Рішення № 84320347, 18.09.2019, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" вересня 2019 р. Справа № 924/504/19

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заверухи С.В., за участю секретаря судового засідання Тлустої У.О., розглянувши у залі судового засідання № 318 справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СК Бужок", Хмельницька обл., Красилівський район, с. Митинці

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке", Хмельницька обл., Шепетівський район, с. Макіївці

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек", м. Дніпро

про визнання договору поруки № 1П/16АФ-15 від 16.03.2015р. припиненим,

представники сторін:

позивача: Савчук Ю.М. - представник згідно ордера

відповідача 1: не з`явився

відповідача 2: Гладка В.О.- представник згідно ордера

У судовому засіданні 18.09.2019р. відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Процесуальні дії по справі.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 31.05.2019р. відкрито провадження у справах 924/504/19, № 924/506/19, № 924/511/19 в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалами господарського суду Хмельницької області від 24.06.2019р. об`єднано судові провадження у справах 924/504/19, № 924/506/19, № 924/511/19 в одне судове провадження з присвоєнням номеру № 924/504/19 та продовжено строк підготовчого провадження у справі № 924/504/19 на 30 днів.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 21.08.2019р. закрито підготовче провадження у справі № 924/504/19 та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 11.09.2019р. позов товариства з обмеженою відповідальністю "СК Бужок" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" про визнання договору поруки № 1П/26АФ-15 від 28.04.2015р. та договору поруки № 1П/14АФ-15 від 11.03.2015р. припиненими, залишено без розгляду.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

27.05.2019р. товариство з обмеженою відповідальністю "СК Бужок" звернулося з позовом до суду про визнання договору поруки № 1П/16АФ-15 від 16.03.2015р., який укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "СК Бужок", товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" та товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке", припиненим.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивачем зазначено, зокрема, що 16.03.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (лізингооднржувач) укладено договір фінансового лізингу № 16АФ-15 (основний договір), відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек" передає на умовах фінансового лізингу для товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" майно, а саме: дисплей GS 2630 в кількості 8 штук загальною вартістю 200387,17 євро, що підтверджується додатком № 1 до договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015р.

Крім того, 16.03.2018р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек", товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" та товариством з обмеженою відповідальністю "СК Бужок" укладено та підписано договір поруки № 1П/16АФ-15, де основною умовою є те, що товариство з обмеженою відповідальністю "СК Бужок" (поручитель) солідарно відповідає за виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" перед товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" по основному договору, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії основного договору.

10.04.2015р. між лізингодавцем та лізингоодержувачем складено та підписано акт приймання-передачі, який є додатком № 3 до договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015р., згідно якого лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав дисплей GS 2630 в кількості 8 штук (2014 року випуску, із серійними номерами: PCGU2UF500515, PCGU2UF500424, НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 ) на загальну вартість 200387,17 євро або 5074298,58 грн.

Позивачем у позові відмічено, що між товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" та товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" в період з дати укладення договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015р. до даного часу укладалися додаткові угоди до договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015р. Однак, будь-яким чином ні лізингодавець, ні лізингоодержувач не повідомив поручителя (товариство з обмеженою відповідальністю "СК Бужок") про укладення та підписання додаткової угоди, якою змінено основні умови основного договору, а саме: ціна, графік платежу, відповідальність.

Представником позивача також у позовній заяві відзначено, що, керуючись положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення періодичними платежами) або з дня, встановленого лізингодавцем для дострокового погашення зобов`язання та повернення товару в порядку реалізації ним свого права, передбаченого умовами основного договору та положеннями ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання. Таким чином, на думку позивача, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основаного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основаного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що стягувач протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Як зазначено у позовній заяві, у зв`язку з тим, що лізингодавець та лізингоодержувач 13.07.2016р. уклади додаткову угоду № 2 та 30.03.2018р. додаткову угоду № 3, якими внесли зміни до основних умов основного договору, а також змінили графік внесення лізингових платежів (для прострочених платежів), лізингодавець на 31 календарний день вважається таким, що є повідомленим, і починаючи з цієї дати у лізингодавця виникало право протягом шести місяців звернутися до суду з відповідним позовом до лізингоодержувача та поручителя.

Також позивач звертає увагу на те, що, враховуючи положення основного договору та факт, що лізингодавець та лізингоодержувач додатковою угодою № 2 та додатковою угодою № 3 визнали порушення умов основного договору, договір поруки припинив свою дію через шість місяців з моменту укладення додаткової угоди № 2.

Представником відповідача 2 надано суду відзив від 12.06.2019р., у якому вказує, зокрема, що твердження позивача про те, що при укладанні договору поруки відповідачі не повідомили позивача про наявність укладених додаткових угод № 2 та № 3 до основного договору, є неправдивими, оскільки при укладенні договору поруки відповідачі повідомили позивача про наявність додаткових угод та ознайомили позивача з основним договором, додатками, доповненнями, змінами та додатковими угодами до нього, що підтверджується п. 1.3. договору поруки № 1П/16АФ-15 від 16.03.2015р., яким передбачено погодження сторонами, що поручитель свідчить, що він ознайомлений зі змістом основного договору та обсягом зобов`язань лізингоодержувача за основним договором, повністю з ними згоден, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його положень не має. Тобто, у позовній заяві позивач заперечує проти встановлених договором поруки фактів та умов, які він прийняв та підтвердив свою обізнаність про їх існування та чинність, підписуючи договір поруки № 1П/16АФ-15 від 16.03.2015р.

У відзиві представник відповідача 2 також зазначає, що укладення додаткових угод № 2 та № 3 до основного договору після укладення договору поруки не є підставою для визнання договору поруки припиненим, оскільки сторони погодили порядок внесення змін в основний договір та їх вплив на зобов`язання поручителя за договором поруки. Так, згідно п.п. 1.1. та 1.3. договору поруки передбачено, що поручитель несе відповідальність за основним договором та всіма додатками, доповненнями та змінами, що можуть бути здійснені протягом дії основного договору, солідарно з лізингоодержувачем. При цьому, для внесення будь-яких змін та доповнень до основного договору лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін. Як зазначає відповідач 2, поручитель також визнав вказані положення договору, підписавши договір поруки.

Стосовно позиції позивача про припинення договору поруки на підставі п.п. 6.2., 6.3. договору поруки, то представником відповідача 2 зазначено, що графік внесення лізингових платежів, викладений у чинній додатковій угоді № 3 до основного договору, містить безліч лізингових платежів, строк здійснення оплати яких не перевищує три роки. Крім того, як вбачається з п. 6.3. договору, цим пунктом сторони погодили умови щодо зміни обсягів відповідальності поручителя, але не визнали їх зміну підставою припинення договору поруки.

Також відповідачем 2 звернуто увагу, що відсутність звернення останнього з позовною заявою, починаючи з 21.12.2017р. про дострокове стягнення коштів та повернення майна, яке було передано у фінансовий лізинг, є правом відповідача 2, яким він може користуватися або не користуватись на свій розсуд, а його незастосування не тягне за собою припинення договору поруки.

Разом з тим, відповідач 2 у відзиві зазначає, що твердження позивача, що основний договір є припиненим з 20.12.2017р. відповідно до первинної редакції п. 11.1. основного договору спростовується тим, що сторонами було укладено додаткові угоди № 2 та № 3 до основного договору, якими було пролонговано термін дії основного договору, а позивач не виступав із своїми запереченнями з даного приводу. При цьому, позивач безпідставно вказує саме на річний строк припинення договору поруки, оскільки п. 6.2. договору поруки сторони погодили, що порука припиняється, якщо лізингодавець (відповідач 2) протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов`язання за основним договором не пред`явить вимоги до поручителя (позивача). Зокрема, додатковою угодою № 3 до основного договору строки внесення чергових лізингових платежів та погашення простроченої заборгованості ще не сплинули, адже строк для оплати останніх платежів – до 20.06.2019р.

У додаткових поясненнях до відзиву (вих. № 3107/19-12 від 31.07.2019р.) представником відповідача 2 зазначено, зокрема, що при укладенні договору поруки сторони передбачили можливість внесення змін до основного договору і для запобігання припинення договору поруки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України сторони погодили та застосували у договорі поруки пункт 6.3., тому договір поруки не є припиненим та продовжує свою дію. Щодо твердження позивача про припинення договору поруки на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, то відповідачем 2 відмічено, що умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому випадку не підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Також відповідач 2 зазначає, що, незважаючи на те, що договори поруки було укладено до набрання чинності діючої редакції ст. 559 ЦК України, має бути застосована саме чинна редакція ст. 559 ЦК України, зважаючи на правові висновки Верховного Суду у справах № 916/1979/13, № 752/17300/14-ц, № 5010/276/2012-П-3/10-9/61.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує, вважає їх обґрунтованими.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні проти позову заперечив, просить у позові відмовити.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з`явився, відзиву на позов не подав, причин неявки та неподання доказів не повідомив.

Ухвали суду по даній справі, надіслані на його адресу, та отриманні ним про що свідчать наявні в матеріалах справи судові повістки.

Згідно ст. 176 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи в порядку, встановленому ст. 242 цього кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього кодексу.

Положеннями ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. З наведеного, відповідач 1 є такими, що належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, проте, відзиву на позов не подав та причин неявки та неподання відзиву не повідомив.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ст. 202 ГПК України передбачає, що суд може розглядати справу за відсутності учасника справи, якщо його було належно повідомлено, проте, він не повідомив про причин неявки або така неявка є повторною.

Враховуючи вищевикладене, розумність строків розгляду судового спору, суд приходить до висновку про розгляд справи без участі відповідача 1 та за наявними в матеріалах справи доказами.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

16.03.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 16АФ-15, відповідно до п. 1.1. якого сторони передбачили, що відповідно до умов цього договору лізингодавець зобов`язується передати на умовах фінансового лізингу у платне користування предмет лізингу (майно), а лізингоодержувач зобов`язаний прийняти майно та зобов`язується сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Ціна одиниці, кількість і загальна вартість майна на момент укладення договору наведені в додатку № 1 "Специфікація".

Відповідно до п. 1.2. договору строк користування (строк лізингу) не може бути менше одного року.

Згідно п. 2.1. договору вартість майна становить гривневий еквівалент 200387,17 євро, та на дату укладання цього договору становить 4563096,40 грн. (вартість майна).

Вартість майна в гривневому еквіваленті, перерахована відповідно до умов цього пункту договору, зазначається в гривневому еквіваленті в акті приймання-передачі майна. Вартість майна (в гривнях) коригується шляхом підписання додаткової угоди до акту приймання-передачі майна у випадку зміни курсу на дату зарахування (п. 4.7. договору).

Як передбачено п.п. 3.1., 3.2. договору, впродовж 45 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем лізингодавцю авансового платежу, а також комісії, зазначеної в п. 4.3. договору, та після виконання лізингоодержувачем вимог щодо страхування майна лізингодавець зобов`язаний передати лізингоодержувачу майно в лізинг. Передача майна в лізинг здійснюється на підставі акту приймання-передачі майна за адресою: 49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, 1. Майно вважається переданим лізингоодержувачу з дати підписання акта приймання-передачі майна.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що всі платежі за договором здійснюються в національній валюті України відповідно до умов цього договору та додатку № 2 "Графік внесення лізингових платежів" до договору (Графік) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, вказаний у цьому договорі.

У пункті 4.4. договору сторонами визначено, що сума чергового лізингового платежу є гривневим еквівалентом відповідної суми (в євро), зазначеної в графіку, виходячи з Міжбанківського курсу на дату, що передує даті сплати лізингоодержувачем чергового лізингового платежу, зазначеного в Графіку. Такий порядок застосовується до усіх лізингових платежів та будь-яких інших сум, які підлягають сплаті згідно з договором. Розмір, склад, терміни сплати лізингових платежів встановлюються у Графіку.

Лізингодавець має право відмовитися від договору та вимагати повернення майна від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) календарних днів. Вилучення майна у лізингоодержувача не звільняє останнього від обов`язку сплати всіх несплачених до дати вилучення майна лізингових платежів, передбачених договором, в тому числі несплаченої суми штрафних санкцій (пп. 5.3.1 договору).

Відповідно до п. 7.2. договору у випадку, якщо лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в Графіку, лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем у вигляді сплати 365% річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України).

В розділі 8 договору сторонами врегульовано порядок розірвання договору та умови повернення майна.

Так, відповідно до п. 8.1. договору договір може бути розірваний в однобічному порядку з ініціативи лізингодавця.

Якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого в цьому договорі (на підставі письмового повідомлення лізингодавця про розірвання договору). В цьому випадку договір вважається розірваним з моменту отримання лізингоодержувачем письмового повідомлення лізингодавця про розірвання договору (пп. 8.1.1. договору).

Згідно п. 8.5. договору припинення дії договору з будь-яких підстав не звільняє сторони від виконання зобов`язань за цим договором, що мали місце під час його дії.

Як встановлено п. 10.1. договору, ціна договору становить гривневий еквівалент 228240,96 євро, що за Міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 5197366,20 гривень, у тому числі ПДВ 760516,07 грн.

Відповідно до п. 11.1. договору строк дії договору з "16" березня 2015 р. по "20" травня 2016 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов`язань за цим договором. Зазначений строк може бути змінений відповідно до умов даного договору.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання та втрачає свою чинність після виконання сторонами всіх зобов`язань по ньому (п. 11.2. договору).

Пунктом 11.3. договору передбачено, що розірвання або припинення договору, а так само відмова сторони від договору не звільняє сторони від виконання всіх зобов`язань по ньому.

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

Відповідно до специфікації майна (додаток № 1 до договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015р.) вартість майна (дисплей GS 2630 в кількості 8 штук) складає 200387,17 євро.

Сторонами погоджено Графік внесення лізингових платежів (додаток № 2 до договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015р.), відповідно до якого загальна сума лізингових платежів складає 194004,81 євро за період з 20.04.2015р. по 20.05.2016р. (166151,02 євро – сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу; 27853,79 євро – платіж як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно).

Згідно акта приймання-передачі від 10.04.2015р. лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав наступне майно (предмет лізингу): 1) дисплей GS 2630 сер. № НОМЕР_7 , 2014 р.в. вартістю 28747,14 євро; 2) дисплей GS 2630 сер. № НОМЕР_8 , 2014 р.в. вартістю 28214,22 євро; 3) дисплей GS 2630 сер. № НОМЕР_1 , 2014 р.в. вартістю 18330,00 євро; 4) дисплей GS 2630 сер. № НОМЕР_2 , 2014 р.в. вартістю 18330,99 євро; 5) дисплей GS 2630 сер. № НОМЕР_3 , 2014 р.в. вартістю 23985,07 євро; 6) дисплей GS 2630 сер. № НОМЕР_4 , 2014 р.в. вартістю 29619,84 євро; 7) дисплей GS 2630 сер. № НОМЕР_5 , 2014 р.в. вартістю 29619,84 євро; 8) дисплей GS 2630 сер. № НОМЕР_6 , 2014 р.в. вартістю 23539,08 євро. Всього вартість майна складає 200387,17 євро (5074289,58 грн.).

13.07.2016р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (лізингоодержувач) укладено додаткову угоду № 2 до договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015р., відповідно до п. 1.2. якої п. 10.1 викладено в наступній редакції: "Ціна договору становить гривневий еквівалент 270397,23 євро, що за міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 6157323,48 гривень, у тому числі ПДВ 760516,07 грн.".

