувала роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони, та якій встановлено статус особи, яка стала інвалідом внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. При цьому, необхідність надання будь-яких документів на підтвердження залучення до формувань цивільної оборони законодавством не передбачено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.04.2018 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

У строк, встановлений частиною першою статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач відзиву на позов не подав.

За таких обставин згідно частини п`ятої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської облдержадміністрації надав суду письмові пояснення на позов, у яких зазначено, що формування Цивільної оборони, в т.ч. і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Таким чином громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони. Також, представником зазначено, що надані позивачем пояснення та документи по суті вважають достатніми , а позов - таким, що підлягає задоволенню.

Розглянувши подані сторонам документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням загальнодержавного зразку серії НОМЕР_2 від 13.05.1998 року та вкладкою до нього НОМЕР_3.

З 12.12.1997 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання пов`язане з виконанням робіт на ЧАЕС. Інвалідність встановлена довічно, про що зазначено у довідці до акта огляду МСЕК серії КИО №064236 від 12.12.1997 року.

13.04.2018 року позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою, в якій просив встановити йому статус інваліда війни як особі, яка брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань цивільної оборони, та видати посвідчення інваліда війни.

Листом №36-1182 від 13.04.2018 року Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації відмовило в задоволенні заяви, мотивуючи своє рішення відсутністю належних документів, які б засвідчували участь ОСОБА_1 у складі формувань Цивільної оборони.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач і звернувся з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 22.10.1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (надалі - Закон №3551-ХІІ).

Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначений у статті 7 Закону № 3551-XII.

Пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, статус інваліда війни з підстав, визначених у пункті 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII, надається за наявності у особи сукупності таких обов`язкових умов:

1) залучення особи до складу формувань Цивільної оборони;

2) отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року №302 (далі - Положення №302).

Згідно з пунктом 2 Положення №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Відповідно до пункту 10 Положення №302 "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Отже особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони у квітні 1986 року, інвалідність яких пов`язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу інваліда війни, мають право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення.

Зі змісту вказаного Положення слідує, що факт отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, підтверджується довідкою медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Що стосується кола осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони та доказів, якими підтверджують такі обставини, суд зазначає наступне.

Так, наділяючи осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі № 3551-XII та Положенні №302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги. Не визначено вказаними нормативно-правовими актами й переліку документів, що підтверджували б факт участі осіб у складі формувань ЦО.

З урахуванням викладеного, вказані обставини підлягають встановленню у кожному випадку індивідуально з урахуванням обставин справи.

Дійсно, Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Суд зазначає, що пунктом дев`ятим, відповідно до якого статус інваліда війни було поширено й на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, частину 2 статті 7 Закону № 3551-XII було доповнено Законом від 15.06.2004 року № 1770-IV.

З пояснювальної записки до проекту Закону від 15.06.2004 року № 1770-IV слідує, що до категорії осіб, на яких поширюється дія вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII законодавець мав на меті віднести близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність.

Зокрема, перелік робіт, які провадились цими загонами, включав проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань, при цьому усі архівні документи на підтвердження цих фактів збереглись.

Метою внесення відповідних змін до Закону № 3551-XII, відповідно до вказаної пояснювальної записки, було надати вказаним особам ("інвалідам з цієї малочисельної категорії ліквідаторів") тих самих соціальних гарантій, що і особам, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військових формувань, оскільки характер виконуваних такими особами робіт та їх негативний вплив на здоров`я були співрозмірними.

Так, у пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 року № 1770-IV зазначено, що за час, що пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців з числа загальної кількості осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони (1300 осіб), вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим.

Таким чином, право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони за умови надання відповідних підтверджуючих документів.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.06.2018 року (справа №377/797/17), від 10.05.2018 року (справа №279/12162/15-а), від 04.04.2019 (справа №363/1489/17) та від 15.05.2019 (справа №816/851/18).

Документи, які позивач долучив до матеріалів справи, належним чином підтверджують статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що вона брала участь у таких заходах. Однак, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивачем не надано.

Ця обставина є істотною, оскільки в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі п.9 ч.2 ст.7 Закону №3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (п.1 абз.1 ст.9 Закону №796-ХІІ).

Доводи позивача та надані ним матеріали, досліджені та оцінені судом, не спростовують наведених висновків суду та не доводять зворотного. У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даному випадку у зв`язку з розглядом даної справи.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни з моменту звернення до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, з 13.04.2018 року, з відповідною заявою та видати відповідне посвідчення інваліда війни, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 інвалідам війни (стаття 7 Закону № 3551-XII) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - інвалід".

З огляду на те, що позивач не має права на встановлення статусу інваліда війни, то у відповідача були відсутні підстави для видачі йому відповідного посвідчення.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На підставі наявних у справі доказів та їх оцінки під час розгляду справи в порядку спрощеного провадження, суд приходить до висновку ,що Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, при відмові позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення діяло на підставі, в межах та спосіб передбачені Конституцією України та законами України, з огляду на що, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 263, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа