Ухвала суду № 84292273, 16.09.2019, Шахтарський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Першотравенський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 186/920/18

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2019 року м. Першотравенськ

Першотравенський міський суд Дніпропетровської області у складі :

головуючої - судді Янжули С.А.

при секретарі: Лиман Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2018 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ :

23 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Першотравенського міського суду Дніпропетровської області із заявою про перегляд заочного рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області 30 серпня 2018 року в цивільній справі № 186/920/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свою заяву мотивує тим, що 30 серпня 2018 року Першотравенський міський суд Дніпропетровської області ухвалив заочне рішення, яким було задоволено позовні вимоги ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргу» до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором, з неї стягнуто на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 7021116115 від 12 квітня 2016 року в розмірі 44 371,90грн, яка складається яз суми заборгованості за основою сумою боргу 21 220,48 грн, суми заборгованості за відсотками 3 613,91грн, заборгованості за платою за управління кредитом 9 385,20грн та суми заборгованості за пенею 10 152,31 грн; заборгованість за кредитним договором № 709940471 від 02 грудня 2015 року у розмірі 35 442,61грн, яка складається з суми заборгованості за основною сумою боргу 15 857,42 грн, суми заборгованості за відсотками 2 759,98 грн, суми заборгованості за платою за управління кредитом 8 793,20 грн та суми заборгованості за пенею 8 032,01грн.?

Про існування рішення не знала, отримала його копію лише 16 липня 2019 року, судових викликів не отримувала, в повідомленні про виклик стоїть підпис "Саул", однак хто це повідомлення отримав, вона не знає, підпис не її, на момент розгляду справи перебувала за межами міста, в с.Миколаївка, Петропавлівського району, Дніпропетровської області, разом з малолітніми дітьми.

Звертаючись до суду з позовом позивач посилається, як на підставу своїх позовних вимог на договір відступлення права вимоги від 14 липня 2017 року, укладеного між первісним кредитором ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та новим кредитором ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», за умовами якого первісний кредитор передав новому кредитору за плату права грошової вимоги за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між первісним кредитором і боржниками, новий кредитор набуває прав грошових вимог за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржника належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржників за кредитними договорами (п.1.1,п.1.2 договору).

Позивач у позові зазначає, що первісний кредитор передав новому кредитору права грошової вимоги, в тому числі згідно реєстру боржників за кредитним договором від 02 грудня 2015 року та від 12 квітня 2016 року, які укладені відповідачем з первісним кредитором. Згідно змісту п.6.6 договору відступлення права вимоги він укладений згідно вимог ст. 512-514 ЦК України. Надалі, у позові позивач посилається на положення ст. 1082 ЦК України, згідно якого боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснено платіж. Згідно п.2 договору відступлення права вимоги «Тлумачення термінів» право вимоги - право грошової вимоги кредитора до боржника, строк платежу за якою настав ( наявна вимога) та право грошової вимоги, яка виникне в майбутньому ( майбутня вимога) щодо погашення заборгованості, яка виникла та виникне на підставі укладених між кредитором та боржником кредитних договорів та підтверджується документацією. Оплата права грошової вимоги - ціна придбання новим кредитором у кредитора права грошової вимоги за кредитним договором по конкретному боржнику. Згідно п. 6.1 договору відступлення права вимоги загальний розмір портфеля заборгованості боржників, права вимоги до яких відступається складає і надалі сума не визначена ( замазана, стерта), з чого не можливо встановити розмір плати за договором. Договір про відступлення права від 14 липня 2017 року не відповідає вимогам ст.ст, 512,514 ЦК України і не може вважатися дійсним. Згідно п.1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином ( відступлення права вимоги). Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Вказаними нормами права не передбачено відступлення права вимоги на майбутнє (майбутня вимога), а тільки дійсна вимога, строк платежу за якою настав, не передбачено передавання вимоги під фінансування, не передбачено наступне відступне права вимоги. Згідно ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування підвідступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав ( наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).Відповідно до статті 1079 ЦК, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Згідно ст. 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі в нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержав від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої факторові клієнтові. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909\968\16 надала роз`яснення щодо розмежування між договором відступлення права вимоги укладеного у відповідності до ст.ст. 512,514 ЦК України та договору факторингу, укладеного у відповідності до ст. ст. 1077, 1078, 1079 ЦК України. Згідно постанови - з аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа. Разом з тим, із частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором. З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду договір відступлення права вимоги від 14 липня 2017 року не відповідає вимогам ст.ст. 512,514 ЦК України, оскільки містить елементи договору факторингу, а саме, що Кредитор передає (відступає) право грошової вимоги Новому Кредиторові за плату, що право грошової вимоги Кредитора до Боржника передасться строк платежу, за якою настав та право грошової вимоги, яка виникне в майбутньому ( майбутня вимога) щодо погашення заборгованості, яка виникла та виникне на підставі укладених між Кредитором та Боржником договорів, оскільки тільки за договором факторингу можливо здійснення фінансової операції з факторингу за плату та за грошовими вимогами, строк по яких настав та настане у майбутньому, при цьому за договором про відступлення права грошової вимоги первісний кредитор передає право вимоги і тільки те, строк зобов`язання по яких настав. Згідно розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №352 від 06 лютого 2014 року до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

ТОВ «ФК « Центр фінансових рішень» є фінансовою установою, зареєстрованою Нацкомфінпослуг в державному реєстрі фінансових установ та має ліцензію як фінансова установа на здійснення фінансових послуг, в тому числі з надання коштів у позику та на умовах фінансового кредиту (ліцензія від 11 січня 2012 року строком на 5 років, яка переоформлена з 26 січня 2017 року за рішенням Нацкомфінпослуг № 163 від 26 січня 2017 року). ТОВ « ФК «Європейська агенція з повернення боргів» зареєстрована в державному реєстрі Нацкомфінпослуг як фінансова установа та має ліцензію на здійснення фінансової послуги - факторинг згідно ліцензії від 23 березня 2017 року, виданої на підставі рішення Нацкомфінпослуг № 691 від 23 березня 2017 року. Отже, ТОВ «ФК «Єропейська агенція з повернення боргів» має вид діяльності - факторинг і має право укладати договори факторингу у відповідності до положень ст.ст. 4,5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які повинні відповідати положенням ст.ст. 1077,1078,1079 ЦК України. Відступлення права грошової вимоги за кредитними договорами від клієнта (первісного кредитора, банківської або фінансової установи) до фактора (нового кредитора, фінансової установи) відбувається тільки за договором факторингу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам законодавства.

Згідно ч.І ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені, зокрема ч. 1 статті 203 цього Кодексу.

Оскільки ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ТОВ «ФК « Європейська агенція з повернення боргів» в момент вчинення договору про відступлення права вимоги від 14 липня 2017 року не було додержано вимог ст.ст. 512,514 ЦК України, ст.ст. 1077, 1078,1079 ЦК України, ст.ст. 4,5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», розпорядження Нацкомфінпослуг № 352 від 06 лютого 2014 року, даний договір є недійсним. Згідно ч.І ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Таким чином, у ТОВ « ФК «Європейська агенція з повернення боргів» відсутні законні підставі на стягнення заборгованості за кредитним договором від 02 грудня 2015 року № 709940471 та від 12 квітня 2016 року № 7021116151, укладених між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» на підставі недійсного договору про відступлення права вимоги від 14 липня 2017 року.

Щодо розрахунку заборгованості.

Згідно заяви відповідача від 02 грудня 2015 року ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» на рахунок відповідача було перераховано 13 600 грн, що і є реальною сумою отриманого відповідачем кредиту, а не 17 136 грн, як вказано у позові.

Згідно заяви відповідача від 12 квітня 2016 року «ФК «Центр фінансових рішень» на рахунок відповідача було перераховано 18 000 грн, що і є реальною сумою отриманого відповідачем кредиту, а не 21 600 грн, як вказано у позові.

Що стосується заборгованості по комісії за управління кредитом відповідач зазнає, що нарахування та вимога про стягнення вказаних сум комісії за договором від 02 грудня 2015 року в сумі 8 793,20 грн та за договором від 12 квітня 2016 року в сумі 9 385,20 грн є незаконними. Верховний Суд у постанові від 13 червня 2019 року у справі № 524\5035\16 зазначив наступне: «Встановивши, що за умовами укладеного між сторонами договору, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, суди правильно виходили з того, що особливості регулювання цих відносин визначаються Законом України «Про захист прав споживачів», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо з дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним. Встановивши в кредитному договорі обов`язок позивача сплачувати щомісячні комісії за обслуговування кредиту, кредитної заборгованості, за супроводження кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану плату (комісію) надаються позивачу. При цьому, кредитор нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит за рахунок позивача, що є незаконним»

Верховний Суд в постанові від 22 травня 2019 року у справі № 159\4809\17 зазначив наступне: «У рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Згідно статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Зокрема, умови договору є несправедливими, якщо в супереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 вказується, що встановлення у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним». Також, наводить для застосування постанови Верховного Суду від 13 червня 2019 року у справі № 524\5035\16, від 20 грудня 2018 року у справі № 761\12391\16, від 03 квітня 2019 року у справі № 753\1189\16, від 20 березня 2019 року.

В свою чергу нарахування пені за порушення сплати заборгованості, в тому числі і за комісію за управління кредитом, є незаконною, а отже вимога про стягнення пені за договорами, є незаконною.

Отже, відповідач не погоджується з розрахунком заборгованості за кредитними договорами, вважає їх необґрунтованими.

Просить суд поновити пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення від 30 серпня 2018 року, ухваленого Першотравенським міським судом Дніпропетровської області; скасувати заочне рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2018 року і призначити справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судове засідання заявник ОСОБА_1 та її представник - адвокат Меркулова Т.П. не з`явилися, надали заяву про розгляд справи в їх відсутність, вимоги заяви підтримали, просять їх задовільнити.

Представник ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів" в судове засідання не з`явився, надіслав суду заяву про розгляд заяви в його відсутність та свої заперечення, в яких вказав, що вважає за доцільне скористатися своїм правом, що передбачене п. З ч. 1 ст. 43 ЦПК України, оскільки, ознайомившись із заявою відповідача про перегляд заочного рішення, вважає її безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

12 квітня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» (далі по тексту - ТОВ «ФК «ЦФР» або Первісний кредитор) та Відповідачем було укладено кредитні договори шляхом підписання Заяви № 709940471 від 02 грудня 2015 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» (копія заяви додавалася до позовної заяви та знаходяться в матеріалах цивільної справи) (далі по тексту - Кредитний договір № 709940471 від 02 грудня 2015) та Заяви № 7021116151 від 12 квітня 2016 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» (копія заяви додавалася до позовної заяви та знаходяться в матеріалах цивільної справи) (далі по тексту - Кредитний договір № 7021116151 від 12 квітня 2016).

14 липня 2017 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір відступлення права вимоги № 20170714 (далі по тексту - Договір відступлення права вимоги), у відповідності до умов якого, ТОВ «ФК «ЦФР» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ФК «ЦФР» права грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників за Кредитними Договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між Кредитором, і Боржниками (Портфель Заборгованості) (копія витягу з Договору відступлення права вимоги додавалися до позовної заяви та знаходяться в матеріалах цивільної справи).

Щодо надсилання Першотравенським міським судом Дніпропетровської області на адресу Відповідача судових повісток про виклик до суду, то відповідно до ч. 9 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Матеріали цивільної справи містять копію паспорта громадянина України Відповідача, яка була долучена представником Позивача до позовної заяви, відповідно до якої останнім відомим зареєстрованим місцем проживання Відповідача значиться АДРЕСА_1 . АДРЕСА_2 . АДРЕСА_3 (на даний час АДРЕСА_4 , що є територіальною юрисдикцією Першотравенського міського суд Дніпропетровської області, до якого у червні 2018 року і звернувся Позивач із позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором. 21 червня 2018 року ухвалою Першотравенського міського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у цивільній справі за їх позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Копію ухвала про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 273 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі Відповідачу надіслано копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів. 21 червня 2018 року Першотравенським міським судом Дніпропетровської області на адресу Відповідача (52803 АДРЕСА_2 , АДРЕСА_5 77) направлено копію ухвали Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 21 червня 2018 року про відкриття провадження і проведення судового розгляду о 10 годині 30 хвилин 20 липня 2018 року в даній справі, для відома, що підтверджується копією супровідного листа суду від 21 червня 2018 року № 4509 (копія супровідного листа додається). Звертає увагу суду, що супровідний лист Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 21 червня 2018 року № 4509, був адресований саме на адресу відповідача, а відповідно до ч. ч. З, 4, 9 ст. 130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Таким чином, твердження Відповідача, що у липні та серпні 2018 року вона перебувала разом з дітьми в с.Миколаївка, Петропавлівського району не заслуговують на увагу суду та не є обставинами для скасування заочного рішення суду, оскільки згідно з ч. І ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Більш того, як вбачається із заочного рішення Першотравенського міського суд Дніпропетровської області від 30 серпня 2018 року про дату, час і місце судового засідання Відповідача було належним чином повідомлено за останнім відомим суду місцем своєї реєстрації через оголошення на сайті «Судова влада України», по при це Відповідач про причини неявки суд не повідомила, у встановлені судом, строки відзив на позовну заяву не надала. Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки у судове засідання відповідача повідомленого належним чином, без поважних причин або без повідомлення причин, за відсутності у справі поданого ним відзиву, і якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, суд вирішує справу на підставі наявних у справі доказів (ухвалює заочне рішення). Таким чином, Відповідач: в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином за місцем реєстрації, а неотримання Відповідачем поштової кореспонденції є його свідомим нехтуванням інформацією, що мала бути донесена до адресата та не має перешкоджати здійсненню права на судовий захист інших осіб, зокрема прав Позивача.

Щодо твердження Відповідача, що Договір відступлення права вимоги № 20170714 від 14 липня 2017 року не відповідає вимогам ст. ст. 512, 514 ЦК. України і не може вважатися дійсним. Зі змісту статей 6, 627 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) ЦК України вбачається, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності, та справедливості. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди: з усіх умов договору (частина 1 статті 638 ЦК України). Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами І - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Згідно частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України). Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно частини 2 статті 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 514 ЦК України). Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121 -III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик-виконання таких вимог і прийом платежів. Відмежування договору факторингу від інших подібних договорів, зокрема договору цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором. За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. За визначенням термінів, наведеним у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ, фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну або декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених: законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових, активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Згідно пункту 11 частини 1 статті 4 вказаного закону факторинг вважається фінансовою послугою. Разом з тим, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати первісному кредитору певне майнове відшкодування замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки частиною 3 статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. Норми чинного цивільного законодавства не встановлюють суб`єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і щодо договору відступлення права вимоги, тому ці договори регулюються загальними положеннями про зобов`язання (Розділ І Книги 5 ЦК України). Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу. З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа, а отже твердження Відповідача, що Договір відступлення права вимоги № 20170714 від 14 липня 2017 року не відповідає вимогам ст.ст. 512, 514 ЦК України і не може вважатися дійсним є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу суду.

Щодо розрахунку заборгованості по Кредитному договору № 709940471 від 02 грудня 2015 року та по Кредитному договору №7021116151 від 12 квітня 2016 року та нарахування суми заборгованості за платою за управління кредитом.

Згідно до ч. 1 ст. 627 та ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними: для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно до п. 2. (Умови надання кредиту) Заяви № 709940471 від 02 грудня 2015 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» сума кредиту, грн: 17 136,00 грн; дата надання кредиту: 02 грудня 2015 року; строк, на який надається кредит: 48 місяців. Початковий процент: 2,00 % від суми кредиту, що становить 272,00 грн (13600,00 X 2,00 = 272,00).

Відповідно до п. 3. (Доручення) Заяви № 709940471 від 02 грудня 2015 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» Позивальник доручає ТОВ «ФК «ЦФР» перерахувати, за рахунок отриманого Відповідачем кредиту, такі суми грошових коштів:

- 13 600,00 грн з призначенням платежу: «Переказ на картрахунок НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 за рахунок кредиту зг. КД 709940471 від 02/12/2015. Без ПДВ.» (платіжне доручення № 170536383);

- 3 264,00 з призначенням платежу: «Оплата страхового платежу за договором страхування № 709940471-С від 02/12/2015 р.».

Таким чином, твердження Відповідача, що по Кредитному договору № 709940471 від 02 грудня 2015 року Первісним кредитором на рахунок Позичальника було перераховано кредитні кошти лише в сумі 13 600,00 грн не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки, як вбачається із Заяви № 709940471 від 02 грудня 2015 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» Позичальник отримав кредитні кошти в сумі 17 136,00 грн, з яких Первісним кредитором, відповідно до п. 2 (Умови отримання кредиту) утримано початковий процент в розмірі 272,00 грн, після чого Позичальник в подальшому, розпоряджаючись кредитними коштами на власний розсуд, доручив Первісному кредитору перерахувати кошти в розмірі 13 600,00 грн на рахунок відповідача та кошти в розмірі 3 264,00 грн на рахунок ПАТ «Страхова компанія «ТАС», а отже Первісний кредитор виконав свої зобов`язання по Кредитному договору № 709940471 від 02 грудня 2015 року в повному обсязі.

Згідно до п. 2. (Умови надання кредиту) Заяви № 7021116151 від 12 квітня 2016 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» сума кредиту, грн: 21 600,00 грн; дата надання кредиту: 12 квітня 2016 року; строк, на який надається кредит: 36 місяців.

Відповідно до п. 3. (Доручення) Заяви № 7021116151 від 12 квітня 2016 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» Позичальник доручає ТОВ «ФК «ЦФР» перерахувати, за рахунок отриманого Відповідачем кредиту, такі суми грошових, коштів:

- 18 000,00 грн з призначенням платежу: «Переказ на картрахунок НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 за рахунок кредиту зг. КД 7021116151 від 12/04/2016. Без ПДВ.» (платіжне доручення № 170536383);

- 3 240,00 з призначенням платежу: «Оплата страхового платежу за договором страхування №7021116151 -С від 12/04/2016 р.»;

- 360,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за пакет послуги «Охоронець Кредит Маркет 24» за рахунок кредиту КД № НОМЕР_3 від 12/04/2016, ОСОБА_1 , в т. ч. ПДВ 60,00».

Таким чином, твердження Відповідача, що по Кредитному договору № 7021116151 від 12 квітня 2016 року Первісним кредитором на рахунок Позичальника було перераховано кредитні кошти лише в сумі 18 000,00 грн, не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки, як вбачається із Заяви № 7021116151 від 12 квітня 2016 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР», Позичальник отримав кредитні кошти в сумі 21 600,00 грн, після чого, Позичальник в подальшому, розпоряджаючись кредитними коштами на власний розсуд, доручив Первісному кредитору перерахувати кошти в розмірі 18 000,00 грн. на рахунок ОСОБА_1 , кошти в розмірі 3 240,00 грн. на рахунок ПАТ «Страхова компанія «ТАС» та кошти в розмірі 60,00 грн на користь ТОВ «май Сейфеті», а отже Первісний кредитор виконав свої зобов`язання по Кредитному договору № 7021116151 від 12 квітня 2016 року в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються: договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п`ятою та шостою ст, 203 ЦК України.

Згідно ч. ч. 1 - 3. 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину. прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним, Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пунктах 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України) мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний: є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів. їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те. від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. За положеннями ч. 5 ст.11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачають зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладання договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Саме така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року № 6-80цс13, яка є обов`язковою для всіх судів України.

Однак, як вбачається із умов по Кредитному договору № 709940471 від 02 грудня 2015 року та додатку до нього (графік платежів) та умов по Кредитному договору № 7021116151 від 12 квітня 2016 року та додатку до нього (графік платежів), всі складові загальної суми щомісячного платежу визначені у твердій сумі 632,32 грн та 689,04 грн відповідно. Відповідачем підписано графік платежів. Отже, посилання Відповідача на те, що такі умови суперечать положенням ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» є необґрунтованими, безпідставними та не є підставою для суду визнавати такі умови несправедливими.

Звертає увагу суду, що в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року у справі № 6- 14194св14, суд дійшов висновку, що підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір факторингу, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, та розрахунок кредитної заборгованості, здійснений банком при відступленні права вимоги. За весь період перебування права вимоги за Кредитними договорами у ТОВ «ФК «ЄАПБ», Позивач не здійснював жодних додаткових нарахувань і не застосовував жодних штрафних санкцій до боржника, а відтак. Позивач лише просить суд стягнути із Відповідача ту заборгованість за Кредитними договорами, яка була нарахована первісним кредитором. Відповідач, маючи заперечення проти суми заборгованості, вказаної Позивачем в позовній заяві, могла скористатися свої процесуальним правом та надати власний розрахунок заборгованості або звернутися до Судової незалежної експертизи України з заявою про проведення економічної експертизи, щодо надання висновку, чи відповідає наявний у матеріалах цивільної справи Розрахунок заборгованості умовам Кредитних договорів, але власного розрахунку заборгованості Відповідачем не було надано, із заявою до Судової незалежної експертизи України про проведення економічної експертизи Відповідач не зверталася, що є свідченням того що Розрахунок заборгованості відповідає умовам кредитних договорів.

Просить відмовити в задоволенні заяви.

Суд, вивчивши матеріали зазначеної вище цивільної справи та докази, якими обґрунтовується заява про перегляд заочного рішення, вважає, що в задоволенні заяви слід відмовити з наступних підстав.

14 червня 2018 року в провадження Першотравенського міського суду надійшла цивільна справа за позовом ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач в позовній заяві вказав зареєстроване місце проживання відповідача АДРЕСА_4 .

Копією паспорта відповідача підтверджується, що її зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання є вищевказана адреса.

На запит суду 20 червня 2018 року надійшла довідка виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області про те, що зареєстрованим місцем проживання відповідача є АДРЕСА_4 .

Ухвалою суду від 21 червня 2018 року відкрито провадження в справі, вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 20 липня 2018 року.

Саме на вищевказану адресу відповідачу направлялися ухвала про відкриття провадження в справі з додатками із встановленням строку для подання відзиву на позовну заяву рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Вказаний пакет документів не був отриманий ОСОБА_1 та повернувся на адресу суду по закінченню строку зберігання, з невідомих причин.

Справу було призначено на 30 серпня 2018 року, судова повістка направлена ОСОБА_1 за її зареєстрованим місцем проживання, та була отримана нею, про що є підпис в рекомендованому листі з повідомленням про отримання. У визначений судом строк, відповідач ОСОБА_1 відзив на позовну заяву та докази до нього, відповідачу не надіслала і суду не надала. В судове засідання не з`явилася, про поважність причин неявки в судове засідання суд не повідомила, заяву про розгляд справи в її відсутність не надала, в зв`язку з чим, на підставі ст.280 ЦПК України, суд ухвалив рішення при заочному розгляді справи 30 серпня 2018 року.

Копію заочного рішення було направлено сторонам рекомендованим листом з повідомленням про отримання 30 серпня 2018 року за вих.№6465-6466, за зареєстрованими у передбаченому порядку місцями їх перебування.

Згідно ч.1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Тобто, за змістом вказаних положень чинного законодавства, скасування заочного рішення суду можливе за двох умов, однією з яких є поважність причини неявки в судове засідання, про які відповідач не зміг завчасно повідомити.

Відповідно до вимог ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Згідно ч. ч. З, 4, 9 ст. 130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Таким чином, твердження відповідача, що у липні та серпні 2018 року вона перебувала разом з дітьми в с.Миколаївка, Петропавлівського району та не отримувала судових викликів, що підпис у повідомленні про отримання не її, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Згідно ст.284 ЦПК України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Із заявою про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 звернулася 23 липня 2019 року, тобто в строк, передбачений ст.284 ЦПК України.

Водночас, з`ясування причин неявки не може бути підставою для скасування заочного рішення. Для цього відповідач має вказати докази, які мають значення для справи, та можуть привести до ухвалення рішення, протилежного заочному повністю або частково, або до його зміни. Тобто, якщо б ці докази були відомі суду при розгляді справи, то у справі було б ухвалено інше рішення.

Наявність вищенаведених обставин повинна бути у їх сукупності, при відсутності хоча б однієї з них, заочне рішення скасуванню не підлягає.

Суд не може взяти до уваги заперечення ОСОБА_1 проти вимог позивача, викладених в позовній заяві, зокрема і стосовно розрахунку заборгованості, оскільки дійсно, 12 квітня 2016 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було укладено кредитні договори шляхом підписання Заяви № 709940471 від 02 грудня 2015 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» та Заяви № 7021116151 від 12 квітня 2016 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР».

14 липня 2017 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір відступлення права вимоги № 20170714, у відповідності до умов якого, ТОВ «ФК «ЦФР» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ФК «ЦФР» права грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників за Кредитними Договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між Кредитором, і Боржниками (Портфель Заборгованості).

Щодо твердження відповідача, про те, що Договір відступлення права вимоги № 20170714 від 14 липня 2017 року не відповідає вимогам ст. ст. 512, 514 ЦК України і не може вважатися дійсним, то, зі змісту статей 6, 627 ЦК України вбачається, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності, та справедливості. Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди: з усіх умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України).

Ч.1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені сторонами, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1,23,5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч.1 ст.510 ЦК України). Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч.2 ст.516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.514 ЦК України). Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121 -III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик-виконання таких вимог і прийом платежів. Відмежування договору факторингу від інших подібних договорів, зокрема договору цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором. За змістом ст.1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. За визначенням термінів, наведеним у п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ, фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну або декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених: законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових, активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Згідно пункту 11 частини 1 статті 4 вказаного закону факторинг вважається фінансовою послугою. Разом з тим, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати первісному кредитору певне майнове відшкодування замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки ч.3 ст.656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. Норми чинного цивільного законодавства не встановлюють суб`єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і щодо договору відступлення права вимоги, тому ці договори регулюються загальними положеннями про зобов`язання (Розділ І Книги 5 ЦК України). Таким чином, у ЦК України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу. З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа, а отже твердження відповідача, що Договір відступлення права вимоги № 20170714 від 14 липня 2017 року не відповідає вимогам ст.ст. 512, 514 ЦК України і не може вважатися дійсним, є необґрунтованими.

Щодо розрахунку заборгованості по Кредитному договору № 709940471 від 02 грудня 2015 року та по Кредитному договору №7021116151 від 12 квітня 2016 року та нарахування суми заборгованості за платою за управління кредитом.

Згідно до ч. 1 ст. 627 та ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними: для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно до п. 2. (Умови надання кредиту) Заяви № 709940471 від 02 грудня 2015 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» сума кредиту, грн: 17 136,00 грн; дата надання кредиту: 02 грудня 2015 року; строк, на який надається кредит: 48 місяців. Початковий процент: 2,00 % від суми кредиту, що становить 272,00 грн (13600,00 X 2,00 = 272,00).

Відповідно до п. 3. (Доручення) Заяви № 709940471 від 02 грудня 2015 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» Позивальник доручає ТОВ «ФК «ЦФР» перерахувати, за рахунок отриманого Відповідачем кредиту, такі суми грошових коштів:

- 13 600,00 грн з призначенням платежу: «Переказ на картрахунок НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 за рахунок кредиту зг. КД 709940471 від 02/12/2015. Без ПДВ.» (платіжне доручення № 170536383);

- 3 264,00 з призначенням платежу: «Оплата страхового платежу за договором страхування № 709940471-С від 02/12/2015 р.».

Таким чином, твердження відповідача, що по Кредитному договору № 709940471 від 02 грудня 2015 року Первісним кредитором на рахунок Позичальника було перераховано кредитні кошти лише в сумі 13 600,00 грн не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки, як вбачається із Заяви № 709940471 від 02 грудня 2015 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР», Позичальник отримав кредитні кошти в сумі 17 136,00 грн, з яких Первісним кредитором, відповідно до п. 2 (Умови отримання кредиту) утримано початковий процент в розмірі 272,00 грн, після чого Позичальник в подальшому, розпоряджаючись кредитними коштами на власний розсуд, доручив Первісному кредитору перерахувати кошти в розмірі 13 600,00 грн на рахунок відповідача та кошти в розмірі 3 264,00 грн на рахунок ПАТ «Страхова компанія «ТАС», а отже Первісний кредитор виконав свої зобов`язання по Кредитному договору № 709940471 від 02 грудня 2015 року в повному обсязі.

Згідно до п. 2. (Умови надання кредиту) Заяви № 7021116151 від 12 квітня 2016 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» сума кредиту, грн: 21 600,00 грн; дата надання кредиту: 12 квітня 2016 року; строк, на який надається кредит: 36 місяців.

Відповідно до п. 3. (Доручення) Заяви № 7021116151 від 12 квітня 2016 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» Позичальник доручає ТОВ «ФК «ЦФР» перерахувати, за рахунок отриманого Відповідачем кредиту, такі суми грошових, коштів:

- 18 000,00 грн з призначенням платежу: «Переказ на картрахунок НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 за рахунок кредиту зг. КД 7021116151 від 12/04/2016. Без ПДВ.» (платіжне доручення № 170536383);

- 3 240,00 з призначенням платежу: «Оплата страхового платежу за договором страхування №7021116151 -С від 12/04/2016 р.»;

- 360,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за пакет послуги «Охоронець Кредит Маркет 24» за рахунок кредиту КД № НОМЕР_3 від 12/04/2016, ОСОБА_1 , в т. ч. ПДВ 60,00».

Таким чином, твердження відповідача, що по Кредитному договору № 7021116151 від 12 квітня 2016 року Первісним кредитором на рахунок Позичальника було перераховано кредитні кошти лише в сумі 18 000,00 грн, не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки, як вбачається із Заяви № 7021116151 від 12 квітня 2016 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР», Позичальник отримав кредитні кошти в сумі 21 600,00 грн, після чого, Позичальник в подальшому, розпоряджаючись кредитними коштами на власний розсуд, доручив Первісному кредитору перерахувати кошти в розмірі 18 000,00 грн. на рахунок ОСОБА_1 , кошти в розмірі 3 240,00 грн. на рахунок ПАТ «Страхова компанія «ТАС» та кошти в розмірі 60,00 грн на користь ТОВ «май Сейфеті», а отже Первісний кредитор виконав свої зобов`язання по Кредитному договору № 7021116151 від 12 квітня 2016 року в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються: договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п`ятою та шостою ст.203 ЦК України.

Згідно ч. ч. 1 - 3. 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину. прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним, Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пунктах 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України) мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний: є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів. їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те. від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. За положеннями ч. 5 ст.11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачають зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладання договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Саме така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року № 6-80цс13.

Однак, як вбачається із умов по Кредитному договору № 709940471 від 02 грудня 2015 року та додатку до нього (графік платежів) та умов по Кредитному договору № 7021116151 від 12 квітня 2016 року та додатку до нього (графік платежів), всі складові загальної суми щомісячного платежу визначені у твердій сумі 632,32 грн та 689,04 грн відповідно. Відповідачем підписано графік платежів. Отже, посилання Відповідача на те, що такі умови суперечать положенням ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» є необґрунтованими та безпідставними.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року у справі № 6- 14194св14, суд дійшов висновку, що підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір факторингу, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, та розрахунок кредитної заборгованості, здійснений банком при відступленні права вимоги. За весь період перебування права вимоги за Кредитними договорами у ТОВ «ФК «ЄАПБ», позивач не здійснював жодних додаткових нарахувань і не застосовував жодних штрафних санкцій до боржника, а відтак, позивач лише просив суд стягнути із відповідача ту заборгованість за Кредитними договорами, яка була нарахована первісним кредитором.

Інших доказів на підтвердження своїх доводів, відповідачем не надано.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що підстави для скасування заочного рішення суду відсутні, оскільки ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення, крім того, нею доказів, які мають значення для справи та можуть привести до ухвалення іншого рішення, протилежного заочному, суду не надано.

На підставі зазначеного, суд приходить до висновку, що підстави для скасування заочного рішення відсутні.

Керуючись ст.ст.287,288,354 ЦПК України,- суд

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2018 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Роз`яснити заявнику, що відповідно до ч.4 статті 287 ЦПК України, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя : С.А.Янжула.