Відповідно до п. 1.3. додаткової угоди № 2 від 13.07.2016р. викладено Графік внесення лізингових платежів (додаток № 2) у наступній редакції: загальна сума чергових лізингових платежів – 236161,08 євро за період з 20.04.2015р. по 20.10.2017р. (166151,02 євро – сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу; 70010,06 євро – сума платежів як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно).

Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 2 прострочену заборгованість по сплаті чергових лізингових платежів згідно Графіку внесення лізингових платежів за квітень 2015 – травень 2016 року в розмірі 191171,84 євро лізингоодержувач зобов`язаний сплатити у наступному порядку: 1) за квітень-листопад 2015 – 86041,00 євро – в строк до 20.09.2016р.; 2) за грудень 2015 – 25540,52 євро – в строк до 20.08.2017; 3) за січень-травень 2016р. – 79590,32 євро – в строк до 20.10.2017.

Згідно п. 3 додаткової угоди № 2 від 13.07.2016р. у випадку невиконання лізингоодержувачем зобов`язань з оплати простроченої заборгованості у строки, визначені п. 2 цієї додаткової угоди, п. 2 додаткової угоди втрачає свою чинність (відповідно до письмового повідомлення лізингодавця), а сторони керуються Графіком внесення лізингових платежів (додаток № 2).

Згідно п. 4 додаткової угоди № 2 від 13.07.2016р. сторони дійшли згоди внести зміни в п. 7.2. договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015р., виклавши його у наступній редакції: "7.2. У випадку, якщо лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в Графіку, лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем у вигляді сплати 365% річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України)".

Згідно п. 5 додаткової угоди № 2 від 13.07.2016р., враховуючи зміну строків платежу за Графіком, сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015р. до 20.10.2017р. включно.

30.03.2018р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (лізингоодержувач) укладено додаткову угоду № 3 до договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015р., відповідно до п. 1.2. якої п. 10.1 викладено в наступній редакції: "Ціна договору становить гривневий еквівалент 282754,13 євро, що за міжбанківським курсом договору на дату його укладання становить 6438502,45 гривень, у тому числі ПДВ 760516,07 грн.".

Відповідно до п. 1.3. додаткової угоди № 3 від 30.03.2018р. викладено Графік внесення лізингових платежів (додаток № 2) у наступній редакції: загальна сума чергових лізингових платежів – 248508,98 євро за період з 20.04.2015р. по 20.06.2019р. (166151,02 євро – сума, яка компенсує частину вартості предмету лізингу; 82357,96 євро – сума платежів як винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане у лізинг майно).

Згідно п. 3 додаткової угоди № 3 від 30.03.2018р. сторони погодили, що прострочену заборгованість по сплаті чергових лізингових платежів (включаючи штрафні санкції за договором) згідно Графіку внесення лізингових платежів за період вересень 2015 – жовтень 2017 року в розмірі 167811,73 євро, що складається з: суми, яка компенсує частину вартості предмету лізингу – 120502,82 євро; платежу як винагороди (комісія) за отримане у лізинг майно – 31705,85 євро; штрафних санкцій – 15603,07 євро, лізингоодержувач зобов`язується сплатити у наступному порядку: 1) 85839,42 євро – в строк до 20.10.2018р.; 2) 42863,16 євро – в строк до 20.02.2019р.; 3) 21431,59 євро – в строк до 20.04.2019р.; 4) 17677,56 євро – в строк до 20.06.2019р.

Згідно п. 4 додаткової угоди № 3 від 30.03.2018р. у випадку будь-якого порушення лізингоодержувачем зобов`язань з оплати простроченої заборгованості у строки, визначені п. 3 цієї додаткової угоди, п. 3 додаткової угоди втрачає свою чинність (відповідно до письмового повідомлення лізингодавця), а сторони керуються Графіком внесення лізингових платежів (додаток № 2).

Згідно п. 5 додаткової угоди № 3 від 30.03.2018р., враховуючи зміну строків платежу за Графіком, сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015р. до 20.06.2019р. включно.

16.03.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек", в подальшому лізингодавець (сторона 1), товариством з обмеженою відповідальністю "СК Бужок", далі поручитель (сторона 2), товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке", далі лізингоодержувач (сторона 3) укладено договір поруки № 1П/16АФ-15, відповідно до п. 1.1. якого предметом цього договору є зобов`язання поручителя перед лізингодавцем в повному обсязі солідарно відповідати за виконанням лізингоодержувачем, своїх зобов`язань перед лізингодавцем, які випливають з умов договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015р., а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015р. (основний договір).

Відповідно до п. 1.2. договору сторони договору встановлюють, що зобов`язання поручителя перед лізингодавцем є безумовним та ніяких інших умов, крім передбачених цим договором та основним договором, не потребують.

Як передбачено п. 1.3. договору, поручитель свідчить, що він ознайомлений зі змістом основного договору та обсягом зобов`язань лізингоодержувача за основним договором, повністю з ним згоден, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його положень не має. Для внесення будь-яких змін та доповнень до основного договору лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін.

Пунктом 1.4. договору визначено, що сторони заявляють, що порука згідно цього договору надана без мети отримання прибутку. Поручитель підтверджує, що він надає поруку безоплатно і ця умова є безумовною і безвідкличною.

Підпунктом 3.1.1. договору поруки встановлено, що поручитель зобов`язаний протягом одного робочого дня, від дати отримання письмової вимоги лізингодавця про прострочення лізингоодержувачем забезпеченого порукою зобов`язання або листа лізингодавця про неможливість виконати зобов`язання за основним договором, виконати відповідне зобов`язання, шляхом перерахування коштів на погашення заборгованості лізингоодержувача за основним договором на рахунок лізингодавця.

У відповідності до пп. 3.1.2. договору поруки поручитель зобов`язаний у разі невиконання лізингоодержувачем забезпеченого порукою зобов`язання, відповідати перед лізингодавцем як солідарний боржник всім своїм майном на яке, згідно з чинним законодавством України, може бути звернено стягнення.

Відповідно до п. 6.2. договору сторони договору встановлюють, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та втрачає свою дію з моменту припинення забезпеченого ним зобов`язання. Також порука припиняється, якщо лізингодавець в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання зобов`язання за основним договором не пред`явить вимоги до поручителя (п. 4 ст. 559 ЦК України).

Сторони договору встановлюють, що у тому разі, якщо без згоди поручителя до основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальності поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім) (п. 6.3. договору).

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогою визнати припиненим договір поруки № 1П/16АФ-15 від 16.03.2015р.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, в тому числі іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі визнання права.

Позивач обрав спосіб захисту та звернувся до суду з позовом про визнання припиненим договору поруки № 1П/16АФ-15 від 16.03.2015р., оскільки, на його думку, укладені до основного договору фінансового лізингу додаткові угоди № 2 та № 3 збільшують відповідальність позивача, як поручителя, порівняно із попередньою редакцією договору лізингу, а саме змінено графік внесення платежів, змінено вартість майна, ціну договору, визначено графік погашення для прострочених платежів, збільшено відповідальність до 365% річних за несвоєчасну сплату лізингових платежів. Також, на думку позивача, порука припинена, оскільки кредитор від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя.

Предметом даного позову є визнання припиненим договору поруки, а підставою даного позову, на думку позивача, є наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання такого договору припиненим. Отже, предметом доказування у даній справі є наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину (господарського договору) припиненим.

Крім того, у даній справі необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин припиненим та з якого моменту.

У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року № 6-18цс11 зазначено, що за змістом ст.ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов`язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб`єктивне право й кореспондуючий йому обов`язок перестають існувати. Уживаний законодавцем термін "порука" використовується в розумінні зобов`язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.

Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства й судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав та обов`язків сторін (ст.ст. 3, 12-15, 20 ЦК України) у разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ст. 559 ЦК України, на припинення зобов`язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Така ж правова позиція висвітлена у постановах Верховного Суду України, який наголошував, зокрема, на тому, що відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, 16.03.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 16АФ-15 (основний договір), відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек" передає на умовах фінансового лізингу для товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" майно, а саме: 1) дисплей GS 2630 сер. № НОМЕР_7 , 2014 р.в. вартістю 28747,14 євро; 2) дисплей GS 2630 сер. № НОМЕР_8 , 2014 р.в. вартістю 28214,22 євро; 3) дисплей GS 2630 сер. № НОМЕР_1 , 2014 р.в. вартістю 18330,00 євро; 4) дисплей GS 2630 сер. № НОМЕР_2 , 2014 р.в. вартістю 18330,99 євро; 5) дисплей GS 2630 сер. № НОМЕР_3 , 2014 р.в. вартістю 23985,07 євро; 6) дисплей GS 2630 сер. № НОМЕР_4 , 2014 р.в. вартістю 29619,84 євро; 7) дисплей GS 2630 сер. № НОМЕР_5 , 2014 р.в. вартістю 29619,84 євро; 8) дисплей GS 2630 сер. № НОМЕР_6 , 2014 р.в. вартістю 23539,08 євро. Всього вартість майна складає 200387,17 євро (5074289,58 грн.).

16.03.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек", в подальшому лізингодавець (сторона 1), товариством з обмеженою відповідальністю "СК Бужок", далі поручитель (сторона 2), товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке", далі лізингоодержувач (сторона 3) укладено договір поруки № 1П/16АФ-15, відповідно до п. 1.1. якого предметом цього договору є зобов`язання поручителя перед лізингодавцем в повному обсязі солідарно відповідати за виконанням лізингоодержувачем, своїх зобов`язань перед лізингодавцем, які випливають з умов договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015р., а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015р. (основний договір).

Укладений між сторонами спірний договір за своєю правовою природою є договором поруки.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України (в редакції на момент укладення спірного договору поруки від 16.03.2015р.) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Позивач у позовній заяві стверджує, що підставою для припинення договору поруки № 1П/16АФ-15 від 16.03.2015р. є зміна основного зобов`язання, що спричиняє збільшення відповідальності поручителя, без його згоди внаслідок укладення додаткових угод №№ 2, 3.

Судом береться до уваги, що, як слідує з ч. 1 ст. 559 ЦК України, поручитель не залишається зобов`язаним навіть на початкових умовах. До припинення поруки призводять не будь-які зміни умов основного зобов`язання, а лише такі, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 1.3. договору поруки, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек", товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" та товариством з обмеженою відповідальністю "СК Бужок", сторони передбачили, що для внесення будь-яких змін та доповнень до основного договору лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін.

Тобто порука припиняється лише тоді, коли поручитель не надав згоди на зміну основного зобов`язання. Відповідно, порука не припиняється, якщо на зміну умов основного зобов`язання поручитель надав свою згоду. Така згода не обов`язково повинна бути письмовою. Допустимою є також попередня згода поручителя на зміну умов основного договору, в тому числі виражена в договорі поруки (п. 1.3. договору поруки).

Разом з тим, п. 6.3. договору поруки встановлено, що у тому разі, якщо без згоди поручителя до основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою відповідальність поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім).

Зазначені умови договору поруки (п.п. 1.3., 6.3.) є результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов`язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, які не суперечать законодавству України. Тому, укладаючи додаткові угоди № 2 від 13.07.2016р. та № 3 від 30.03.2018р. до договору фінансового лізингу без згоди позивача, як поручителя, до основного договору внесено зміни, що тягнуть за собою зміну відповідальності поручителя (збільшення розміру зобов`язання та відповідальності), однак (за домовленістю сторін) обсяг відповідальності товариства з обмеженою відповідальністю "СК Бужок", як поручителя, залишається без змін (попереднім).

Судом не приймається до уваги твердження відповідача 2 про те, що пунктом 6.3. договору поруки сторони погодили умови щодо зміни обсягів відповідальності поручителя, адже означеним пунктом договору сторони чітко визначили, що якщо без згоди поручителя до основного договору вносяться зміни, що тягнуть за собою збільшення відповідальність поручителя, обсяг відповідальності поручителя залишається без змін (попереднім), тобто не змінюється.

Доповнюючи вищевикладене, судом зазначається, що Верховний суд України у справі за № 6-1539цс17 висловив правову позицію, згідно якої до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Тобто закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

Отже, на зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Як встановлено судом, у п. 7.2. договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015р. та у п. 4 додаткової угоди № 2 від 13.07.2015р. передбачено, що, якщо лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в Графіку, лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем у вигляді сплати 365% річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України). Водночас, як вбачається із додаткових угод №№ 2, 3, строк чергових лізингових платежів продовжувався до 20.10.2017р. по додатковій угоді № 2 та до 20.06.2019р. по додатковій угоді № 3. Таким чином, збільшивши період, за який нараховуються 365% річних від суми простроченого лізингового платежу, можна стверджувати про можливість збільшення відповідальності поручителя. Водночас відповідальність поручителя, зважаючи на п. 6.3. договору поруки, залишається попередньою, а саме в межах графіку внесення лізингових платежів (додаток № 2 до договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015р.).

Відповідно, договір поруки 1П/16АФ-15 від 16.03.2015р. не є припиненими на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України саме у зв`язку із внесенням додатковими угодами № 2 від 13.07.2016р., № 3 від 30.03.2018р. до договору фінансового лізингу зміни зобов`язання (відповідальності) без згоди поручителя, як на цьому наполягає позивач.

Не беруться до уваги твердження позивача про внесення змін додатковою угодою № 2 до основного договору щодо збільшення відповідальності поручителя до 365% річних за несвоєчасну сплату лізингових платежів, оскільки як основним договором, так і додатковою угодою № 2 було визначено однаковий відсоток річних за несвоєчасну сплату лізингових платежів – 365%.

Статтею 559 Цивільного кодексу України (в редакції на час укладення договору поруки) передбачено підстави припинення зобов`язань з поруки.

Зокрема, ч. 4 ст. 559 ЦК України встановлено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, законодавець передбачив додаткові підстави припинення поруки, а саме: правила обмежувальних строків (шестимісячного та тривалістю в один рік), які вступають в дію, відповідно, лише у разі, якщо договором поруки не встановлено строк дії поруки, а основним договором не визначено строк виконання основного зобов`язання.

Однак, сторонами договору поруки у п. 6.2. встановлено строк дії поруки та погоджено, що договір поруки припиняється якщо лізингодавець в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання зобов`язання за основним договором не пред`явить вимоги до поручителя (п. 4 ст. 559 ЦК України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір поруки 1П/16АФ-15 від 16.03.2015р., а тому всі умови спірного договору з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами.

Враховуючи вищевикладені умови договору, суд зазначає, що умовами договору поруки 1П/16АФ-15 від 16.03.2015р. сторони без заперечень та зауважень, в добровільному порядку узгодили, що лізингодавець вправі пред`явити вимогу поручителю протягом 3 років з дня настання строку виконання зобов`язання за основним договором.

Із зазначеного вище, суд погоджується із позицією позивача про застосування до спірних відносин ч. 4 ст. 559 ЦК України саме в редакції на час укладення договору поруки № 1П/16АФ-15 від 16.03.2015р., однак вважає за необхідне відмітити, що в силу приписів ст. 627 Цивільного кодексу України сторони були вільними у визначенні строку дії договору поруки, а тому в даному випадку порука є чинною протягом трьох років з моменту настання строку погашення кожного чергового лізингового платежу, а не протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням.

Відповідно до вказаного, помилковими є твердження відповідача 2 про необхідність застосування чинної редакції ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7). Аналогічна правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 лютого 2017 року у справі №6-2705цс16.

Отже, за загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Винятки з цього правила допускаються за наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили; у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує або пом`якшує кримінальну відповідальність.

Правовою позицією ВСУ в постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2705цс16 передбачено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. З огляду на викладене не підлягає застосуванню надана відповідачем судова практика Великої палати ВС, оскільки остання стосується дії актів цивільного законодавства у часі щодо застосування позовної давності у земельних правовідносинах, що не є тотожними заявленими позивачем вимогам у межах даної господарської справи.

Викладене кореспондується з положеннями чинного Цивільного кодексу України, відповідно до статті 5 якого акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися таким, що втратив силу актом цивільного законодавства, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, норми положень ч. 4 ст. 559 ЦК України у редакції Законів № 1414-VIII від 14.06.2016, №2478-VIII від 03.07.2018р., якими змінено ч. 4 ст. 559 ЦК України, набрали чинності після укладення спірного договору поруки, який було укладено у березні 2015 року, що виключає можливість застосування зазначеної норми до спірних правовідносин.

Окрім того, як слідує із тверджень представника відповідача 2, що викладені у відзиві на позовну заяву від 12.06.2019р., останній вважає, що товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек" в повній мірі скористалося своїм правом та вчасно пред`явило вимогу до поручителя (позивача) в межах трирічного строку за зобов`язаннями за основним договором, про що свідчить справа господарського суду Дніпропетровської області № 904/421/19 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек", м. Дніпро до відповідача-1: товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД", Дніпропетровська область, м. Підгородне, відповідача-2: товариства з обмеженою відповідальністю "Євразія-Сервіс, Хмельницька область, с. Кременчуки, відповідача-3: товариства з обмеженою відповідальністю "СК Бужок", Хмельницька область, с. Митинці, провадження у якій було відкрито 11.02.2019р. При цьому, відповідач 2 стверджує, що строки внесення чергових лізингових платежів та погашення простроченої заборгованості ще не сплинули, оскільки додатковою угодою № 3 до основного договору такі строки було продовжено до 20.06.2019р.

Однак, з такими висновками відповідача 2 суд не може погодитися, з огляду на наступне.

Як уже попередньо було встановлено, поручитель (позивач) відповідно до п. 6.3. договору поруки відповідає перед товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (лізингодавцем) в межах додатку № 2 (Графік внесення лізингових платежів), оскільки його відповідальність було збільшено у вигляді збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами. Водночас, як вбачається із ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2019р. про відкриття провадження у справі № 904/421/19, предметом прозову є солідарне стягнення 6 155 705,97 грн., з яких: 3 020 940,00 грн. заборгованість по лізинговим платежам, 3 134 765,97 грн. 365 % річних. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем-1 умов договору поруки № 3П/16АФ-15 від 30.03.2018, відповідачем-2 умов договору поруки № 2П/16АФ-15 від 30.03.2018, відповідачем-3 умов договору поруки № 1П/16АФ-15 від 16.03.2015, в частині сплати лізингових платежів. При цьому, суд враховує, виходячи із усних пояснень представника відповідача 2, змісту відзиву від № 1206/19-2 від 12.06.2019р., змісту вимоги від 22.01.2019 р. вих. 2201/19-2019/5юр, що у справі № 904/421/19 ним було включено до позовних вимог, зокрема, по договору поруки № 1П/16АФ-15 від 16.03.2015р., заборгованість по лізинговим платежам із врахування внесених змін додатковою угодою № 3. Тобто товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек" звернулося із вимогою до позивача про стягнення боргу на підставі додаткової угоди № 3, не врахувавши при цьому, що поручитель відповідає перед товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" в межах Графіка внесення лізингових платежів (додаток № 2 до договору фінансового лізингу від № 16АФ-15 від 16.03.2015р.). Вказане дає підстави для суду констатувати про відсутність пред`явлення вимоги товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек до поручителя, як такої.

Також судом враховується, що позовну заяву про стягнення заборгованості товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" було подано на підставі неналежного виконання відповідачами умов трьох договорів поруки (№ 3П/16АФ-15 від 30.03.2018, № 2П/16АФ-15 від 30.03.2018, № 1П/16АФ-15 від 16.03.2015), в частині сплати лізингових платежів. Однак, чітко встановити розмір заборгованості по кожному договору окремо, зважаючи на зміст ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2019р., неможливо. До того ж, як вказують представники сторін та свідчать матеріали справи, жодних платежів по виконанню договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015р. ані лізингоодержувачем, ані поручителем не здійснювалося. Інших доказів, які би підтверджували звернення товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" із вимогою до поручителя, матеріали справи не місять.

Позиція відповідача 2 стосовно того, що ним неодноразово подавалися письмові вимоги (повідомлення) до позивача (поручителя) про сплату заборгованості по лізингових платежах, не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позову. Зокрема, згідно правового висновку Верховного суду України, що викладений у постанові від 17.09.2014р. по справі № 6-53цс14, враховуючи преклюзивний характер терміну поручительства і обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване у другому реченні частини 4 ст. 559 ГК словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови дії поручительства слід розуміти як пред`явлення кредитором в установленому законом порядку на визначений термін саме позовної, а не будь-якого іншої вимоги до поручителя. При цьому зазначене положення не виключає можливості пред`явлення кредитором до поручителя іншого письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в цьому випадку кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців (в даному випадку протягом трьох років) з дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини 4 ст. 559 ЦК України, ВСУ зробив висновок про те, що вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором має бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поручительства.

