Рішення № 84298905, 10.09.2019, Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

Справа № 559/2292/16-ц

2/559/831/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2019 року Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

в складі головуючого судді Ралець Р.В.

секретаря судового засідання Федчук А.А.,

представника відповідача Вовчук Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дубно справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Райз - Максимко» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Дубенського міськрайонного суду Рівненської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко» (далі - ПрАТ «Райз-Максимко») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що наказом ПрАТ «Райз-Максимко» від 02 жовтня 2014 року № 197-к його було прийнято на роботу з 02 жовтня 2014 року на посаду юриста юридичного відділу правового забезпечення юридичних осіб (Захід). 08 вересня 2016 року він уклав із Міністерством оборони України контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та старшинського складу, строк дії якого встановлений - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Наказом командира військової частини - польова пошта В0577 від 08 вересня 2016 року № 271 визнаний таким, що прибув для проходження військової служби та його прийнято на посаду головного сержанта дорожнього взводу 1 дорожньої комендантської роти військової частини ппВ0577 ВОС-907975А, а наказом від 20 жовтня 2016 року його направлено у відрядження у зону проведення антитерористичної операції для подальшого проходження військової служби.

Наказом ПрАТ «Райз-Максимко» від 15 вересня 2016 року № 253-к його було звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із призовом або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки після вступу на військову службу за ним зберігається місце роботи, займана посада та середня заробітна плата, як це передбачено у статті 119 КЗпП України.

Однак усупереч вимогам чинного законодавства його було звільнено під час виконання ним конституційного обов`язку із захисту Вітчизни.

Просить суд визнати незаконним і скасувати наказ ПрАТ «Райз-Максимко» від 15 вересня 2016 року № 253-к про його звільнення з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України; поновити його на посаді юриста юридичного відділу правового забезпечення юридичних осіб (Захід) ПрАТ «Райз-Максимко» з 15 вересня 2016 року; стягнути з ПрАТ «Райз-Максимко» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу на момент поновлення на роботі та 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 24 липня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 16 листопада 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного суду від 20 червня 2019 року рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 24 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 16 листопада 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 22.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, попередньо подавши заяву про розгляд справи без його участі, оскільки перебуває у відрядженні в зоні проведення операції об`єднаних сил на території Донецької та Луганської областей. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі та наполягає на їх задоволенні.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, показав, що ОСОБА_1 було звільнено із роботи відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП України, за наявності для цього законних підстав і з дотриманням встановленого порядку.

Зазаначив , що контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського та старшинського складу 08 вересня 2016 року позивач уклав із Міністерством оборони України, в особі командира військової частини - польова пошта В0577, із власної ініціативи, вже після того, як він був звільнений із військової служби, на яку попередньо був призваний у зв`язку із мобілізацією, та видання ПрАТ «Райз-Максимко» відповідного наказу про допущення позивача до роботи на посаді юрисконсульта ПрАТ "Райз-Максимко". Просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представника відповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, оцінивши кожний доказ окремо, а також докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, при цьому приймає до уваги такі обставини.

В силу вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що наказом ПрАТ «Райз-Максимко» від 02 жовтня 2014 року № 197-к ОСОБА_1 було прийнято на роботу з 02 жовтня 2014 року на посаду юриста юридичного відділу правового забезпечення юридичних осіб (Захід) (а.с. 13).

08 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України, в особі командира військової частини - польова пошта В0577, було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та старшинського складу, строк дії якого встановлений - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію (ас. 20-21).

Згідно з наказом командира військової частини - польова пошта В0577 від 08 вересня 2016 року № 271 ОСОБА_1 прибув до Здолбунівського районного військового комісаріату Рівненської області для проходження військової служби старшим сержантом та його прийнято на посаду головного сержанта дорожнього взводу 1 дорожньої комендантської роти військової частини пп В0577 ВОС-907975А (а.с. 24).

Наказом командира військової частини - польова пошта В0577 від 20 жовтня 2016 року ОСОБА_1 направлений у відрядження у зону проведення антитерористичної операції (а.с. 38, 39).

Наказом ПрАТ «Райз-Максимко» від 15 вересня 2016 року № 253-к ОСОБА_1 було звільнено з посади юриста юридичного відділу правового забезпечення юридичних осіб (Захід) на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України (а.с. 19).

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Законом України від 17 березня 2014 року був затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49.

Таким чином, з 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно з роз`ясненнями Міністерства оборони України, викладеними у листах від 01 жовтня 2015 року № 322/2/8417 «Щодо особливого періоду», від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 «Щодо дії особливого періоду», скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України. З огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», закінчення заходів мобілізації без прийняття рішення щодо проведення демобілізації не припиняє особливий період.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, Президент України не приймав.

Крім того, рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене у дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно зі частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 119 КЗпП України працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьої та четвертої статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але й тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Ураховуючи наведене та те, що позивач був прийнятий на військову службу за строковим контрактом під час особливого періоду, дія якого не закінчилася, рішення про демобілізацію не прийнято, на нього розповсюджуються гарантії збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в якому він працював на час укладення контракту із Міністерством оборони України, передбачені статтею 119 КЗпП України.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Зважаючи на вищевикладене, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення вимог позивача про скасування наказу про звільнення та поновлення в займаній посаді.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведення, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Для розрахунку середнього заробітку суд бере до уваги період з 16 вересня 2016 року (а саме: 15 вересня 2016 року - день звільнення, вважається останнім робочим днем, а отже не включається до розрахунку), до 10 вересня 2019 року (до дня прийняття судового рішення у справі).

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати №100, який затверджений Постановою КМ України від 08 лютого 1995 року, передбачено що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, наданих Пенсійним фондом України № 963/07 від 22.02.2017, сума заробітку ОСОБА_1 у ПрАТ «Райз-Максимко» за період липень-серпень 2016 року склав: 8294, 11 грн. - у липні 2016 року, 8807, 28 грн. - у серпні 2016 року (а.с. 98).

Згідно п.8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд виходить з розрахунку середньомісячної заробітної плати позивача, яка за липень 2016 року складала 8294, 11 грн. та 8807, 28 грн. - за серпень 2016 року, кількість робочих днів за ці місяці - 43 дні. Щоденний середній заробіток складає 397, 71 грн. (17101, 39 грн./43 робочі дні).

Вимушений прогул з 16.09.2016 до 10.09.2019 складає 749 днів. Таким чином розмір виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 297884, 79 грн.(397, 71 грн. х 749 робочих днів).

Позивач також просив суд стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 100000 грн., мотивуючи її постійними моральними переживаннями, що потягло за собою позбавлення спокою, порушило нормальний уклад життя, позбавлення засобів для існування призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагає додаткових зусиль для організації свого життя. Суд вважає, що ці позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 20000 грн., що на думку суду є справедливим.

Відповідно до вимог ч. 6 ст.141 ЦПК України, судові витрати, підлягають стягненню з відповідача, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Суд також вважає необхідним допустити негайне виконання рішення про поновлення на роботі, оскільки відповідно до ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 141, 258, 259, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України

У Х В А Л И В :

Позовну ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Райз - Максимко» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, - задовольнити частково.

Визнати незаконними та скасувати наказ № 253-к від 15.09.2016 Приватного акціонерного товариства «Райз - Максимко» «Про припинення трудового договору (контракту)» про звільнення ОСОБА_1 за п.3 ст. 36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді юриста Юридичного відділу правового забезпечення юридичних осіб (Захід) Приватного акціонерного товариства «Райз - Максимко».

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Райз - Максимко» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 вересня 2016 року до 10 вересня 2019 року у розмірі 297884 (двісті дев`яносто сім тисяч вісімсот вісімдесят чотири) гривні 79 копійок, за вирахуванням податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Райз - Максимко» на користь ОСОБА_1 20 000 (двадцять тисяч) гривень моральної шкоди.

Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Райз - Максимко» на користь держави (в особі Державної судової адміністрації України) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга подається до Рівненського апеляційного суду через Дубенський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Райз - Максимко», місцезнаходження (юридична адреса): вул. Матросова, 10, м. Заводське, Лохвицького району, Полтавської області, ЄДРПОУ 30382533.

Повне судове рішення складено 16.09.2019.

Суддя: