Рішення № 84306609, 12.09.2019, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/6927/18

Провадження № 2/219/214/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(З А О Ч Н Е)

12 вересня 2019 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючого судді Медінцевої Н.М.,

при секретареві Волохіній Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бахмуті в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -

в с т а н о в и в:

02 липня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. В обґрунтування позовної заяви посилається на те, що приблизно на початку березня місяця 2016 року він передав у позику відповідачу по справі грошові кошти у розмірі 173272 грн. для придбання нею квартири у м АДРЕСА_1 Донецької АДРЕСА_2 . Зазначає, що відповідач пояснила йому, що поверне йому надані ним кошти протягом трьох місяців. Дійсно, відповідач повертала йому вказані кошти частково, що підтверджується сумами, написаними її рукою. Однак, суму у розмірі 80382 грн. вона до теперішнього часу йому не повернула. Також її рукою було написано російською мовою, що саме вона йому винна вищевказану суму коштів. Неодноразові звернення до відповідача ніяких результатів не дають. Оскільки у добровільному порядку відповідач відмовляється повернути борг, він вимушений звернутися до суду з вказаною позовною заявою. Таким чином, просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 80382 грн., а також понесені ним судові витрати.

Ухвалою суду від 20 липня 2018 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

17 вересня 2018 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвало суду від 17 жовтня 2018 року призначено по справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені заслуженого професора М.С. Бокаріуса. На час проведення експертизи провадження по справі зупинено.

13 листопада 2018 року за № 37475 до суду з Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені заслуженого професора М.С. Бокаріуса надійшло клопотання про надання протягом 45 календарних днів додаткових матеріалів, необхідних для проведення судово-почеркознавчої експертизи № 24495, а саме: вільні зразки почерку (на 20-25 аркушах) ОСОБА_2 , виконані до 2016 року, в різнохарактерних за змістом та цільовим призначенням документах: квитанціях, листах, листівках, заявах, договорах, дорученнях, особовій справі за місцем роботи, блокнотах, угодах, актах, щотижневиках, рецептах, інших документах офіційного і побутового характеру; експериментальні зразки почерку ОСОБА_2 (на 10 аркушах) у вигляді досліджуваних записів, які мають бути надані в оригіналах. На адресу платника направлено рахунок вартості робіт з проведення експертизи № 24495 для здійснення оплати у розмірі 12584 грн., який було сплачено позивачем ОСОБА_1 27 грудня 2018 року.

02 січня 2019 року судом було постановлено ухвалу про поновлення провадження у справіу зв`язку із необхідністю витребування додаткових матеріалів, необхідних для проведення судово-почеркознавчої експертизи, та вирішено продовжувати розгляд справи зі стадії судового розгляду.

22 січня 2019 року до суду з Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені заслуженого професора М.С. Бокаріуса надійшло повідомлення про неможливість надання висновку експерта № 24495 у зв`язку із тим, що клопотання експерта не виконано у встановлений строк та матеріали цивільної справи до інституту не надійшли.

Ухвалою суду від 16 липня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився. Про дату, час і місце судового засідання його було повідомлено належним чином. В матеріалах справи є заява про розгляд справи без його участі, в якій він позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити (а.с. 25).

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася. Про дату, час і місце судового засідання була повідомлена належним чином. Про причини неявки суд не повідомила і на підставі ч. 3 ст. 131 ЦПК України суд вважає, що вона не з`явилася у судове засідання без поважних причин. Таким чином, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ч. 4 ст. 223 ЦПК України.

Згідно зі ст. 223 ЦПК України, їх неявка у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 247 ч. 2 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника; виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів.

Згідно із статтею 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей. Договір позики вважається укладеним у момент передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Позивачем ОСОБА_1 суду наданий оригінал документа, який позивач у заяві від 03 жовтня 2018 року називає борговою розпискою, та який містить такі цифри та букви, а саме: « НОМЕР_1 =147282-62000=85282-2500=82782-2400=80382 я дол. 2 тыс. х 26» (а.с. 33-34).

Однак, інформації щодо предмета доказування, а саме щодо виникнення між сторонами правовідносин за договором позики, у вказаному документі не міститься.

Так, між позивачем та відповідачем на виконання вимог ст. 1047 ЦК України повинен бути укладений саме письмовий договір позики.

Однак, жодного підтвердження наявності такого договору у матеріалах справи немає, тому посилання позивача у позовній заяві, що він передав у позику відповідачу грошову суму, є безпідставним та нічим не підтвердженим.

Документ, який позивач називає борговою розпискою, та на який посилається як на доказ, що підтверджує факт надання позики відповідачу та її умов, складений та написаний невідомою особою. Встановити особу, якою було складено вказаний документ, при розгляді справи не вдалося у зв`язку із відсутністю додаткових матеріалів, необхідних для проведення судово-почеркознавчої експертизи № 24495, а саме: вільних зразків почерку (на 20-25 аркушах) ОСОБА_2 , виконаних до 2016 року, в різнохарактерних за змістом та цільовим призначенням документах: квитанціях, листах, листівках, заявах, договорах, дорученнях, особовій справі за місцем роботи, блокнотах, угодах, актах, щотижневиках, рецептах, інших документах офіційного і побутового характеру; експериментальних зразків почерку ОСОБА_2 (на 10 аркушах) у вигляді досліджуваних записів, які мають бути надані в оригіналах.

Крім того, наданий позивачем документ не містить ідентифікаційних ознак, дати, підпису особи, якою він був складений. Документ має ряд недоліків та не може бути доказом наявності договірних відносин між позивачем та відповідачем, а також факту передачі грошових коштів на виконання договору позики.

У документі, який позивач називає борговою розпискою, відсутня вказівка на те, що цей документ є саме борговою розпискою та складений на підтвердження договору позики.

У вказаному документі міститься запис із букв «я дол.», який не свідчить про фактичне отримання ОСОБА_2 зазначених позивачем грошових коштів та не містить зобов`язання саме відповідача ОСОБА_2 повернути грошові кошти.

Документ, що наданий суду в якості боргової розписки, не містить жодного посилання на договір позики, який начебто укладений між позивачем та відповідачем на початку березня 2016 року. Серед іншого, у вказаному документі не зазначено дати складання документу та відсутня будь-яка вказівка на дату фактичного отримання відповідачем грошової суми.

Особи сторін у документі не зазначені із вказівкою їхніх прізвищ, імен та по батькові, що свідчить про відсутність ідентифікації суб`єктів цивільного зобов`язання у розписці та спростовує належність сторін у договорі та факт укладення договору між ними.

Так, згідно зі ст. 24 ЦК України, людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Фізична особа набуває прав та обов`язків і здійснює їх під своїм ім`ям (ч. 1 ст. 28 ЦК України).

Законом також встановлено вимогу щодо виконання зобов`язання належними сторонами. Так, згідно зі ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Наведені норми Цивільного кодексу України чітко вказують на те, що цивільне зобов`язання завжди має особистий, персональний характер. Тому сторони у зобов`язанні мають бути персоналізовані, тобто чітко ідентифіковані.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ, конкретна ідентифікація особи здійснюється на підставі персональних даних.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року № 2296-VI персональними даними є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Первинними джерелами відомостей про фізичну особу згідно з ч. 4 ст. 6 цього Закону є: видані на її ім`я документи; підписані нею документи; відомості, які особа надає про себе.

Отже, з огляду на наведене й, зокрема, на приписи ст. 527 ЦК України, правочини, які відповідно до Закону мають вчинятися у письмовій формі, мають містити відомості про сторони зобов`язання, достатні для їх конкретної ідентифікації. Вочевидь, це необхідно для належного підтвердження того, що і кредитор, і боржник є належними сторонами зобов`язання.

З огляду на приписи п. 4 ч. 1 ст. 208 та ч. 1 ст. 1047 ЦК України, договір позики між фізичними особами має укладатися у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 170 грн.

Таким чином, справедливим також є твердження, що відсутність конкретної ідентифікації учасника правовідношення не дає такому учаснику можливості довести належним чином, що саме він є належною стороною у зобов`язанні, і що саме йому належать визначені правочином певні суб`єктивні права чи обов`язки.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Однак, позивачем не надано суду достовірних доказів існування договору позики між позивачем та відповідачем, а єдиний доказ, на який посилається позивач, не містить ані сторін договору, ані умов отримання позичальником в борг грошей, ані зобов`язання їх повернути, ані дати отримання та повернення коштів, а також розмір отриманої грошової суми та строку її повернення. Документ, який позивач називає борговою розпискою, написаний невідомою особою та не містить жодної обов`язкової інформації, що має містити розписка відповідно до положень Цивільного кодексу України та постанови Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року по справі № 6-1967цс15, зокрема, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей з зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Договір позики за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За принципом диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За частинами 1, 5 та 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Будь-яких доказів, які б відповідали вказаним принципам доказування, позивач суду не надав та в матеріалах справи не міститься. Наданий позивачем документ, який він називає борговою розпискою, суд не приймає до уваги, оскільки він не підтверджує факту укладення договору позики між сторонами та факту передачі грошової суми позичальнику, він не містить умов отримання позичальником в борг грошей з зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що доводи позовної заяви є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, тому позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові – на позивача.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат в порядку ст. 141 ЦПК України відсутні.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 141 ЦПК України, ст. ст. 202, 207, 527, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів – відмовити.

Місце реєстрації позивача ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Місце реєстрації відповідача ОСОБА_2 : АДРЕСА_4 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції – Донецького апеляційного суду, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне заочне рішення суду складено 12 вересня 2019 року.

Суддя Н.М. Медінцева