Одночасно, суд, проаналізувавши судову практику Верховного суду України, прийшов до висновку, що у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за договором фінансового лізингу передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення лізингодавцем вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Аналогічна правова позиція прослідковується у постанові Верховного суду України у справі № 6-3087цс16, Верховного Суду у постанові від 01.03.2018р. по справі № 910/7109/17.

Із зазначеного, виходячи із того, що чергові лізингові платежі повинні обраховуватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу, керуючись Графіком внесення лізингових платежів (додаток № 2), враховуючи погоджений сторонами у договорі поруки трирічний термін звернення із вимогою до поручителя з дня настання строку виконання зобов`язання за основним договором, суд приходить до висновку, що на час звернення з позовом до суду, порука припинилася щодо лізингових платежів, а саме: на суму 1584,12 євро, строк платежу настав 20.04.2015р.; на суму 1693,37 євро, строк платежу настав 20.05.2015р.; на суму 1638,75 євро, строк платежу настав 20.06.2015р.; на суму 1693,37 євро, строк платежу настав 20.07.2015р.; на суму 1693,37 євро, строк платежу настав 20.08.2015р.; на суму 27492,72 євро, строк платежу настав 20.09.2015р.; на суму 26936,23 євро, строк платежу настав 20.10.2015р.; на суму 26142,04 євро, строк платежу настав 20.11.2015р.; на суму 25540,52 євро, строк платежу настав 20.12.2015р.; на суму 762,90 євро, строк платежу настав 20.01.2016р., на суму 24740,03 євро строк платежу настав 20.02.2016р., на суму 24144,81 євро строк платежу настав 20.03.2016р., на суму 23440,66 євро строк платежу настав 20.04.2016р., на суму 6501,92 євро строк платежу настав 20.05.2016р.

Таким чином, відповідачем 2 не надано доказів звернення із вимогою (позовом) до поручителя в межах трирічного строку про стягнення заборгованості по лізинговим платежам на підставі Графіка внесення лізингових платежів (додаток № 2), звідси відповідач 2 не звернувся із вимогою до поручителя про виконання зобов`язання, яке забезпечене порукою, тому за відсутності такої вимоги суд приходить до висновку про припинення поруки за договором поруки № 1П/16АФ-15 від 16.03.2015р.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Право поручителя підлягає судовому захисту за позовом поручителя шляхом визнання поруки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України, оскільки це суперечило б положенням ч. 1 ст. 559 цього Кодексу (постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 р. у справі № 6-69цс11).

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ГПК України).

Підсумовуючи наведене, зважаючи на норми діючого ГПК України, суд задовольняє позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "СК Бужок" та визнає припиненою поруку за договором поруки № 1П/16АФ-15 від 16.03.2015р.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідачів у рівних частинах у зв`язку із задоволенням позову.

Стосовно вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу адвоката, заявлених позивачем у позові, судом враховується, що відповідно до ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява N 19336/04, п. 269).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі №910/8443/17, від 11.05.2018 р. та практиці Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006р., п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р.

Судом враховується, що в підтвердження адвокатських послуг позивачем не подано жодних доказів, зокрема, не подано угоди про надання адвокатських послуг із представниками, що представляли інтереси позивача при розгляді справи, актів виконаних робіт (наданих послуг), виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, тощо, як і не подано доказів понесення (в т.ч. в майбутньому) даних витрат самим позивачем.

Отже, вимога позивача про солідарне стягнення з відповідачів витрат на послуги адвоката, не є обґрунтованою, а тому у її задоволенні суд відмовляє.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов товариства з обмеженою відповідальністю "СК Бужок", Хмельницька обл., Красилівський район, с. Митинці до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке", Хмельницька обл., Шепетівський район, с. Макіївці 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек", м. Дніпро про визнання договору поруки № 1П/16АФ-15 від 16.03.2015р. припиненим, задовольнити.

Визнати припиненою поруку за договором поруки № 1П/16АФ-15 від 16.03.2015р., укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю "СК Бужок", товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке", товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек".

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (30440, с. Мокіївці, Шепетівський район, Хмельницька область, ідентифікаційний код 32678262) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СК Бужок" (31062, Хмельницька область, Красилівський район, с. Митинці, вул. Центральна, 83, корпус Б, ідентифікаційний код 03785869) 960,50 грн. (дев`ятсот шістдесят гривень 50 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" (49083, м. Дніпро, вул. Собінова, 1, ідентифікаційний код 32232765) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СК Бужок" (31062, Хмельницька область, Красилівський район, с. Митинці, вул. Центральна, 83, корпус Б, ідентифікаційний код 03785869) 960,50 грн. (дев`ятсот шістдесят гривень 50 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18.09.2019р.

Суддя С.В. Заверуха

Віддрук. 4 прим.:

1 - до справи;

2 – позивачу (31062, Хмельницька обл., Красилівський р-н, с. Митинці, вул. Центральна, 83, корпус Б);

3 - відповідачу 1 (30440, Хмельницька обл., Шепетівський р-н, с. Мокіївці);

4 - відповідачу 2 (49083, м. Дніпро, вул. Собінова, 1).

Всі рекомендованим з повідомленням.