Рішення № 84294462, 16.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 вересня 2019 року № 826/8076/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доМіністерства аграрної політики та продовольства Українипровизнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, зобов`язання утриматися від вчинення певних дій

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - Позивач або ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі також - Відповідач або Мінагрополітики), в якому просив суд:

1. Визнати дії Мінагрополітики щодо нарахування на середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 10634,80 грн. єдиного внеску у порядку, що суперечить вимогам частини другої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, протиправними (далі також - вимога 1).

2. Зобов`язати Мінагрополітики нарахувати, обчислити та сплатити єдиний внесок на середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 10 634,80 грн. з дотриманням порядку, що визначений частиною другою статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі також - вимога 2).

3. Визнати протиправними дії та бездіяльність Мінагрополітики щодо нарахування на середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 253601,90 грн. та сплати єдиного внеску в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом (далі також - вимога 3 ).

4. Зобов`язати Мінагрополітики нарахувати, обчислити та сплатити єдиний внесок на середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 253601,90 грн. з дотриманням порядку, що визначений частиною другою статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі також - вимога 4).

5. Зобов`язати Мінагрополітики утриматись від нарахування на середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 єдиного внеску в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом (далі також - вимога 5).

6. Визнати дії та бездіяльність Мінагрополітики щодо не сплати нарахованого на заробітну плату ОСОБА_1 за липень 2014 року у сумі 4668,84 грн. єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування протиправними та такими, що порушують право позивача на соціальний захист (далі також - вимога 6).

7. Зобов`язати Мінагрополітики сплатити єдиний внесок на виплачену ОСОБА_1 заробітну плату за липень 2014 року у сумі 4668,84 грн. (далі також - вимога 7).

8. Визнати дії Мінагрополітики щодо сплати не у повному обсязі єдиного внеску на середню заробітну плату за вимушений прогул ОСОБА_1 згідно з рішенням Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2017 №2а-16650/11/2670 такими, що порушують встановлений Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків (далі також - вимога 8).

9. Визнати дії Мінагрополітики щодо несплати єдиного внеску із середньої заробітної плати за вимушений прогул ОСОБА_1 у сумі 209551,90 грн. такими, що містять ознаки приховування (заниження) суми заробітної плати (виплат, доходу), на яку нараховуються страхові внески та порушують права позивача на соціальний захист (далі також - вимога 9).

10. Визнати дії та бездіяльність Мінагрополітики щодо сплати не у повному обсязі єдиного внеску на середню заробітну плату за вимушений прогул згідно з рішенням Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2017 по справі № 2а-16650/11/2670 підставою для подання у звітності до органів доходів і зборів недостовірних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , що використовуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі також - вимога 10).

11. Зобов`язати Мінагрополітики подати до органів доходів і зборів звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з достовірними відомостями щодо проходження та припинення державної служби, стажу державної служби, оплати праці та сплати єдиного внеску стосовно застрахованої особи ОСОБА_1 за період з 2011 по 2017 роки (далі також - вимога 11).

12. Вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав Позивача.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Відповідачем вчинені протиправні дії, які полягають у нарахуванні і виплаті Позивачу коштів за час вимушеного прогулу, присуджених постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2017 у справі № 2а-16650/11/2670, з порушенням вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI в частині порядку сплати зі вказаної суми єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (сплачено у грудні 2017 року за ставкою 22 % з максимальної бази нарахування, тож за періоди, за які ці кошти нараховані (з 13.10.2011 по 29.05.2017) єдиний внесок фактично не сплачений), що призвело до зменшення розміру страхового стажу для обчислення Позивачу Пенсійним фондом України розміру пенсії за віком та призначенні її довічно.

