Рішення № 84312166, 06.09.2019, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/7637/19 2/335/2234/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2019 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Проценко А.М., за участю секретаря судового засідання Войтович Г.В., розглянувши цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження, за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_1 , про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом ОСОБА_1 , про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, в обґрунтування чого зазначив наступне.

18.03.2017 року о 08 годині 05 хвилин відповідач ОСОБА_1 в м. Запоріжжі на перехресті вул. Лермонтова та вул. Патріотична, керуючи автомобілем «TOYOTA PRIUS», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 3293, рухаючись на забороняючий сигнал світлофора (червоний) з включеними проблисковими маячками синього кольору та звуковою сигналізацією скоїв зіткнення з автомобілем «TOYOTA LAND CRUISER», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 Внаслідок зіткнення транспортні засоби отримали механічні пошкодження, завдані матеріальні збитки, травмовано водія ОСОБА_2

04.08.2017 року постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, відповідача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП, провадження по справі закрито у зв`язку із спливом строків накладення адміністративного стягнення.

Згідно висновку експертного дослідження Запорізького НДЕКЦ МВС України загальна вартість ремонту пошкодженого автомобіля складає 167488,82 грн., у зв`язку з чим позивач просить стягнути за відповідача понесені матеріальні збитки на вказану суму та судовий збір у розмірі 2512,33 грн.

Ухвалою судді від 30.07.2019 року відкрито провадження по вказаній справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

29.08.2019 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог посилаючись на те що, на відповідача не було покладено повної матеріальної відповідальності згідно вимог ст. 134 КЗпП України, а тому відповідач не несе матеріальну відповідальність перед позивачем. Також представник позивача вказав, що відповідно до положень ч. 3 ст. 233 КЗпП України, позивач пропустив строк подання позову.

06.09.2019 року від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якому заперечував щодо доводів представника відповідача стосовно пропуску строку позовної давності, та зазначив що відповідно до ст. 257 ЦК України, позовна давність встановлюється тривалістю три роки, просив позовну заяву задовольнити.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заявлений позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи у їх сукупності і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що заявлений позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності зі ст. ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Судом при розгляді справи встановлено наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

18.03.2017 року о 08 годині 05 хвилин відповідач ОСОБА_1 в м. Запоріжжі на перехресті вул. Лермонтова та вул. Патріотична, керуючи автомобілем «TOYOTA PRIUS», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 3293, рухаючись на забороняючий сигнал світлофора (червоний) з включеними проблисковими маячками синього кольору та звуковою сигналізацією скоїв зіткнення з автомобілем «TOYOTA LAND CRUISER», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 Внаслідок зіткнення транспортні засоби отримали механічні пошкодження, завдані матеріальні збитки, травмовано водія ОСОБА_2

04.08.2017 року постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, відповідача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП, провадження по справі закрито у зв`язку із спливом строків накладення адміністративного стягнення.

Наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України №105 о/с від 18.04.2016 року ОСОБА_1 призначено інспектором батальйонна №4 роти 2 Управління патрульної поліції м. Запоріжжі.

Наказом Департаменту патрульної поліції України Національної поліції України №668о/с, від 12.07.2018 року старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 було призначено інспектором управління патрульної поліції в Запорізькій області, де він працює по теперішній час.

Т.в.о. начальника управління патрульної поліції в Запорізькій області був направлений лист до Запорізького НДЕКЦ МВС України «Щодо проведення автотоварознавчого експертного дослідження з метою визначення завданих збитків в результаті дорожньо-транспортної пригоди за участю службового транспорту автомобілів УПП м. Запоріжжя».

Згідно висновку експерного дослідження Запорізького НДЕКЦ МВС України №11-03, від 13.11.2017 року загальний розмір завданого ДТП збитку складає 80276,79 гривень.

Вище переліченні обставини підтвердженні належними та допустимими доказами, вивчені та перевірені судом.

Керуючись ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» - у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Однак, у Законі України «Про Національну поліцію» відсутня норма щодо матеріальної відповідальності поліцейських, відшкодування матеріальної шкоди заподіяної поліцейським при виконанні ними своїх службових обов`язків, а тому суд приходить до висновку, що на поліцейського як на працівника поширюється трудове право, отже при вирішенні даного спору слід керуватись Кодексом законів про працю (КЗпП).

Відсутня норма щодо матеріальної відповідальності і в Положенні «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженому Постановою КМУ РСР від 29 липня 1991 року №114. Єдине, що вказано, що відповідно до п.23 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством. Знову ж законодавець робить посилання до застосування закону, норми якого відсутні у спеціальному законі.

У п. 18 Постанови Пленуму ВСУ від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз`яснено, що під час заподіяння шкоди працівниками самовільним використанням у корисливих цілях технічних засобів підприємства (автомобілів, автокранів тощо) відповідальність має наставати за нормами не трудового, а цивільного права. У такому разі шкода відшкодовується в повному обсязі, включаючи й неотримані підприємством прибутки від використання зазначених технічних засобів.

Відповідно до ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 цього Кодексу.

Згідно частин 1, 2, 4 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Статтею 134 КЗпП України передбачено випадки повної матеріальної відповідальності. Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків;

8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Отже, договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено лише із працівниками, які обіймають посади (виконують роботи) із зазначеного переліку. І лише за наявності такого договору працівник нестиме повну матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду.

Також спростовуються твердження позивача щодо повної матеріальної відповідальності ОСОБА_1 , оскільки ним не надано до суду доказів на підтвердження обставин, передбачених ст. 134 КЗпП України, які є підставою повної матеріальної відповідальності.

Доводи відповідача не спростовують факт спричинення завданої внаслідок ДТП прямої дійсної шкоди роботодавцю. Однак матеріальна відповідальність працівника в даному випадку у відповідності до ст. 132 КзпП обмежується розміром середнього місячного заробітку.

Згідно ч.3 ст. 233 КЗпП України, для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Однак річний строк для стягнення з працівника матеріальної шкоди позивачем пропущено, оскільки днем виявлення прямої дійсної шкоди є 24.11.2017 року, день отримання висновку експертного дослідження, яким визначено розмір завданої шкоди Департаменту патрульної поліції.

У відповідності до положення ст. 141 ЦПК України судові витрати покладено на позивача.

Керуючись ст. ст. 76, 78, 79, 80, 141, 265, 275,279 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_1 , про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя.

Суддя: А.М. Проценко