Рішення № 84289294, 11.09.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 вересня 2019 р. Справа № 120/1437/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Федчук Тетяни Юріївни,

представника позивача: Пинзар Оксани Геннадіївни ,

представника відповідача: Захарченка Олександра Валерійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

до: Устянської сільської ради Бершадського району Вінницької області (код ЄДРПОУ: 04329688, адреса: вул. Центральна, 3, с. Устя, Бершадський район, Вінницька область, 24453)

про: визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з адміністративним позовом до Устянської сільської ради Бершадського району Вінницької області (код ЄДРПОУ: 04329688, адреса: вул. Центральна, 3, с. Устя, Бершадський район, Вінницька область, 24453) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що звернувся до Устянської сільської ради Бершадського району Вінницької області з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення (безоплатно) у власність земельної ділянки площею 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 0,10 га - для дачного будівництва, 0,10 га - для будівництва індивідуальних гаражів та 0,12 га - для ведення садівництва за рахунок земель запасу Устянської сільської ради. За результатами розгляду заяви, отримав лист № 01-21/1 від 02.01.2019 року про те, що заява ОСОБА_3 була розглянута, а рішення, згідно голосування депутатів, не прийнято. Вказана відмова аргументована тим, що дана земельна ділянка призначена для обслуговування закладів освіти. Крім того зазначено, що вказана земельна ділянка разом з майновим комплексом (будівлею школи) після виготовлення відповідних документів буде виставлена на аукціон.

Не погоджуючись із такою відмовою, з метою зобов`язання Устянської сільської ради Бершадського району Вінницької області вчинити певні дії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.05.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження. Зобов`язано позивача надати наступні документи: копію рішення 23 сесії 7 скликання Устянської сільської ради Бершадського району Вінницької області від 13.12.2018 року; копію протоколу 23 сесії 7 скликання Устянської сільської ради Бершадського району Вінницької області від 13.12.2018 року щодо розгляду заяви ОСОБА_3 ; інформацію щодо наявності затвердженого генерального плану села Устя Бершадського району Вінницької області та інформацію щодо наявності затвердженого детального плану території села Устя Бершадського району Вінницької області.

24.06.2019 року на адресу суду від представника Устянської сільської ради Бершадського району Вінницької області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що згідно картографічних матеріалів Устянської сільської ради за адресою: АДРЕСА_2 рахується земельна ділянка орієнтовною площею 0,7 га, яка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення, земель житлової та громадської забудови. Вказана земельна ділянка не сформована, межі не встановлені та не присвоєно кадастровий номер. Крім того, на даній земельній ділянці знаходиться приміщення (будівля колишньої школи), що перебуває на балансі Устянської сільської ради, а тому надати частину земельної ділянки іншому землекористувачу для іншого цільового призначення неможливо.

В подальшому, по завершенню формування даної земельної ділянки та виготовленні правовстановлюючих документів на майновий комплекс (будівлю школи), право на дану земельну ділянку разом із майновим комплексом, відповідно до вимог статей 134-136 Земельного кодексу України, заплановано виставити на аукціон.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.07.2019 року витребувано з Устянської сільської ради Бершадського району Вінницької області та зобов`язано у 2-денний строк з дня отримання даної ухвали надати наступні документи: інформацію про наявність затвердженого генерального плану села Устя Бершадського району Вінницької області, а в разі його наявності - належним чином засвідчену копію такого генерального плану та рішення про його затвердження, та інформацію про наявність затвердженого детального плану території села Устя Бершадського району Вінницької області, а в разі його наявності - належним чином засвідчену копію такого генерального плану та рішення про його затвердження. В підготовчому засіданні оголошено перерву.

Так, з метою забезпечення всебічного та об`єктивного розгляду і вирішення даної адміністративної справи протягом розумного строку в порядку підготовки справи до судового розгляду проведено підготовче засідання, в ході якого судом здійснено необхідні підготовчі дії, передбачені частиною 2 статті 180 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

При цьому, учасники справи відводів складу суду, секретарю судового засідання не заявили; згоди вирішити спір шляхом примирення або врегулювати спір за участю судді не надали; заяв щодо уточнення позовних вимог та заперечень проти них не подали; клопотань про заміну неналежного відповідача, заміну позивача, залучення співвідповідача; клопотань про залучення перекладача, спеціаліста не подали; клопотання про колегіальний розгляд справи не заявили.

З огляду на викладене, суд протокольною ухвалою від 03.09.2019 року на місці ухвалив закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, що викладені у позовній заяві.

Представник Устянської сільської ради Бершадського району Вінницької області проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

10.09.2018 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для передачі у власність за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (0,10 га - для дачного будівництва, 0,10 га - для будівництва індивідуальних гаражів та 0,12 га - для ведення садівництва) за рахунок земель запасу Устянської сільської ради.

02.01.2019 року Устянською сільською радою Бершадського району Вінницької області направлено позивачу лист № 01-21/1, в якому зазначено, що заява про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою була розглянута на 23 сесії 7 скликання від 13.12.2018 року, однак рішення не прийнято у зв`язку з тим, що вказана земельна ділянка призначена для обслуговування закладів освіти, яка після виготовлення відповідних документів, разом із майновим комплексом, буде виставлена на аукціон.

Вважаючи вказану відповідь Устянської сільської ради Бершадського району Вінницької області протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель вирішуються Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

Згідно зі статтею 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією.

Нормами статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Частинами першою, другою статті 59 вищевказаного Закону передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Тобто, приписами чинного законодавства встановлено, що за наслідками розгляду заяви заінтересованої особи про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність приймається рішення про надання або відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, що в даному випадку відноситься до виключної компетенції Устянської сільської ради Бершадського району Вінницької області, шляхом його розгляду на її пленарному засіданні.

Вказані висновки щодо застосування норм права, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 14.01.2019 року по справі № 826/8870/16-а, та повинні застосовуватись до спірних правовідносин, в силу положень статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і частини п`ятої статті 242 КАС України.

У даному випадку, за наслідками розгляду заяви позивача, Устянська сільська рада Бершадського району Вінницької області направила позивачу лист № 01-21/1 від 02.01.2019 року із повідомленням про те, що вказана заява була розглянута, але рішення, згідно голосування депутатів, не прийнято.

Разом із тим, такий лист відповідача, на думку суду, не свідчить про належний розгляд поданої ОСОБА_3 заяви від 10.09.2018 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться зокрема у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною першою статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара.

Згідно з частиною першою статті 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Так, порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України, зокрема частиною шостою вказаної статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного суб`єкта владних повноважень виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 року у справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 545/808/17.

Як слідує із матеріалів справи, відповідачем відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою з підстав, що не передбачені частиною 7 статті 118 ЗК України, адже листом № 01-21/1 від 02.01.2019 року відповідач лише повідомив певні факти щодо бажаної позивачем земельної ділянки. Також, у відповіді Устянської сільської ради Бершадського району Вінницької області не зазначається про те, що позивачем до заяви не було додано будь-якого з документів, подання якого є обов`язковим відповідно до вимог закону, або що подані ним документи не відповідають вимогам закону.

Суд наголошує, що за наявності у суб`єкта владних повноважень повної та достовірної інформації про всі обставини, що мають значення для прийняття відповідного рішення, він повинен був відобразити її у прийнятому рішенні розпорядчого характеру. Оскільки цього зроблено не було, такий спосіб розгляду заяви позивача не може вважатись належним та достатнім, відтак він є необґрунтованим і протиправним.

Надаючи оцінку наведеним у відзиві на позовну заяву мотивам відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, суд виходить із наступного.

Положеннями частини першої статті 134 ЗК України визначено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За правилами частини 2 статті 135 ЗК України продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 136 ЗК України організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення. У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.

Згідно з частиною третьою статті 136 ЗК України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Відтак, до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами може бути включена земельна ділянка лише за умови присвоєння їй кадастрового номеру, тобто сформована земельна ділянка, оскільки об`єктом продажу на аукціоні може бути земельна ділянка, яка є об`єктом цивільного права.

Разом із тим, у матеріалах справи відсутні докази того, що на момент звернення позивача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, вказана в заяві земельна ділянка сформована як об`єкт продажу на аукціоні та включена до переліку земельних ділянок, права на які виставляються на земельні торги.

Слід зазначити, що відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: - звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; - розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому Земельним кодексом України; - затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 року у справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 545/808/17.

Надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом, зокрема у разі невідповідності місця розташування ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів (постанова Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі № 509/4722/16-а).

Відносно позовних вимог, у частині зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, суд зазначає наступне.

У постанові від 05.09.2018 року у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України та дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 2340/2921/18.

Суд враховує, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

У спірних правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини.

Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

З урахуванням вищевикладеного суд доходить висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до частини першої, другої статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною третьою статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 134 КАС України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною згодою. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому, як зазначалося вище, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої винесено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений час адвокатом, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначені суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги № 01/04 від 16.02.2019 року, акт приймання-передачі наданих послуг з правової (правничої) допомоги № 04/09 від 11.09.2019 року, що містить перелік (опис) наданих послуг та виконаних робіт, а також платіжне доручення № N1DFN51863 від 17.01.2019 року, що підтверджує оплату в розмірі 12000,00 грн. за надані послуги.

Як видно з матеріалів справи, 16.01.2019 року між позивачем ОСОБА_3 та адвокатським бюро «ПИНЗАР» в особі голови бюро Пинзар Оксани Геннадіївни укладено договір про надання правової допомоги № 01/04.

За умовами цього договору адвокатське бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу у справі щодо оскарження рішення Устянської сільської ради Бершадського району про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надану на заяву ОСОБА_3 від 10.09.2018 року.

Доказом понесення витрат позивача на правничу допомогу є платіжне доручення № N1DFN51863 від 17.01.2019 року на виконання умов договору № 01/04 від 16.01.2019 року позивач сплатив гонорар у розмірі 12000,00 грн.

Як вбачається з акта приймання-передачі наданих послуг з правової (правничої) допомоги № 04/09 від 11.09.2019 року позивачеві надано такі юридичні послуги, як складання процесуального документу - позовної заяви, підготовка та надсилання адвокатського запиту до Устянської сільської ради, складання процесуального документу - клопотання про витребування доказів та участь у судових засіданнях, на загальну суму 12000,00 грн.

Суд зауважує, що дана справа відноситься до справ не значної складності, щодо яких на момент звернення позивача до суду сформовано достатньо сталу практику їх розгляду. Отже, підготовка позовної заяви та клопотання про витребування доказів по цій справі не вимагали значного обсягу юридичної та технічної роботи. Крім того, відповідно до протоколів судових засідань від 03.07.2019 року, від 03.09.2019 року та від 11.09.2019 року загальна їх тривалість складає не більше 01 год. 00 хв., тоді як адвокатом наведено однаковий розрахунок вартості по 1500,00 грн. за кожне судове засідання.

Таким чином, виходячи з обсягу та характеру матеріалів, як доказів у справі, кількості сторін та відсутності інших учасників у справі, суд вважає розмір вартості наданих послуг визначених в акті неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а відтак, вимоги про відшкодування 12000,00 грн. як витрат на правничу допомогу - необґрунтованими.

Водночас, суд вважає, що співмірною та розумною у даній справі загальною компенсацією вартості наданих адвокатом послуг є сума 6000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Устянської сільської ради Бершадського району Вінницької області у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 0,10 га - для дачного будівництва, 0,10 га - для будівництва індивідуальних гаражів та 0,12 га - для ведення садівництва, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

Зобов`язати Устянську сільську раду Бершадського району Вінницької області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 10.09.2018 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 0,10 га - для дачного будівництва, 0,10 га - для будівництва індивідуальних гаражів та 0,12 га - для ведення садівництва, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Устянської сільської ради Бершадського району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. (шість тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Устянської сільської ради Бершадського району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Устянська сільська рада Бершадського району Вінницької області (код ЄДРПОУ: 04329688, адреса: вул. Центральна, 3, с. Устя, Бершадський район, Вінницька область, 24453).

Рішення у повному обсязі виготовлено: 17.09.2019

Суддя Чернюк Алла Юріївна