Рішення № 84294159, 16.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

16 вересня 2019 року №826/11516/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудком" доОфісу великих платників податків Державної фіскальної служби Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.03.2018 року , В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Фудком" (01103, м. Київ, Залізничне шосе, буд. 57, код ЄДРПОУ 40982829) до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 11Г, код ЄДРПОУ 39440996), Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (36014, м. Київ, вул. Європейська, буд. 4, код ЄДРПОУ 39461639) про:

- скасування податкових повідомлень-рішень від 23.03.2018 №0000871405 та №0000881405, прийнятих Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби;

- скасування Наказу № 455 від 21.02.2018 "Про проведення фактичної перевірки", прийнятого Головним управлінням Державної фіскальної служби у Полтавській області.

Позовні вимоги мотивовано тим, що наказ про проведення перевірки оформлений з порушенням вимог Податкового кодексу України, зокрема, в наказі не зазначено підстав для проведення фактичної перевірки позивача, що свідчить про незаконність призначення фактичної перевірки позивача та слугувало підставою для недопуску посадових осіб відповідача для проведення перевірки. По суті порушень, зафіксованих в акті перевірки, позивачем наголошено, що оскільки останній не допустив посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, то у платника податків і не виникла обов`язку щодо подання документів, які належать або пов`язані з предметом перевірки. Позивач наголосив, що підставою для застосування санкції, передбаченої пунктом 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій» є виключно реалізація товарів, які не обліковані у встановленому порядку, проте з акта перевірки вбачається, що порушення з боку позивача приписів вказаного закону встановлено внаслідок не ведення обліку товарів саме за місцем їх реалізації, разом з тим, зазначена норма не містить імперативного припису щодо обов`язкового обліку товарних запасів виключно за місцем їх реалізації.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.08.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Відповідач в особі Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що до перевірки контролюючий орган було допущено, а перевірку проведено в присутності заступника керуючого магазину ТОВ «Фудком» ОСОБА_4 , яка була ознайомлена з актом перевірки, але відмовилась його підписати, про що складено акт відмови від підписання акта фактичної перевірки. Так, 02.03.2018 було закінчено фактичну перевірку магазину ТОВ «Фудком», 03.03.2018 акт перевірки зареєстровано в органі ДФС за місцем здійснення діяльності суб`єкта господарювання за №0065/16/31/РРО/40982829, а 12.03.2018 відповідний акт було зареєстровано в органі ДФС за місцем реєстрації суб`єкта господарювання за № 0023/28/10/РРО/40982829. Так. Згідно висновків акта перевірки ТОВ «Фудком» не забезпечив, у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів за місцем їх реалізації та реалізацію тих товарів, які відображені в такому обліку, крім того, позивач не забезпечив надання посадовим особам контролюючого органу у повному обсязі всіх документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки, зазначених у запиті від 22.02.2018.

Відповідачем в особі Головного управління ДФС Полтавській області надано суду заперечення на позовну заяву, в яких зазначено, що всі вимоги податкового законодавства щодо порядку проведення фактичної перевірки суб`єкта господарювання, зокрема, і щодо змісту наказу, Головним управлінням ДФС Полтавській області дотримані у повному обсязі, тому наказ відповідача від 21.02.2018 №455 «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «Фудком» є правомірним та обґрунтованим. Крім того, відповідач звернув увагу на практику Верховного Суду, відповідно до якої, в разі, якщо допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. В іншому, заперечення на позовну заяву, аналогічні тим, які зазначені у відзиві на позовну заяву Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Співробітниками Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на підставі наказу від 21.02.2018 №455 проведено фактичну перевірку магазину, що належить товариству з обмеженою відповідальністю «Фудком», розташованого за адресою: м. Полтава, вул. Ковпака, 26 В, результати якої оформлено актом від 03.03.2018 №0065/16/31/РРО/40982829 (далі-акт перевірки).

Відповідно до акту перевірки встановлено порушення ТОВ «Фудком» вимог чинного законодавства, а саме:

- суб`єктом господарської діяльності не забезпечено ведення, у порядку встановленому законом, обліку товарних запасів за місцем їх реалізації та реалізацію лише тих товарів, що відображені в такому обліку, згідно додатків відомостей залишків товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) встановлено надлишок ТМЦ на загальну суму 61 155, 14 грн.;

- не забезпечено відповідність суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків, сумі коштів, яка зазначена в денному х-звіті РРО. Сума невідповідності становить 2, 94 грн.;

- не забезпечено надання посадовим (службовим) особам контролюючого органу у повному обсязі всіх документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки, а саме документів, зазначених в запиті від 22.02.2018. На час закінчення перевірки офіційної відповіді на запит від 22.02.2018 та документів, зазначених в запиті не надано.

На підставі акта перевірки від 03.03.2018 №0065/16/31/РРО/40982829, Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 23.03.2018:

- №0000881405, відповідно до якого до позивача застосовано штрафні санкції (штраф) в розмірі 510, 00 грн. за порушення ст. 44 Податкового кодексу України, а саме: ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених Податковим кодексом України;

- №0000871405, відповідно до якого до позивача застосовано штрафні санкції (штраф) в розмірі 122 310, 28 грн. за порушення п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Пунктом 80.2 ст.80 Податкового кодексу України встановлено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим пунктом.

Згідно з п.80.5 ст.80 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Відповідно до п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України Посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється..

Отже, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами.

Таким чином, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе.

Водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Відтак, з огляду на наведене, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Аналогічна правова позиція щодо можливості оскарження наказу на проведення перевірки викладена в постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року по справі №804/1113/16.

В тексті позовної заяви позивач наголошує, що допуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки магазину ТОВ «Фудком», що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Ковпака, 26 В, не відбувся, проте, суд ставиться критично до таких тверджень позивача, позаяк матеріали справи свідчать про зворотнє.

Так, в матеріалах справи наявна копія акта перевірки від 03.03.2018 №0065/16/31/РРО/40982829, з якого вбачається, що фактична перевірка проводилась в присутності заступника керуючого магазину з контролю управління ОСОБА_4 та касира - ОСОБА_3 ..

Разом з тим, згідно з актом від 02.03.2018 №281/16-31-14-04 відмови від підписання акту фактичної перевірки, заступник керуючого магазину з контролю управління ТОВ «Фудком» ОСОБА_4 від підписання акту фактичної перевірки відмовилась, акт відмови від підписання акта фактичної перевірки засвідчений підписами посадових осіб контролюючого органу: головним державним ревізором-інспектором ГУ ДФС у Полтавській обл. - Гончар О.В. та головним державним ревізором-інспектором ГУ ДФС у Полтавській обл. - Табунщик Д. В.

При цьому, до акта перевірки додано опис грошових коштів та Х звіт денний, що свідчить про те, що перевірка позивача була здійснена, тобто, посадових осіб контролюючого органу було допущено до її проведення, водночас, посилання позивача на копії пояснень ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суд відхиляє, оскільки останні не можуть розцінюватись судом як достатні та достовірні докази в розумінні глави 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, проаналізувавши наведене, суд проходить до висновку, що посадових осіб контролюючого органу було допущено до проведення фактичної перевірки магазину ТОВ «Фудком» за адресою: м. Полтава, вул. Ковпака, 26 В , що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, позивач, допустивши посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, тим самим втратив своє право на оскарження наказу про проведення фактичної перевірки, скасування якого за вказаних обставин не може призвести до відновлення порушених прав ТОВ "Фудком", оскільки права останнього порушують лише наслідки проведення такої перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень від 23.03.2018 №0000871405 та №0000881405.

Отже, що стосується правомірності винесення контролюючим органом податкових повідомлень-рішень від 23.03.2018 №0000871405 та №0000881405, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин) суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

Відповідальність за невиконання цього обов`язку встановлена статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», якою закріплено, що до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ч.8 ст.19 Господарського кодексу України усі суб`єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов`язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством..

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі Закон №996, в редакції, чинній на момент проведення перевірки).

Відповідно до ч. 2, ч. 5 ст. 8 Закону №996 питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій у відповідності до положень ст. 9 Закону №996 є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону №996 регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, яким визначаються принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності підприємствами (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі), розроблений на основі міжнародних стандартів фінансової звітності і законодавства Європейського Союзу у сфері бухгалтерського обліку та затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку (ст. 1 Закону №996).

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №246.

Таким чином, суб`єкти господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, зобов`язані вести у встановленому порядку облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, що має бути підтверджено відповідними первинними та обліковими документами.

При цьому, фінансова санкція, встановлена статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», може бути застосована до юридичної особи лише у тому випадку, коли ця особа не веде обліку товарів або веде його з порушенням порядку. Сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом накладних за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є підставою для застосування до юридичної особи фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року по справі №810/3247/16.

До документів, що є підставою для оприбуткування (обліку) товару за місцем їх реалізації, належать первинні документи щодо походження (руху) товару, наприклад: накладні на внутрішнє переміщення товару, податкові та видаткові накладні.

У зв`язку з цим, порушенням порядку ведення бухгалтерського обліку товару за місцем їх реалізації є, зокрема, відсутність у суб`єкта підприємницької діяльності первинних документів, які підтверджують рух таких товарів.

В якості додатків до акта перевірки посадовими особами відповідача складено відомості про результати перевірки щодо оприбуткування реалізації та фактичних залишків запасів (товаро-матеріальних цінностей), де перелічено назви алкогольних напоїв, які на думку відповідача не обліковано у встановленому порядку.

В матеріалах справи наявні первинні документи, які підтверджують придбання (облік) позивачем товарів відображених у відомостях, які складені контролюючим органом, а саме, позивачем додано до матеріалів справи копії: договорів поставки, накладних передачі, видаткових накладних, транспортних накладних та товарних накладних.

Судом встановлено та відповідачем не спростовано, що вказані вище первинні бухгалтерські документи оформлено відповідно до ст. 9 Закону №996, при цьому, відповідачем в особі Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області не було повідомлено суду алгоритм визначення необлікованого товару.

З огляду на викладене, наявним матеріалами справи спростовано висновок відповідача про порушення п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», що вказує на протиправність податкового повідомлення-рішення від 23.03.2018 року №0000871405 та є підставою для його скасування.

Так, суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Проте, в межах розгляду даної адміністративної справи відповідач, покладений на нього приписами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доказування не виконав та не надав суду достатніх доказів на обґрунтування правомірності винесення податкового повідомлення-рішення від 23.03.2018 року №0000871405.

Що стосується податкового повідомлення рішення від 23.03.2018 року №0000881405, то суд зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що 22.02.2018 заступником керуючого з контролю управління магазину ТОВ «Фудком» ОСОБА_4 було отримано запит на надання документів та їх належним чином завірених копій.

Разом з тим, ТОВ «Фудком» не забезпечив надання посадовим особам контролюючого органу у повному обсязі всіх документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки, зазначених у запит від 22.02.2018, що позивачем власне підтверджено в позовній заяві.

Як зазначено відповідачами, станом на час закінчення перевірки офіційної відповіді на запит від 22.02.2018 підприємством не надано, зазначене також не спростовувалось позивачем під час розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, відповіді на відзиви не надано.

Водночас, єдиним обґрунтуванням, зазначеним в тексті позовної заяви, щодо правомірності ненадання на запит контролюючого органу документів зазначено те, що обов`язок щодо надання документів виникає у платника податків після початку проведення перевірки, отже, враховуючи відмову у допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, безпідставним є застосування до позивача штрафу за ненадання документів.

Проте, як встановлено судом вище, посадових осіб контролюючого органу було допущено до перевірки та проведено фактичну перевірку магазину ТОВ «Фудком», а отже, встановленими судом обставинами спростовуються доводи позивача щодо правомірності ненадання документів на запит Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, що в свою чергу свідчить про порушення позивачем приписів статті 44 Податкового кодексу України та правомірність податкового повідомлення-рішення від 23.03.2018 року №0000881405.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на задоволення позовних вимог та згідно з вимогами статті 139 КАС України судові витрати позивача підлягають стягненню на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 КАС України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудком" (01103, м. Київ, Залізничне шосе, буд. 57, код ЄДРПОУ 40982829) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 23.03.2018 №0000871405.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудком" (01103, м. Київ, Залізничне шосе, буд. 57, код ЄДРПОУ 40982829) судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 1 834, 65 грн. (одна тисяча вісімсот тридцять чотири гривні шістдесят п`ять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 11Г, код ЄДРПОУ 39440996).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа