Рішення № 84291031, 16.09.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

16.09.2019 р. справа №520/7469/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі:

секретаря - Стрєлка О.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - не прибув,

представник третьої особи - при прибув,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Інспектора взводу № 1 роти № 6 батальйону № 2 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції лейтенант поліції ОСОБА_1 до третя особа - Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції Департамент патрульної поліції,проскасування наказу, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, поліцейський), у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про скасування наказу Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України №32 від 07.06.2019р., не зазначивши при цьому повного імені поліцейського, стосовно якого оскаржується накладення дисциплінарного стягнення.

Аргументуючи заявлені вимоги заявник зазначив, що не вчиняв дисциплінарного проступку.

Відповідач, Управління патрульної поліції у Харківській області Департамент патрульної поліції Національної поліції України (далі за текстом - Управління), та третя особа, Департамент патрульної поліції Національної поліції України (далі за текстом - Департамент), з поданим позовом не погодились.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що проведене службове розслідування показало на вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, а саме: 1) неповідомлення належної посадової (службової) особи поліції про надходження від громадянина заяви стосовно вчинення адміністративного порушення за ст.130 КУпАП (диспетчера або оперативного чергового); відхиленні від маршруту патрулювання без попереднього одержання дозволу належної посадової (службової) особи поліції (диспетчера або оперативного чергового); 3) неналежне використання планшетного пристрою; 4) нездійснення відеофіксації спілкування із громадянином-заявником.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник з 2015р. проходить публічну службу в органах Національної поліції України, має спеціальне звання - лейтенант поліції, 13.07.2018р. був призначений на посаду інспектора взводу №1 роти №6 батальйону №2 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції НП України.

28.04.2019р. заявник знаходився на службі у режимі чергування у складі екіпажу №6103 на службовому автомобілі марки «Шкода» моделі «Рапід» державний номерний реєстраційний знак - НОМЕР_1 .

У період часу 22:00год-24:00год. 28.04.2019р. до екіпажу патрульної поліції на автомобілі під`їхав громадянин, який сповістив про подію керування іншим громадянином автомобілем з ознаками перебування особи у нетверезому стані.

Особа заявника установлена не була, автомобіль заявника ідентифікований не був, відеозапис спілкування з громадянином заявником не здійснювався.

З метою з`ясування обставин та припинення ймовірного порушення закону заявник разом з іншим поліцейським із складу чергового екіпажу спробував сповістити у телефонному режимі оперативного чергового патрульної поліції області.

Через відсутність відповіді на телефонні дзвінки з боку оперативного чергового заявник разом із іншим поліцейським із складу чергового екіпажу сповістив про надходження повідомлення про вчинення правопорушення - керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння - командира роти (який також знаходився на чергуванні), і одержавши від нього дозвіл, залишив маршрут патрулювання.

При цьому, обставини руху до місця можливого скоєння правопорушення на нагрудний пристрій відеозапису не фіксувались, хоча цей пристрій знаходився у справному стані.

Не виявивши порушення і повертаючись до місця несення служби у патрулі, заявник разом з іншим поліцейським із складу чергового екіпажу були зупинені транспортним засобом громадських активістів, які почали звинувачувати екіпаж у вимаганні неправомірної винагороди.

Ці обставини судом не вивчаються на та не оцінюються, оскільки не мають юридичного значення для правильного вирішення спору, позаяк не були покладені в основу оскарженого рішення про накладення дисциплінарного покарання.

Подія зносин членів патрульного екіпажу №6103 з активістами 28.04.2019р. була розміщена у мережі Інтернет.

Керівником Харківського управління Департаменту внутрішньої безпеки НП України 02.05.2019р. на ім`я керівника Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції НП України було складено службовий лист №1542/42-20/01-2019 з вимогою про проведення за даною подією службового розслідування.

Наказом начальника Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції НП України №107 від 06.05.2019р. за цією подією було призначено службове розслідування.

Наказ про призначення службового розслідування заявником до суду чи посадової (службової) особи поліції вищого рівня не оскаржувався.

У ході службового розслідування була опитана низка осіб, у тому числі і заявник, котрий надав особисті письмові пояснення 21.05.2019р.

Рапортом одного із членів створеної для проведення службового розслідування дисциплінарної комісії від 19.08.2019р. (а.с.106) підтверджені обставини обізнаності заявника як із фактом призначення службового розслідування, так і з предметом службового розслідування.

Результати службового розслідування оформлені висновком від 04.06.2019р. (далі за текстом - Висновок).

Дії з приводу проведення службового розслідування позивачем до суду або посадової (службової) особи поліції вищого рівня не оскаржувались.

Текст Висновку містить судження владного суб`єкта про порушення заявником службової дисципліни, що виразилось в неналежному оперативному інформуванні щодо наявної оперативної інформації про можливе првопорушення, відхиленні від маршруту патрулювання, неналежному використовуванні планшетного пристрою та не здійсненні відеофіксації спілкування з громадянином, який повідомив про можливе скоєння правопорушення.

З посиланням на Висновок відповідачем, Управлінням патрульної поліції в Харківській області Департаментом патрульної поліції було видано наказ №32 від 07.06.2019р., п.1 якого на заявника накладено дисциплінарне покарання у вигляді суворої догани.

Як з`ясовано судом, юридичною підставою для прийняття оскарженого рішення владний суб`єкт обрав положення перелічених вище актів права, а фактичною підставою послугувало судження владного суб`єкта про вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, а саме: 1) неповідомлення належної посадової (службової) особи поліції про надходження від громадянина заяви стосовно вчинення адміністративного порушення за ст.130 КУпАП (диспетчера або оперативного чергового); відхиленні від маршруту патрулювання без попереднього одержання дозволу належної посадової (службової) особи поліції (диспетчера або оперативного чергового); 3) неналежне використання планшетного пристрою; 4) нездійснення відео фіксації спілкування із громадянином - заявником.

Не погодившись із цим наказом, заявник ініціював даний спір.

Перевіряючи відповідність оскарженого наказу вимогам закону, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правовідносини з приводу проходження публічної служби в поліції унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про Національну поліцію», Дисциплінарного статуту Національної поліції України затверджений Законом України від 15.03.2018р. №2337-VIII; далі за текстом - Статут).

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про відпустки» тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті служби у поліції.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов`язаний, зокрема, неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського (п.1 ч.1 ст.18); професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва (п.2 ч.1 ст.18); поважати і не порушувати прав і свобод людини (п.3 ч.1 ст.18).

Як передбачено ч.1 ст.64 Закону України «Про Національну поліцію», особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки».

Таким чином, інститут Присяги поліцейського вже сам по собі забезпечує дотримання публічним службовцем закону як у повсякденній службовій, так і позаслужбовій діяльності.

За визначенням ч.1 ст.1 Статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

У силу ч.3 ст.1 Статуту до змісту службової дисципліни також віднесено такі обов`язки поліцейського як: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння.

Протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції, у розумінні ч.1 ст.12 Статуту визнається дисциплінарним проступком.

З метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків ч.2 ст.14 Статуту передбачено проведення службового розслідування, під яким відповідно до ч.1 ст.14 цього ж статуту розуміється діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Частиною 1 ст.18 Статуту визначено, що під час проведення службового розслідування поліцейський має право на захист, що полягає в наданні йому можливості надавати письмові пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку та докази правомірності своїх дій.

Так, ч.2 ст.18 Статуту передбачено, що поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: 1) надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються; 2) подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають відношення до справи; 3) ознайомлюватися з матеріалами, зібраними під час проведення службового розслідування, робити їх копії за допомогою технічних засобів з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, законами України "Про захист персональних даних", "Про державну таємницю" та іншими законами; 4) подавати скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування; 5) користуватися правничою допомогою.

Вирішуючи спір, суд зазначає, що гарантоване п.12 ч.1 ст.1 і ч.2 ст.18 Статуту право поліцейського на участь у службовому розслідуванні кореспондується з проголошеним п.9 ч.2 ст.2 КАС України правом особи на участь у процедурі прийняття адміністративним органом владного управлінського рішення.

Національний закон не визначає чітких юридичних наслідків недотримання владним суб`єктом цього права особи.

Тому, розглядаючи справу, суд зауважує, що право особи на участь у службовому розслідуванні є безумовним, запроваджене і спрямоване на те, щоби громадянин був «почутим» органом влади чи управління, а тому реалізація цього права особи не залежить від розсуду владного суб`єкта.

Але попри це, суд вважає, що незабезпечення владним суб`єктом означеного права особи не призводить автоматично до виникнення у зацікавленої особи - заявника порушеного суб`єктивного права або ущемленого інтересу.

Такий факт (порушене суб`єктивне право або ущемлений інтерес) виникає лише у разі існування у зацікавленої особи - заявника доречних, переконливих та важливих аргументів, котрі ця особа мала намір висловити безпосередньо посадовим (службовим) особам органу та які об`єктивно мають юридичне значення для предмета службового розслідування.

З приєднаних до справи документів вбачається, що заявник був обізнаний з фактом призначення службового розслідування за подіями 28.04.2019р.

21.05.2019р. під час надання особистих письмових пояснень заявник продемонстрував обізнаність з предметом службового розслідування.

У судовому засіданні заявник визнав, що про надходження повідомлення від громадянина стосовно можливого порушення вимог ст.130 КУпАП оперативного чергового Управління патрульної поліції області не попереджав, дозволу на залишення маршруту патрулювання від оперативного чергового не отримував.

За таких обставин, суд не вбачає необхідності у витребовуванні документів про організацію службової діяльності оперативного чергового, адже самим заявником визнані обставини як неповідомлення оперативного чергового про надходження від громадянина заяви про вчинення порушення закону, так і неодержання від оперативного чергового дозволу на залишення маршруту патрулювання.

Стосовно доводу заявника про повідомлення відносно наміру провести перевірку достовірності повідомлення громадянина-заявника командира роти і отримання від командира роти дозволу на залишення маршруту патрулювання суд відзначає, що за юридичною силою наказ Міністерства внутрішніх справ України №111 від 16.02.2018р. (яким затверджено Інструкцію з організації реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події та оперативного інформування в органах (підрозділах) Національної поліції України і запроваджено заборону залишення зони реагування без дозволу оперативного чергового та диспетчера) є вищим за наказ Департаменту патрульної поліції від 05.01.2016р. №4/1 (яким затверджено Посадову інструкцію поліцейського патрульної поліції).

Посилання заявника на пункти 4 і 5 розділу ІІ Посадової інструкції, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції від 22.11.2018р. №5217, а також на безпосереднє підпорядкування командиру роти (взводу) та заступникові командира роти (взводу) є помилковими, адже у даному конкретному випадку підлягає застосуванню спеціальне правило одержання дозволу на залишення маршруту патрулювання виключно від оперативного чергового та від диспетчера.

Таким чином, обставина порушення заявником п.13 розділу ХІІІ Інструкції з організації реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події та оперативного інформування в органах (підрозділах) Національної поліції України підтверджена приєднаними до справи документами.

Факт відсутності сповіщення про надходження заяви від громадянина саме оперативного чергового (а не будь-якої іншої посадової (службової) особи поліції), рівно як і факт відсутності дозволу від оперативного чергового на залишення маршруту патрулювання заявником у ході розгляду справи не заперечувався.

Отже, це діяння заявника вже саме по собі утворює закінчений склад дисциплінарного проступку.

Доводи заявника стосовно нездійснення відео фіксації повідомлення громадянина про виявлення ознак порушення вимог ст.130 КУпАП, а також стосовно невикористання нагрудного пристрою відео фіксації під час руху до місця ймовірного вчинення правопорушення за ст.130 КУпАП не увагу суду не заслуговують, позаяк свідчать про неналежну організацію стану дотримання службової дисципліни і не вжиття елементарних (базових) заходів з документування обставин фактичної дійсності.

Стосовно доводу заявника відносно відсутності неналежного використання планшетного пристрою суд відмічає, що 28.04.2019р. екіпажем патрульної поліції №6103 було отримано у користування планшет АХ231, що засвідчено підписом ОСОБА_2 про одержання та ОСОБА_3 про видачу.

Цьому технічному пристрою відповідає індекс Device id - 22484.

Надані ж відповідачем - Управлінням - документи про переміщення екіпажу патрульної поліції у просторі містять відомості про індекс Device id - 22214, який співвідноситься з планшетом АХ132.

Отже, за даним епізодом факт вчинення заявником порушення службової дисципліни слід визнати непідтвердженим.

За правилами ч.3 ст.13 Статуту до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Застосований до позивача захід дисциплінарного покарання (сувора догана) не є найсуворішим і враховує усі визначені ст. 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції фактори, зокрема, і попередню (минулу) службову діяльність заявника.

Тому суд вважає, що владний суб`єкт - Управління - у даному конкретному випадку обставини спору з`ясував повно, оцінив вірно, вчинене поліцейським діяння кваліфікував правильно, норму закону визначив належну, зміст норми права витлумачив відповідно до її дійсної суті, забезпечив дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (засадничих гарантій притягнення особи до відповідальності не порушив), взяв до уваги суттєві поза розумним сумнівом аспекти, котрі здатні вплинути на міру відповідальності особи, адекватно співвідніс застосовану міру відповідальності із характером, змістом та наслідками протиправного діяння.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини події з`ясував з достатньою повнотою, скоєне діяння кваліфікував правильно, норму закону визначив належну, зміст цієї норми права витлумачив вірно, унаслідок чого міра застосованої юридичної відповідальності узгоджується з характером, змістом та наслідками вчиненого особою протиправного діяння.

Факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі проходження публічної служби в органах та підрозділах поліції не знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для відмови у позові.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України 17 вересня 2019 року; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.