Рішення № 84289779, 17.09.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 вересня 2019 року м. Ужгород№ 260/1119/19 Закарпатський окружний адміністративний суд в особі головуючого судді Гебеш С. А. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою Приватного акціонерного товариства "Карпатська рудна компанія" до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Карпатська рудна компанія" звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Гаринець Олександра Івановича про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 25.07.2019 року у виконавчому провадженні №53912888 у розмірі 5100,00 гривень.

15 серпня 2019 року, ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було замінено неналежного відповідача по справі - Старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Гаринець Олександра Івановича на належного відповідача - Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що старшим державним виконавцем Відділу виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Гаринець Олександром Івановичем при примусовому виконанні наказу Господарського суду Закарпатської області № 907/888/13, виданого 16.02.2016 року, було винесено постанову у виконавчому провадженні № 53912888 від 25.07.2019 року про накладення на Приватне акціонерне товариство "Карпатська рудна компанія" штрафу у розмірі 5 100 грн., однак позивач став заручником ситуації, в якій суд першої інстанції зобов`язав вчинити дії, а правопопередник (ТОВ "Карпатська рудна компанія") фактично виконало передачу відвалів гірських порід, що суперечить чинному Порядку (Постанова КМУ від 14.02.1995 року № 144) та висновку Львівського апеляційного господарського суду, викладеному в постанові від 18.08.2015 року, залишеному в силі судом касаційної інстанції.

Враховуючи той факт, що передача відвалів гірських порід у 2014 році була насправді фіктивною, так як не могла відбутися як така, то відповідно і їх повернення у порядку поворотного виконання за ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16 лютого 2016 року є не можливим, відтак позивачем не вчинено жодних дій, які передбачені статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження", а тому відсутні підстави для застосування штрафу.

Крім цього, в ході розгляду даної справи представником позивача, 03 вересня 2019 року на електронну адресу суду було надіслано відповідь на відзив, в якій вказує на те, що отримувачем відвалів гірських порід (фактичним їх користувачем) за результатом повороту виконання судового рішення, допущеного ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16 лютого 2016 року, повинна стати юридична особа, у якої відсутній спеціальний дозвіл на користування надрами.

Представник позивача будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду, в судове засідання не з`явився, однак 17.09.2019 року скориставшись наданим йому правом ст. 194 КАС України надіслав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримував з підстав викладених у позовній заяві та просив суд даний адміністративний позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти задоволення даного адміністративного позову в ході судового розгляду даної справи заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, при цьому додатково пояснивши, що рішення суду на підставі якого виданий виконавчий документ набрало законної сили та не стосується правомірності передачі відвалів у 2014 році, а зобов`язує боржника виконати рішення суду щодо передачі відвалів, однак боржник у виконавчому провадженні, попри призначене виконавцем примусове виконання, не з`явився у визначене виконавцем місце і час та не навів обставини, які перешкоджають виконанню рішення суду. Також вказує на те, що у відповідності до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення імен України, а судові рішення є обов`язковими до виконання.

Крім цього, представник відповідача будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду в судове засідання не з`явився, однак також скористався наданим йому правом ст.194 КАС України надавши письмову заяву про розгляд справи за його відсутності. Проти задоволення позовних вимог заперечив в повному обсязі, при цьому долучивши до матеріалів справи додаткові письмові докази правомірності винесення постанови про накладення штрафу.

У відповідності до п.1 ч.3 ст.205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У відповідності до вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) фіксування судового засідання не здійснювалося у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, 17 вересня 2013 року, рішенням Господарського суду Закарпатської області було задоволено позов та зобов`язано ТзОВ "Закарпатполіметали" передати ТзОВ "Карпатська рудна компанія" відвали гірських порід, а саме: відвал № 1, розташований біля устя похилої шахти № 1 на землях Мужіївської сільської ради за межами населеного пункту; відвал № 2 (нерудний), розташований на усті штольні № 20 на землях Мужіївської сільської ради за межами населеного пункту; відвал № 3 (нерудний), розташований на ділянці устя штольні № 25 на землях Мужіївської сільської ради за межами населеного пункту; відвал № 4 (рудний), розташований на площадці вертикальної шахти РЕ-1 на землях Берегівської міської ради за межами населеного пункту; відвал № 5 (нерудний), розташований біля вертикальної шахти РЕ-1 і безпосередньо примикає до рудного відвалу № 4, знаходиться на землях Берегівської міської за межами населеного пункту (а.с.9-14).

18 серпня 2015 року, постановою Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу було задоволено та скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 17 вересня 2013 року (а.с.15-214).

17 грудня 2015 року, постановою Вищого господарського суду України було залишено касаційну скаргу без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду без змін (а.с.22-29).

16 лютого 2016 року, ухвалою Господарського суду Закарпатської області заяву ТзОВ "Закарпатполітметали" заяву про поворот виконання рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.09.2013 року було задоволено та ухвалено видати наказ, яким зобов`язати ПАТ "Карпатська рудна компанія" передати ТзОВ "Закарпатполітметали" відвали гірських порід у кількості, яка обліковується станом на 12.03.2014 року, а саме: відвал № 1, розташований біля устя похилої шахти № 1 на землях Мужіївської сільської ради за межами населеного пункту; відвал № 2 (нерудний), розташований на усті штольні № 20 на землях Мужіївської сільської ради за межами населеного пункту; відвал № 3 (нерудний), розташований на ділянці устя штольні № 25 на землях Мужіївської сільської ради за межами населеного пункту; відвал № 4 (рудний), розташований на площадці вертикальної шахти РЕ-1 на землях Берегівської міської ради за межами населеного пункту; відвал № 5 (нерудний), розташований біля вертикальної шахти РЕ-1 і безпосередньо примикає до рудного відвалу № 4, знаходиться на землях Берегівської міської за межами населеного пункту(а.с.30-33).

16 лютого 2016 року, Господарським судом Закарпатської області було видано дублікат наказу про повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості на виконання ухвали суду від 16 лютого 2016 року(а.с.34).

15 травня 2017 року, державним виконавцем Берегівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Шеверя Віталієм Йосиповичем, розглянуто заяву про примусове виконання дублікату наказу № 907/888/13 від 16.02.2017, виданого Господарським судом Закарпатської області та відкрито виконавче провадження ВП № 53912888 (а.с.78).

25 липня 2019 року, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Гаринець Олександром Івановичем було винесено постанову ВП № 53912888 про накладення штрафу за не виконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії (а.с.35-36).

25 липня 2019 року, дана постанова була надіслана на адресу ПАТ "Карпатська рудна компанія", що підтверджується копією супровідного листа (а.с.37).

Вважаючи постанову ВП № 53912888 про накладення штрафу від 25 липня 2019 року протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом, як він вважає, свого порушеного права.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 287 КАС України визначено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. За приписами частини 1 цієї статті учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Водночас, частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. №1404-VIII (далі по тексту - Закон №1404-VIII).

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території.

Таким чином, судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише Закону, отже у рішеннях суду втілюється волевиявлення самої держави, а тому обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.

Частиною другою, четвертою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", передбачено, що судове рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Так, статтею 1 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно із статтею 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення).

Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII.

Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, відносно позивача відповідачем було прийнято постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин у встановлений строк.

Матеріали справи містять дані щодо вчинення державним виконавцем дій спрямованих на повідомлення позивача про час та місце проведення виконавчих дій, а саме лист Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 10 липня 2019 року № 53912888/5-1409, який був надісланий на адресу ПАТ "Карпатська рудна компанія" та ТзОВ "Закарпатполіметали" (а.с.46-47).

На вказані у листі дату та час боржник (уповноважений представник) ПАТ "Карпатська рудна компанія" не з`явився, про причини неявки не повідомив. Даний факт підтверджується актом державного виконавця від 16 липня 2019 року, який наявний у матеріалах справи(а.с.48-49).

Разом з тим, суд зазначає, що як стверджує позивач, рішення суду не виконано у зв`язку з неможливістю вчинення дій щодо його виконання, оскільки посилався на Постанову КМУ №144 від 14.02.1995 року «Про Порядок передачі розвіданих родовищ корисних копалин для промислового освоєння», зокрема на пункти 4,6,7 вищевказаного положення, зазначивши, що для передачі родовища корисних копалин у промислове освоєння спільним наказом підприємства, яке проводило геологорозвідувальні роботи, та підприємства, яке приймає родовище в промислове освоєння, утворюється міжвідомча комісія. Передача родовищ корисних копалин, у тому числі техногенних, або їх ділянок оформлюється актом, який підписується головою та всіма членами міжвідомчої комісії. До акта додаються довідки, протоколи, описи та інші документи, зазначені в пункті 3 цього Порядку. Акт міжвідомчої комісії є підставою для віднесення запасів корисних копалин розвіданого родовища у державному фонді родовищ корисних копалин на баланс підприємства, яке прийняло родовище для промислового освоєння.

Натомість із такими твердженнями позивача суд не погоджується та відхиляє їх за необґрунтованістю, оскільки згідно пункту 1 Постанови КМУ №144 від 14.02.1995 року «Про Порядок передачі розвіданих родовищ корисних копалин для промислового освоєння» чітко встановлено, що цей Порядок визначає умови передачі для промислового освоєння розвіданих родовищ корисних копалин, у тому числі техногенних, або їх ділянок, запаси корисних копалин яких оцінені та визнані підготовленими до промислового освоєння Державною комісією по запасах корисних копалин (далі - ДКЗ) і які включені до державного фонду родовищ корисних копалин. В окремих випадках, за згодою заінтересованих користувачів надр, може бути здійснено передачу для промислового освоєння родовищ корисних копалин, запаси яких не повністю підготовлені до промислового освоєння і попередньо оцінені.

Однак, даний Порядок не містить жодних застережень чи виключень, щодо не виконання судових рішень, які набрали законної сили, а згідно вимог ст. 129-1 Конституції України встановлено, що рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території, а тому в даному випадку Конституція України має вищу юридичну силу, ніж Постанова КМУ №144 від 14.02.1995 року «Про Порядок передачі розвіданих родовищ корисних копалин для промислового освоєння».

Оскільки станом на 16.07.2019 позивачем рішення суду не було виконано без поважних причини і поважність таких причин в ході судового розгляду справи з підстав навідних у позові, пояснень представника позивача і доказів на підтвердження обґрунтування позову судом не встановлено, тому у державного виконавця були наявні всі правові підстав для накладення на позивача штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин, а отже постанова ВП № 53912888 про накладення штрафу від 25 липня 2019 року винесення відповідно до норм чинного законодавства і підстав для скасування такої, в даному випадку не має.

Щодо посилань позивача на те, що невиконання рішення суду відбулось не з вини позивача, у зв`язку з тим, що господарським судом першої інстанції неправомірно вирішено питання щодо передачі корисних копалин, так як порядок передачі таких родовищ регламентовано на законодавчому рівні та повноваження щодо передачі покладено на міжвідомчі комісію, створену органом виконавчої влади, суд зазначає наступне.

Суд критично оцінює дані доводи позивача, оскільки всі обставини, що мали значення для вирішення справи мали бути доведені сторонами у ході судового засідання по справі, у рамках якої виданий виконавчий документ, який підлягає примусовому виконанню, а тому у разі виникнення обставин та фактів, які на думку позивача могли бути перешкодою для виконання рішення суду, мали були дослідженні під час розгляду справи в суді господарської інстанції.

Разом з тим, суд в межах розгляду даної адміністративної справи звертає увагу сторін на те, що статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Як встановлено судом в ході судового розгляду даної справи, та не заперечувалось сторонами в ході судового розгляду, жодна із сторін не зверталась до Господарського суду Закарпатської області, як до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції із відповідною заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення, або за роз`ясненням судового рішення.

Одночасно, суд також звертає увагу і на те, що можливість державного виконавця звернутися до суду з відповідної заявою не нівелює обов`язок боржника забезпечити виконання рішення суду, а, у випадку виникнення складнощів при його виконанні, вжити заходів щодо його роз`яснення, встановлення або зміни способу і порядку виконання, тощо.

Суд також відхиляє доводи позивача, що державним виконавцем не здійснювалась перевірка виконання рішення суду та оцінка причин поважності його невиконання, оскільки позивач не вчиняв жодних дій передбачених законом для виконання рішення суду у добровільному порядку протягом двох років, що свідчить в свою чергу про небажання боржника таке виконувати, з моменту відкриття виконавчого провадження тобто з 15 травня 2017 року до моменту винесення постанови про накладення штрафу 25 липня 2019 року.

Викладена судом позиція в даній справі узгоджується із правовим висновком викладеним у постанові ВС КАС від 13.09.2019 року у адміністративній справі №826/963/17 (адміністративне провадження К/9901/22119/18).

Згідно вимог ч.5 ст. 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Одночасно суд також зазначає, що статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини, Європейська» Конвенція Про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є джерелом права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.10.2009 року у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04 від 15 жовтня 2009 року) зазначив: Право на суд, захищене статтею 6 (Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Якщо йдеться саме про справи стосовно тривалості проваджень, найефективнішим рішенням є запровадження засобу, який би прискорював провадження і не допускав би надмірно тривалого провадження у справі (див.рішення у справі Скордіно проти Італії (N 1) (Scordino v. Italy) (no. 1) [GC], N 36813/97, п. 183, ECHR 2006-...). Так само й у справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, який дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів (див. згадане вище рішення у справі Метаксас проти Греції,п. 19): тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким слід використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і не допустити таким чином порушення Конвенції (див. згадане вище рішення у справі Акашева, пп. 21-22)..

Крім того, суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі "Шмелько проти України", в якій наголошено, що право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалось.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 2 статті 2 КАС України, визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, в ході розгляду справи, надав достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність та обґрунтованість винесеної постанови про накладення штрафу, з огляду на що відсутні підстави для визнання її протиправною та скасування.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та, відповідно, відсутність правових підстав для задоволення позову.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати, у відповідності до статті 139 КАС України, не підлягають розподілу.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 268-272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову за позовною заявою Приватного акціонерного товариства "Карпатська рудна компанія" (пр. Геологів, буд. 10, м. Берегово, Берегівський район, Закарпатська область, 90202, код ЄДРПОУ - 38241969) до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (код ЄДРПОУ 34888449, пл. Ш.Петефі, 14, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені частиною 6 статті 287 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч.1 Перехідних положень КАС України. Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені статтею 272 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано судом 17.09.219 року.

СуддяC.А. Гебеш