Відповідач, у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити Позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог стверджуючи, що ним у повному обсязі виконано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2017 у справі № 2а-16650/11/2670 в частині, яка допущена до негайного виконання, сплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах одного місяця у сумі 10 364,80 грн., а в грудні 2017 року повністю виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.10.2011 по 29.05.2017 в розмірі 253601,91 грн., а також сплачено єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в межах максимальної величини бази нарахування (оскілки, на його думку, дохід у вигляді середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час вимушеного прогулу є базою нарахування та утримання єдиного внеску), тож будь-яких прав та/або законних інтересів Позивача ним не порушено.

Розглянувши за згодою сторін у порядку письмового провадження подані ними документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач перебував з Відповідачем у трудових відносинах та був незаконно звільнений останнім, що підтверджено у судовому порядку.

Так, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2017 у справі № 2а-16650/11/2670 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства аграрної політики України про визнання протиправним наказу в частині, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та грошової компенсації за невикористану частину відпуски, зокрема, частково задоволено адміністративний позов. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства аграрної політики України від 12.10.2011 № 490-К «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Спеціального управління - начальника відділу мобілізаційної роботи Міністерства аграрної політики та продовольства України з 13.10.2011. Стягнуто з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.10.2011 по 29.05.2017 в розмірі 264236,70 грн. В частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в сумі 10634,80 грн. допущено до негайного виконання.

Разом з тим, вказаним судовим рішенням відмовлено у задоволенні вимоги Позивача про визнання протиправною бездіяльності Міністерства аграрної політики та продовольства України в частині недоплати єдиного соціального внеску з нарахованого на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання Міністерства аграрної політики та продовольства України обчислити і сплатити єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або єдиний соціальний внесок, окремо за кожний календарний місяць вимушеного прогулу Позивача з 13.10.2011 по день поновлення на роботі, а також повідомити територіальний орган Пенсійного фонду про зміни відомостей, що вносяться до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про застраховану особу (як передчасної вимоги).

Згідно з листом Пенсійного фонду України від 28.12.2017 № 22597/Ч-100 Позивачу стало відомо, зокрема, що за інформацією зі звітності, поданої у серпні 2017 року, страхувальником повністю сторновано суму заробітку в межах максимальної величини, на яку нараховано єдиний соціальний внесок за липень 2014 року, що і призвело до відсутності страхового стажу за цей період.

Листом від 26.12.2017 № 37-19-16/28552 Міністерство аграрної політики та продовольства України повідомило Позивачу, що у повному обсязі виконало судове рішення від 29.05.2017 у справі № 2а-16650/11/2670, а саме: поновило його на посаді наказом від 19.08.2017; сплатило середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах одного місяця у сумі 10 364,80 грн., а в грудні 2017 року повністю виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.10.2011 по 29.05.2017 в розмірі 253 601,91 грн. Також цим листом Позивача було повідомлено, що нарахування єдиного внеску здійснювалось за ставкою 22 % в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, що дорівнювала з 01.12.2017 - 44 050 грн., який було сплачено до органів Державної фіскальної служби України.

Вважаючи протиправними дії (бездіяльність) Відповідача щодо нарахування єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в межах максимальної величини бази нарахування, що призвело до зменшення розміру страхового стажу для обчислення Позивачу Пенсійним фондом України розміру пенсії за віком, Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.

Для вирішення спірних правовідносин, судом застосовано норми Конституції України, Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - також Закон № 2464-VI) та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.05.2015 № 449 (далі також - Інструкція № 449).

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закон № 2464-VI визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з пунктами 2, 3, 4, 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків (частина перша статті 3 Закону № 2464-VI).

Платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (пункт 1 частини першої статті 4 Закону 2464-VI).

За приписами пунктів 1, 2 частини другої, частини третьої статті 6 Закону 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, окрім іншого: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.

Обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5 1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої, частин другої, третьої та п`ятої статті 7 Закону 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів), та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

Зазначений порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул.

Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

Виходячи з наведених норм суд дійшов висновку, що нарахування єдиного внеску на присуджену судовим рішенням суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється шляхом ділення такої суми на кількість місяців, за які вона нарахована (присуджена).

Відповідно до статті 8 Закону 2464-VI розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Єдиний внесок не входить до системи оподаткування.

Кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій відповідно до цього Закону, не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів та використовуватися на цілі, не передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ Інструкції № 449, єдиний внесок відповідно до Закону для платників, зазначених у підпункті 1 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, щодо кожної застрахованої особи встановлюється у розмірі 22 відсотків на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

За приписами частини другої-четвертої, восьмої, одинадцятої статті 9 Закону 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому, фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 12, пунктів 2-3 частини першої статті 13 Закону 2464-VI завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, окрім іншого, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

Органи доходів і зборів мають право, зокрема, проводити перевірки на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску, достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час такої перевірки; вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а також від фізичних осіб - підприємців усунення виявлених порушень законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску.

Документальні та камеральні перевірки проводяться у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Таким чином, виходячи з наведених норм вбачається, що контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску, а також застосування відповідних санкцій, передбачених законом, належить до повноважень органів доходів і зборів, а відтак суд не може підміняти державний орган і здійснювати замість нього відповідні функції, в даному випадку, контроль за додержанням законодавства про збір, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, індивідуальної відомості про застраховану особу ОСОБА_1 форми ОК-7, страхувальником Відповідачем нараховано Позивачу (виходячи з заявлених позовних вимог): у липні 2014 року заробітну плату в сумі 4668,84 грн., проте відсутні дані у графі щодо сплати єдиного соціального внеску (значиться « 0» у графах про сплату єдиного соціального внеску та страхового стажу); у серпні 2017 року загальну суму заробітку 14606,93 грн., щодо сплати єдиного соціального внеску значяться дані в графі «у межах максимальної величини» - 14606,93 грн., у графі «страховий стаж» - « 31»; у грудні 2017 року загальну суму заробітку 253601,90 грн., щодо сплати єдиного соціального внеску значяться дані в графі «у межах максимальної величини» - 44050,00 грн., у графі «страховий стаж» - « 31».

Згідно з даними індивідуальної відомості про застраховану особу ОСОБА_1 форми ОК-5, страхувальником Відповідачем нараховано Позивачу: у липні 2014 року заробіток для нарахування пенсії в розмірі 20706,00 грн., кількість днів стажу « 31», наявна відмітка про сплату страхового стажу «так»; за 2017 рік взагалі відсутні дані про здійсненні нарахування Відповідачем на користь Позивача.

Відповідно до даних архівної відомості № 6 з 04.2014 по 12.2014. у липні 2014 року Позивачу було нараховано дохід в сумі 90732,42 грн., з якого, окрім іншого, єдиний внесок з з/п склав 1352,57 грн.

З аналізу наведених законодавчих норм, у взаємозв`язку з наведеними обставинами (у тому числі поясненнями сторін), суду очевидна наявність суперечностей в розрахунках за спірні періоди, а також допущення Відповідачем порушень частини другої статті 7 Закону 2464-VI при нарахуванні єдиного внеску у грудні 2017 року зі суми за час вимушеного прогулу. Зворотного Відповідачем не доведено.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі також - Закон № 1058-IV) передбачено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно із статтею 16 Закону № 1058-IV застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом і зобов`язана надавати на вимогу страхувальника, територіального органу Пенсійного фонду документи, що засвідчують відомості, які мають бути занесені або містяться в її персональній обліковій картці в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування і зобов`язана повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду про зміну даних, що вносяться до її персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування, виїзд за межі держави та про обставини, що спричиняють зміну статусу застрахованої особи, протягом десяти днів з моменту їх виникнення, тощо.

В частинах першій та другій статті 20 Закону № 1058-IV зазначено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 14 Закону № №1058-IV визначено, що страхувальниками відповідно до цього Закону є: роботодавці, підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

Платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону. Страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду, а особи, визначені частиною першою статті 12 цього Закону, - з дня набрання чинності договором про їх добровільну участь.

Згідно із частинами першою, п`ятою статті 16 Закону №1058-IV, застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.

З цим правом кореспондується обов`язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Правильність ведення бухгалтерського обліку щодо утримання із заробітної плати застрахованої особи страхового (єдиного) внеску і вірне відображення розміру заробітку, з якого справляються страхові внески у звіті для персоніфікованого обліку ПФУ покладено на страхувальника роботодавця, який відповідно до Закону №1058 зобов`язаний своєчасно перераховувати утримання страхового (єдиного) внеску до бюджету ПФУ, та на місцеві органи ПФУ, на які покладено функції контролю за дотриманням страхувальниками пенсійного законодавства з цих питань.

До страхувальників, які несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески органами Пенсійного фонду застосовуються фінансові санкції, а вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом (стаття 106 Закону № 1058-IV).

Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється КМУ.

Зарахування до страхового стажу Позивача періоду з 13.10.2011 по 29.05.2017 має певні особливості, оскільки цей період є часом його вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням.

При цьому, пунктом 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, передбачено, що в разі незаконного звільнення працівника і поновлення його на попередній роботі запис про звільнення визнається недійсним.

Отже, стаж роботи працівника, який був незаконно звільнений, а потім поновлений на роботі, вважається безперервним і особа весь цей час є застрахованою особою.

З огляду на наведене, суд вважає, що період з 13.10.2011 по 29.05.2017, а також середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягають зарахуванню (у повному обсязі) до страхового стажу та заробітку для обчислення Позивачу пенсії, тож невчинення пенсійним органом відповідних зарахувань є протиправним та може бути предметом судового розгляду, у разі відмови здійснення добровільного зарахування (перерахунку, відповідно), проте вже в іншому судовому провадженні.

Відповідно до частини першої, пунктів 3, 4 частини другої, частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з частиною першою, другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, рішення суду, у разі задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів Позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS № 005 (далі також - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

У відповідності до приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, Відповідач належним чином не виконав обов`язку щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи, надані сторонами справи докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню в частині вимог 3, 4.

Щодо інших вимог суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, оскільки, зокрема, Позивачем не подано належних та допустимих доказів на їх достатнє обґрунтування, а вимога 5 є взагалі неактуальною, оскільки між Позивачем та Відповідачем припинилися трудові взаємовідносини, а спірні відносини є предметом розгляду в даній справі.

Разом з тим, керуючись положенням частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи встановлення під час судового розгляду розбіжностей у розрахунках за спірні періоди (липень 2014 року, серпень 2017 року), з метою ефективного захисту прав та інтересів Позивача, суд дійшов висновку про можливість виходу за межі позовних шляхом зобов`язання Відповідача провести звірку нарахувань єдиного соціального внеску щодо Позивача за оскаржувані ним періоди (липень 2014 року, серпень 2017 року) на відповідність положенням Закону №1058-IV та, у разі виявлення помилок, самостійно привести розрахунки у відповідність до вказаного закону.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 241-246, 250, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо нарахування на середній заробіток за час вимушеного прогулу на суму 253601,90 грн. та сплати єдиного внеску в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом.

3. Зобов`язати Міністерство аграрної політики та продовольства України нарахувати, обчислити та сплатити єдиний внесок на середній заробіток за час вимушеного прогулу із суми 253601,90 грн. з дотриманням порядку, що визначений частиною другою статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI.

4. Зобов`язати Міністерство аграрної політики та продовольства України провести звірку нарахувань єдиного соціального внеску щодо ОСОБА_1 за оскаржувані ним періоди (липень 2014 року, серпень 2017 року) на відповідність положенням Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VІ та, у разі виявлення помилок у розрахунках (нарахуваннях), самостійно привести їх у відповідність до вказаного закону.

5. У задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовити.

6. Зобов`язати Міністерства аграрної політики та продовольства України подати суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович