Ухвала суду № 84294475, 10.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

10 вересня 2019 року м. Київ № 640/3623/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.

за участю секретаря судового засідання Гарбуз К.С.,

у відкритому судовому засіданні в адміністративній справі

за позовомОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства Українипровизнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити діїТреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

- Державне підприємство «Виробничий південний біотехнічний центр»;

- ОСОБА_2 ;

за участю представників:

- від позивача - ОСОБА_4.;

- від відповідача - Пателеєнко Р.М.;

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України, у якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення конкурсної комісії Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо переможця конкурсу на посаду керівника Державного підприємства «Виробничий південний біотехнологічний центр», яким обрано ОСОБА_2 , яке було проведено на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 17 грудня 2018 року «Про проведення конкурсного відбору на заміщення вакантних посад керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, що належить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Представник відповідача подав клопотання про закриття провадження у справі, обґрунтовуючи його тим, що відповідач по справі в питанні проведення конкурсного відбору та визначення переможців за його результатами не виконує владно-управлінських функцій, так як у розумінні Закону України «Про управління об`єктами державної власності» не є суб`єктом владних повноважень.

Крім цього, призначення на посаду директора державного підприємства не є прийняттям на публічну службу. Акт центрального органу виконавчої влади, що уклав контракт з директором підпорядкованого державного підприємства, стосовно трудових відносин, не є публічно-правовим актом суб`єкта владних повноважень і не може оскаржуватися за правилами адміністративного судочинства.

В судовому засіданні 10 вересня 2019 року представник відповідача підтримав заявлене клопотання та просив його задовольнити.

Представник позивача, перебуваючи в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проти даного клопотання заперечив.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про не обґрунтованість заявленого клопотання, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У той же час, згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем оскаржуються дії відповідача, які полягають у проведенні конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки з порушенням чинного законодавства, а саме порушено вимогу пункту 6 розділу 9 Порядку проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року №777.

Суд наголошує на тому, що конкурсний відбір - це один з складових етапів процедури призначення керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, яка розпочинається з рішення (наказ) міністерства, Фонду державного майна або іншого органу, який виконує функцію з управління підприємством, із зазначенням строку приймання заяв і проведення конкурсного відбору.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки» від 03 вересня 2008 року №777, підставою для оголошення конкурсного відбору керівника підприємства (далі - конкурсний відбір) є рішення (наказ) міністерства, Фонду державного майна або іншого органу, який виконує функцію з управління підприємством (далі - суб`єкт управління), із зазначенням строку приймання заяв і проведення конкурсного відбору, яке приймається не пізніше ніж через 10 днів після відкриття вакансії керівника підприємства (для підприємств, функції з управління якими виконує Кабінет Міністрів України, - рішення Кабінету Міністрів України).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що дії відповідача спрямовані на призначення та проведення конкурсу є діями відповідача, як суб`єкта владних повноважень, а тому можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства.

В той же час, представник відповідача в клопотанні про закриття провадження у справі №640/3623/19 зазначає повноваження відповідача, які ним повинні реалізовуватись за результатами конкурсного відбору, а тому є безпідставними.

Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у справі, суд відмовляє в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 19, 238, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

УХВАЛИВ:

Клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Т.І. Шейко