Рішення № 84328411, 17.09.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.002805

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

секретар судового засідання Жовковська Ю.В.

представників:

від позивача – Галуга Я.І.,

від відповідача – Чабан О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “П`яна Вишня К” до Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) “П`яна Вишня К” звернулося в суд з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.03.2019 року №0003171407.

Аргументами позовних вимог є те, що оприбуткування готівкових коштів в закладі громадського харчування відбувається у чіткій відповідності до вимог пункту 11 розділу І Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Національного банку України від 29 грудня 2017 року №148. Також позивач вважає, що до обнуління реєстратора розрахункових операцій проводилась операція «службова видач», а після виконання «Z-звіту» (оприбуткування готівки одержаної протягом дня) проводиться операція «службове внесення» з метою використання таких коштів для розрахунку з клієнтами закладу після 00:00 годин. Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що у спірному податковому повідомленні-рішенні робиться посилання на інший акт перевірки.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити.

У відзиві на позов відповідач вказує на те, що під час проведення перевірки встановлено проведення розрахунків з реєстраторів розрахункових операцій через операцію «службова видача» видавались готівкові кошти в сумі 219449 грн. 00 коп., які в день фактичного надходження не оприбутковувались в касовій книзі підприємства. Відтак, позивачем не оприбутковано готівкові кошти на повну суму в день їх надходження до каси підприємства, за що передбачено відповідальність ст.1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 року №436/95.

Представник відповідача вважає, що позов є безпідставний та необґрунтований з викладених підстав, а тому в його задоволенні належить відмовити.

Ухвалою від 24.06.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою від 22.08.2019 року, занесеною в протокол судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджуються наступні обставини справи.

За результатами перевірки суб`єкта господарювання ТзОВ «Пяна Вишня К» Головним управлінням ДФС у м.Києві складено акт фактичної перевірки за №000747 від 15.02.2019 року.

Перевіркою встановлено факт не оприбуткування готівкових коштів на повну суму в день її надходження до каси підприємства, шляхом складання прибуткових касових ордерів на загальну суму 219449 грн. 00 коп., що є порушенням пункту 11 розділу ІІ Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ № 148 від 29.12.2017 року.

Як наслідок Головним управлінням ДФС у Львівській області позивачу надіслано податкове повідомлення-рішення від 13.03.2019 року за №0003171407, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 1097245 грн. 00 коп.

За результатами адміністративного оскарження такого податкового повідомлення-рішення воно залишено без змін.

Наведене вказує на те, що змістом спірних правовідносин є дотримання порядку оприбуткування готівкових коштів.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Як передбачено ст.1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року №436/95, чинного на час застосування штрафу, установити, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб`єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг регулює Закон України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР (зі змінами та доповненнями, далі – Закон №265). Закон № 265 містить такі визначення застосованих у ньому термінів:

- реєстратор розрахункових операцій – це пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з приймання готівки для подальшого переказу;

- книга обліку розрахункових операцій – це прошнурована і належним чином зареєстрована в органах доходів і зборів книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг);

- фіскальний звітний чек – документ встановленої форми, надрукований реєстратором розрахункових операцій, що містить дані денного звіту, під час друкування якого інформація про обсяг виконаних розрахункових операцій заноситься до фіскальної пам`яті.

Відповідно до положень статті 3 Закону № 265 суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані :

- проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій;

- щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій фіскальні звітні чеки у разі здійснення розрахункових операцій.

З 05.01.2018 порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності (далі – підприємства), органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності (далі – установи), фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі – фізичні особи – підприємці) (далі разом у тексті – суб`єкти господарювання), фізичними особами регламентується постановою Правління Національного банку України № 148 від 29.12.2017; цією постановою затверджено Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (далі – Положення № 148).

Відповідно до пункту 5 розділу 2 Положення № 148 суб`єкти господарювання здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами через касу як коштами, одержаними як готівкова виручка, так і коштами, одержаними із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів. Суб`єкти господарювання здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

Пунктом 11 розділу 2 Положення № 148, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин, встановлено, що готівка, що надходить до кас, оприбутковується в день одержання готівки в повній сумі.

Оприбуткуванням готівки в касах установ/підприємств/відокремлених підрозділів, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги / застосуванням РРО та КОРО (у разі застосування КОРО без застосування РРО), є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів/фіскальних звітних чеків (або даних розрахункових квитанцій).

Згідно з пунктом 11 розділу 2 Положення № 148, в редакції постанови Правління НБУ від 24.05.2018 № 54, оприбуткуванням готівки в касах відокремлених підрозділів установ/підприємств, а також у касах фізичних осіб – підприємців, які проводять готівкові розрахунки із застосуванням РРО та/або КОРО без ведення касової книги, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень на підставі даних розрахункових документів шляхом формування та друку фіскальних звітних чеків і їх підклеювання до відповідних сторінок КОРО / занесення даних розрахункових квитанцій до КОРО.

Суб`єкти господарювання, які проводять готівкові розрахунки із застосуванням РРО та/або КОРО, використовують КОРО для:

1) підклеювання та зберігання фіскальних звітних чеків на відповідних сторінках КОРО;

2) здійснення операцій із розрахунковими квитанціями в разі виходу з ладу РРО чи відключення електроенергії;

3) обліку ремонтів, робіт з технічного обслуговування, перевірок конструкцій та програмного забезпечення РРО.

Як визначено в пункті 13 розділу 2 Положення № 148 суми готівки, що оприбутковуються, повинні відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Як передбачено п.6 Розділу ІІІ Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 14 червня 2016 року №547, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 липня 2016 року за №918/29048, внесення чи видача готівки з місця проведення розрахунків повинні реєструватись через РРО з використанням операцій "службове внесення" та "службова видача", якщо такі внесення чи видача не пов`язані з проведенням розрахункових операцій. Крім того, операція "службове внесення" використовується для реєстрації суми готівки, яка зберігається на місці проведення розрахунків на момент реєстрації першої розрахункової операції, що проводиться після виконання Z-звіту.

Наявними в матеріалах справи витягу з книги КОРО, касової книги підприємства та касових ордерів підтверджується те, що обнулення РРО проводиться операцією «службова видача», а після виконання «Z-звіту» (оприбуткування готівки одержаної протягом дня) проводилися операція «службове внесення» з метою використання таких коштів для розрахунку з клієнтами закладу після 00:00 годин.

Згадані операції знайшли своє відображення у фіскальних звітних чеках та в книзі КОРО, однак, з урахуванням того, що проводились «службова видача» та «службове внесення» суми надходження від продажу товарів відрізнялись від сум, які знаходились в касі господарської одиниці.

Іншими словами перевіряючі при визначенні сум готівкових коштів, які не були оприбутковані на повну суму у день їх надходження, не врахували операцій «службова видача» та «службове внесення».

При цьому, судом враховується те, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних РК) та відображення на їх підставі готівки у КОРО. Невиконання будь-якої із цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність (абзац третій статті 1 Указу №436/95).

Наведене дозволяє суду прийти до висновку, що в діях позивача відсутній склад правопорушення передбачений ст.1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

Крім того, щодо застосування відповідальності передбаченої Указом Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», суд вважає за необхідне зазначити таке.

За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності:

- фінансова (пп.111.1.1 п. 111.1 ст. 111 ПК України);

- адміністративна (пп.111.1.2 п. 111.1 ст. 111 ПК України);

- кримінальна (пп.111.1.3 п. 111.1 ст. 111 ПК України).

Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені (п. 111.2 ст. 111 ПК України).

Штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється (п. 113.3 ст. 113 ПК України).

Аналізуючи обставини видання 12.06.1995 Президентом України Указу №436/95 та його мету, при правозастосуванні важливо враховувати таке:

Президент України отримав тимчасові надзвичайні повноваження приймати укази з питань економічної реформи (що діють до прийняття відповідних законів України) на підставі Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України “Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України” від 08.06.1995, що укладався в період глибокої економічної, а також політичної кризи 1995 року з цілком конкретною метою:

- уникнення неузгодженостей між чинними нормами Конституції (Основного Закону) України 1978 року і нормами Закону “Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні” та введення цього Закону в систему правових актів, що визначають конституційний лад України;

- подальшого забезпечення розвитку та успішного завершення конституційного процесу в Україні.

В преамбулі Указу №436/95 вказано мету запровадження штрафів, а саме – необхідність поліпшення стану готівкового обігу, визначення єдиних підходів до встановлення відповідальності за порушення суб`єктами підприємницької діяльності норм з регулювання обігу готівки та запобігання зловживанням під час здійснення операцій з готівкою, запобігання приховуванню доходів.

З часу запровадження Президентом України фінансової відповідальності за порушення норм з регулювання обігу готівки (у формі штрафів) шляхом видання Указу (12.06.1995) минуло 24 роки. З часу набрання чинності ПК України (01.01.2011), який дозволяє контролюючим органам застосовувати до платників податків штрафи лише на підставі законів України (а не указів Президента України), минуло 9 років.

В світлі норм Конституції України (прийнята в 1996 році) та ПК України (прийнятий в 2010 році) про те, що юридична відповідальність (серед іншого - і фінансова відповідальність за порушення законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на структури ДФС України) може встановлюватися лише законами, суд вважає названі строки цілком достатніми для того, щоб законодавець врегулював питання відповідальності за порушення суб`єктами господарювання норм з регулювання обігу готівки шляхом прийняття відповідного закону, - якщо ці питання залишаються актуальними для держави.

Більше того, згаданий Указ Президента України було скасовано Указом Президента України від 20.06.2019 року №418/2019, проте закону, який би передбачав застосування таких штрафних санкцій не прийнято, що вказує на неактуальність таких питань.

Крім того, унеможливлення приховування готівки, яка була проведена через РРО, зумовлюється також і тим, що електронні копії розрахункових документів і фіскальних звітних чеків реєстраторів розрахункових операцій передаються в автоматичному режимі до відповідних органів державної фіскальної служби у відповідності до Порядку передачі електронних копій розрахункових документів і фіскальних звітних чеків реєстраторів розрахункових операцій дротовими або бездротовими каналами зв`язку до органів державної податкової служби, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 08.10.2012 року №1057 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 жовтня 2012 року за №1744/22056.

Також, не можна залишити поза увагою і те, що такий склад правопорушення як “несвоєчасне оприбуткування готівки” та відповідальність за нього у формі штрафу був відсутній як в первинній редакції Указу №436/95, так і в змінах та доповненнях до нього аж до 10.09.2001.

Так, Указ №436/95 в редакції від 12.06.1995 (виданий на підставі надзвичайних повноважень Президента України, наданих йому Конституційним Договором) передбачав санкцію (штраф у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми) за два склади правопорушення:

- за неоприбуткування у касах готівки;

- за неповне оприбуткування у касах готівки.

28.06.1996 Конституційний Договір 1995 року втратив чинність на підставі статті 3 Закону України “Про прийняття Конституції України і введення її в дію” № 254/96-ВР, а отже – Президент України втратив надані цим Договором надзвичайні повноваження.

В Конституції України 1996 року запроваджено підхід, відповідно до якого засади юридичної відповідальності, діяння, що є правопорушеннями та відповідальність за них визначаються виключно законами України.

Суд враховує, що Президент України на підставі пункту 4 Перехідних положень Конституції України від 28.06.1996 мав право протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем`єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому статтею 93 цієї Конституції.

Отже, після 28.06.1999 Президент України за будь-яких умов не мав повноважень запроваджувати юридичну відповідальність за правопорушення в спосіб видання відповідного Указу, оскільки відповідно до пункту 22 статті 92 Конституції України відповідальність за правопорушення має визначатися виключно законами України.

Указом Президента України №802/2001 від 07.09.2001 “Про внесення змін до Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436”, тобто після 28.06.1999, було запроваджено новий склад правопорушення – “несвоєчасне оприбуткування у касах готівки” та встановлено за нього відповідальність у формі штрафу у тому ж розмірі, що і за неоприбуткування/неповне оприбуткування готівки в касі.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

При цьому, слід зазначити, що оскільки згаданий Указ на час прийняття судового рішення скасований суд не може звернутись до Верховного Суду.

Наведене дозволяє суду прийти до висновку, що згаданий Указ Президента України не може бути застосований до спірних правовідносин.

Суд на підставі статей 6 та 242 КАС України при вирішенні цієї справи та прийнятті рішення зобов`язаний керуватися принципом верховенства права, який застосовується з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Прийняття контролюючим органом рішення про застосування до юридичної особи штрафу в розумінні статті 1 Першого протоколу до ЄКПЛ є втручанням у її право мирно володіти своїм майном (коштами), тому суд зобов`язаний перевірити виправданість цього втручання. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини втручання держави в права особи, гарантовані статтею 1 Першого протоколу, допустиме лише тоді, коли воно є законним та переслідує легітимну мету в суспільних інтересах. Таке втручання не становитиме порушення державою своїх зобов`язань за ЄКПЛ, якщо буде забезпечено справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав особи. Іншими словами, “справедлива рівновага” буде досягнута, якщо втручання держави є пропорційним та на особу не буде покладено надмірний індивідуальний тягар.

Як зазначено у п. 33 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Сєрков проти України” (заява № 39766/05), що набуло статусу остаточного 07.10.2011):

“33. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення пункту 1 передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію “законів”. Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції. …”

Як встановив суд, контролюючий орган прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення за несвоєчасне оприбуткування готівки на підставі статті 1 Указу №436/95 у редакції Указу №802/2001 від 07.09.2001 “Про внесення змін до Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436”.

Оскільки суд дійшов висновку, що цей Указ №802/2001 суперечить Конституції України, він не є правовою підставою для втручання, яка відповідає вимозі втручання “на умовах, передбачених законом” відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Таким чином, суд доходить висновку, що в контролюючого органу, незважаючи на наявність повноважень на проведення перевірок, не існувало правової підстави для накладення фінансових санкцій за несвоєчасне оприбуткування готівки.

При цьому, судом не можуть бути покладені в основу судового рішення обґрунтування позивача щодо зазначення у спірному акті індивідуальної дії іншого акт перевірки з урахуванням такого.

В матеріалах справи наявний акт фактичної перевірки, що містить номер та дату реєстрації його в територіальних органах ДФС, які співпадають з реквізитами зазначеними у спірному податковому повідомленні-рішенні.

Відтак, суд приходить до висновку, що акт, який наявний в матеріалах справи, перебуває у причинно наслідковому зв`язку зі спірним податковим повідомленням-рішенням, що дозволяє ідентифікувати обставини порушення.

Інших процедурних порушень, на які звертає увагу позивач, та які б впливали на спірне податкове повідомлення-рішення, судом не встановлено.

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає до задоволення.

Щодо судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі належить присудити з відповідача.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати неправомірними та скасувати, прийняте Головним управлінням ДФС у Львівській області, податкове повідомлення-рішення від 13.03.2019 року за №0003171407.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області (адреса: м.Львів, вул.Стрийська, 35, ідентифікаційний код 39462700) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «П`яна Вишня К» (адреса: м.Львів, вул.Корольова, 3/3) 16458 (шістнадцять тисяч чотириста п`ятдесят вісім) грн. 67 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення виготовлено та підписано 18 вересня 2019 року.

Суддя В.Я.Мартинюк