Рішення № 84299690, 05.09.2019, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2019

м.Харків

справа № 639/5546/16-ц

провадження 2/639/45/19

Жовтневий районний суд м.Харкова

у складі: головуючого - судді Єрмоленко В.Б.

за участю секретаря- Міжиріцької А.В.

учасники справи:

представник позивача- Артамонов О.В.

представник відповідача- ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна, приватні нотаріуси Харківського міського нотаріального округу Гаврилова Світлана Анатоліївна, Гаврилов Едуард Валентинович про визнання права власності, визнання договорів недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 р. позивач Харківська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна, приватні нотаріуси Харківського міського нотаріального округу Гаврилова С.А., Гаврилов Е.В. про визнання права власності за територіальною громадою м.Харкова на Ѕ частину житлового будинку літ. «А-1» з відповідною частиною надвірних будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 , визнання договору дарування Ѕ частки житлового будинку, посвідченого між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 22.04.2015 р. за № 722 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. недійсним, визнання недійсним договору купівлі-продажу Ѕ частини будинку, посвідченого 17.11.2015 р. № 3564 між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 приватним нотаріусом ХМНО Гавриловим Е.В. та витребування Ѕ частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами з незаконного володіння ОСОБА_3 та передання частини будинку Харківській міській раді ( а.с. 59-63).

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на праві власності належала Ѕ частина житлового будинку АДРЕСА_1 .Після його смерті заведена спадкова справа, проте свідоцтво про право на спадщину не видавалось, спадкоємці за законом та заповітом у померлого відсутні. Оскільки спадщина не прийнята, Харківська міська рада подала заяву в суд про визнання спадщини відумерлою та передачу майна до комунальної власності, проте ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 01.03.2016 р. заяву залишено без розгляду через виникнення спору про право та можливістю пред`явлення позову за загальних підставах.

Позивач стверджує, що рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 12.12.2014 р. у позові ОСОБА_4 до Харківської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовлено.Рішенням судової колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 03.02.2015 р. зазначене рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено, за ОСОБА_8. визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 на Ѕ частину будинку. В подальшому, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України по розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.04.2015 р. відкрито провадження у справі, зупинено виконання рішення Апеляційного суду Харківської області до закінчення касаційного провадження. Проте, на підставі договору дарування від 22.04.2015 р. ОСОБА_4 подарувала належну їй Ѕ частину будинку ОСОБА_5 . Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 09.09.2015 р. рішення апеляційного суду Харківської області від 03.02.2015 р. скасовано та залишено в силі рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 13.12.2014 р.

02.11.2015 р. Жовтневим судом м.Харкова , після прийняття заяви Харківської міської ради, заінтересована особа: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ОСОБА_4 про визнання спадщини відумерлою та передачу майна у комунальну власність територіальної громади м. Харкова ( залишена без розгляду 01.03.2016 р.), вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони на вчинення будь-яких дій щодо відчуження 1/2 частини будинку та надвірних будівель, розташованих по АДРЕСА_1 . Незважаючи на це, 17.11.2015 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу Ѕ частини спірного житлового будинку з надвірними будівлями.

Позивач вказує, що договір дарування укладено після прийняття судом ухвали про зупинення виконання рішення, а договір купівлі-продажу під час дії заборони на вчинення будь-яких дій, тому такі договори підлягають визнанню недійсними. Територіальна громада була позбавлена можливості отримати у власність частину будинку, а перехід права власності за договорами між відповідачами вважає незаконним. Оскільки спірне майно вибуло з володіння позивача не ї його волі,воно може бути витребувано у добросовісного набувача.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги і просив їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 подав заперечення на позовну заяву, в якому не погоджується з доводами позивача, оскільки згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно , 17.11.2015 р. правочин між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено о 10:30:34 год., а заборона за інформацією Реєстру прав на нерухоме майно за ухвалою суду від 02.11.2015 р. внесена 17.11.2015 р. о 16:39:48 год. У відповідності до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження виникають з моменту такої реєстрації. Відповідач пояснює, що на час здійснення правочину, а саме договору купівлі-продажу Ѕ частини будинку обтяження майна не було, що перевірено нотаріусом при посвідченні угоди.

Відповідач , заперечуючи проти позову , посилається на норми ч.3 ст. 388 ЦК України, за якими якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувачау всіх випадках. За договором купівлі-продажу Ѕ частина будинку набута ОСОБА_3 за 230 000 грн., тому вважає, що не можна визнати договір безвідплатним.

Представник ОСОБА_3 стверджує, що позивач Харківська міська рада ніколи не була власником Ѕ частини будинку та надвірних будівель, орган місцевого самоврядування не може бути спадкоємцем померлого ОСОБА_10 ,оскільки правонаступництво це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого.За нормами ст.ст. 1216, 1218 ЦК України права та обов`язки переходять до іншої особи спадкоємця, але позивач не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_7 , тому на нього не розповсюджується право власника щодо витребування майна у добросовісного набувача в порядку ст. 388 ЦК України. Не надано, на думку представника відповідача, доказів щодо порушення прав Харківської міської ради, як власника спірного майна. За таких обставин просить в позові відмовити ( а.с. 138-143).

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Курінний О.А. надав пояснення за змістом аналогічні письмовим запереченням, додатково пояснив, що його довіритель відповідач ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірного майна за відплатним договором купівлі-продажу від 17 листопада 2015 року, на час укладення цього договору будь-яких заборон в Державному реєстрі прав на нерухоме майно не значилось, він користується придбаним майном, здійснив суттєву його реконструкцію та відновлювальний ремонт.

Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися завчасно, належним чином, своїм правом на подання відзиву на позов та доказів, на підтвердження заперечень проти позову, не скористалися, про причини своєї неявки суд не сповістили . Оголошення про розгляд справи розміщено на сайті «Судова влада».

3 особи-Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна, приватні нотаріуси Харківського міського нотаріального округу Гаврилова С.А., Гаврилов Е .В. в судове засідання не з`явились, надали заяви про можливість розгляду справи за їх відсутністю , при вирішенні спору покладаються на розсуд суду ( а.с. 44, 75, 76, 226).

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 01.02.2017 р., за клопотанням представника позивача, накладено арешт на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 , яке належить на підставі договору купівлі-продажу від 17.11.2015 р. ОСОБА_3 ( а.с. 98-99).

Суд, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача , перевіривши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до наступного.

Згідно рішення народного суду Жовтневого району м.Харкова від 07.09.1977 р., ОСОБА_7 належала Ѕ частина житлового будинку АДРЕСА_1 .

Як зазначає представник позивача, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер. Після його смерті до суду звернулась ОСОБА_4 з позовом до Харківської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 12.12.2014 р. ОСОБА_4 відмовлено у позові в повному обсязі. Рішенням судової колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 3 лютого 2015 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 грудня 2014 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено та визнано за нею право власності на 1/2 частину будинку та надвірних будівель, розташованих в АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Право власності зареєстровано за ОСОБА_4 23.03.2015 р.

Ухвалою 17 квітня 2015 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року відкрито провадження у справі за касаційною скаргою Харківської міської ради, зупинено виконання рішення колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 3 лютого 2015 року у справі до закінчення касаційного провадження.

Відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, інформація про обтяження, 22.04.2015 р. за договором дарування, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. 22.04.2015 р., право власності зареєстровано за ОСОБА_5 .

Ухвалою колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року касаційну скаргу Харківської міської ради задоволено, рішення колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 3 лютого 2015 року скасовано та залишено в силі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 грудня 2014 року.

2 листопада 2015 року Жовтневий районний суд м. Харкова в порядку забезпечення заяви Харківської міської ради, заінтересовані особи - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ОСОБА_4 про визнання спадщини відумерлою та передачу майна у комунальну власність територіальної громади м. Харкова, ухвалою суду накладено заборону на вчинення будь-яких дій щодо відчуження 1/2 частини будинку та надвірних будівель, розташованих по АДРЕСА_1 .

17.11.2015 р. о 10:30:34, на підставі договору купівлі-продажу Ѕ частини будинку на надвірних будівель по АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловим Е.В. 17.11.2015 р., право власності перейшло до ОСОБА_3 ( а.с. 23-25).

Як випливає з витягу із Реєстру прав на нерухоме майно відомості про накладення заборони на нерухоме майно, згідно ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 2 листопада 2015 року було внесено обтяження до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17 листопада 2015 року в 16 годин 39 хвилин 48 секунд ( а.с. 94-96).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 1 березня 2016 року заява Харківської міської ради про визнання спадщини відумерлою та передачу майна у комунальну власність територіальної громади м. Харкова, залишена без розгляду.

Ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 01 червня 2016 р. розглянула апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка задоволена, ухвала Жовтневого районного суду м. Харкова від 2 листопада 2015 року скасована, відмовлено Харківській міській ради у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, всупереч наведених вище вимог, не обґрунтував належним чином, в чому полягає порушення його прав та законних інтересів, для захисту яких він звернувся до суду.

Твердження позивача про недійсність договору дарування та договору купівлі-продажу, невідповідність оспорюваних договорів нормам чинного законодавства, за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки, відповідно до приписів ст. 4 ЦПК України, особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

За змістом ст. 1277 ЦК України, суд може визнати спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, яка подається лише після спливу одного року з часу відкриття спадщини, і лише у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття.

Рішенням судової колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 3 лютого 2015 р.визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину будинку та надвірних будівель, розташованих в АДРЕСА_1 . В подальшому, 22 квітня 2015 р.між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір дарування на зазначену частину будинку. 17 листопада 2015 року ОСОБА_5 продав ОСОБА_3 1/2 частини будинку та надвірних будівель.

Отже, 1/2 частину будинку та надвірних будівель, розташованих в АДРЕСА_1 , на яку, на думку позивача, має бути визнана визнано право власності як на відумерлу спадщину, була прийнята спадкоємцем за законом, надалі відчужена за договором дарування та договором купівлі-продажу, і на даний час перебуває у власності добросовісного набувача ОСОБА_3 , тому не розглядається як така, що може бути визнана відумерлою.

Предметом спору є вимога позивача визнати недійсними договір дарування, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , договір купівлі - продажу, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , та витребувати 1/2 частину будинку та надвірних будівель, розташованих в АДРЕСА_1 , із володіння останнього.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем ОСОБА_4 за договором дарування від 22 квітня 2015 року відчужено 1/2 частину будинку та надвірних будівель, розташованих в АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_5 Станом на час укладення договору дарування ОСОБА_4 виступала власником зазначеного майна на підставі рішення судової колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 3 лютого 2015 року, яке на час укладення договору було дійсним.

Суд відхиляє доводи позивача, що оскільки на момент укладання договору дарування 22 квітня 2015 року постановлена ухвалаВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року про зупинення виконання рішення колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 3 лютого 2015 року у справі до закінчення касаційного провадження, такий договір визнається недійсним.Судом встановлено, що на час винесення ухвали про зупинення виконання рішення Апеляційного суду Харківської області за ОСОБА_4 вже було зареєстровано право власності, тобто рішення виконано 23.03.2015 р. Відомості про зазначену заборону не вносились до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Посилання на те, що на час укладання договору купівлі-продажу 17 листопада 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 існувала ухвала Жовтневого районного суду м. Харкова від 2 листопада 2015 року про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення заборони на вчинення будь-яких дій щодо відчуження 1/2 частини будинку та надвірних будівель, розташованих по АДРЕСА_1 , а тому ОСОБА_5 не мав права здійснювати продаж частини будинку, суд вважає помилковими, оскільки спірний договір купівлі-продажу посвідчено та право власності змінено шляхом внесення інформації до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17 листопада 2015 року о10 годині 30 хвилин 34 секунди, а заборона на підставі ухвали суду щодо обтяження зареєстрована 17 листопада 2015 року о 16 годині 39 хвилин 48 секунд, тобто вже після укладення договору.

Таким чином, станом на час укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_5 виступав власником зазначеного майна згідно договору дарування від 22 квітня 2015 року, який був дійсним. Договір купівлі-продажу був укладений за ціною 230 000 гривень.

Увідповідності з ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Територіальна громада в особі Харківської міської ради не була і не є власником спірної частини будинку, тому не має законних підстав для визнання права власності за нею, а викладені позивачем доводи дають підстави вважати, що Харківською міською радою обраний неналежний спосіб захисту.

Звертаючись із вказаними вимогами, Харківська міська рада оскаржує договори, за якими вона (позивач) не є стороною, при цьому стверджує про те, що оспорювані нею договори не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно з ч.3 ст.215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсними договір дарування та договір купівлі-продажу, якими було відчужено 1/2 частину будинку та надвірних будівель, розташованих в АДРЕСА_1 , не будучи стороною за цими договорами, зобов`язаний довести, яким чином оспорювані ним договори порушують (зачіпають) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Частиною 1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1ст. 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичниї наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу прав власності до набувача.

Пленум Верховного Суду України у п.10 Постанови від 6.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1ст.216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який визнано недійсним. У зв`язку з цим, вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного провочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма ч.1ст.216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч.1ст.388 ЦК України.

Згідно з п.26 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 р. №9, особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

З аналізу практики застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ Верховного Суду України вбачається, що при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном. Відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором.

З оспорюваних договору дарування, укладено 22 квітня2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , договору купівлі-продажу, укладеного 17 листопада 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , вбачається, що Харківська міська рада не була стороною цього договору.

Не будучи стороною оспорюваних договорів, право Харківської міської ради в результаті визнання недійсними договору дарування та договору купівлі-продажу не може бути відновлене, оскільки наслідки недійсності правочину застосовуються до сторін і в разі визнання договору недійсним, відчужене за ним майно має бути повернуте його відчужувачу, яким не є позивач.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності.

Зокрема ст. 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Згідно із ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Водночас, суд зазначає, що право на витребування майна з чужого незаконного володіння має лише власник майна, яким не є позивач- Харківська міська рада .

За приписами ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

При цьому суд констатує, що, з врахуванням положення статті 204 Цивільного кодексу України, встановлюється презумпція правомірності правочину за певних умов, а саме: а) якщо недійсність правочину не встановлена законом; б) якщо правочин не визнаний судом недійсним.

Зокрема, набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, у якої він придбав річ, не має права її відчужувати. Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння, відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходв, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна.

За змістом ч.5 ст. 12 ЦК України, добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в т. ч. про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для витребування у нього майна. Наявність у діях власника волі на передачу майна виключає можливість його витребування у добросовісного набувача.

Судом встановлено, що станом на момент укладення договору купівлі-продажу, продавець відповідно до Договору, підтвердив належність йому квартири, відсутність судових спорів щодо неї, відсутність заборони продажу, а також підтверджував достовірність поданих документів про право власності на відчужувану 1/2 частину будинку та надвірних будівель, розташованих в АДРЕСА_1 . Відповідно, відповідач ОСОБА_5 мав зареєстроване право власності, на підтвердження чого під час підписання договору, ОСОБА_3 було надано правовстановлюючі документи на квартиру, а саме договір дарування від 22 квітня 2015 року, а також витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Покупець оглянув надані Продавцем документи, пересвідчився в належності квартири продавцю. Крім того, нотаріусом, який посвідчував правочин, належним чином перевірено належність відповідачу 1/2 частину будинку та надвірних будівель, розташованих в АДРЕСА_1 . що підтвердило наявність у нього права власності на нерухоме майно.

Приватним нотаріусом ХМНО Гавриловим Е.В. до укладення договору купівлі-продажу 1/2 частину будинку та надвірних будівель, розташованих в АДРЕСА_1 , перевірено за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутність будь-яких обтяжень на вказану квартиру , в тому числі відсутність арештів на відчужуване майно.

Належних та допустимих доказів того, що відповідачу ОСОБА_3 було відомо на час укладення договору купівлі-продажу про наявність судових спорів або заборон щодо 1/2 частину будинку та надвірних будівель, розташованих в АДРЕСА_1 суду не надано. Отже, відповідач ОСОБА_3 є добросовісним набувачем майна, і таке майно не може бути витребувана в нього на підставі ст. 388 ЦК України.

Встановивши, що на час звернення Харківської міської ради з позовом спірне майно 1/2 частину будинку та надвірних будівель, розташованих в АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 , право власності на яке було зареєстровано у встановленому законом порядку, реєстрація права власності не скасована, договір купівлі-продажу від 17 листопада 2015 року, на підставі якого ОСОБА_3 набув право власності на нерухоме майно, не визнаний в судовому порядку недійсним, доказів про скоєння будь-якою особою правопорушення щодо оформлення вказаного договору купівлі-продажу не надано, суд відмовляє також у задоволенні позовних вимог Харківської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння.

З огляду на викладені обставини суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 19, 81, 264, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові Харківської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особа: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна, приватні нотаріуси Харківського міського нотаріального округу Гаврилова Світлана Анатоліївна, Гаврилов Едуард Валентинович про визнання права власності, визнання договорів недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння- відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриття чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Сторони: Позивач- Харківська міська рада (ЄДРПОУ 04059243, м.Харків, м-н Конституції, 7).

Відповідачі- ОСОБА_3 ( ІПН НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 1 МВМ Жовтневого РВ ХМУ УМВС України в Харківській обл. 05.05.1997, прож. АДРЕСА_2 );

ОСОБА_4 (ёпрож. АДРЕСА_1 ).

ОСОБА_5 ( ІПН НОМЕР_3 , прож. АДРЕСА_1 ).

Треті особи: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна ( м.Харків, м-н Конституції, 16(.

приватні нотаріуси Харківського міського нотаріального округу Гаврилова Світлана Анатоліївна, Гаврилов Едуард Валентинович ( АДРЕСА_3).

Повне судове рішення складено 16.09.2019.

СУДДЯ -